Станом на 1 липня із 749 державних і комунальних видань реформовано 218, свідчать останні дані Державного комітету телебачення і радіомовлення. На 1 червня було 209 видань, 1 травня — 197, 1 квітня — 183. Якщо ж порівнювати з даними на кінець січня (158), то в середньому виходить за місяць по 10–12 редакцій і видань. Якщо навіть не враховувати тих газет, що зареєстровані, але не виходять (а це щонайменше 20–30), залишаються нереформованими майже 500. І півроку часу до 1 січня 2019 року, фінішу реформи. Зрозуміло, що завдання нереальне.

Як і очікувалося, в ході реформування виникло чимало питань, які можна було вирішити шляхом внесення відповідних змін до закону. Такі зміни пропонували зареєстровані в парламенті законопроекти №№ 6560, 7291 і 7395. А також № 8441, зареєстрований 6 червня 2018 року. Однак поки що Верховна Рада 5 липня ухвалила в першому читанні лише законопроект № 6518 Олега Ляшка і Володимира Литвина, який дозволяє не роздержавлювати газети «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Отже, можна вважати, що доля цих газет практично вирішена.

А тепер погляньмо на ситуацію з комунальними виданнями, про які депутати не так гаряче турбуються, адже досі жоден із запропонованих проектів змін не ухвалено.

Вирішує економіка

На червневому засіданні колегії Держкомтелерадіо, де розглядалося питання про хід роздержавлення на Закарпатті, голова комітету Олег Наливайко основною причиною уповільнення реформи назвав економічний стан видавничої галузі: це і світові тенденції, й відсутність власного виробництва паперу, й підвищення цін на доставку преси (за десять років Укрпошта підняла тарифи в дев'ять разів).

Слід визнати, що для роздержавлення преси час безнадійно згаяно. Коли десять років тому періодика була на підйомі, найактивніші газетярі шукали можливості позбавитися диктату влади, піднімав голову видавничий бізнес, переоснащувалися старі друкарні, відкривалися нові, коли велися активні розмови про власну паперову галузь, перемогли противники реальної свободи слова й прибічники залежності від російського імпорту. І нині маємо те, що маємо.

А що, власне, маємо? На сьогодні більшість готових до реформування видань уже роздержавилися й самотужки (або за підтримки симпатиків) намагаються вижити в несприятливому морі видавничого бізнесу. Нині процес роздержавлення майже стоїть на місці: лідерів майже не додалося, аутсайдери впевнено пасуть задніх і цим не стурбовані. Серед аутсайдерів — найбільші області: Дніпропетровська, Київська, Львівська.

(Дані — за моніторингом Держкомтелерадіо)

Феноменом навіть на цьому тлі виглядає Закарпаття — абсолютний нуль!

Оптимістичний закарпатський нуль

Про Закарпаття йшлося на останньому засіданні колегії Держкомтелерадіо, де звітував Василь Комарницький, заступник директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю ОДА. Він оптимістично переконував зібрання, що Закарпаття виконає закон обов’язково. Як тільки редакції отримають виділені їм владними засновниками на цей рік чималі бюджетні кошти. Однак яким чином закарпатці будуть випускати газети в наступному році без бюджетної підтримки?

На 1 млн 255 тисяч населення області виходить 16 комунальних газет (зареєстровано 29, але протягом багатьох років не виходять газети кількох сільських і міських рад). Найтиражніша, звісно, обласна «Новини Закарпаття», що виходить у вівторок і суботу. Наклад номера вказують 11 тис. 500 примірників, але наголошують: «Щотижня нас читають майже 100 тисяч».

У тих районок, що надсилають свої обов’язкові примірники до Національної бібліотеки ім. Вернадського, тиражі коливаються навколо двох тисяч, і це не дає ніякої надії на подальше існування видань за власний кошт.

Більша частина закарпатських редакцій уже перебуває в процесі реформування, однак є й такі, де засновниками взагалі не прийнято відповідні рішення («Вісті Ужгородщини», «Карпатська зірка», «Голос Верховини», «Новини Виноградівщини»). Колегія Держкомтелерадіо визнала роботу місцевих органів державної влади та самоврядування незадовільною, надала відповідні рекомендації. Та навіть якщо організаційно реформа зрушить із місця, що ж буде після перереєстрації?

Чи стануть публікації місцевої преси глибшими, чи будуть у них порушуватися нагальні проблеми? Поки що знайомство з газетами налаштовує на якийсь навіть елегійний лад. Хіба що трохи зачепила дискусія про можливе будівництво вітрових електростанцій. Поки в центральних медіа вирує мовна тема, пов’язана із законом про освіту, «Вісті Свалявщини» (12.05, 19.05) детально розповідають про освітянську реформу, але жодного слова про мовну проблему. Та й не тільки ця газета обходить її мовчанням. Районки й поради психологів для батьків першокласників друкують, і звіти про підвищення кваліфікації вчителів, а про мову — зась. Можливо, це такий підхід — не загострювати.

З оголошеннями негусто. Досить часто трапляються запрошення на роботу за кордон. І традиційні для місцевої преси привітання. Тільки закарпатським газетам на цих вітаннях багато не заробити. Тому що дуже низька якість друку. Усі видання (крім обласної «Новини Закарпаття») чорно-білі. Друкуються на різних поліграфпідприємствах (Ужгородська міська друкарня, обласне видавництво), і скрізь неякісно. «Новини Виноградівщини» видають газету на власному редакційно-видавничому комплексі, але виглядає вона не гірше за інші.

Очевидно, що редакції потребують інвестицій, щоб покращувати друк, впроваджувати інтернет-новації та вирішувати щось із доставкою, бо «Укрпошта» вже майже кинула сільського передплатника напризволяще.

Фото: Віра Черемних