Розрахована на бізнес-середовище, індустріальна платформа Meeting Point Vilnius — це велике збіговисько, такий собі майданчик для зустрічей людей, пов’язаних одним кіношним ланцюгом та однією кіношною метою. Якщо ви шукаєте гроші на закінчення не надто великобюджетного фільму, або сейлз-агента, або фестивального відбірника, ви цілком можете почати свій нелегкий шлях саме звідси.

Молодий, 23-річний фестиваль отримав особливий поштовх у розвитку після 2004 року, коли Литва посіла місце у складі Євросоюзу. Та саме останні роки стали вирішальними в його значенні — певно, до цього спонукала конкуренція з Талліннським кінофестивалем, чотири роки тому долученим до переліку фестивалів класу «А». Meeting Point Vilnius — це стрибок далі, вище і впевненіше, реальне наближення до омріяного альфа-класу. В чому ж полягає цей клас?

І жартома, і всерйоз, можна було би почати із Morning Run, ранкового забігу всіх любителів побігати, організованого водночас і як виняткова демонстрація орієнтації фестивальних творців на здоров’я, і як вияв креативності людей, не зациклених тільки на роботі, а здатних до мислення трохи ширше, ніж усі решта. Особливо доречно це було через сонячну й дуже приємну погоду, про яку на той момент в України лише мріяли. Від доброї погоди до доброго здоров’я й далі, до доброї роботи, перехід був легким і невимушеним. Треба одразу зрозуміти: тут ніхто нікого ні до чого не силує, не вимагаєть надзусиль чи блискавичних рішень, обов’язково підписаних договорів чи укладання угод. Усе схоже на річку — з одного витікає і в інше потрапляє.

Панельні дискусії про литовське кіно між місцевими продюсерми та прокатниками з представленнями шоу-кейсів національних фільмів перемежовувалися консультаціями з іноземними представниками кіноіндустрії, продовжувалося протягом кава-брейків та вечірок. Поки не переросло все у програму Coming Soon («Скоро»), власне, центральну подію всієї бізнес-секції фестивалю, де на розсуд професіоналів було виставлено 23 копродукційні (як правило) проекти із понад 15 країн світу на тому чи іншому етапі виробництва, від 56-хвилинних документальних фільмів до 130-хвилинних художніх. І кожна складова фестивалю функціювала ідеально. Що, передусім, ґрунтувалося на роботі, розумно розподіленій між багатьма працівниками, коли кожен відповідає за одну сферу діяльності, не переобтяжуючи пам’ять і розум одразу кількома напрямками діяльності (це не рахуючи достатньої кількості волонтерів).

Кожний етап триденного Meeting Point Vilnius був досконало налагодженим механізмом, із постійним і безперебійним зв’язком, інформуванням про все на світі й відповідним результатом. Україна посідала несподівано помітне місце серед цього «ідеалу». Наприклад, два з 14 представлених литовських фільмів знімалися у копродукції з Україною — «Стасіс» Мантаса Кведаравічюса та «Невидимий» Іґнаса Йонінаса («Стасіс», як литовсько-українсько-французький проект, є переможцем 9-го пітчингу Держкіно). А в програмі Coming Soon був представлений цілком український фільм режисера Сергія Лисенка з міжнародною назвою The Raid (із назвою «Екс» він переміг у 8-му пітчингу Держкіно). Цікаво, що стрічка Лисенка мала першу свою презентація — і не тільки за кордоном, а й загалом. Так само першим і єдиним серед представлених проектів «Екс» був фактично завершеним — за словами режисера, його готовність складає 99,9 %.

Сергій Лисенко

Власне, «Екс» викликав трохи помітніший інтерес, ніж інші фільми. Незважаючи на те, що йдеться в цій історичній драмі про 30-ті роки XX сторіччя, режисер у свій промові наполягав на її актуальності, апелюючи й до російсько-української війни, що триває вже четвертий рік, і до нещодавнього прикрого конфлікту з Польщею. На думку Сергія Лисенка, його робота добре лягає в коло інтересів постколоніальних країн і, звісно, країн пострадянських, тобто Східна Європа — вотчина стрічки. Крім того, увагу до фільму привабили й кінематографічність трейлера, представленого у презентації проекту, і залучення премійованого в Сан-Себастьяні й Берліні талановитого оператора (Сергія Михальчука), й бюджет стрічки: для Литви кошторис у майже один мільйон доларів, який мав «Екс», є більшим за багато які інші бюджети.

Як певний результат представники української стрічки отримали зацікавлення і пропозиції від кількох іменитих фестивалів, що набуде конкретнішої форми трохи пізніше, після здачі фільму в Держкіно.

Загальною підтримкою українському кіно у Вільнюсі було й те, що у прокаті йшов наш мультик «Викрадена принцеса» (про «Руслана і Людмилу» — анічичирк), і перманентна спорідненість литовців у протистоянні Росії (не дивно, що приз у секції Coming Soon здобув проект «Рашатудей», у якому документально показано маразм сучасного населення Росії, досі впевненого у своїй правоті щодо НЕсвободи західних людей, цілковитої власної свободи і праведності Путіна). Це виражалося в бесідах і навіть наявності українського прапора, хіба що дивно розміщеного: зрозуміло, біля пам’ятника Тарасові Шевченку, який тут жив і працював із 1829 по 1831 роки, але на балконі над баром «Ямайка»...

Апофеозом цьогорічного Meeting Point Vilnius цілком можуть бути дві події: це побачений мурал на вулиці Пилімо, 66, на якому Трамп вдуває Путіну «паровозик», а також зізнання в любові до України від одного американського фотографа, який минулого року проїжджав байком через Одесу, а цього року хоче приїхати до Києва й реалізувати свій фотопроект. Обидва ці факти, як і сама індустріальна частина Вільнюського кінофестивалю, що вже відбулася, свідчать про одне: ми правильно рухаємося і в правильному напрямку.

Фото автора