14:30
Середа, 22 Червня 2016

Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»

Відомий журналіст і блогер розповів про те, як працюватиме в експедиціях нове медіа «про географію й людей», а також які цілі ставить перед собою Ukraїner і хто його фінансує
Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»
Автор проекту Ukraїner Богдан Логвиненко: «У села й містечка ніхто не їздить, хоча там страшенно цікаво»

Днями український журналіст, блогер, арт-менеджер та мандрівник Богдан Логвиненко оголосив про старт свого нового проекту — інтернет-видання про географію й людей Ukraїner.

До ініціатив Богдана повсякчас прикута увага — ще з часів ЖЖ, які здаються вже дуже давньою історією. Його фейсбук зараз читає 13,5 тис. користувачів, а дописи з проекту «Перехожі» набирають сотні лайків. Для «Перехожих» Богдан записує історії людей, яких зустрічав на своєму шляху впродовж останніх двох років у різних куточках світу. Одна з них розрослася до цілої книжки Saint Porno. Ще кількадесят — про людей, із якими Богдан спілкувався в подорожі Південно-Східною Азією, також незабаром вийдуть книжкою та в форматі подкастів на одній із радіостанцій.

У Богдана чималий досвід роботи в ЗМІ — він працював у «Газеті по-українськи», де став відомий тим, що зміг взяти інтерв’ю в Ліни Костенко, на «ТСН.ua», Першому національному, у «ВідеоТеці», а ще був співзасновником популярного ресурсу «Сумно.com» та арт-менеджером музикантів.

Найближчі півтора роки Богдан разом із командою їздитиме Україною й розповідатиме про неї читачам — у текстах, фото й відео. Команда Ukraїner у першому релізі з нагоду запуску заявила амбітну ціль - «шляхом ретельних досліджень зрозуміти і сформулювати те, ким ми (українці. - ДМ) є».

На зустрічі за кілька днів до запуску Богдан зізнався, що хвилюється за те, як все вийде. Для нього цей проект нині виходить на перший план. І навіть «Перехожим», які його, власне, й надихнули на створення медіа про подорожі, доведеться почекати.

Про брак контенту в українських ЗМІ з регіонів, особисту мотивацію, стратегію роботи «експедиційного медіа» та його спонсорів — у нашій розмові.

Богдане, то про що і яким буде твій новий проект Ukraїner?

— Це буде великий суспільно-культурно-туристичний медіапортал, що почнеться з трьох розділів: «Місця», «Люди» і «Їжа». За жанрами це будуть історії в довільній формі — лонгріди, три-чотири ґрунтовних матеріали на тиждень. Невід’ємним їх елементом буде велика кількість фото. В цілому в нас буде досить багато візуального контенту, а також відео.

Мене засмучує відсутність в українських ЗМІ таких історій. Новини стають усе коротшими й скоро, здається, взагалі залишаться одні заголовки. Мені ж хочеться робити контент, який цікаво читати й дивитися.

Матеріал для історій і репортажів ми знаходитимемо в експедиціях до 14 регіонів України. Таку кількість визначили, спираючись на історичний поділ України, а не адміністративний, запроваджений в СРСР. Він, на відміну від назв населених пунктів, в декомунізації участі не бере. В нас є галичани й Галичина, подоляни й Поділля, а ще Причорномор’я, Полтавщина, Слобожанщина… Почнемо ж із Закарпаття, ним подорожуватимемо в липні — того ж місяця на сайті з’являться матеріали. Із заходу поступово рухатимемося на схід. Це проект щонайменше на півтора роки.

Після якоїсь кількості подорожей по світу розумієш, що більшість речей, які є в нашій країні, абсолютно не в фокусі. Якщо просто ввести в Google «Закарпаття» чи інший регіон, то дуже часто немає навіть якісних фотографій. У такому ж місці в Таїланді чи В’єтнамі там була б тисяча готелів і всі їздили б туди відпочивати, а тут немає навіть візуального відображення.

Ми ж почнемо з сіл і маленьких містечок, які хочемо показати з несподіваного ракурсу. Цим ми прагнемо залучити туристичний потік. А з іншого боку — це будуть репортажі, а не туристичні проспекти. Це буде інтелектуальний продукт.

Розкажи, будь ласка, про команду, яка створює видання.

— Наша експедиційна команда — це я, фотограф Тарас Ковальчук та відеограф Дмитро Охріменко. Я писатиму тексти. Тарас вважається одним із найкращих весільних фотографів в Україні, він знімав чи не на всіх континентах. Він не зовсім репортажний фотограф, оскільки в наших репортажів трохи інший концепт. Репортажники зазвичай хочуть показати максимальну «жерсть» із певного місця, а нам це зовсім не завжди потрібно. Може, ми десь і хочемо прикрасити реальність, але намагатимемося бути об’єктивними. Дмитро Охріменко, який робить відео, має свою продакшн-студію OHRIM Production, що певний час робила якийсь бекстейдж для шоу «Орел і решка». При знайомстві він розповів мені, що мріє подорожувати й знімати, а в мене вже була ця ідея. В першій експедиції з нами також буде фуд-блогер Траян Мустяце — етнічний румун із Закарпаття. Ще ми маємо бек-офіс із професіоналами з візуального наповнення, редакторами, журналістами, адміністратором.

Весь контент у нас буде виходити українською. З часом робитимемо переклад польською, чеською й англійською мовами. Хочемо перекладати ще івритом і німецькою, шукаємо партнерів. Це основні мови, якими розмовляють туристи, що приїжджають в Україну.

Ти маєш досвід роботи в медіа, хоча останнім часом і не працював журналістом. Чому вирішив повернутися й зробити власний ресурс?

— Чесно кажучи, я просто в останні роки страшенно багато читав польських та англомовних онлайн-ЗМІ. Через якийсь час я зрозумів, що нічого не читаю українською. Буквально кілька репортажів за місяць. Мені подобається, як розкрутила жанр соціального репортажу Школа журналістики УКУ, але це чи не єдине, що взагалі відбувається. Я ж, напевне, завжди робив те, чого мені самому не вистачало. Коли навколо цього можна ще й об’єднати людей і робити спільну справу — це класно.

Я досить довго подорожував по світу. Повернувшись на деякий час в Україну, почав їздити маленькими селами. Й зрозумів, що тут дуже багато цікавого й не описаного контенту. Саме в такому формулюванні. Це, можливо, те, що мали б робити якісь громадські платформи. Але не роблять. Це часто замикається в якихось колах: телеканали запрошують тих, кого знають, багато разів. А в села й маленькі містечка ніхто не їздить. Хоча там часом відбуваються страшенно цікаві речі.

Я планую кілька наступних років пожити в Україні, тож хотілося б за цей час щось хороше для неї зробити.

Що окрім репортажів буде на сайті? «Люди» — це, часом, не твої «Перехожі»?

— Ні, це ширший формат. «Перехожі» — це часто досить короткі історії про ту чи іншу людину, незалежно від того, чим вона займається. У «Перехожих» я писав і про дітей, це був більш фановий формат… А Ukraїner — це журналістський проект, де нам треба описати значно більше. Через людей і місця ми будемо подавати й певні проблеми. Скажімо, на Закарпатті ми два дні плануємо провести в ромському поселенні, звідти робитимемо репортаж і, можливо, розповідь про барона. В нас є приблизний план, але не відомо, як усе складеться. В цьому й цікавість цього проекту. Люди за нами стежать, але ніхто не може передбачити, куди ми потрапимо.

Про що розповідатимете в рубриці «Їжа»?

— Там у нас буде три формати. Перший — тексти про заклади харчування, які мають цікаву історію чи, скажімо, власників-іноземців. Другий формат — це ферми й виробництво їжі. Розповідатимемо про процес виготовлення ковбаси на Закарпатті: від етапу свинарника до готової продукції. Але варто зазначити, що ми не продаємо контент про власників цих бізнесів, хоча шукаємо спонсорів на експедицію. Це й їм доводимо. Проявлення наших партнерів буде, а статей на замовлення — ні. Ми шукаємо цікаві історії. Третій формат — страви. В Україні є кулінарні блоги, де описано, як готувати страви, але немає їхньої історії й розповідей про людей, котрі готують. Але матеріалів у «Їжі» не буде багато: з усієї України, може, до 30 публікацій. Це будуть цікаві й десь, мабуть, несподівані матеріали.

Крім того, в нас ще буде словник слів кожного регіону.

До речі, хто вас фінансує?

— Ми вирішили не збирати на це гроші через спільнокошт. Бо, як мені здається, є проекти, які за соціальною затребуваністю, можливо, такі ж, але вони в жоден інший спосіб не можуть компенсувати своїх витрат. Це дитячі будинки, армійські проекти. Не хотілося б розбавляти краудфандингові платформи ще й нашим проектом і, відповідно, забирати певні гроші в них. Ми все ж таки частково соціальний, але частково й розважальний проект.

У нас уже є низка великих партнерів, які нас підтримують із першої подорожі. Вони ще навіть не уявляють, що це буде, ми на пальцях це пояснюємо й наводимо у приклад лонгріди європейських видань. Це серйозні партнери — OKKO, Land Rover, фонд «З країни в Україну», український стартап Depositphotos, туристична агенція «КийАвіа» і діджітал-агенція Yedynka.

В нас зібралася досить цікава команда. Фонд запросив мене на розмову, бо вони самі хотіли робити подібний проект, а в мене вже була з собою презентація! «КийАвіа» теж потрібен був проект не з рекламними статтями та відгуками про готелі й ресторани, а якісний журналістський ресурс, якій розвиватиме інтерес до внутрішнього туризму. Тому з партнерами все вийшло досить легко, ми в першу чергу однодумці: робимо спільну справу і для багатьох це не безпосередньо реклама, а радше соціальна відповідальність.

Ми й зараз пропонуємо партнерам долучитися, й для кожної окремої подорожі шукатимемо додаткових. Хотілося б, щоби місцевий бізнес долучився до висвітлення зовнішнього погляду на свій регіон.

Вже проводили презентації кільком нашим міністерствам і адміністраціям. Всім дуже подобається ідея, всі нас підтримують…

І кажуть: «Робіть!»?

— Так. Типу: «Здоровья вам, хорошого настроения, держитесь» (сміється. — ДМ).

Тобто ніякої конкретної підтримки держустанови не обіцяли?

— Поки ні. Але ми сподіваємося. Ми плануємо пізніше писати й про великі міста, публікувати урбаністичні замальовки. Коли нас знатимуть як репортерську платформу, хочемо домовитися з міськими радами про те, що вони виділятимуть резиденції журналістам.

У чому величезна біда українських репортерів: більшість із них висвітлюють проблеми дуже поверхово. Скажімо, київський журналіст приїжджає в Маріуполь чи Горішні Плавні на два дні задля репортажу. Це неправильно, так не відбувається ніде в світі. Один репортер має їхати на місяць-два, жити там. Зустрічатися і з елітою, і з бомжами — з усіма, з ким можна. А потім видати один-два довгих і ґрунтовних репортажі.

Ми хочемо підійти до цього з іншого боку. Міськради могли б забезпечувати журналістів проживанням і харчуванням. Це можливо зробити, бо досі існують державні готелі та їдальні. Складність полягає в тому, що вони дуже забюрократизовані й, крім того, часто бояться журналістів. Але ми спробуємо. Й не рекламуватимемо міста, а писатимемо репортажі на важливі теми.

А чи вкладав ти власні кошти в проект?

— Так, але й не лише я.

Чи маєте ви вже бюджет для роботи до кінця року? Чи це частково відбувається й на волонтерських засадах?

— Частково й так. Для багатьох людей це цікавий проект, до якого вони хочуть долучитися. Це стосується нашого бек-офісу. Експедиційна команда матиме покриття витрат і мінімальні гроші — нижчі за середні зарплати на ринку. Але я думаю, що цей проект через певний час вдасться перевести на серйозніше фінансування.

В нас практично немає урбаністичного репортажу. Це не те, з чого ми починаємо, але до чого хочемо прийти.

Як ви готуєтеся до подорожі? Маєте приблизний план, шукаєте завчасно героїв?

— Коли я планував свою попередню подорож по Закарпаттю, то намалював маршрут і виклав на Фейсбук. У мене швидко з’явилося 20–30 контактів у регіоні. Це люди, про яких я ніколи не читав у медіа. Скажімо, німець, який там вирощує буйволів. Я записав його для «Перехожих» і цей пост став одним із найпопулярніших.

Тепер ми їдемо з хорошою технікою і значно серйознішим підходом. Ми знайшли вже величезну кількість місць, які ніде не описувалися. Скажімо, про вузькоколійку, побудовану за Австро-Угорської імперії на Закарпатті, в 2000-х роках зняли фільм чехи. Це єдиний відеоматеріал про неї, а на ній їздив Франц Йосип. До людей у Західній Україні дуже часто приходить розуміння, що вони живуть біля чогось цікавого, тільки через іноземців, які туди приїжджають і вказують на це. А на сході України таких процесів не відбувається, бо зв’язків із західним світом значно менше. Туди нашими дорогами туристи часто просто не доїжджають, не раз чув такі розповіді від друзів із-за кордону. Там історії значно складніше знайти, але теж є страшенно цікаві місця. Ми сподіваюся, що люди нам їх будуть «здавати».

Крім того, я раніше займався музичним менеджментом. Був у всіх обласних центрах України й у більшості районних. Знаю сталкерів, журналістів та просто місцевих людей, але вони дуже розрізнені й більшість мало орієнтується в тому, що цікаво читачам. Так відбувається в усіх маленьких містах, не лише в Україні. Зовнішній погляд завжди рятує від рутини місцевої інформаційної пустки.

Скільки днів триватиме кожна ваша експедиція?

— Два-три тижні. Але медійно — місяць. Адже ми пишемо повільніше, ніж подорожуємо. Хоча будемо старатися бути максимально оперативними.

Куди тобі особисто найцікавіше поїхати? Ти ж уже так багато подорожував…

— Туди, де я не був (усміхається. — ДМ). А в Україні таких місць дуже мало. Частково для мене ще невідома Гагаузія, Приазов’я — Мелітополь, Маріуполь, Бердянськ… У нас направду є багато цікавих місць, а я просто відчув у якийсь момент, що колорит потроху втрачається. Людей, які жили на Закарпатті, в час, коли воно входило до п’яти держав, уже немає. А ще в 1990-х їх було досить багато. Ми губимо цей колосальний досвід, свою власну історію. Тож у текстах Ukraїner розповідатимемо про сьогоднішнє життя, але базуючись на історичних фактах.

Чи шукатимете ще людей у команду?

— Ми будемо пропонувати долучитися до проекту. Хочемо зробити конкурс репортажів про рідне місце — село, містечко, або написати такий репортаж у співпраці з нами. Наразі ми робимо 1/5 задуманого проекту, решта з’явиться до кінця року.

Ми хочемо робити юзер-контент, щоб люди могли дописувати самі, а ми це модеруватимемо й редагуватимемо. Та й журналісти нам згодом будуть потрібні.

Як автор проекту, які цілі ти перед ним ставиш?

— Їх кілька. По-перше, долучитися до розвитку репортажу в Україні. Ми не хочемо сказати, що ми перші, єдині чи унікальні. Звісно, ми спробуємо такими бути. Але читач сам оцінить. По-друге, відкрити невідомі місця й людей, розповісти якомога більше інсайдерських історій. А ще — популяризувати Україну й долучитися до зрушень у галузі публічної дипломатії. От недавно вийшло відео, в якому Україна посідає восьме місце серед найнебезпечніших країн світу. Одне це відео відсікає сотні тисяч потенційних відвідувачів нашої країни. Це можна змінити, але не заперечуючи, а продукуючи альтернативні історії, написані зрозумілою мовою.

Згодом ми також вийдемо друком у форматі путівників кількома мовами.

Крім того, хотілося б, щоби в Україні був активніший внутрішній туризм. Фонд «З країни в Україну» у містах Донбасу показував фотографії українських пейзажів, зокрема й із того ж регіону. Там були фото з териконами. Але люди не впізнавали їх. Казали, що це занадто красиво, щоб бути Донбасом. У нас дуже невисокий індекс «виїжджання» людей за межі своєї області. Це страшна статистика, обумовлена не тільки складною транспортною системою. Так, вона в нас гірша, ніж у Європі, але краща, ніж, скажімо, у багатьох диких регіонах Індонезії. Інфраструктура — не лише дороги. Але там люди все одно багато мандрують, бо є інформація про різні місця й кращі зв’язки між регіонами. Я впевнений, що спершу має поширитися так званий інтелектуальний внутрішній туризм, а за ним піде й масовий.

Фото — Олексій Темченко

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15234
Переглядів
Коментарі
Іван
09:20 / 23 Червня 2016
Це дуже круто! Чекаємо!
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop