Детальний розбір маніпуляцій лютого читайте нижче, а з короткими тезами та інфографікою можете ознайомитися тут.

Журналістика — одна з найбільш соціально відповідальних професій, адже більшість інформації про навколишній світ: політику, економіку, безпекову ситуацію, культуру, стан реформ у всіх сферах тощо, — ми отримуємо зі ЗМІ. Також журналісти сприяють суспільній дискусії, формують порядок денний, впливають на громадські настрої. Необачні повідомлення можуть спричинити ефект метелика, бо саме на основі інформації люди приймають рішення. Проте не всі українські тележурналісти ставляться до своєї роботи відповідально й інколи нехтують інтересами глядачів заради інших цілей.

У лютому телеканали практично проігнорували міжнародну оцінку корупції в Україні, не приділили належної уваги формуванню нової ЦВК, замовчали негативи про Президента, які він сам озвучив у прямому ефірі, спекулювали темою свободи слова, поливали брудом, зокрема, суддів та правоохоронців, аби відвернути увагу від своїх власників. Очевидно, не все з цього телеканали робили з чіткою метою, але все це вони робили необачно, ігноруючи потенційні наслідки для суспільства.

Журналістика із широко заплющеними очима

«Немає нічого важливішого для демократії, ніж поінформований виборець», — так у «Ньюзрумі», серіалі Аарона Соркіна, лаконічно пояснюють завдання та відповідальність журналістів. Українські телеканали, на жаль, подібним не переймаються та ігнорують важливі для суспільства теми. Зміни у складі Центральної виборчої комісії, розгін наметового містечка на Грушевського, місце України у світовому індексі корупції, пенсійні зміни для силовиків, прес-конференція Президента — всі ці теми хоча б якийсь із телеканалів подавав поверхово, а деякі з них більшість ЗМІ проігнорували взагалі.

Строк дії повноважень тринадцяти із п’ятнадцяти членів ЦВК добіг кінця. У більшості — чотири роки тому. Попередні спроби оновити комісію не увінчалися успіхом, але 5 лютого Президент зробив нове подання із кандидатами. І жоден випуск вечірніх новин не розповів про представлені там персоналії. У жодному випуску не згадали, що на 13 місць претендують 14 президентських кандидатів, а отже якась фракція може не потрапити в комісію. Лише на «Інтері» повідомили про специфічний розподіл конкурсантів: шість від Блоку Петра Порошенка, три від «Народного фронту», по одному від усіх інших фракцій та груп, крім «Опозиційного блоку». Останній активно «вибивав» собі місце в поданні через телеканали, а журналісти не акцентували на тому, що насправді «Опоблок» може отримати свого одного представника вже зараз, але партія принципово хоче провести в комісію двох людей.

Розгін наметового містечка на Грушевського журналісти загалом висвітлювали збалансовано. Але чомусь лише «1+1» згадав про неоднозначні коментарі Авакова та лише «Інтер» і «112» розповіли про постраждалих під час подій журналістів. З іншого боку, «Інтер» та «Україна» виявилися двома телеканалами, на яких не йшлося про жодні претензії до силовиків стосовно буцімто незаконності та жорстокості їхніх дій. Навпаки, ці ЗМІ незбалансовано стали на бік правоохоронців і виставили у всьому винними самих мітингувальників.

Україна просунулася в боротьбі з корупцією на один бал (тепер маємо тридцять зі ста), що вдвічі гірше за динаміку минулого року. Цим висновкам Transparency International не присвятив окремого сюжету жоден телеканал. ICTV 22 лютого використав дані як інформаційний привід для сюжету про тарифну політику. Причому «Факти» переповіли тільки те, що Україна просунулася в рейтингу на одну позицію, так що не зрозуміло: яку позицію ми тепер займаємо, яку займали раніше, добре це чи погано, які країни поруч із нами та чому журналісти взагалі цитують рейтинговий список, якщо сама організація закликає звертати увагу на бали? «Інтер» розповів про індекс детальніше, але так само не подав наявних коментарів експертів, правоохоронців чи політиків і не звернувся з приводу оцінки результатів до відповідальних чиновників. Також у цьому сюжеті подали дані доповіді Amnesty International. Інші канали про індекс просто змовчали.

Про підвищення пенсій для силовиків розповіли майже всі телеканали, та лише «Україна» й «1+1» згадали про рік акцій із відповідними вимогами. Річ у тім, що підвищення пенсії військовим із 1 січня прем’єр обіцяв ще 18 травня, проте відповідного закону не ухвалили досі. Тож Кабмін ухвалив спеціальне рішення, з якого телеканали 21 лютого і зробили новину. У подачі журналістів це було схоже на звичайний акт турботи чиновників, адже про контекст (блокування трас, і ще блокування трас, і ще; акції під Кабміном, Адміністрацією Президента, Верховною Радою та ОДА) ЗМІ не згадали.

Із прес-конференції Президента 28 лютого «Україна», ICTV та «Інтер» не показали жодного критичного запитання та жодної спірної відповіді. Очевидно, ані відпустка на Мальдівах, ані пропозиції Петра Порошенка провести з ним один день не цікавлять аудиторію цих телеканалів. Узагалі, останній заклик гаранта передали в новинах лише «1+1» та «112». Тільки 5 канал згадав про акцію з вимогами імпічменту під «Мистецьким арсеналом», де відбувалася прес-конференція. Ніхто не подав коментарі експертів із приводу заяв голови держави.

У всіх цих замовчуваннях можна простежити спільну деталь — вигоду для влади. Без критики Президента, контексту дій Кабміну, спірної інформації щодо ЦВК, розгону активістів та погіршення динаміки української боротьби з корупцією образ правлячої верхівки, який отримують глядачі з телеканалів, виглядає значно привабливішим.

Але замовчуючи суспільно важливу інформацію, журналісти наражають країну на потенційну небезпеку. Без інформації про формування ЦВК та ефективність антикорупційної діяльності громадянське суспільство не зможе контролювати ці процеси. Без новин про, ймовірно, надмірну жорстокість силовиків їй (жоростокості) не можна буде завадити в майбутньому. А без повної палітри слів Президента і можливих причин рішень Кабміну виборці не матимуть всієї необхідної для майбутнього вибору інформації. Загалом, журналісти можуть ігнорувати лише одну річ одночасно: чи вигоду політиків, чи інформаційні потреби суспільства.

Тележурналісти не вміють реагувати на порушення свободи слова

В Україні все ще є проблеми зі свободою слова. Нині держава посідає 102-те / 111-те місця (в залежності від рейтингу) у світі за цим показником; Інститут масової інформації звітує про незначне зростання випадків порушень журналістських свобод у порівнянні з 2016 роком. У лютому кілька спірних випадків стали причиною поговорити про свободу слова й на телебаченні: вилучення активів «Вестей», запит Нацбанку з приводу рахунків «1+1» та «державна зрада» ведучого програми «Гроші» Олександра Дубінського. На жаль, як виявилося, тележурналісти про ймовірний тиск на ЗМІ говорити не вміють. У більшості випадків все зводиться до агресивної захисної реакції, спекуляцій та відповіді «на зло злом».

Наприкінці січня Олександра Дубінського, журналіста «1+1», звинуватили в державній зраді. Таке звернення до СБУ направив перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський після публікацій про буцімто його бізнес у Росії. Обидві новини «ТСН» із цього приводу містять маніпуляції. По-перше, журналісти згадували тільки про звинувачення від чиновника у державній зраді, ігноруючи менш гучне та, ймовірно, логічніше для глядачів «завідомо неправдиве повідомлення про загрозу...». По-друге, кореспонденти постійно намагалися показати, що причина звернення Гладковського — те, що він асоціює свій бізнес з інтересами держави. Хоча насправді, принаймні офіційно, чиновник переймався через «підрив авторитету влади» й «формування в суспільстві панічних настроїв». Причому не (лише) через буцімто викриття свого бізнесу, а через такі заяви Дубінського: «Посмію припустити, що головний по експорту озброєння з України має тісні стосунки зі спецслужбами Російської Федерації».

8 лютого у «Плюсів» стався черговий конфлікт із Національним банком. Установа, як виявилося потім, зробила запити про фінансові операції понад шести тисяч клієнтів «Привату», серед яких опинилися й співробітники телеканалу. Таким чином в НБУ буцімто розслідували підозрілу активність, виявлену аудитом компанії Kroll. У «ТСН» цього не оцінили й відреагували на запит чотирихвилинним сюжетом, що складався загалом із різноманітних звинувачень та іронії від журналістів. «Я уже встиг перевести усі свої сотні мільйонів доларів США в офшори і сам сюди переїхав, так що, хлопці, ви мене не впіймали», — заявляв, зокрема, кореспондент Олександр Загородній. Ще сім синхронів на захист «1+1» пролунало від політиків. Позицію НБУ представляв один короткий лист. Наступного дня, щоправда, ЗМІ подало позицію банку детальніше.

«Інтер» 8 ютого розповідав про «тиск» на колег із холдингу «Вести»: до них в офіс  прийшли силовики. «Подробности» зробили акцент на версіях журналістів та опоблоківця Юрія Павленка, який знайшов у діях правоохоронців натяки на авторитаризм. А от про ті факти, що приміщення «Вестей» ще з липня арештовані у справі Клименка, а з вересня передані в управління, «Інтер» розповідає якось дуже нечітко. Так само тут лише поверхово лунає інформація про те, що це вже третя спроба провести огляд площі, адже раніше новим управлінцям буцімто заважали. Головне ж, що замовчує телеканал, — це те, що «Вести» ще з жовтня мали переукласти договір на свій офіс.

Усі ці маніпуляції та замовчування, звісно, жодним чином не заперечують імовірного тиску на журналістів, проте вони значно ускладнюють захист свободи слова.

Перша проблема очевидна: складно довіряти жертві, що захищає себе маніпуляціями. Звісно, звинувачення в державній зраді звучать не надто притомно, але «1+1» для кращого ефекту варто було б відреагувати на них по суті: передати позицію Гладковського без іронії та власних спекуляцій і чітко пояснити логіку висновків Дубінського та вжитих ним висловів. У коментатори такого матеріалу підійшов би хтось, хто може оцінити: чи є подібні звинувачення чиновника в роботі журналіста на ФСБ небезпечними для суспільства?

Друга проблема спірна. Не будемо вказувати пальцями, але, очевидно, не всі заяви журналістів про тиск правдиві. І якщо телеканали заявлятимуть про придушення свобод, не розібравшись (сподіваємося, це справді не навмисно), може виникнути ефект хлопчика, який кричав «вовки!». «Вести» займають лише один із трьох обшукуваних силовиками поверхів «Гуліверу» і, принаймні офіційно, слідчі дії там відбуваються з переданим в управління майном, не важливо, хто його орендує. Схожа ситуація і з рахунками «1+1», що становлять, за словами НБУ, 0,8 % від усіх розслідуваних. Можливо, в обох випадках справді йдеться про тиск на ЗМІ, але тоді журналісти повинні говорити про нього предметно: «Інтер» — обговорювати особливості оренди площі, а не розповідати про авторитаризм; «1+1» — аналізувати мотивацію та виправданість дій Нацбанку, а не жартувати про офшори.

Інакше в одну купу «тиску на свободу слова» просто автоматично потраплятимуть будь-які дії проти журналістів, навіть виправдані та не пов’язані з їхньою професійною діяльністю. А сам вислів швидко втратить свою серйозність та ефективність.

Дискредитація на «благо»

Найкращий захист — напад. Здається, саме такою логікою керуються телеканали, відстоюючи своїх улюбленців у різноманітних розслідуваннях та судах. У лютому за допомогою дискредитації опонентів телеканали захищали інтереси Юрія Бойка, Дмитра Фірташа та Ігоря Коломойського.

Мабуть, найочевиднішим метод був у виконанні «Подробностей», що в сюжетах 5–8 лютого намагалися переконати глядачів: Юрій Бойко не має жодного стосунку до «вишок Бойка», та і взагалі це — вишки Януковича. Медіацикл журналісти розпочали із новин п’ятиденної давнини про те, що Наталю Ігнатченко, голову наглядової ради «Вернум Банку», яка буцімто допомагала відмивати гроші у справі «вишок», відпустили під домашній арешт. Наступного дня «Інтер» розповів про тематичний брифінг Юрія Луценка, якому (брифінгу) на той момент було вже чотири дні. Із події кореспонденти винесли кілька тез, але, мабуть, найважливішою була ця: «По данным следствия, схему устроил сам Янукович и поручил на то время главе Нацбанка Арбузову». І знову лунало ім’я Наталі Ігнатченко.

Прізвище Юрія Бойка не лунало жодного разу, поки 7 лютого журналісти не процитували народну депутатку Тетяну Чорновол: «“Вишки Бойка” насправді некоректна назва. Коректна назва “вишки Януковича”». У 2015 році політикиня висловлювалася з цього приводу так: «“Вишки Бойка” — це не зовсім коректно. Адже Янукович був замовником, а Бойко організатором». 8 лютого журналісти практично повторили всі згадані новини за тиждень та додали дискримінацыйних деталей про майно Наталі Ігнатченко. Таким чином, «Інтер» не навів жодного доказу «за» Юрія Бойка, зате дав глядачам аж трьох інших підозрюваних та причини їх недолюблювати, якщо таких не було раніше.

14-15 лютого «Інтер» займався схожими речами в майновій суперечці свого власника Дмитра Фірташа. За маніпуляціями довкола підприємства «Каховка Протеїн Агро» тягнеться доволі складна історія, детальніше про яку ви можете прочитати за посиланням. Але коротка суть полягає в тому, що «Подробности» та сторона Фірташа заявляють про рейдерські дії на підприємстві, тимчасом як колишні власники, у яких олігарх буцімто теж «віджав» завод, стверджують, що виграли необхідні для повернення майна суди. Журналісти «Інтера» в цій ситуації не подають аргументів обох сторін, а просто поливають ворогів брудом.

Дістається не лише старим власникам, а й суддям та правоохоронцям. Наприклад, адвокат Михайло Ільяшев, якого, незважаючи на роботу на «Фірташа» в цій самій справі рік тому, журналісти представляють «незалежним», розповідає таке: «Пока идёт расследование, следователь уже принимает решение, кто же является собственником? Интересно, на основании каких документов он принимал такое решение...»Можливо, на основі ухвали Господарського суду чи рішення іншого суду, яке адвокат сам коментував менше року тому? Та й узагалі слідчий буцімто не призначав власника, а просто прийшов описати майно та передати його тимчасовому керуючому. Видання Washington Times назвало висвітлення «Інтером» історій навколо заводу «скоординованою кампанією із брехливих новин».

Телеканал «1+1» 26 та 28 лютого розповідав про суд за участі «Укрнафти», компанії, практично половина акцій якої належить фірмам, пов’язаним із Ігорем Коломойським. Сам телеканал про це, щоправда, не згадує, віддаючи перевагу іншому акціонерові:«Компанія, чиїм акціонером є держава». Суть справи полягає у претензіях «Укрнафти» до Державної служби геології та надр, яка без конкурсу надала право на розробку нафто-газового родовища на Полтавщині компанії ТОВ «Аркона Газ-Енергія», хоча «Укрнафта» начебто пропонувала в десять разів більше грошей та займалася розробкою цього родовища ще з 1990-х. Розслідування про ситуацію робила програма «Схеми». «ТСН» випустила про справу один загалом нормальний сюжет 26 лютого та один дискредитаційний, після програшу компанії Коломойського в суді, 28-го числа.

В останньому лунала позиція лише «Укрнафти», але замість пояснювати правоту компанії, журналісти критикували її опонентів: заявляли (без доказів), що «Аркону» «пов’язують із членом вищої ради правосуддя»та що на суддів у справі могли чинити тиск. Представник «Укрнафти» також переконував, що рішення суддівської колегії було «абсолютно незаконне та неправосудне» і що його компанію було позбавлено права на справедливий суд. Почався ж матеріал із не надто тонкого натяку ведучої: «Дешевий газ в Україні є, але тільки для своїх». Зазначимо, що розслідування «Схем» загалом підтверджує більшість висновків «1+1», от тільки телеканал, по-перше, не привів глядачу наявних доказів, по-друге, не надав слова переможцям у суді та самим звинувачуваним в ефірі суддям.

Таким чином, у лютому глядачі мали справу із однією з найчистіших форм маніпуляцій. Замість переконувати аудиторію у правоті олігархів (що, мабуть, психологічно складно прийняти), журналісти переконували її в більшій неправоті опонентів. У ситуації із Юрієм Бойком «Інтер» намагався затьмарити його ім’я поруч із вишками, додавши гучності іншим фігурантам справи. У ситуації із Дмитром Фірташем цей же телеканал в односторонньому порядку виставив опонентів олігарха та правоохоронців рейдерами, а отже делегітимізував їхні аргументи для глядача. «1+1», розповідаючи про програш свого власника в суді, зробив акцент не на справі та її учасниках, а на ймовірних залаштункових факторах, що могли використати опоненти.

На жаль, у такої тактики є очевидні негативні наслідки. По-перше, теленовини культивують у глядачах емоційне правосуддя, коли «винний» визначається за ставленням, а не доказами. По-друге, подібна маніпулятивна критика часто провокує маніпулятивну критику у відповідь і вся суспільна дискусія зводиться до з’ясування стосунків, а не розгляду справ по суті. По-третє, захищаючи своїх улюбленців, журналісти інколи дуже легковажно закидають каміння у город правоохоронної та судової систем, додатково дискредитуючи перед глядачами і їх. Врешті-решт, такий інформаційний фон може обернутися проти інтересів усього суспільства, а не лише тих, хто потрібен журналістам.

Що може бути гіршим за піар? Бюрократичний піар

Минулого місяця MediaSapiens вже зазначав, до яких абсурдних інформаційних приводів можуть вдаватися журналісти, щоб розповісти в новинах про свого улюбленця. У лютому ми вимушені продовжити цю тему, адже ідея говорити про політиків та власників без жодної на те причини не лише не покинула телеканали, вона розвинулася й набула нових жахливих форм — бюрократичних.

21, 22, 24 і 25 лютого глядачі «Інтера» та 21 і 24 лютого глядачі «України» мали можливість спостерігати за життям харківської бюрократії. У ці дні телеканали піарили місцеву голову ОДА Юлію Світличну. На жаль, події всеукраїнського масштабу з чиновницею не траплялися, тож кореспонденти звітували про її робочі зустрічі та відкриття басейну. Якщо це для вас звучить нудно, запевняємо, ви ще не знаєте, що таке нудьга. Адже про протокольну роботу губернаторки телеканали рапортували у найкращих традиціях: шаблонні формулювання, відсутність контексту подій та довгі, офіціозні цитати Юлії Світличної.

Ось що, наприклад, голова ОДА розповідала після зустрічі з послом Бразилії 24 лютого на «Інтері»: «Обговорили декілька питань стосовно подальшої кооперації у сфері сільського господарства, промисловості, легкої промисловості, машинобудування, також фармації. Зацікавлені дуже наші міжнародні партнери щодо взаємозв'язків із вищими навчальними закладами Харківщини. Також обговорили питання щодо обміну делегаціями, бізнес-делегаціями, які ознайомляться із потенціалом Харківської області».

Схожої уваги заслужив і Олег Ляшко. Він вирушив у поїздку Східною Україною, про яку 20–24 лютого по черзі звітували «Україна» та «Інтер». У Харкові народний депутат розповідав, що його політсила забезпечила будівництво в місті метро (це сумнівно), та обіцяв підвищити зарплати вчителям (до розміру вже анонсованого урядом). У Запоріжжі політик заїхав на завод «МоторСіч», якому активно допомагає з державними контрактами (інформаційного приводу не було). У Маріуполі лідер «радикалів» презентував пакет реформ, презентований його політсилою чотирма місяцями раніше, та катався на новому автобусному маршруті (серйозно). У Дніпрі він зустрівся із хлопчиком, якого ображали у школі. Як бачимо, інформаційні приводи щодня ставали все туманнішими.

Канал «Україна» також 14 лютого відзвітував про бізнесові успіхи «Укртелекому», бенефіціаром якого є власник телеканалу Рінат Ахметов: «Стабильная прибыль. Около двадцати пяти миллиардов гривен с 2014 года получила компания "Укртелеком"». Про можливе повернення підприємства у держвласність через, зокрема, невиконання фінансових інвестиційних зобов’язань журналісти вирішили не розповідати. Як і про борги та масові скорочення в компанії.

Дуже сподіваємося, що піар методами квартальної звітності не приживеться на телеканалах. Не лише тому, що такі новини порушують стандарти журналістики, а ще й тому, що вони дуже нудні. Зазвичай, аби когось пропіарити, журналісти вдаються до яскравих або хоча би смішних сюжетів: подаровані велосипеди, щедрувальники в Ляшка, реклама за компанію з Путіним, ставання на коліна й так далі. На фоні цього розмова голови ОДА з послом чи поїздка Ляшка в автобусі здаються просто лінивою роботою журналістів та якоюсь зневагою до електорату, що має проковтнути й таке.

***

Коротко підсумовуючи маніпуляції лютого, можна дійти висновку, що в українських тележурналістів дуже високий поріг допустимих супутніх втрат.

Навряд чи журналісти «Інтера» не розуміють, що глядачам не цікаві новини про зустрічі Юлії Світличної, але вони готові їх показувати. Навряд чи журналісти ICTV не чули критичних запитань до Президента, але вони готові їх ігнорувати. Навряд чи на «Інтері» не розуміють, що обшук трьох поверхів торгового центру, — це не зовсім класичний тиск на ЗМІ, але вони готові про нього заявляти. Навряд чи той же «Інтер» не чув про залучення «незалежного» адвоката до коментованої ним справи, але телеканал готовий давати його оцінки. Навряд чи «Україна» не чула про «прикручених» мітингувальників на Грушевського, але журналісти готові про них мовчати.

Такими діями телеканали спотворюють картину світу для глядачів та змушують їх приймати неадекватні реальній ситуації рішення. Із неочікуваними для них самих та країни супутніми наслідками. Тож навіть прислуговуючи чужим інтересам, не варто забувати, що журналістика — одна з найбільш соціально відповідальних професій.