Любов Василик
медіаекспертка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, доктор наук із соціальних комунікацій, завідувачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича
10:25
Вівторок, 3 Березня 2015

Провладність та опозиційність… А стандарти ті ж!

3 355
Деякі українські видання хоч і перебувають на протилежних ідеологічних полюсах, проте особливо не відрізняються методами роботи. Обидві чернівецькі газети «Час» та «Свобода слова» не посилаються на джерела інформації, не враховують повноти фактів, замовчують окремі погляди, а отже й надалі маніпулюють думкою читачів.
Провладність та опозиційність… А стандарти ті ж!
Провладність та опозиційність… А стандарти ті ж!

Підтримувати владу чи опозицію? Безумовно, видання мають право на власну редакційну позицію. Але нерідко двох протилежностей при ближчому погляді не відрізнити. Щоб конкретизувати проблему, нагадаю історію двох чернівецьких видань. Газети «Час» та «Свобода слова» — нині на протилежних редакційних полюсах. Перша донедавна асоціювалася з найбільшою опозиційністю в області, адже її редактор подавав себе непримиренним опонентом колишньої влади, інша ж — навпаки, не була позбавлена провладних симпатій. А олись обидва нині принципові опоненти працювали під одним дахом. Та світоглядні розходження привели до реального розколу. Так виник «Час-2000», а потім і нинішня «Свобода слова».

Відтоді у сприйнятті чернівецьких читачів обидва видання стали протилежностями, отримавши таку собі сумнозвісну брендовість: кожен без труднощів скаже, до чого закликає «Час» чи що й кого критикує «Свобода слова». Але чи згідні дотримуватися стандартів ті, хто ще недавно асоціювався з владою, та чи демонструють високу якість інші, вважаючи себе рупором патріотичних сил? Відповіді на це запитання дав моніторинг регіональних ЗМІ, здійснений Інститутом демократії імені Пилипа Орлика, у вересні — жовтні минулого року та в січні 2015-го. Ми зіставили два полюси, порівнявши їхні професійні стандарти.

Як виявилося ще минулого року, попри полярні редакційні засади, саме «Свобода слова» й «Час» продемонстрували найвищі відсотки замовних матеріалів. Зріз лише одного моніторингового тижня показав, відповідно, 92% та 91% джинси, тобто обидва видання стали лідерами антирейтингу всього досліджуваного медіаландшафту. Обидві газети різнилися хіба що замовниками. Рейтинговими за джинсою для «Часу» стали БПП, «Батьківщина», Радикальна партія Олега Ляшка, «Фронт змін». «Свобода слова» ж зробила ставку на колишніх регіоналів, які всіма силами пробували ще раз пробитись у владу, цього разу як мажоритарники. Тут, як довів моніторинг, колишній регіонал Іван Семенюк майже не сходив зі шпальт газети: щономера по статті та по кілька фото («Іван Семенюк: завжди бути першим», «Іван Семенюк: Я самовисуванець. І не збираюся працювати на партії чи блоки...»  - 16-23.10.14), газетаобурювалася, що «провокаційними наліпками по округу було заліплено агітацію Івана Семенюка», ще раз нагадуючи, що він «іде у Верховну Раду як самовисуванець і в жодній з партій наразі не перебуває», а також друкувала «зворушливі» зізнання тепер вже безпартійного кандидата, як «керівники від партії регіонів намагалися зламати його».

Прикро, що ця політична джинса обігрувала навіть тему АТО й журналісти піарили політиків на тлі трагедій, інформуючи про те, як кандидати в депутати відвідують родини загиблих воїнів та підтримують їх.

 

 

Попри взаємну опозиційність, видання публікували однакові матеріали з ознаками замовності («Рейтинги тільки тоді справжні, коли у них вірять люди» («Час», 23.10.14) — «Передвиборча соціологія як показник суспільного формату, або Карт-бланш партії Ляшка» («Свобода слова», 23.10.14), навіть із тими ж фотоматеріалами, якими забезпечила їх прес-служба, та підписуючи їх прізвищами невідомих нікому журналістів.

 

Не дивно, що стандарти при такій бурхливій передвиборчій діяльності — що з одного, що з іншого боку — опинилися в глухому куті. З шести балів баланс інформації найнижче опустився саме в газетах «Свобода слова» (по 0,0 із шести у вересні й у жовтні) та «Час» (0,33 з шести у вересні та 0,04 у жовтні). А повнота представлення інформації з проблеми у вересні склала лише 0,33 та 0,08 в «Часі» та 0,0 за обидва місяці у «Свободі слова».

Прецедент для буковинської журналістики? На жаль, ні. Очевидно: «брендовість» підтверджується. Змінилася влада. Але й нині видання не позбулися своєї репутації. Бо що змінилося за три місяці? Порівняймо з результатами січневого моніторингу. Джинси стало менше, але то аж ніяк не похвала редакторам. Очевидно, що вибори закінчилися і вже ніхто з політиків не готовий щедро віддячувати виданням, та й криза на їхніх фінансах позначається… Тож порівняно з попередніми показниками нинішні 20% «Часу» та 14% «Свободи слова» — кращий варіант, хоча, звісно, й далекий від стандартів. Для порівняння: обласні газети «Молодий буковинець» показали  лише 9% матеріалів із ознаками замовності, а «Погляд» — повну відсутність джинси. Візуалізація даних дозволяє одразу помітити контраст:

 

 Однак кілька слів про стандарти! Як довів моніторинг, вони не покращились: інформаційну об’єктивність та журналістський аналіз під впливом уже сталих агітаційних підходів обидві газети — кожна по-своєму — замінюють суб’єктивною публіцистикою, редакційним коментуванням. Причому це роблять як патріотичний «Час», так і нинішня «Свобода слова», яка втратила свою провладність і, схоже, опинилася на своєрідному роздоріжжі: яку ж нішу тепер зайняти. Наразі не скажеш, що якась чітка редакційна позиція тут узагалі присутня, а от розгубленість і відсутність виразних орієнтирів цілком відчутні. На такому роздоріжжі, мабуть, не до стандартів. Моніторинг виокремив таку ознаку: не відомо, хто взагалі наповнює «Свободу слова» журналістськими матеріалами, адже за три проаналізовані номери лише одна зі статей, відібраних для аналізу, підписана прізвищем головного редактора Сергія Сулими та інша — прізвищем журналістки Ярини Славич. Все інше наповнення — суцільні дайджести, переважно з центральних видань; нашвидкуруч скомпоновані матеріали з повідомлень чернівецьких сайтів; матеріали прес-служб, передруковані й навіть не опрацьовані журналістами…Так, газета наповнювалася інформацією від прес-служб ДПІ Чернівців, УСБУ в Чернівецькій області, губернатора Луганщини Геннадія Москаля, Головного управління Пенсійного фонду, прес-служб УМВС та ДАІ в області; інформацією з сайту місцевого телеканалу ТВА, матеріалами «Інтерфаксу-Україна»; дайджести йшли з «Європейської правди», «Української правди»... Прикро вразило й таке: газета повідомляла про земляків, загиблих в АТО, навіть не публікуючи їхніх фото («Буковина втратила ще одного сина». 29.01.15).

У той же час не зайве нагадати: завдання медіа передбачає таку мету, як формування громадянського суспільства через якісне інформування та модерування суспільної дискусії з найрезонансніших проблем. «Свобода слова», будучи провладним виданням, не виконувала цієї місії. Але нині треба змінювати стандарти, адже рано чи пізно постане питання: або залишитися на інформаційному ринку, або відійти через втрату читацької довіри. Що цілком можливо, адже маніпуляція увагою споживачів у виданні катастрофічна і порівняно з минулим роком не змінилася: 0,07% балансу інформації проти абсолютно нульових минулорічних показників, як і 0,43% повноти представлення фактів, інформації з проблеми порівняно з попередньо зафіксованими. Дуже прикро, що не дотримано таких стандартів, як точність, відокремлення фактів від коментарів, посилання на джерела інформації — на межі 0,7%.

З іншого боку моніторимо «Час». Цікаво, чи, на відміну від «Свободи слова», декларуючи національно-патріотичні ідеї, журналісти надають їм гідної медійної інтерпретації? На жаль, сподівання марні. Різниці не помітно: виявляється, патріотична журналістика хоч і перебуває на протилежному редакційному полюсі, проте повторює ті ж помилки. Ми зафіксували аналогічні дайджестові матеріали, некритичне опрацювання матеріалів прес-служб, ту ж агітацію та пропаганду — з тією лише різницею, що вони протилежного спрямування.

Газета «Час», очевидно, теж має потребу в якісному авторському контенті, адже й тут моніторинг виокремив матеріали від СЗГ УМВС України в області, прес-служб УСБУ, військового комісаріату,  пенсійного фонду, Управління ДСНС, передруки з «Відомостей-UA.com» та «Української правди»… На думку головного редактора Петра Кобевка, висловлену в одній із медіадискусій, журналіст насамперед має бути патріотом, а вже потім — медійником. Однак така позиція відводить у пряму протилежність, коли журналістика нічим не відрізняється від пропаганди. Ніякі газетні заклики діяти й жити по-новому не допоможуть, коли самі журналісти демонструють інші стандарти. Як наслідок маємо лише 0,13% збалансованості інформації, лише 0,33% повноти представлення фактів та інформації з проблеми, лише 0,4% відокремлення фактів і коментарів… Обидва видання явно програють на тлі ще двох місцевих газет:

  

Щодо посилань, то серед них є далекі від стандартів, як-от «за повідомленнями ЗМІ», «джерела твердять», «спеціалісти твердять», «українські спецслужби заявляють» («Час», 29.01.15), «подейкують» («Час», 15.01.15). А щоб уже геть не зводити планку якості до пропаганди, редакторам варто звернути увагу й на мову видань, адже тут трапляються фрази, що нагадують старі пропагандистські підходи, щоправда, нині вони подані під новим редакційним кутом зору: «Діди Отморози від Фірташа», «регіональна зграя», «правдоненависники», «проянуківські депутати», «янучарський режим» («Час», 15.01.15).

Таким чином, деякі українські видання хоч і перебувають на протилежних ідеологічних полюсах, проте особливо не відрізняється методами роботи. З обох сторін не надто посилаються на джерела інформації, не враховують повноти фактів, не повідомляють повної картини проблеми, замовчують окремі погляди, а отже й надалі маніпулюють думкою читачів. То що ж змінилося? І чи змінилося взагалі?

Актуалізуючи необхідність реформування держави, чи готові медіа першими зробити крок? Чи стануть якіснішими наші ЗМІ, пройшовши Євромайдан та випробування війною?

Звичайно, на інформаційні атаки потрібно відповідати, треба демонструвати підтримку Україні, але робити це слід якісно, щоб не давати протилежній стороні підстав оцінювати український медіапростір як примітивний, недалекий. Не маємо права бути слабкими — це наше поле бою, і треба стояти на ньому гідно.

 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3355
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду