Якийсь час тому на запрошення Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ) я модерувала панельну дискусію на Десятому міжнародному форумі «Цифрове мовлення в Україні». Панель була присвячена законодавчому регулюванню цифрової реформи і, зокрема, тому, як цифрове мовлення планується вписати в законопроект «Про аудіовізуальні послуги», над яким найкращі уми медіагалузі працюють уже не перший рік (як, власне, й над самою цифровою реформою). У дискусії взяли участь народний депутат, член Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Григорій Шверк, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Валентин Коваль, юрист Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай і керівниця Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова. Дискусія була дуже жвавою й окреслила не тільки безпосередньо заявлений предмет розмови, але й ті найбільш суперечливі питання, які раз по разу призводять до відкладання реєстрації довгоочікуваного законопроекту.

Короткий спойлер: нинішня редакція законопроекту, яку бачила тільки обмежена кількість людей із числа робочої групи, майже ніяк не регулює цифрового мовлення. І з таким підходом багато хто не погоджується.

«Політичні» питання

Отже, як з’ясувалося під час дискусії, під час підготовки законопроекту «Про аудіовізуальні послуги» робоча група стикалася з близько двадцяти «політичними» питаннями — тобто такими, чиє вирішення потребує сильної волі звідкись дуже згори. Але наразі залишилися три найбільш суперечливі:

• «Зеонбуд» і цифрове мовлення;
• прозорість медіавласності;
• регулятор: сильний чи не дуже? Само- та співрегулювання.

Як розповів Ігор Розкладай, котрий наразі безпосередньо працює над текстом законопроекту, на даний момент документ налічує 83 статті. Однією з новел є відхід від ліцензування: воно залишається лише в тих випадках, де йдеться про частотний ресурс, а решта відбувається за процедурою реєстрації. Ще одна новела — регулювання для провайдерів платформ спільного доступу до відео на кшталт YouTube щодо можливості скаржитися на певний контент — зокрема той, що може зашкодити дітям.

«Що до цифри, то ми опинилися в досить патовій ситуації, тому що за час її незапровадження розвинулися інші технології. І ми дійшли згоди, що акцентуватися на цифрі в законі немає жодного сенсу. Тобто в ньому є певні згадки про цифрове мовлення, зокрема, в перехідних положеннях — очевидно, що ми все ж таки маємо довести цю історію до якогось логічного моменту. Але акцентуватися на цифровому мовленні, цифрових зонах, мультиплексах ми не будемо», — пояснив Ігор Розкладай.

Григорій Шверк йому опонував: «Справді, цей проект закону, якого остаточно майже ніхто не бачив, каже, що ми як держава маємо впливати на контент тією чи іншою мірою, а транспорт — це питання технологічне й не до законодавчого регулювання. Що до мене, то в такій концепції є проблеми. Наприклад, коли ми кажемо, що одні будуть отримувати ліцензію, а інші — дозвіл у реєстраційному порядку, то в мене є запитання: а ліцензію на цифрове мовлення хто буде отримувати? Телерадіоорганізація чи умовний “Зеонбуд”? Або вдвох? Якщо ліцензія видається телерадіоорганізації, то чи є в неї можливість обрати оператора на тій частоті, на яку вона має ліцензію? Чи їй буде сказано: ось тобі ліцензія й отримуй послугу лише тут? Тобто, з моєї точки зору, технологічна нейтральність — це дуже якісні слова, але є питання, які мають бути вирішені або в законодавстві, або в підзаконних актах».

Ольга Большакова розповіла, що з погляду індустрії законопроект про аудіовізуальні послуги все-таки має врегулювати статус «Зеонбуду».

«Наразі “Зеонбуд” перебуває поза правовим полем. Всі його ліцензії суперечать одна одній і вирішити це можна виключно в законі про аудіовізуальні послуги. Ми вже консультувалися з європейськими експертами: так, справді, директива, на основі якої має бути прийнятий закон, нічого не каже про операторів чи провайдерів у нинішньому розумінні. Водночас ця директива не забороняє нам включити туди суб’єктів, які фактично здійснюють редакційний контроль, бо вони вирішують, які пакети програм потрапляють до розповсюдження, але при цьому не є традиційними медіа. <…> Також ми очікуємо, що оператори й провайдери будуть поділені на дві чіткі групи: з радіочастотним ресурсом і без нього. І знову ж таки, європейські експерти чітко нам сказали, що ті провайдери й оператори, які користуються радіочастотним ресурсом, можуть призначатися на конкурсі і до них можуть встановлюватися жорсткіші вимоги, ніж до тих, які цим ресурсом не користуються», — пояснила Ольга Большакова.

Згадали й про попередні спроби націоналізувати «Зеонбуд» (відповідний законопроект), і про нинішні пропозиції створити альтернативного провайдера цифрового мовлення на базі КРРТ. Спробували пошукати й ахіллесову п’яту «Зеонбуду».

«Ліцензія — це документ, який на рівні закону захищає ліцензіата від держави. Тобто що б ми не хотіли зробити з “Зеонбудом” і що б ми не хотіли йому запропонувати — зміну каналів, частотного плану, потужностей, концепції побудови мережі, — без його бажання дати нам із цього приводу заявку ми не можемо цього зробити, бо ліцензія його захищає від будь-яких змін. Це така індульгенція на десять років, і вона діятиме ще три роки. Це те, про що я казав, коли ще не був членом Національної ради: або потрібен закон про націоналізацію “Зеонбуду”, або “Зеонбуд” буде поза регуляцією цього закону протягом трьох років, поки діє існуюча ліцензія», — нагадав Валентин Коваль.

На думку Ігоря Розкладая, ахіллесова п’ята в «Зеонбуду» все-таки є: це непрозорість структури власності. З точки зору Валентина Коваля, справа не в медіавласності: навіть якщо кінцевий власники (власники) «Зеонбуду» стане відомий, це не вплине ані на його концепцію діяльності, ані на концепцію побудови його мережі.

«Ми дуже багато говоримо про прозорість медіавласності. Коли в ЄС говорять про прозорість медіа, вони слово “власність” опускають. І бельгійський регулятор може запросити в Національного банку Бельгії всі фінансові транзакції, які та чи інша медіагрупа зробила протягом звітного періоду. І подивитися, як ходили гроші: звідки вони зайшли й куди пішли. Компанії публікують не те, який саме пан турок або кіпріот володіють тією чи іншою компанією, вони публікують інформацію про те, як ходять гроші в їхній компанії. У кого замовляється продукт, як заробляються гроші, з яких джерел іде фінансування. І прозорість медіавласності — це наш рудимент, коли ми так хочемо почути прізвище Януковича, що навіть закон створили», — висловив свою позицію Валентин Коваль.

Прикметно, що по ринку вже ходить законопроект про фінансову прозорість медіа. Він, зокрема, якраз і пропонує, щоб усі телерадіоорганізації, а також друковані ЗМІ та інформаційні агентства щоквартально звітували Нацраді про всі свої вхідні й вихідні транзакції. Цей законопроект поки не зареєстрований, а просуває його впливова політична сила.

Поговорили і про особливий шлях України — а він, як ви знаєте, в нашої країни є завжди. «За європейським законодавством, такі компанії як “Зеонбуд” не мають бути під юрисдикцією Національної ради. Це телекомунікаційна сфера. Але це в ідеалі. В Україні ситуація дещо складніша, і це буде, очевидно, однією з найбільш дискусійних тем саме з європейцями: всі провайдери, в тому числі “Зеонбуд”, наразі мають залишитися під юрисдикцією Нацради. Тому що в них є нехай м’яка, але редакційна політика, яка полягає в тому, що вони можуть дуже тенденційно підбирати пакети програм», — розповів Ігор Розкладай.

А ще пан Розкладай нагадав, що й нинішня редакція законопроекту «Про аудіовізуальні послуги» не є остаточною, бо телекомунікаційна сфера еволюціонує: «Європа йде до конвергенції: коли ми не маємо окремого регулятора для медіа, а маємо спільного регулятора для телекомунікацій і медіа, і в такому разі в нас навіть зникає проблема із визначенням правильної юрисдикції для “Зеонбуду”. Конвергентний регулятор зручніший, але в Україні в цьому плані є велика проблема, тому що регулятор у сфері телекомунікацій за критеріями прозорості та підзвітності явно не дотягує до Національної ради. Тобто ми рано чи пізно маємо прийти до конвергентного регулятора. Питання тільки, скільки років це займе».

Що до перебігу перемовин про співрегулювання, то його юрист прокоментував дуже стисло: «Проблеми дві: хто і як? У нас, на жаль, немає жодної юридичної форми, яка могла б забезпечити конвергенцію між приватним і публічним сектором. <…> Зараз ми чекаємо пропозицій щодо співрегулювання від однієї з груп, яка нині представляє майже всі групи».

Думаю, не сильно помилюся, якщо дозволю собі припустити, що він мав на увазі StarLightMedia.

То коли ж?

На моє прохання спрогнозувати, коли законопроект «Про аудіовізуальні послуги» може бути зареєстрований, жоден учасник дискусії конкретно не відповів. Зрозуміло, що потрібно «всього нічого»: знайти консенсус по кількох окреслених вище питаннях, до пошуку якого залучено дуже багато зацікавлених осіб із дуже різними інтересами. Шкода тільки, що в нашій медіагалузі одне за одним створюються такі довгобуди. Від перебігу цифрової реформи багато учасників ринку втомилися вже настільки, що почали говорити про те, чи потрібне нам узагалі цифрове наземне телебачення. Сподіваюся, до розмов про те, чи потрібен нам узагалі новий головний закон, розмови все-таки не дійдуть.

Фото: worldcrisis.ru