«Детектор медіа» продовжує публікувати історії журналістів, які трапилися з ними під час висвітлення євромайдану та масових протестів у Києві. Відірвати від барикад вдається не всіх: «Не час писати мемуари», - дорікнув «Детектор медіа» один із журналістів, якого ми просили поділитися враженнями. А дехто з колег просто не вважає свої спогади чимось винятковим.

У другій частині нашої добірки історій ми публікуємо розповіді про спробу штурму євромайдану в ніч із 10 на 11 грудня. Цей день багатьом журналістам здався історичним, своєрідною точкою неповернення. «Беркут», що з кількох напрямків намагався взяти Майдан, за згадками медійників, мав усі шанси витіснити людей і зруйнувати намети, бійці могли прийти зі сльозогінним газом чи кийками, як уже робили раніше - 30 листопада чи 1 грудня. Але наступ спинився і під ранок спецпризначенці разом із внутрішніми військами несподівано пішли.

Гімн при світлі ліхтариків

Журналіст Мустафа Найєм у ніч штурму євромайдану вів стрім-трансляцію на Hromadske.TV з планшета. Цієї ночі для каналу працювали три стрімери, однак техніка поступово розрядилася, і з третьої години ночі залишився тільки планшет Мустафи.

Коли внутрішні війська та спецзагони «Беркуту» підійшли до барикад, Мустафа перебував на Бессарабській площі й одразу побіг на Інститутську. Спершу він знімав події з містка над цією вулицею. «Коли стало зрозуміло, що війська таки підуть штурмувати майдан, я вирішив, що показувати події згори не надто правильно, все ж таки це не футбольний матч, і показувати треба обличчя, розмови. Тому я спустився вниз, певний час був там. Коли зруйнували барикади, я піднявся на майданчик для пожежників коло "Глобусу" і транслював звідти», - розповідає журналіст.

Мустафа Найєм (у центрі) на євромайдані

Відтак він попрямував до Будинку профспілок, де продовжив працювати разом із колегами коло замерзлої буржуйки. На цій польовій кухні Мустафа познайомився з двома хлопцями, які підтримували і страхували його всі вісім годин штурму під час зіткнень із представниками комунальних служб. «Ця підтримка була для мене дуже важливою. Вони побачили, що мене так звані співробітники ШЕД збивають з ніг, і стали поряд», - звертає увагу журналіст.

Найбільш агресивно діяли проти журналістів тієї ночі якраз люди, які позиціонували себе «комунальниками», згадує Мустафа. Він помітив, що ці хлопці були вдягнені в жилетки ШЕДів Голосіївського та Шевченківського районів, тоді як жодного жилету Печерського району не було.

«Мені цікавить, що вони роблять у центрі Києва під час розгону демонстрантів? Це сюр. Такий маразм може вигадати лише наша влада - переодягли 18-річних хлопців із Маріїнського парку, яких я всіх знаю в обличчя, надягнути їм маски й жилети. Ці хлопці вели себе дуже агресивно, матюкалися, сварилися, вони могли вдарити, збити з ніг, і вони це робили. І ці хлопці - це плювок усім в обличчя. Мовляв, ми (міліція) будемо поводитися коректно, але цих хлопців-тітушок вам треба прийняти, вони вас материтимуть, розноситимуть барикади й битимуть», - обурюється журналіст.

Псевдокомунальники кілька разів збили з ніг і самого Мустафу Найєма. При цьому вони підходили ззаду або нахилялися, щоб не потрапити в об'єктив камери. «На Інститутській крига, у тебе в руках айпед, телефон чи модем - звісно, ти падаєш або на техніку, або на обличчя. Слава Богу, все завершилось добре, не травмувався. Найбільш образливо, що це відбувається на очах у міліції: вони бачать це й нікого не зупиняють», - розказує Мустафа.

Міліція, і зокрема «Беркут», цієї ночі поводилися гуманніше, ніж 30 листопада чи 1 грудня, здебільшого всюди пропускали, окрім першого етапу штурму, коли били та збивали з ніг і мітингувальників, і депутатів, і медійників. Хоча, за словами Мустафи Найєма, траплялися й «окремі екземпляри», які наполегливо перешкоджали журналістам. «У перший момент усе було жахливо, але далі стало зрозуміло, що в них є установка не вдаватися до насильства, і все було агресивно, але без насильства», - зауважує журналіст.

Мустафа Найєм на Банковій

На думку Мустафи, такі дії силовиків були зумовлені резонансом у суспільстві, яке однозначно засудило жорстокість спецпризначенців у попередніх зіткненнях, а також міжнародною реакцією.

Утім, працювати в таких умовах було непросто, а надто вести трансляцію впродовж багатьох годин на сильному морозі (до -14). «Було дуже-дуже холодно, у якийсь момент я вже не відчував рук, ніби це була якась стороння підставка для айпеду. Вся картинка досі стоїть перед очима, було очікування, що ось-ось буде дуже погано. А на сцені продовжували співати весь час шторму. Певно, так було треба», - згадує Мустафа Найєм.

Найяскравіше враження Мустафи від цієї ночі прийшло разом зі світанком. Коли розвиднилось і людей на майдані побільшало, зі сцени заспівали гімн. «І якась дівчинка почала співати дуже прозорим голосом. Хтось здогадався підняти ліхтарик, далі їх підняли інші. Ніхто нічого не каже, я коментую (для трансляції), і мій голос чути за 20 метрів. Це відчуття було дуже пронизливим», - зізнається наш співрозмовник.

О 7:30 Мустафу Найєма змінила його колега з hromadske.TV Наталка Гуменюк. Але Мустафа лишився на майдані до самого відступу «Беркуту».

Екскурсія для журналіста The Times

Екс-кореспондентка українського Forbes Севгіль Мусаєва працює на євромайдані щодня з першого дня мирного мітингу за євроінтеграцію 21 листопада. Вона робить репортажі для сторінки нового інтернет-видання Hubs у Facebook.

У ніч штурму журналістка опинилася на Майдані Незалежності випадково. Провівши напередодні безсонну ніч, фіксуючи розгін мітингувальників в урядовому кварталі, Севгіль була переконана, що вдень, коли в Києві перебувають верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики та політики безпеки Кетрін Ештон і заступник Державного секретаря США Вікторія Нуланд, влада не наважиться зачистити майдан.

Сегіль Мусаєва на кухні євромайдану

Однак відпочити Севгіль не довелося, тому що до Києва приїхав її знайомий журналіст Бен із англійської газети The Times і попросив провести екскурсію нічним майданом. «Ми пройшлися, побували в Будинку профспілок, поспілкувались із волонтерами, а десь близько першої ночі почули, що "Беркут" оточує майдан», - розказує вона. Не очікуючи такого ходу подій, журналістка навіть не брала з собою шолому та жилета «Преса», у яких працювала напередодні. Севгіль із Беном схопили перші-ліпші каски, що роздавалися протестувальникам, і кинулись у бік Інститутської. Звідти й розпочався Facebook-репортаж Севгіль Мусаєвої.

«Я все знімала на мобільний телефон і одразу публікувала інформацію у Facebook, багато хто стежив за моїми повідомленнями в соціальних мережах. Страшно було перші півтори години, тому що людей спочатку було мало, а "Беркут" був налаштований войовничо. Можливо, барикаду на Інститутській врятували народні депутати, які билися із силовиками. О третій годині стало зрозуміло, що, швидше за все, беркутівці не зможуть пройти. Людей побільшало, і за цим було цікаво спостерігати. Люди приходили на допомогу, атмосфера була нервова й напружена», - згадує Севгіль.

Агресії з боку «Беркуту», на її думку, не було. Журналістів у жилетах вони не чіпали, а силу застосовували лише при взятті барикад. Однак роботу представникам медіа ускладнювала ожеледиця: Севгіль двічі падала, послизнувшись.

«Мій колега із The Times називав це все crazy situation. Він не очікував штурму "Беркуту" й того, що люди можуть бути такими скажено сміливими. Він був під великим враженням. Я весь час намагалася перекладати для нього те, що говорила Руслана, політики», - каже Севгіль.

Але це була не остання несподіванка тієї ночі для англійця. Коли Севгіль із ним зайшла погрітись у готель «Україна», туди ж забіг лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук. «Бен із ним поспілкувався і був дуже вражений, коли зрозумів, що Вакарчук для України - це як The Beatles для Англії», - каже журналістка. Особисто її тим часом вразило те, як багато небайдужих киян приїхало на майдан серед ночі, дізнавшись про штурм: «Коли я це побачила, я не стрималась і почала плакати. Тоді ж я зрозуміла: якщо люди приходять, все буде добре. О шостій годині ранку ущент були забиті вагони метро».

Чай для пана журналіста

Євген Кузьменко, оглядач сайту «Цензор.нет», під час розгону євромайдану працював біля барикади на Європейській площі, яку найпершою пройшли беркутівці. Він оперативно робив новини для свого видання та фіксував на диктофон усі розмови й цікаві деталі. Євген працював у помаранчевому жилеті з написом «Преса». «Шолом не планував вдягати, бо не зовсім природно почуваюся в ньому, але жилетка при роботі допомагає», - пояснює журналіст.

За його спостереженнями, силовики, які наступали з Європейської, не били мітингувальників, а лише відтісняли їх без допомоги кийків і сльозогінного газу. «До журналістів вони ставилися по-різному. Очевидно, була проведена робота або й вони самі зрозуміли, що людей у помаранчевих жилетах не можна бити. Не можу сказати, що я всюди вільно проходив, але здебільшого пресу пропускали, - розказує Євген Кузьменко. - Я спілкувався з беркутівцями та їхніми командирами, тому я добре розумію психологію обох сторін. Для мене це було важливо. Тому що стояти зверху і кричати: "Ви покидьки, які б'єте свій народ" - неправильно. Робити з них якихось тварюк не варто. Вони теж еволюціонують, але якщо кричати образи, тоді ця робота завершиться, навіть не розпочавшись. А ті, з ким ця еволюція відбудеться, будуть корисні для перетворення України на більш цивілізовану державу, ніж зараз».

Євгена Кузьменка тієї ночі найбільше вражала робота фотографів та відеожурналістів, які вели зйомку з таких місць, на які не кожен би зважився залізти. «Це люди, схибнуті на хорошому кадрі. Вони трудоголіки та мисливці за ідеями. Їх було багато на барикаді на Інститутській. Це й хлопці з "Громадського ТБ", які працюють так, що створюють ефект присутності. Головне, щоб журналіст був хоробрим, вчасно реагував, ставив питання й оперативно пересувався», - розмірковує Євген.

Мітингувальники, з його слів, відчували, що цей день особливий, і сприймали себе бійцями за праву справу. «Стількох дорослих чоловіків, які робили свою справу без особливого героїзму, я ще ніде не бачив. Це особливість цього майдану», - підкреслює журналіст.

На цих же барикадах із Євгеном Кузьменком трапилася цікава пригода з одним палким активістом. «Неподалік бігав чоловічок, який сам собі визначив роль організатора. Він закликав усіх допомагати обороняти майдан, щоб не повалили барикади, - розповідає журналіст. - Деякий час він поглядав на мене з підозрою, а далі не витримав і підступив до мене: "А ви на кого працюєте?". Певно, він подумав, що я якийсь СБУшник. Щоб його заспокоїти, я показав посвідчення журналіста. Він відійшов і далі бігав гукаючи: "Усі давайте туди, наверх!". А тоді знову насів на мене: "Давайте й ви туди біжить, а то що ви тут робите?". Я йому відповів, що зараз усе це побачу, запишу, а вдома напишу текст, який прочитають люди. І цим я зроблю кориснішу справу, ніж стану й буду разом з іншими тиснути. Він подумав і резюмував: "Зрозуміло"».

Пізніше біля барикади Євген знову зустрівся з тим чоловіком. «Пане журналісте!», - гукнув той. Євген обернувся. Його новий знайомий приніс йому в склянці теплий чай.

Найжаданіший світанок

Після падіння першої барикади, коли «Беркут» оточив периметр євромайдану й нікого не пускав усередину, журналіст каналу «Інтер» Ольга Червакова разом із колегою опинилися зовні й пробиралися на Хрещатик через двері в паркані з дворів прилеглих вулиць.

Ольга Червакова в штабі євромайдану

«Страшно було перші півтори години. Люди казали нам: "Дівчата, краще йдіть звідси, зараз тут буде небезпечно". Час наче зупинився. Зі сцени лунали вигуки: "Київ, прокидайся!", дзвони церков били на сполох, на майдані горіло багаття в термодіжках, усе це нагадувало сцену з якогось сюрреалістичного фільму. В повітрі повисло невидиме відчуття жаху», - розказує про свої перші враження Ольга.

За її словами, чисельна перевага міліції була очевидною, люди скандували: «Мирна акція, мирна акція!», бо ж розуміли, що потім звіряче побиття знов пояснять «зачисткою екстремістів».

«Я ніколи в житті так не чекала ранку, - зізнається Ольга. - Й от раптом кияни, які дізналися, що на майдані сталося лихо, покидали оселі й почали приєднуватися до акції. З усіх підворіть, через які можна було обійти кордони "Беркуту", на Майдан сходилися громадяни». Уже за 40 хвилин майдан заповнили люди, готові чинити опір. І їх стало більше, ніж міліціянтів.

Ольга Червакова підходила до спецпризначенців і просила їх не застосовувати сили. «Вони обіцяли не робити цього, але не так сталося, як хотілося, - розповідає журналістка. - Коли почалася штовханина, люди падали прямо під ноги "Беркуту". На фото видно, як кореспондент нашої знімальної групи Міша Колесников несе в одній руці мікрофон, а другою допомагає постраждалому в сутичці відійти на безпечну відстань».

Колега Ольги Червакової Михайло Колесников допомагає постраждалому

Далі, за її словами, беркутівці почали застосовувати «підступну й підлу тактику». Розуміючи, що зверху їх знімають телекамери, вони поховали кийки й майже не штовхалися руками. «Але водночас гамселили ногами людей, які стояли в перших рядах, у ноги і в живіт. Робили це, аби побиттів не було зафіксовано журналістами», - наголошує кореспондентка «Інтера».

Коли ж група спецпризначенців опинилася в оточенні мітингувальників, люди, замість того, щоб застосовувати силу, зробили для беркутівців коридор і випустили їх із натовпу під оплески решти протестувальників. Ольгу Червакову вразила така поведінка євромайдану: «Це свідчить про те, що люди не на словах, а на ділі є мирним протестом і не тільки вимагають європейських цінностей, а й самі їх демонструють».

За спостереженнями Ольги, журналісти в цю ніч працювали в справжніх екстремальних умовах. Коли почався штурм барикади на Михайлівській, кілька репортерів висіли на вкопаній у сніг фанерній перегородці, що трималася на тоненькій мотузці, прив'язаній до дерева. Оператори вистрибували на перевернуті спецпризначенцями біотуалети.

«Там було слизько й небезпечно, їх постійно розхитували сторони конфлікту. Ніякі журналістські посвідчення не діяли, коли "Беркут" став стіною, крізь неї не пропускали жодного журналіста. Чи можна це кваліфікувати як перешкоджання професійній діяльності? Думаю, так. До речі, це кримінальний, а не адміністративний злочин. Журналісти змушені були діставатися епіцентру подій через дірки в парканах і прохідні під'їзди будинків на Хрещатику. На щастя, ніхто з моїх колег не дістав по голові, але це швидше заслуга не міліції, а самих журналістів, які навчилися швидко вистрибувати з-під кийків і пригинатися, коли над головою летить піротехніка», - резюмує Ольга Червакова.

Фото - Facebook