Дискусія про доречність показу в Україні російських фільмів та серіалів військової тематики розпочалася в квітні минулого року. Аргументи проти їх заборони - необхідність дотримуватися ринкових методів регулювання індустрії та неможливість окупити серіальне виробництво лише на внутрішньому ринку. Аргументи за заборону - абсурдність показу такого відеопродукту під час агресії з боку Росії та доцільність інвестувати кошти у розвиток власної індустрії замість підтримки бізнесу вже не просто в сусідній, а й ворожій країні.

Прийняття 5 лютого законопроекту №1317 мало покласти край суперечкам, заборонивши антиукраїнський мілітаристський контент, проте втручання Олега Ляшка, підтримане «Опозиційним блоком», призвело до того, що підписання закону  Президентом опинилося під питанням.

За інших обставин можна було би назвати їхній хід - заплутування депутатів під час голосування з метою оскарження його результатів - цікавим кейсом. Можна було би навіть посміятися з того, як вправно й винахідливо все це зроблено. Але не зараз, коли українські міста обстрілюють зі справжньої зброї, а телебачення продовжує вбивати наших громадян зі зброї інформаційної.

Подивіться уважно на дані дослідження електоральних уподобань від GfK Ukraine: якщо в листопаді 2013 року своєю найбільшою проблемою українці вважали брак грошей, а в лютому 2014 року - кризу державного управління, то в грудні 2014 року на перший план вийшло військове протистояння на сході країни. Навряд чи можна сказати, що за цей час державні органи стали працювати краще чи грошей у громадян побільшало - просто війна настільки вагомий чинник, що нівелює решту.

Проте наша країна живе неначе в двох вимірах: поки українські громадяни гинуть на фронті, український бізнес намагається не втратити російського ринку. Українські продакшни, які наполегливо відстоюють своє право знімати спільну українсько-російську відеопродукцію для двох ринків, не є чимось унікальним. Врешті-решт, чим вони гірші за президента нашої країни, який володіє фабрикою в Ліпецьку, або за Національний банк, який визнає «Сбербанк России» системним українським банком?

Багато галузей української економіки побоюються торгівельних війн із боку Росії, й небезпідставно: північно-східний сусід періодично забороняє продавати на своїй території наші продукти харчування, жонглює квотами й антидемпінговим митом на металургійну продукцію, продукцію машинобудування тощо. Імпортозаміщення - взагалі нова мантра російського уряду з моменту погіршення економічної ситуації всередині Росії. Проте кроки України стосовно заборони частини російських фільмів та серіалів Росія розцінює у площині не торгівельних війн, а перш за все політики: протест із цього приводу заявив не специфічний «каральний» Роскомнагляд, а Міністерство закордонних справ, яке назвало цю ініціативу «наступом на свободу слова». Українське ж суспільство у відповідь заклякло. Протягом цілого року воно потрапляє в одну й ту саму пастку: зміни в країні, які призвели до відставки Януковича, ініціювали громадяни з демократичними цінностями, й тепер саме ці цінності заважають їм засукати рукави й виконувати жорстку й подекуди неприємну роботу з відстоювання національних інтересів.

Сподіватися на те, що все вирішить «невидима рука ринку» (у випадку телеіндустрії - рейтинги), в даному випадку не варто. Всередині країни зберігаються дуже сильні регіональні розбіжності в поглядах: жителі сходу та півдня, як і раніше, в більшості негативно сприймають зміну влади, яка сталася рік тому. Це впливає на позначки в їхніх виборчих бюлетенях та показники їхніх піплметрів (45% яких, нагадаємо, встановлено на сході країни, включно з так званим 7-м регіоном - Донецькою та Луганською областями). А негативні настрої на сході викликає проросійська пропаганда, яку транслює в тому числі телебачення. В результаті - замкнуте коло.

Під час дискусії «Культура vs пропаганда» 11 лютого між генеральним директором «1+1 медіа» Олександром Ткаченком та генеральним директором Національної телекомпанії України Зурабом Аласанією останній озвучив такий рецепт протистояння російській пропаганді: «На початку ХХ століття питання захисту громадян від пропаганди в усьому світі вирішувалося просто: забороняти. Але потім цю ідею відхилили й прийняли наступну: проти пропаганди має працювати тільки просвіта. Якщо зараз держава не вкладе в просвітницьку діяльність, в тому числі і в розвиток українського кіно- та телевиробництва, то ми ніколи не здолаємо пропаганди».

Цікаво, що для того, щоб заборона російських серіалів переросла в розвиток національного серіального виробництва, учасникам ринку потрібно чимало попрацювати - інакше кошти знову підуть за кордон, нехай і не в Росію. «Держава має розуміти, що за першим кроком якоїсь заборони має йти інший крок - підтримки. Багато країн Східної Європи пройшли шлях відшкодування ПДВ вітчизняним виробникам фільмів і серіалів. Зараз саме такий час для України. Якщо не наситити країну й не переломити цю ситуацію в бік того, щоб почалося масове виробництво вітчизняних серіалів, ми будемо продовжувати дискусії з приводу того, чи потрібно нам закуповувати серіали в Росії», - прокоментував ситуацію Олександр Ткаченко.

Фото - www.segodnya.ua