Минулого тижня стало відомо, що «Громадське ТБ» нарешті призначило головного редактора новин. Ефірний напрямок очолила людина зсередини — Ангеліна Карякіна, яка працює на «Громадському ТБ» з січня 2015 року. Ангеліна прийшла на посаду журналістки (зокрема, вела тему українських політв’язнів у Росії), працювала як ведуча й створювала документальний продукт. Свого часу вона запропонувала розділити редакцію на ефірну й неефірну. Останнім часом Ангеліна займалася здебільшого позаефірним контентом, зокрема продюсувала спільні з фундацією Thomson документальні фільми про переселенців, а також разом із Настею Станко готувала стрічки з циклу «Слідами революції».

Ангеліна розповіла «Детектору медіа», яких змін новинне мовлення каналу зазнає під її керівництвом. Зокрема, найголовнішим своїм завданням вона називає віднайдення цікавої форми подачі контенту, який виробляє редакція.

Також ми поговорили про те, яким вона бачить ефір «Громадського ТБ» на супутнику, про входження в суспільне та нинішню аудиторію «Громадського ТБ» на різних платформах.

– Ангеліно, Катерина Горчинська повідомляла, що ти сама запропонувала свою кандидатуру на цю посаду. Якою була твоя мотивація?

– Ніякої спеціальної мотивації не було. Я працюю в одному з найінноваційніших медіа в Україні. І я просто захотіла, щоб і моя робота, й робота команди нарешті стала ефективною. Ця ідея насправді виникла не вперше. Просто раніше я не бачила, яким чином все це можна було зробити. Після того, як у нас вирішилися деякі інституційні моменти, організація багато в чому стала краще працювати. Я зрозуміла, на кого в команді можна спертися, як зробити новини кращими, зокрема й технологічно, навіть за тих доволі скромних ресурсів, які в нас є. Тож запропонувала свою кандидатуру та бачення, й доволі швидко на неї погодилися.

Ми будуємо не традиційне українське телебачення, а щось принципово нове. Такою є й наша організація, й контент, і форма подачі. Ми не шукаємо класичних форм, а експериментуємо. Тож тут теж був такий момент: чи знайдеться десь телевізійник, який буде з нами на одній хвилі, зможе зрозуміти і «в’їхати» в створення такого нестандартного медіа… Кандидат дуже довго не знаходився. Мені здалося, що я, знаючи зсередини всі сильні й слабкі сторони «Громадського ТБ», таланти його співробітників, зможу це зробити краще, ніж людина ззовні.

Тривалий час у нас у всіх було відчуття, що критично потрібна людина в структурі саме на цьому місці. Організовувати роботу ньюзруму без головреда було дуже складно. Хоча в нас і так доволі горизонтальна структура й організація процесів, але в новинах кожен має відповідати за конкретний напрямок, все має бути чітко й технологічно.

– Які інституційні зміни ти маєш на увазі, коли говориш, що вони тебе підштовхнули подумати про посаду головреда новин?

– У нас з’явився виконавчий директор (на цю посаду в січні прийшла Катерина Горчинська. — ДМ). Чимало процесів, які були розтягнуті в часі та з погляду зон відповідальності, замкнулися на ній. Це вирішило дуже багато проблем. У нас з’явився також редактор сайту Євген Спірін, й ця платформа першою запрацювала з погляду організації роботи як годинник. Пізніше прийшов редактор проектів Євген Самойленко — людина з колосальним досвідом, який від самого початку був близький «Громадському ТБ». Він взявся за наші проекти з ентузіазмом і теж перекрив частину проблем.

В підвішеному стані лишалися новини — тобто ефірна частина. Ми багато про це думали. В нас уже кілька місяців триває серія тренінгів і стратегічних сесій для всього колективу. На них ця проблема теж стала очевидною.

Головред сайту hromadske.ua Євген Спірін, Ангеліна Карякіна та головний редактор проектів «Громадського ТБ» Євген Самойленко

– Наталя Гуменюк в інтерв’ю моїй колезі кілька місяців тому казала, що на «Громадському ТБ» працює близько 120 людей. Скільки з них задіяні в новинному продукті, який ти будеш контролювати?

– 120 — це весь функціонал каналу від технічного до фінансового відділу. На центральних телеканалах тільки ньюзрум із усім технічним відділом, водіями становить 300 людей, а загалом телеканали — це під тисячу людей. Тому наш ресурс справді обмежений.

Ми просто зараз працюємо над тим, щоб детально виписати нову схему роботи ньюзруму, намагаємося розрахувати ресурси. Більшість наших журналістів — «універсальні солдати» і в той чи інший спосіб задіяні у виробництві новин на різних платформах. Питання в тому, які саме новини є для нас пріоритетом.

Ми багато працюємо над історіями, які є продовженням новини і стають свіжою новиною знову й знову саме завдяки тому, що журналіст продовжує за нею стежити. Звідси такий інтерес до розслідувань, репортажів, документального кіно. Але це не заважає оперативності. Не знаю жодного такого ньюзруму, який майже в повному складі готовий вийти у будь-який день і годину доби, якщо відбувається щось важливе, та бігти «в поле», стрімити. Це вже м’язова пам’ять, із часів Майдану. Хоча іноді саме вона стає на заваді того, щоб спокійно і технологічно спланувати процес. Наразі є усталена команда випускових редакторів, ведучих і продюсерів. Але зовсім скоро будемо розуміти, як ефективніше побудувати роботу з тими ресурсами, що маємо, і чи потрібні додаткові.

Окрім новин, у нас доволі велика кількість проектів, які також задіяні в новинному виробництві. Вони включаються в планування марафонів, тематичних студій. Контент «Громадського. Крим», «Громадського. Схід», «Громадського. Світ» «Громадского на русском» та «Громадського. International» часто перекочовує в студії «Онлайну». Окремо хочу казати і про «Культуру» — це одна з найбільш ефективних команд «Громадського ТБ» з чітким плануванням, розподіленням функцій. Вони працюють фактично як окремий продакшн, виробляють власний унікальний контент, і, тим не менш, завжди включаються в планування якихось великих історій, марафонів, тематичних студій і перекривають величезну частину роботи.

– Чи збережеться при твоєму керівництві багатофункціональність співробітників «Громадського ТБ», які водночас і ведучі, й кореспонденти, й автори документального кіно?

– У нас справді є свої «медіакіборги» — люди, які вміють робити все. Це вже свого роду мем. Коли людина йде на подію, звідти включається, твітить, робить фото, передає новини на сайт, знімає репортаж… Звісно, не всі так уміють і не всім так треба. Але команда репортерів невелика, й усі розуміють, що «з поля» потрібен матеріал на кілька платформ, і він має вийти першим саме в нас. Тому багатофункціональність лишається пріоритетом.

Що стосується ведучих — в нас їх, як таких, справді немає. Фактично всі, хто веде ефіри на «Громадському ТБ», розуміють, про що вони розповідають, і займаються журналістською роботою «в полі». Стратегія щодо ведучих лишатиметься такою ж — тобто це журналісти або яскраві, харизматичні професіонали з інших сфер, які можуть працювати в кадрі, але не диктори.

– Скільки годин прямоефірного мовлення в «Громадського ТБ» нині?

– Наразі прямий ефір у нас триває три години: з 18:00 до 21:00. Рішення про це свого часу ухвалили, щоби розібратися з ресурсами і баченням ефіру. Наші довгі ефіри по п’ять-шість годин показали свою неефективність. Очевидно, ми будемо повертатися до більшої кількості прямих ефірів, трансляцій, стрімів, живої картинки з місця замість годинних розмовних студій.

– Які цілі й завдання щодо прямоефірного мовлення ви ставите перед собою?

– Ми в редакції запитували самі себе: чи ми насамперед реактивне медіа, чи проактивне? Тобто чи ми йдемо за подіями і на них реагуємо, чи самі задаємо порядок денний. Враховуючи історію «Громадського ТБ» і його співробітників, для яких це не просто робота і не просто новини, ми, звісно, схиляємося до того, що наш контент — не важливо, ефірний чи позаефірний, — має створювати порядок денний. Це буде нашим основним завданням.

Я не хочу порівнювати нас із іншими медіа, які дуже часто женуться за темою, коли вона вже стає мейнстрімною. От, скажімо, Надією Савченко ЗМІ активно зацікавилися безпосередньо перед вироком, а направду масово — коли оголосила голодування. Ми ж говорили про українських політв’язнів тривалий час, коли ніхто не знав, хто такі Карпюк та Клих. Наші журналісти серед небагатьох були на судах над ними. На перших засіданнях по Савченко в Ростові, а також Сенцову й Кольченку була особисто і я. У справі Карпюка-Клиха Настя Станко стукала в усі двері й розбиралася, як так вийшло, що ці люди зникли з території України й опинилися в Чечні, зв’язувалася з прокуратурою, МВС, родичами. Кіра Толстякова нині працює в Ростові, там судять кримських мусульман за звинуваченням у тероризмі — причому в тому самому Північно-Кавказькому окружному суді, що судив Сенцова й Кольченка, де Геннадій Афанасьєв заявив, що дав усі свідчення під тиском. І там знову лише кілька журналістів, яких змобілізували наші правозахисники.

Ці теми заслуговують на те, щоби про них говорили мільйони. І завдання нашої ефірної частини — зробити так, щоб ці теми перекочували в новини й були цікаві глядачу. Щоб він дивився, розумів, залишався з нами.

«Громадське ТБ» насправді веде дуже багато тем: реформа силового блоку — МВС, поліції, прокуратури, — суддівська реформа, тема Майдану… Адже будь-яка людина, яка стежила за подіями на Майдані, в першу чергу дивилася «Громадське ТБ», й логічно, що шукатиме інформацію щодо цих справ у нас. Так само для нас абсолютно органічно висвітлювати ці суди (над політв’язнями. — ДМ). Їх відвідує небагато журналістів, а там кожне засідання — окрема драма.

Я погоджуюся, що досі не було знайдено адекватної форми, в якій про це розповідати. Судові хроніки нікому не цікаві. Але ми шукаємо варіанти, як це подавати. І дуже скоро їх можна буде побачити в нас в ефірах.

Те саме в чомусь стосується й війни на сході. Багато редакцій згорнули свою активність у так званій зоні АТО, бо там немає активних бойових дій. Але наш фокус уваги не може бути настільки вузьким — там і досі тривають обстріли, гинуть військові, мирні жителі, діти ходять до школи, хтось потребує ліків — щодня там щось відбувається. Не знати цього й не інформувати про це — ганебно. І для цієї інформації також має бути знайдено адекватну форму. Особисто я прихильниця стрімів, репортажів. Але іноді картину дня показує просто добре перевірена новина — цього теж бракує українським медіа, які посилаються лише на сухі звіти Генштабу.

– То репортажів тепер буде більше чи менше?

– Коли почалася війна, нашою сильною стороною були репортажі з місця подій. Утім, тепер уже не можна робити матеріал лише про те, що відбулося зараз. Реальність складніша, тому потрібні не лише репортажі, а й сюжети-дослідження, які потребують більше часу. Будь-якому медіа часом бракує ресурсів на репортаж, бо він займає багато часу в журналіста, оператора, монтажера. Недарма репортаж вважається розкішшю навіть для медіа з багатомільйонними бюджетами. Однак ми продовжуватимемо їх знімати, вони завжди будуть у пріоритеті.

– «Громадське ТБ» давно каже про те, що долучається до створення суспільного мовлення в Україні. Який механізм ви бачите для цього?

– «Громадське ТБ» починалося й продовжує існувати в першу чергу за стандартами суспільного мовника. Це була стрижнева ідея його створення. Не йшлося про запуск просто незалежного телебачення… В нас навіть у місії прописано, що ми маємо стати суспільним мовником або інтегруватися з ним. Це наше завдання, ми над ним працюємо і в нас буде ще багато зустрічей із Зурабом Аласанією щодо цього. Ми маємо з часом виписати, як відбуватиметься наша співпраця або інтеграція.

Ми тепер в активному перезапуску, тож ключовими для нас є стандарти суспільного мовника, а щодо форми — далі буде видно.

Крім того, в нас і нині доволі тісна співпраця з «UA: Першим». На мою думку, наш найкращий контент іде туди. Більшість наших проектів, коли вони ще плануються, обговорюються з «UA: Першим»: у якому вигляді вони були б йому цікаві. Так відбувається з самого початку роботи Зураба на «UA: Першому».

Але, звісно, цього мало й має бути чіткіша стратегічна модель. Коли її буде визначено, я думаю, про неї зможуть розказати й Наталя, й Катя, й Зураб.

– Її поки що не до кінця визначено чи ви ще не можете про це публічно говорити?

– Наскільки мені відомо — ще не визначено. Дорожньої карти я не бачила. Переговори тривають. «Громадське ТБ» — унікальний для світу мовник. Нині всі мовники шукають нові форми поєднання ефіру й онлайну. Рецепту немає, як і немає єдиної відповіді, тому для нас це процес — знайти найкраще рішення, щоб ми посилювали одне одного.

– Ви отримали ліцензію на супутникове мовлення. Коли плануєте розпочати?

– Наразі ми технічно до цього готуємося. І я думаю, що коли будемо готові, зможемо конкретно назвати дати. Паралельно з вирішенням технічних моментів ми з командою займаємося плануванням сітки. Думаю, ці процеси збігатимуться в часі.

– Але мовлення ви почнете цього року?

– Звісно. Це питання кількох місяців.

– Яке твоє бачення того, що має бути в ефірі «Громадського ТБ» на супутнику? Наскільки це відрізнятиметься від вашого теперішнього онлайн-ефіру?

– Якщо зараз сісти й подивитися «Громадське ТБ», то побачиш, що в нас виходить неймовірна кількість цікавого контенту, класні програми. Але прямі ефіри наразі більше схожі на радіо в телевізорі. Тож перед нами стоїть завдання зробити так, щоби глядачу їх було цікаво саме дивитися.

Ми маємо до кінця зрозуміти, як часто на каналі будуть новини. Зробити канал цілодобового інформаційного мовлення в нас немає ані змоги, ані потреби.

– Але ж там будуть традиційні речі — ранковий, денний, вечірній випуски новин?

– Наша сильна сторона в тому, що ми дуже оперативні. Що стосується новин, то наш глядач знатиме найважливіше саме в той час, коли воно відбувається. Ми прописували необхідний ресурс для того, щоб команда випускала три-чотири випуски новин на день, і визначали, скільки для цього треба людей, на сайті і в ефірній частині. Через кілька тижнів я зможу точно відповісти на це запитання.

Однак я не думаю, що ми обов’язково маємо йти якимось консервативним шляхом — кілька випусків новин на добу. Ми можемо реагувати на події по-різному: переверстувати день, давати стрім, формувати марафон… Я сподіваюся, ми будемо більш-менш гнучкими.

– Однак на супутнику вас дивитиметься зовсім інша аудиторія — ті, хто звикли пультом вмикати телевізор.

– Так, і, звісно, ця аудиторія має розуміти, що вона там побачить зараз, а що — через годину. Але все одно ми будемо лишатися доволі гнучкими, бо життя непередбачуване й дуже часто в країні щось стається. А на телебаченні — програма «В мире животных», коли десь розстрілюють людей чи горить нафтобаза. Наше завдання — зробити так, щоб у нас люди могли побачити події наживо майже одразу, як тільки про них дізналися.

– Якою нині є аудиторія «Громадського ТБ» і яку очікуєте залучити до перегляду супутникового каналу?

– «Громадське ТБ» змінюється, й наші глядачі теж. Частина тих, хто нас дивився під час Майдану, вже не дивляться, прийшли нові люди. Аудиторія в нас наразі нестабільна, вона не знає, чого і в який час від нас очікувати.

Ми саме вивчаємо наявну аудиторію й виписуємо бачення нової. В нас про це багато дискусій. Я вважаю, її доведеться створювати, бо поки що її немає.

Оскільки і структурно, й організаційно, і з погляду контенту ми доволі унікальне медіаявище, то й аудиторія в нас буде унікальна. Її не можна порівняти з аудиторією інших каналів. Поки що ми тільки ціннісно розуміємо, яким є наш глядач. Це люди, для яких інформація і знання змінюють життя.

– А загалом це буде єдиний ефір — на супутнику, на сайті, в YouTube?

– Це різні аудиторії, підхід до них має бути різним. Хтось не має часу дивитися прямий ефір і приходить на сайт за контентом on demand (на запит. — ДМ). Хтось готовий висіти на стрімі півдня. Для цього в нас дуже часто буває паралельна трансляція в YouTube та соцмережах. В соціальних мережах, до речі, в нас одна з найбільших серед українських ЗМІ аудиторій — понад півмільйона фоловерів у Фейсбуку. Зрозуміло, що там своя стратегія спілкування з аудиторією. Але повторюся, ми — мультимедійна платформа. Скажімо, впродовж останнього року ми робили багато так званих експлейнерів, які також потребують часу: від того, що таке «Хізб ут-Тахрір», до фігурантів справи Сенцова й «Що потрібно знати про референдум у Нідерландах». Це теж важливий продукт «Громадського ТБ».

– Мої колеги звертали увагу, що тепер ваші прямі ефіри в YouTube можуть дивитися буквально по 200 глядачів…

– Аудиторія досі сприймає нас як онлайн-канал на YouTube і каже про нашу ефективність, посилаючись на оцих «200 глядачів». Але ми з цього виросли. «Громадське ТБ» — це мультимедійна платформа, метрики ефективності в нас індивідуальні для кожного каналу. YouTube ми використовуємо в міксі комунікаційних інструментів для досягнення кращих результатів. Наприклад, щомісячне унікальне охоплення нашої аудиторії у Фейсбуку — більше 5 млн, середня кількість переглядів відео на YouTube — близько 3 млн, Твіттер приносить більше 17 млн переглядів на місяць і так далі. Аудиторія не бачить цих результатів, тож це ще одне завдання для нас — пояснювати медійну «матчастину» всім, хто має подібні запитання.

Також додам, що ми орієнтуємося на загальний показник охоплення по темі. Ми будемо промотувати прямий ефір, але вже зараз варто пояснити, як працює мультимедіа. Люди змінили свої звички і ми на основі нашої аналітики припускаємо, що велика частина аудиторії дивиться записаний контент, а також читає текстові версії подій.

Скажімо, пряме включення російського акціоніста Петра Павлєнського — до речі, перше для телебачення — після виходу з в’язниці в прямому ефірі на YouTube дивилося кілька сотень людей. І ми поки не можемо порахувати, наскільки цей сигнал було підхоплено різними платформами інтернет-телебачення на кшталт Oll.tv. Але окрему публікацію на сайті прочитали майже 8 тис. разів, у соціальних мережах цю новину побачили більше 100 тис. користувачів. І це була не одна ексклюзивна новина того дня. Зазвичай із новинного ефіру ми готуємо п’ять-шість новин. У них є різні показники. Та якщо скласти все разом, то ефір на всіх майданчиках дивиться більше людей, ніж саму лише пряму трансляцію, як це було рік тому, коли ми не мали сильної команди сайту.

Голова ГО «Громадське телебачення» Наталка Гуменюк та Ангеліна Карякіна в редакції

– Яку промокампанію супутникового каналу плануєте? Вона відбуватиметься тільки в Україні чи й за кордоном?

– Ми над цим міркуємо. В нас буде велика кампанія, щоби про нас дізналося якомога більше людей, які дивляться телевізор. У нас є вимірювання й дослідження різних аудиторій, тож ми думаємо, як достукатися до цих людей, щоб вони натиснули кнопку нашого каналу.

Однак ми справді не можемо дозволити собі витрачати багато грошей на промо. Майже все ми вкладаємо у виробництво контенту.

– Чи їздять тепер ваші журналісти на окуповані території «ЛНР» та «ДНР»?

– Вже доволі давно ні, але коли була можливість — їздили. Тому вся ця історія з «Миротворцем» дуже нас всіх, з одного боку, обурила, а з іншого — засмутила. Неймовірно, що досі доводиться пояснювати комусь такі базові речі — навіщо туди їздити. На цих територіях є люди, які працюють для нас, не відкриваючи своїх імен та облич. І те, що зробив «Миротворець», багато в чому вдарило й по них. Вони ризикують життям, повідомляючи, що робить так звана влада самопроголошених республік. Це інформація, яку важко переоцінити. А тепер їм робити це ще складніше. Ми віддаємо дуже багато ресурсу й ефірного часу на цю тему й продовжуватимемо це робити.

– Це радше ваші фрілансери чи інформатори?

– І те, й інше.

– А за кордоном маєте людей, які з вами постійно співпрацюють?

– Постійно — ні, але часом виникає можливість відправити туди когось із редакції. Основне завдання для нас — опинитися в епіцентрі подій. Маючи багато знайомих, включаємо людей із місця подій: з Парижа нам розповідають про повінь, із кордону Туреччини й Сирії — про блокаду одного з сирійських міст, про обстріли.

– «Громадське ТБ» також прагнуло отримати ліцензію на мовлення в кабелі. Як із цим просуваються справи?

– Я наразі не до кінця розумію стратегії роботи з кабелем. Зможу відповісти пізніше. В нас є відповідальна людина, яка веде перемовини з українськими кабельними операторами.

Фото надані «Громадським ТБ» та з архіву «Детектора медіа»