Варто почати здалеку і трохи підсумувати загалом успіхи та провали кінобізнесового року, в якому Україна не залишилася на узбіччі й рухається в унісон із усіма в розвитку ринку. А минулий рік характеризувався тектонічними змінами в кінобізнесі світу.

Китай став найбільшою країною за кількістю екранів, і саме цього року і в цій країні було випущено найкасовіший фільм за всю історію кіно: «Вовки війни — 2» зібрав у себе вдома 860 мільйонів доларів, чим на 100 мільйонів перевищив результат, встановлений вісім років тому в США «Аватаром». У Франції вийшов і провалився найдорожчий європейський фільм — «Валеріан і місто тисячі планет», що коштував 177 мільйонів доларів і призвів до 135-мільйонних збитків всієї компанії Люка Бессона EuropaCopr. і необхідності переформатування всієї її діяльності, аби не зникнути. А в Сполучених Штатах розпочалися найбільші за всі часи справи з купівлі одними корпораціями інших — першою розпочала AT&T шлях до поглинання Time Warner (угода коштуватиме близько 109 млрд доларів), другою — The Walt Disney Company до поглинання 20^th Century Fox (понад 60 млрд). Якщо обидві угоди пройдуть крізь редути антимонопольного комітету й Міністерства юстиції і таки втіляться в життя, кіноіндустрія наступними роками буде глобально змінена. А закінчили рік неймовірні результати рішення Дональда Трампа зменшити корпоративні податки з 35 % до 20 %, що мало на меті зменшення витоку грошей в офшори й повернення виробництва (хоча б частково) з азійських країн до США, й це призвело до вивільнення гігантських «вільних» грошей, які, зокрема, опинилися й у колоса Apple — нового гравця на ринку розваг із 250 мільярдами невкладених доларів на руках.

З огляду на ці загальносвітові процеси зміни в Україні теж не є спорадичними, а цілком системними. Переформатування Держкіно й подальші фінансові вливання держави у створення фільмів нарешті дали і масовий, і конкретний результат: за рік у вітчизняному прокаті було показано 34 різножанрові й різноформатні фільми та альманахи, а чотири з них здобули таку глядацьку увагу, яка виокремила їх з-поміж інших. Утім, оптимізм цей помірний, бо поки що не йдеться навіть про відшкодування вкладених грошей, не кажучи про прибутковість. Кіно в Україні залишається збитковим, і бізнесом як таким називатися не може. Єдиним фільмом, що окупився й дав мінімальний плюс для інвестора, був «DZIDZIO Конрабас»: коштуючи (за непідтвердженими оцінками) близько 5 мільйонів гривень, він зібрав у прокаті 22,5 мільйони (з яких 50 % забирає кінотеатр, 15 % — дистрибутор, а 5 % іде на податки, виготовлення DCP та рекламу).

Головним чинником успіху фільму був виконавець центральної ролі актор Михайло Хома зі сценічним псевдонімом Дзідзьо. За межами кіно маючи велику популярність як співак та артист розмовного жанру, він своїх прихильників «привів» у зали, чим і забезпечив касові збори.

Аналізуючи прокат «DZIDZIO…», можна вивести таку формулу: успіх = малий бюджет + велика зірка + комедійний жанр.

За таким принципом був створений і фільм «Свінгери». Це комедія з бюджетом (за непідтвердженими даними) близько 2,5 мільйонів гривень, а до її акторського складу, зокрема, увійшли поп-співачки з медійними обличчями Оля Полякова і Даша Астаф’єва. За десять днів прокату, як зазначено на сторінці фільму у Фейсбуку, він зібрав 14 мільйонів 229 тисяч гривень, і вперше в Україні окупився вже за перший тиждень (рахуючи від цифри 10,797 млн і припускаючи, що до виробника доходить хоча би 25 % від прокату).

Схему фільму «бюджет — зірка — комедія» цілком можна вважати найбільш реалістичною для створення кіно на нашій території і в наші прокатній ситуації. Єдиними важливими нюансами все ж є відсутність інформації щодо вихідних даних означеного нами хіта. Скільки знімальних днів було у «Свінгерів»? На які поступки пішла Полякова, якщо її гонорари вимірюються тисячами й навіть десятками тисяч доларів?..

Поки цього не стало відомо, є сенс нагадати і про ще один важливий (новий) чинник — дату старту «Свінгерів»: вона була несподіваною — 1 січня. І ось чому. Період від останнього тижня грудня до другого тижня січня є одним із двох (перший — у районі 4 липня) найбільш привабливих у Сполучених Штатах. А от в Україні парадоксально: що добре для американця — українцю смерть: ще донедавна обидві «американські добрі часи» для наших дистрибуторів і кінотеатрів були «мертвими сезонами». Адже у зв’язку з різдвяними та новорічними святами українці традиційно проводять свята або вдома, або, використовуючи вихідні, як іще одну відпустку, їдуть на курорти. Так було в «українські добрі часи» — спочатку до кризи, а потім і до війни. Тотальне збідніння населення України, зменшення фізичної маси грошей, але наявність стандартних бажань у задоволеннях і потреби якось проводити дозвілля (в США вихідних немає, в Україні їх удосталь), женуть народ до найдешевшого виду розваг, яким є кіно. Ще минулого року вигідність прокату фільмів саме в цей час показав другий «Слуга народу», прокат якого розпочався 24 грудня 2016 року, а збори склали майже 24 мільйони гривень. «Свінгери» затвердили, що «американська привабливість» тепер добра і українцю.

Отже, формула успіху має чотири пункти. Але й тут є питання: якщо із бюджетом, жанром і датою старту все більш-менш зрозуміло, як бути із зірками? Чиє ім’я може привести в кінотеатр глядачів і засліпити собою їх так, щоб і до якості фільму було їм байдуже? Як показує українське середовище, найбільшими зірками, які вже були використані, є Дзідзьо й Оля Полякова. «Квартал 95» теж сюди потрапляє третім номером. Проте всі їхні попередні прокатні проекти робилися сторонніми режисерами — Марюсом Вайсбергом, Саріком Андреасяном чи Девідом Додсоном. Наразі їхній новий проект, «Він і вона», частково фінансований Держкіно, має знімати особисто Володимир Зеленський. Чи може він бути  в режисурі таким же вправним, як і у блазнюванні?

Калібром поменше зірок в Україні значно більше. І на них уже орієнтуються продюсери, окрилені касовою перемогою «DZIDZIO…» — скоро з’явиться комедія «Сотка» (з Євгеном Капоріним («Село на мільйон») і Олександром Пономарьовим); «Скажене весілля» (з Катериною Осадчою, Марією Ефросініною і Олегом Винником) і одразу дві комедії з парочкою з «Інфоголіка» — Євгеном Яновичем і Олегом Маслюком — «Інфоголік 2» і «Бурштинові копи». Втім, тут треба врахувати попит ринку. Як у народі кажуть: у голому полі і хрущ м'ясо, тому «DZIDZIO…» та «Свінгери» пішла «на ура». Та коли подібних «хрущів» з’явиться ще з десяток, попит значно поменшає, а обсяг фанатів такого «м’яса», розподілений на кожного окремого «хруща», прогнозовано не дасть такого ж результату, як із першими хітами. Тим не менше, рік-два українське кіно зможе існувати в такому штучному піднесенні, до появи нової ідеї, використовуючи поки виведену нами формулу як відповідь на запитання: що робити продюсеру на українському ринку, аби досягти фінансового успіху?