Понад 75% українських медіа належить політикам

Здійснене ІМІ та «Репортерами без кордонів» дослідження виявило високий рівень концентрації українських медіа в одних руках. «Понад 75% українських медіа належить політикам. За європейськими стандартами, це дуже погано. Нам потрібно змінювати медіаринок», – каже виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк.

Найвищий рівень концентрації аудиторії – на радійному й телевізійному ринках, натомість низьким є рівень концентрації аудиторії друкованої преси та інтернет-видань.

Клікніть для збільшення:

Щоб оцінити частку аудиторії, автори дослідження використовували дані Nielsen (телевізійна панель), TNS (дослідження аудиторій радіо та преси) і Factum Group (дослідження інтернет-аудиторії)

Врегулювати концентрацію в Україні поки що неможливо

За висновками дослідження ІМІ та «Репортерів без кордонів», в Україні або немає регуляторних гарантій щодо концентрації медіавласності, або ж вони ефективно не використовуються. А правового регулювання перехресної (в різних секторах медіа) концентрації взагалі не існує.

«Регулювання концентрації для телерадіоінформаційного ринку взагалі не може працювати, – наголошує медіаюрист Інституту масової інформації Роман Головенко. – Законом встановлено ліміт контролю телерадіоінформаційного ринку однією особою – 35% загальнонаціонального, регіонального або місцевого ринку (частина 1 статті 8 закону "Про телебачення і радіомовлення". – ДМ). Але закон не визначає, на основі чого рахується ринок – аудиторії, доходу від реклами чи чогось іншого. Також є проблема з органами, які мають займатися цим питанням. Закон надає певні повноваження й Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, й Антимонопольному комітету. Та навіть якби в АМКУ виникло бажання – чи зміг би він аналізувати ринок? Потрібен сам критерій, на основі чого рахувати ринок».

Роман Головенко та Уляна Фещук

Заступниця голови Нацради Уляна Фещук заперечує думку, що в Нацради є важелі регулювання концентрації: «Повноважень і важелів Національної ради недостатньо, щоб довести монополізм. Наприклад, усі знають, що "Зеонбуд" є монополістом, але немає жодного судового рішення, яке це підтвердить. Активно судиться із "Зеонбудом" АМКУ, але поки що судові спори програні. Так само ми з публічних повідомлень знаємо, що власником УМХ є Сергій Курченко, але ніхто не може цього довести, бо за документами він не є власником чи кінцевим бенефіціарним власником».

За словами пані Фещук, у Нацради немає ресурсу навіть на те, щоб аналізувати прозорість медіавласності, чим регулятор наразі поступово займається: «У Національній раді три особи (включно зі мною), які аналізують структури власності. Ви знаєте, яку зарплатню отримують юристи Нацради, і знаєте, які зарплати отримують юристи в приватних холдингах і які знання вони мають. Нам дещо допомогла Рада Європи – надала експертів, які відповідали на наші запитання й допомагали. Але в цілому на практиці були ситуації, які навіть для мене (а я себе вважаю фахівцем у корпоративному праві) були дивними. Компанії вдаються до надзвичайних хитрощів, аби приховати свого кінцевого власника».

На ринку друкованих ЗМІ законом теж встановлено обмеження: не більше 5% суспільно-політичних видань в руках одного власника. На практиці ці обмеження не працюють, каже Роман Головенко: «У нас майже 33 тисячі зареєстрованих видань, а реально виходить, за даними Української асоціації медіабізнесу, близько чотирьох тисяч. Нині відсоток можна рахувати від усіх зареєстрованих, а не від реально живих, адже офіційний облік реально живих видань не ведеться. Приміром, якщо вийшов один номер видання на рік чи на квартал – чи вважати його живим, чи ні? Тобто ліміт, встановлений законом, незрозумілий».

Досвід німецької КЕК

У Німеччині питання концентрації медіаринку регулює окремий державний орган – КЕК (Комісія з концентрації в медіа). Це незалежний регуляторний орган із національною юрисдикцією, який стежить за тим, щоби приватні мовники не перевищили встановленого законом ліміту – 30% ринку. Німецьке законодавство визначає, що переважний вплив на громадську думку може здійснюватися, якщо програми, що відносяться до однієї компанії, досягають середньої річної частки аудиторії 30%, якщо компанія досягає частки аудиторії 25% й також утримує домінантну позицію на суміжному медіаринку або якщо загальна частка аудиторії компанії на телевізійному та суміжних медіаринках сягає 30%.

«За нашим законом, існує така презумпція, що компанія, яка досягає 30% аудиторії, теоретично має можливість впливати на громадську думку. Тож ми маємо зупиняти компанію на точці 30%», – пояснює начальник відділу з медіаконцентрації КЕК Бернд Мальдзаніні.

Оксана Романюк (ІМІ) та Бернд Мальдзаніні

Крім регулювання концентрації, КЕК стежить за прозорістю медіаринку. Щорічно комісія складає перелік усіх телевізійних програм, їхніх мовників та акціонерів. Комісія також повинна презентувати щотри роки або на прохання федеральних земель доповідь про стан концентрації медіа та про заходи із забезпечення плюралізму в приватному секторі мовлення, враховуючи три аспекти: взаємопроникнення телебачення й суміжних медіаринків; горизонтальну концентрацію між мовниками в різних галузях передачі даних; міжнародну концентрацію в секторі медіа.

КЕК складається з 12 членів, є також четверо заступників, які можуть замінити постійних членів. Шестеро членів (і двоє заступників) призначаються керівниками федеральних земель із числа експертів у мовленні та корпоративному праві. Інші шестеро (і двоє заступників) обираються державними органами у сфері медіа з числа працівників цих державних органів. Члени КЕК не отримують платні за свою роботу. Також у КЕК є постійний апарат, що складається з п’ятьох осіб. Власне, ці п’ятеро й виконують весь обсяг роботи з аналізу прозорості медіавласності та рівня концентрації.

За словами пана Мальдзаніні, КЕК фінансується з абонплати. У Німеччині кожне домогосподарство сплачує спеціальний збір на суспільне мовлення – 16-18 євро на квартал. Із цих коштів 2% спрямовується на фінансування державних органів у сфері медіа, зокрема й КЕК.

КЕК приймає рішення про прозорість чи непрозорість структури власності медіа, про перевищення ліміту концентрації ринку. За словами пана Мальдзаніні, рішення КЕК є обов’язковими для державного регулятора, який у разі непрозорої структури власності медіа або концентрації ринку має відібрати в мовника ліцензію. Для анулювання ліцензії в такому разі не потрібне рішення суду, уточнив пан Мальдзаніні.

Що слід зробити в Україні

На думку Романа Головенка, в Україні необхідно розробити регулювання у сфері концентрації – не лише горизонтальної, а й вертикальної та міжсекторальної. «Інші країни вже дійшли до такого регулювання. Бо якщо політик хоче здобути вплив на громадську думку, він не хоче зупинятися на одному сегменті медіа», – пояснює медіаюрист.

Також на законодавчому рівні необхідно запровадити механізми фінансової прозорості медіа, наголосила медіаекспертка, редакторка «Детектора медіа» Галина Петренко. Роботу над законопроектом про фінансову прозорість і протидію концентрації раніше анонсував народний депутат Олександр Опанасенко. Та поки що ніяких законопроектів на цю тему в парламенті немає.

Необхідні зміни ринку може принести новий закон про аудіовізуальні послуги, робота над яким є головним пріоритетом парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики. Але Уляна Фещук пропонує до ухвалення закону про аудіовізуальні послуги, яке може розтягтися в часі, розробити і внести зміни до чинного законодавства в частині повноважень регулятора, його незалежності й фінансування, а також удосконалення законодавства про прозорість медіавласності (над цими змінами вже працює Нацрада, аналізуючи практику роботи з чинним законом).

Інфографіка, фото – ІМІ