13 жовтня набуде чинності ухвалений Верховною Радою 23 травня і підписаний Президентом України 6 червня закон, що встановлює на українському телебаченні обов’язкові щотижневі квоти передач і фільмів українською мовою. Йдеться про 75% державної мови для загальнонаціональних і регіональних телеканалів (у тому числі супутникових, що ретранслюються більш ніж в одній області), 60% - для місцевих (у тому числі супутникових, що ретранслюються в одній області, та кабельних), а також 75% державної мови для програм новин на ТБ. За невиконання мовних квот передбачений штраф у розмірі 5% загальної суми ліцензійного збору. Детально про те, як обраховуються квоти та які є винятки із закону, ви можете прочитати в нашій окремій статті.

Клікніть для збільшення

Варто нагадати, що законодавці дали мовникам річний перехідний період: протягом першого року дії закону весь власний і національний аудіовізуальний продукт буде зараховуватися до частки передач, виконаних державною мовою. Найбільш далекоглядні телеканали почали працювати над бібліотекою контенту українською мовою ще до ухвалення закону, адже розуміли, що законодавче поле рухається в напрямку квотування.

Як вплине закон про квоти на українську мову в телеефірі на роботу вітчизняних телекомпаній та продакшнів? Чи готовий ринок до створення україномовного продукту? І чи доцільно дублювати вже створений контент українською мовою? Про це та інше медійники говорили вчора, 22 серпня, на третьому прес-сніданку, організованому компанією Media Resources Management (MRM).

Модератором заходу традиційно виступив Артем Вакалюк, голова аналітичного відділу MRM, редактор видань Business Reports та Content Report. Як не дивно, але для початку він вирішив порівняти українські квоти з тими, що діють у країнах СНД (один зі спікерів згодом звернув увагу, що в порівняльному аналізі фігурують країни Азії, які для України не є орієнтиром).

За даними MRM, 75% квоти на державну мову в ефірі немає в жодній з проаналізованих країн (але в одній є вимога 100%). У Росії квот не існує взагалі, хоча допускається, що мовлення може здійснюватися російською мовою та мовою національних меншин, та телеканали мовлять на 100% російською. Подібна ситуація з відсутністю квот – у Туркменістані, Узбекистані та Таджикистані, фактично там діють закони, що дозволяють транслювати контент російською мовою. У Білорусії прийнято закон, що будь-який контент має транслюватися російською та білоруською мовами.

Квоти на державну мову в телеефірі існують в Україні (75%), у Вірменії (65%), Азербайджані (100%), Казахстані (з 1 січня 2015 року – 50%, до цього квота на казахську мову поступово зростала з 25%), Киргизстані (не менше 50%) та в Молдові (80% контенту в ефірі має становити продукт європейського або місцевого виробництва, а з нього 80% транслюватися молдовською мовою).

За словами спікерів з компаній «1+1 медіа», «Медіа Група Україна» та Friends Production, присутніх на прес-сніданку, українські продакшни і телеканали готові до запровадження мовних квот, потрібен лише час, аби звикнути та переналаштувати роботу компаній. Водночас їх хвилює те, що певні нюанси закону віддано на розсуд регулятора та невідомо, як саме Національна рада з питань телебачення і радіомовлення буде проводити моніторинг і вираховувати кількість української мови в ефірі (наприклад, чи це буде за окремими словами?), а також нараховувати штрафи.

Наголошують і на проблемах із нестачею сценаристів, які здатні писати українською, й акторів, які здатні природно грати українською, як до цього часу російською. Стосовно жанрів, то найбільші труднощі з українською мовою експерти вбачають в українізації комедійного контенту (гумор складно, а подекуди неможливо перекладати, жарти потрібно від початку продумувати українською) та реаліті-шоу (неможливо примусити учасників подібних проектів говорити потрібною мовою, отже, слід розширити діапазон кастингів на більш україномовні регіони).

Телеканалам, які мають великі бази архівного контенту російською мовою і люблять повторювати його в ефірі, необхідно буде його дублювати або переозвучувати українською. А це теж потребує суттєвих витрат. За оцінкою директора каналу НЛО TV Івана Букреєва, вартість дубляжу нині коливається в межах 200-500 гривень за хвилину, вартість войсоверу – удвічі менша. Для «1+1» мовна адаптація коштує від 40 грн за хвилину за двоголосе озвучування до 300 грн за складний фільм з елементами мюзиклу, субтитрування коштує дешевше. Щоправда, російськомовного хітового продукту, який може витримати десятки повторів, за оцінкою генерального продюсера Friends Production Олексія Гончаренка, не так багато. Наприклад, на «Плюсах», за словами програмного директора «1+1» Андрія Коваля, потрібно буде дублювати/переозвучувати українською до 2-3 годин архівного контенту на добу – це невелика частка.

Окремою проблемою є перехід на українську мову нішевих супутникових телеканалів, що націлені на дистрибуцію не лише в Україні, а й закордоном. Брак коштів на переклад покупного контенту та незацікавленість іншомовної аудиторії українськомовним контентом може призвести до відмови цих каналів від українських ліцензій та їх перехід під юрисдикцію, наприклад, країн Балтії, звідки вони заходитимуть на український ринок уже як іноземні канали.

Поговорили на прес-сніданку і про телевізійний рекламний ринок. Незалежно від мови, якою буде тепер вироблятися контент, знадобиться щонайменше ще три роки, аби український телевізійний рекламний ринок повернувся до обсягів 2013 року. Тоді він сягав $ 450 млн і до цієї суми довго йшов після кризи 2008 року. Для порівняння експерти згадали Польщу, де рекламний ринок сягає $3,5 млрд.

Андрій Коваль, програмний директор телеканалу «1+1», група «1+1 медіа»:

– Ми не є унікальною компанією на українському ринку, маємо багато програм російською мовою. Я думаю, введення квот призведе до відчутних змін у компанії в цілому – мабуть, менше вплине на канал «1+1», більше – на ТЕТ та «2+2». Найменше – на «ПлюсПлюс», у якого 100% української мови (адже чим більше закупного західного контенту, тим більша частка української мови в ефірі каналу).

Завдяки нашим законодавцям, ми маємо цілий рік для переходу, і продукт, вироблений на замовлення телекомпанії, буде вважатися україномовним, незалежно від мови. Ця норма буде діяти ще рік, я так розумію, її введено для того, аби компанії змогли перебудувати свої бізнес-процеси.

Група «1+1 медіа» вже розпочала процес переходу на українську мову. Ті продукти, що зараз перебувають у розробці, розглядаються вже з урахуванням нових законодавчих ініціатив. Ми не дуже залежимо від продажів на російський ринок, введення квот не матиме критичних наслідків. Плануємо дублювати те, що вже вироблено. Але, ймовірно, більше не зможемо показувати серіали іноземними мовами в праймі, бо наш канал один із небагатьох, який має практику транслювання контенту англійською.

Новий канал, наприклад, уже почав дублювати російські ситкоми. Я дивився показники телеперегляду і не помітив ніякого драматичного зниження.

Це вже четверта ініціатива держави в площині мови: спочатку це були вимоги до рекламних повідомлень, потім – до дубляжу кінофільмів (теж усі говорили, що буде апокаліпсис), далі – до музики на радіо, тепер до телебачення. Я думаю, ми всі переналаштуємося. Держава вважає, що це важливо, і логічно, що вона до цього прийшла. Ми претендуємо на частотний ресурс, який є суспільною цінністю, і якщо ми хочемо мовити як free view TV, маємо виконувати ці вимоги.

Наприклад, в Ірландії лишилося, напевно, відсотків 5 людей, які розмовляють ірландською мовою. Але держава її підтримує, вона дотує виробництво контенту ірландською.

Так, є певні переваги від того, що маємо спільну мову з великим сусідом, але всі успішні економіки розмовляють своєю мовою. Наприклад, Голландія в плані телебачення успішніша, ніж Канада.

Український глядач балуваний, він звик до дуже якісного російського кіносеріального контенту. Тепер ми намагаємося бути на тому ж рівні, але не можемо – через нестачу бюджетів, професійних ресурсів. У програмному виробництві все навпаки – великі шоу для Росії роблять люди з Україні, і це теж проблема переманювання кадрів.

Але зрештою, всі українські телекомпанії наразі в однакових умовах, тому втрати від квотування будуть мінімальними. Якби тільки одна медіагрупа захотіла йти шляхом переходу на українську мову, то проблеми були би більшими.

Іван Букреєв, директор телеканалу НЛО ТV, «Медіа Група Україна»:

– Важливо, що ми маємо час на перехід. Наш телеканал спеціалізується на гумористичних продуктах, і я не вірю в дубляж подібних проектів. Маємо частину програм українською, частину – російською, з весни минулого року ми почали активно працювати з продакшнами щодо виготовлення контенту державною мовою. Усі передачі, починаючи з цієї осені, виходять українською, ситкоми (обсяг 162 серії) – 100% українською мовою. Із певними продакшнами було легше працювати, з деякими – складніше, не всі могли повірити, що закон буде прийнято. Але канал поступово йшов до цього. Велику частину нашого розважального шоу «Мамахохотала» ми переклали ще в минулому році, цього року це вже 100% української мови.

Мабуть, нам буде трохи складніше, ніж старшому брату – каналу «Україна», у них обсяг виробництва набагато більший, більше ресурсів і виконання квот їм легше вдасться. Але думаю, що до осені 2018 року НЛО TV буде мовити повністю українською.

Власні проекти тільки частково будемо перекладати й дублювати українською, наразі зосереджені на виробництві кіносеріальних франшиз державною мовою. Наш план – вийти на 200 серій ситкомів на рік.

Наразі ми шукаємо україномовний каст до нових проектів. Ми хотіли знімати другий сезон «Суперкопів» державною мовою, але тоді, восени минулого року, постало питання з можливостями акторського складу. Але тепер, працюючи над третім-четвертим сезонами, сценарій до яких писався українською, актори займалися з викладачами, аби бути гармонійними в кадрі.

НЛО TV завжди робив наголос на власному серіальному виробництві, і ми продовжуватимемо це робити, бо деякі наші серіальні франшизи виходили в ефір по 100 разів кожна серія, ми ніяк не замінимо це серіаліті або програмами, які можна показати лише декілька разів.

Наразі в нас є п’ять серіальних франшиз і п’ять прокатних фільмів на різних стадіях розробки. Я не піду ні з кінопрокатним, ні з серіальним продуктом до Держкіно, бо знайти інвестора для прокату не є проблемою – ми працюємо з невеликими бюджетами. Я не дуже розумію, навіщо державі підтримувати серіальне виробництво. Теоретично, підтримуючи прокатне кіно, держава претендує на частку в прокаті. А на що вона може претендувати, виділяючи кошти на серіали, крім хіба що інформаційного впливу на населення. Бо серіальний продукт має набагато більшу аудиторію в Україні, ніж прокатний. Наприклад, «Слугу народу 2» в кінотеатрах подивилося 500 тисяч глядачів. Для «України» або «1+1» – це нормальний праймовий слот, не надзвичайні цифри, але для українського прокатного кіно це величезна кількість глядачів.

Я побоююся, що з приходом інвестицій держави в кіносеріальне виробництво почнеться перегрів ринку виробництва. Бо сценаристів вистачає, але гарних операторів, режисерів, освітлювачів тощо зібрати на серіальну франшизу дуже важко, у нас не так багато професіоналів, аби забезпечити той обсяг, який існує. Ми будемо виробляти, але ціни, у тому числі за рахунок інвестицій держави, будуть рости.

Із дубляжем архівного продукту будуть проблеми, бо близько 95% контенту – у зведеному вигляді, потрібно буде гратися зі звуковою доріжкою. Драми, безумовно, легше дублювати, якщо в серіалі задіяно локальний каст, можна запросити акторів передублювати самих себе. Але проблеми виникнуть там, де є відомі російські актори з упізнаваними голосами, або українські актори, які погано володіють державною мовою. Побачимо наступні півроку, як буде працювати російський контент, дубльований українською. Але, в будь-якому разі, з часом телеканали накопичать свіжі проекти українською мовою, і ця проблема поволі зникне.

Залишається питання, як Нацрада буде рахувати відсоток української мови – за кількістю слів чи якось інакше… Коли запровадили квоти на радіо, якийсь час рахували по слову, і слово «мама», наприклад, вводило в ступор. Важливо зрозуміти цей принцип.

У цілому, ніхто не налаштовується сплачувати штрафи – всі налаштовані виконувати закон про квоти. Нацрада може штрафувати за кожен факт порушення хоч щодня, і це може бути дуже болісно для каналів.

Олексій Гончаренко, генеральний продюсер продакшн-компанії Friends Production:

– Для виробництва серіалів питання квот не критичне, але складне. Багатьом акторам важко говорити українською, бо вони не розмовляють нею в повсякденному житті. Але акторам легше, ніж, наприклад, ведучим програм, бо телеведучі мають імпровізувати в кадрі, часто – жартувати, а спробуйте жартувати, якщо ви не знаєте мови досконало. Жартувати будь-якою мовою – це найвищий ступінь знання цієї мови.

Щодо серіалів: якщо маємо сценарій про життя в місті, то герої, що розмовляють українською, відразу викликають підозри та недовіру в глядача, це наше стереотипне сприйняття. Це ломка свідомості, яка вже відбувалася, коли зобов’язали дублювати прокатні фільми. Але, мабуть, нам і цього разу вдасться це пережити – поламаємо собі трохи мозок, а потім звикнемо. Нам не залишили іншого шансу.

Молоді спеціалісти переналаштуються швидше, ніж старше покоління. У сценариста може бути відмінний стиль російською, а українською – вже не так. У мелодрамі це не так трагічно, а от у гуморі – інша справа. Ключове вирішення проблеми – треба в житті говорити українською.

Наразі готуємо новий серіал для Нового каналу, й одразу на ранньому етапі продумуємо, якою мовою будемо його знімати. Це як будувати будинок – коли ти щось не врахував у процесі, а перебудовувати вже вкрай важко. Якщо ви на етапі фундаменту вже розумієте, що задумана концепція не підходить, значить, її потрібно відразу змінювати, адаптувати під нові реалії, ми будемо враховувати їх у розробках подальших проектів.

Запровадження квот стане проблемою для виробництва реаліті-шоу. Наприклад, ми не можемо змусити героїнь проекту «Від пацанки до панянки» говорити українською, ми ж намагаємося допомогти героїням, і, виходить, не зможемо допомогти російськомовним. Це неправильно.

Андрій Соломаха, директор телеканалу HD Fashion:

– Українські платні канали і раніше не мали економічної доцільності, а з приходом квот на українську мову опинилися під загрозою зникнення. Бо такі нішеві супутникові канали, які виходять на іноземні території – країни Балтії, Казахстан тощо, самі, як правило, контент не виробляють, а купують, і мають перекласти його українською. А перекладений українською продукт не потрібен за кордоном. Гадаю, що платне телебачення дружно здасть українські ліцензії, отримає інші – іспанські або латвійські, а потім зайде на український ринок, і на них уже не буде розповсюджуватися цей закон.

HD Fashion – фоновий канал, у нас переважно лунає музика, програм небагато, багато продукту власного виробництва (практично всі подієві). Формально ми дуже легко виконуємо нові квоти, питання тільки в тому, що наші плани з дистрибуції контенту за межі України опинилися під загрозою зриву. Якщо маємо 5% україномовного контенту, то це нормально, але 75% не цікавлять нікого. Молдова, Балтія, Казахстан для нас стають закритими.

Виходить, що наразі дешевше і вигідніше сплатити за ліцензію в іншій країні (в Латвії вона коштує 5 тис євро, а в Україні – близько 15 тис євро), а крім того, стати вільним від усіх квот.

***

Детально про попередні прес-сніданки компанії MRM читайте в матеріалах «Українські телепродюсери – про те, чому серіали на телебаченні поступилися телешоу» та «Перетерпіти важкі часи. Що ще радять українські продюсери сценаристам».

Інфографіка: Яна Добрянська

Фото: Валентина Балабанова