18 травня під час акції опозиції «Вставай, Україно» сталася бійка, під час якої постраждали в тому числі журналісти Ольга Сніцарчук з 5-го каналу і Владислав Содель із газети «Коммерсантъ-Украина». За свідченнями очевидців, бійка розпочалася з провокації - появи «морквяного» бронетранспортера з людьми, одягненими в костюми кроликів. БТР орендував блогер і засновник продакшн-студії «Люмпени-продакшн» Володимир Петров, про що він сам згодом повідомив у Facebook.

Начальник відділу зв'язків із громадськістю ГУ МВС Києва Ігор Михалко пояснив ТК, що БТР, який із порушенням правил дорожнього руху з'явився на Софійській площі, прибув розважати киян і гостей столиці. «Це абсолютно безпечний демілітаризований транспортний засіб», - додав він. Хоча згодом щодо водія БТР у міліції було складено три протоколи за фактом адміністративних порушень - за порушення правил дорожнього руху і невиконання вимог співробітників ДАІ, неналежну реєстрацію транспортного засобу, а також відсутність посвідчення водія. Особи водія міліція не називає, водночас заявляє, що намагається встановити ім'я та місцезнаходження власника БТР.

 Фото - pravda.com.ua

«Детектор медіа» вирішила дізнатися думку медіаекспертів про участь медійників у провокаціях під час масових політичних акцій. Ми поставили експертам такі запитання:

Виконавцями так званих морквяних провокацій під час масових політичних акцій є медійники Володимир Петров та Олексій Дурнєв. За свідченнями очевидців, саме з чергової «морквяної» провокації, цього разу з залученням БТРу, почалися 18 травня події, які призвели до бійок, у яких в результаті було побито журналістів (щоправда, цього разу Дурнєв у провокації особисто участі не брав, а от Володимир Петров у своєму Facebook повідомив, що БТР орендував він). Як ви ставитеся до участі медійників в організації та втіленні провокацій під час масових політичних акцій? Чи повинна на це реагувати, і якщо повинна, то як, журналістська корпорація?

Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:

- Журналісти можуть бути громадськими активістами та мати громадянську позицію, але займатися відвертими провокаціями, які призводять до побиття невинних людей і можуть призвести до ще серйозніших наслідків - це і не журналістська, і не громадська позиція. Це те, що має всі ознаки злочину. І це треба називати своїми іменами й давати відповідні оцінки. І правоохоронним органам у тому числі.

Єгор Соболєв, керівник Бюро журналістських розслідувань «Свідомо»:

- По-перше, мені прикро від того, що хтось може сприйняти Дурнєва та Петрова як журналістів. Я думаю, що більшої образи для цієї професії важко уявити.

По-друге, я би попросив цих людей замислитися, що б вони відчували, якби опинилися на місці тих, кого провокують, б'ють, із кого знущаються під прикриттям міліції. Усе зло, як і все добро, яке ми робимо в цьому світі, обов'язково повертається. І я просто не можу уявити, ким треба бути, щоб робити такі вчинки. У мене, якщо чесно, товариші в спортивних костюмах викликають менше люті, ніж Чаленко, Дурнєв та Петров, одного з яких я знаю особисто.

Бо хлопці-спортсмени вчиняють так від поганого виховання, від того, що їх навчили спортивних прийомів, але не навчили спортивного духу та спортивних правил. А ці пани мають мізки, мають інформацію, але при цьому роблять такі безвідповідальні та огидні вчинки як для країни, так і для людей. Білоцерківським «бикам» можна щось говорити, пояснювати, і, як це не дивно, з ними є про що спілкуватись. А про що спілкуватись із Петровим та Дурнєвим? Ми не священики, а вони потребують священиків та психоаналітиків.

Якщо чесно, коли я про це все дізнався, думав: якщо когось із них побачу - дам ляпаса. Але потім я збагнув, що тоді ми нічим не відрізнятимемося від них. Просто сумно, прикро та огидно. Будь-яка людина здатна бути як дуже поганою, так і дуже хорошою. Тому я закликаю їх змінюватися, нехай подумають, яку вони собі створюють карму.

Як журналістська корпорація має реагувати на ці вчинки? Я думаю, потрібно не вітатись. Я думаю, що статус нерукоподавання - це обов'язкова річ, яку ми маємо робити. Також я думаю, що медіа, які займаються аналізом інших медіа (зокрема, ваше), має зробити розслідування, чому ці люди, використовуючи статус журналістів, працюють найманцями в спецопераціях.

Олег Наливайко, голова Національної спілки журналістів України:

- У цьому випадку вчинок цих медійників - питання громадянських обов'язків кожного, а не тільки журналістів. Цю ситуацію має розглянути Комісія з журналістської етики. Якщо людина порушує етику - загальнолюдську, громадську, я вже не кажу про громадсько-політичну, вона має відповідати й перед журналістським товариством. Ми маємо це засуджувати, піднімати на щит і показувати, ну і зрозуміло, що такі люди просто не можуть бути в професії.

Зараз нам у першу чергу потрібно провчити людей, які підняли руку на журналістів, і перш за все - на жінку. Мені здається, що це тільки перше тренування і таких випадків буде ще багато. Головне - добитися того, щоби почали розслідування і щоби потім ні в кого не виникало бажання таке повторювати. Також нам потрібно буде оцінити, що і як відбулося, оцінювати потрібно буде з точки зору людської та журналістської етики.

Артем Шевченко, генеральний директор ТВі, ведучий програми «Знак оклику»:

- Я, зрозуміло, засуджую провокацію Петрова й Дурнєва. Очевидно, що саме з появою цього БТР пов'язано все, що відбулося потім. На вулицях, на яких було перекрито рух, з'являється бойова машина. Було зрозуміло, що це викличе невдоволення людей, особливо опозиційної частини мітингу. Мені складно сказати, чи є Дурнєв і Петров журналістами, я бачу їхні провокації, а не журналістську роботу.

Щодо реакції на цю провокацію, то, мені здається, журналісти мають чесно робити свою роботу й вимагати покарання винних у злочинах, покарання провокаторів. Зрозуміло, що такі методи роботи має бути засуджено, адже робота цих медійників не журналістська, а провокативно-піарно-політична.

Дмитро Гнап, журналіст-розслідувач і громадський активіст:

- Це вчинок не журналістів і навіть не медійників, а скандальних піарників. Кожен заробляє так, як він навчений, виходячи зі свого вузького кола інтересів.

Що робити журналістам?! Журналістам головне не фокусуватися на цих провокаціях, бо вони для цього й задумуються, щоб відволікти увагу від чогось або спровокувати щось. Журналіст повинен писати про головне: величезну корупцію в країні, про політичну безвихідь політиків, у тому числі й опозиційних.

Дурнєв і Петров не входять до журналістської корпорації, тому з корпоративної точки зору журналістська корпорація не має ними цікавитися. Наприклад, чому б мене мало цікавити, що відбувається з Дімою Коляденком чи Сергієм Звєрєвим? Дурнєв і Петров мають таке саме відношення до журналістської корпорації, як і Звєрєв, який одночасно і співак, і дизайнер, і перукар і т. д. І тому, якщо, не дай Боже, з Дурнєвим щось станеться, ми це будемо висвітлювати, бо ми маємо інформувати людей про події. А от його витівки - це поза межами журналістики, журналістської корпорації, журналістських інтересів і, власне кажучи, журналістської солідарності.

Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»:

- Тут ідеться не про медійників, а про політтехнологів. Медійники - це щось більш пов'язане зі ЗМІ, донесенням до громадян інформації про події. У цій же ситуації йдеться про відпрацювання певних контрактних зобов'язань, коли група політтехнологів обслуговує один зі штабів партії влади.

Мені здається, головне, чого очікує Дурнєв та інші люди, - це розголосу. Тому найкраща реакція - ігнорування. Будь-яка згадка про них у медіа є додатковим пунктом у їхньому звіті про те, як вони виконують контрактні зобов'язання.

Максим Сухенко, головний редактор програми «Гроші»:

- Як я розумію з цієї історії, медійники, залучені до таких акції, починають працювати піарниками, тож навряд чи їх можна назвати медійниками. Вони не знімають сюжетів, не пишуть матеріалів, натомість роблять свою брудну політичну піарну роботу.

З приводу реакції журналістської спільноти: якби вони були журналістами, ми б могли оголосити їм якийсь бойкот. А як я можу оголосити бойкот людині, з якою я не спілкуюся, не співпрацюю, якої не бачу? Ніколи не вважав їх своїми колегами й дивно висувати якісь претензії.

Жан Новосельцев, ведучий програми «Гроші»:

- Если бы в этой ситуации не было кровопролития, ее можно было бы списать на шутку. Кто-то бы воспринял это как плохой вкус, кто-то - как хороший, кто-то бы, может, посмеялся, а кто-то огорчился. Но с учетом того, во что это вылилось, и что, возможно, это было спланировано изначально, - товарищи перегнули палку.

Как на это реагировать? Я думаю, что реакция сама себя не заставит долго ждать. Если есть фашисты, появляются антифашисты. Если есть Дурнев, то появится антиДурнев, и он поймается на свой же крючок и будет выглядеть убого.

Должно ли журналистское общество реагировать на Петросяна? Шутит и шутит. Если бы он был известным журналистом-расследователем, а потом резко поменял вектор деятельности, тогда бы это было странно. Но если он ходил и дурковал всё это время, то ничего удивительного в его поведении нет. Вот он и придумал эту морковку. Но большой минус в том, что эти шутки закончились таким нешуточным кровопролитием.

Олексій Мустафін, генеральний директор каналу «Мега»:

- Я взагалі не є прихильником політично-медійного троллінгу. Надто коли мова йде про потенційно небезпечні речі. В тій же історії з БТРом, коли його почали розхитувати і виливати паливо - одного сірника було досить, щоб сталося непоправне. Хто б за це ніс відповідальність? Маю підозри, що не ті, хто розхитував.

Зрозуміло також, що той, хто бере участь у подібних акціях, як власне і в будь-яких політичних акціях, під час яких демонструє позицію чи ставлення до політичних фігур, не може видавати себе за журналістів. Прийнаймні під час участі в акціях. Клоун - це клоун, політичний активіст - це політичний активіст, журналіст - це журналіст.

Що ж до корпоративної солідарності, то в Україні за неї часто густо видають саме підтримку людей, що належать до близької тобі за поглядами політичної тусовки. Тих, хто до неї не належить, просто не визнають журналістами. І навпаки - якщо ти «свій», досить лише взяти в руки телефон і почати на нього знімати, і ти одразу перетворюєшся на акулу пера. Але насправді це призводить до того, що корпорація перетворюється на кілька корпорацій - і професійними їх можна назвати з величезною натяжкою. Бо які можуть бути фахові критерії, якщо вони не поширюються на «своїх», а застосовуються лише до чужих?