4 липня в Синьому залі Будинку кіно офіційно і в спокійній обстановці підбивали підсумки X кіновідеофестивалю «Відкрита ніч». Саме дійство відбулося в ніч з 1-го на 2-е липня на Андріївському узвозі. І -увага! -  в живому ефірі Першого національного каналу і ТРК «Ера». Більше того – весь тиждень перед фестивалем у прайм-таймі на УТ-1 ішла півторагодинна програма, спеціально задумана і втілена як своєрідна артпідготовка (вибачте за каламбур, це я про приставку «арт») до трансляції студентських кіноспроб у прямому телеефірі.

І директор фестивалю Михайло Іллєнко, і співорганізатори -  видавці брати Капранови, і присутній як у ніч перегляду, так і на прес-конференції гуманітарний віце-прем`єр В’ячеслав Кириленко наголошували: ця акція безпрецедентна не тільки для українського телебачення, а насамперед для улюбленого «хлопчика для биття» вітчизняних журналістів, чиновників та митців – Першого національного телеканалу. Його президент Віталій Докаленко сидів у перших рядах і посміхався. Чи то від задоволення, чи то переможно, чи то не зовсім усвідомивши глибинного змісту цього прецеденту.

Між тим відбулося наступне: державний канал, якому за визначенням не треба дбати про рейтинги, бо він і без них існуватиме за будь-якої влади, раптом надав найкращий час не просто для кінопоказів. Не просто для ретроспективи шедеврів національного кіно. Глядачам показували роботи початківців, більшість із яких – студенти кінофакультету інституту ім. Карпенка-Карого. Фільми зняті здебільшого на чорно-білій плівці, мають не завжди якісний звук та місцями – не зовсім чітку картинку. Гра акторів, м’яко кажучи, переважно залишає бажати кращого. Однак, за словами члена журі, відомого режисера Юрія Іллєнка, все село, в якому він зараз мешкає, дивилося кращі роботи «Відкритої ночі» за дев`ять попередніх років по буднях. А в інтерактивному опитуванні, організованому за всіма правилами в живому ефірі під час трансляції конкурсної програми, взяло участь близько 4-х тисяч глядачів. Причому значна частина дзвонила саме вночі та під ранок. Принаймні, така цифра була озвучена на прес-конференції. Як це вплине на рейтинг каналу УТ-1 в цілому, стане відомо пізніше.

За словами пана Кириленка, акція Першого національного здивувала навіть в.о. прем’єра Юрія Єханурова. У понеділок на традиційній нараді він нібито поставив це питання першим на порядку денному. Якщо це правда,  і навіть якщо захват глави уряду дещо перебільшений, ми справді можемо говорити про прецедент: виявляється, навіть перші особи держави не чекають від державного телебачення нічого. Що вже говорити, коли свої звернення до народу в прямому ефірі Президент Ющенко любить робити на комерційних телеканалах, котрі мають набагато  більшу аудиторію. І от – Перший національний зі своїм низьким рейтингом узявся пропагувати нове українське кіно, яке, здається, зовсім не має рейтингу через  свою фактичну відсутність. Результат бачите самі: поєднання двох «мінусів» усупереч законам фізики дало «плюс». УТ-1 виріс у власних очах, не кажучи вже про очі тих глядачів, котрі до ранку не перемикалися на іншу кнопку. А деякі з них ще готові були сплатити 2.20, проголосувавши за вподобану стрічку.

Заради якого видовища вони це робили? Тут, нарешті, доречним буде оглянути ті фільми, які нам показували в прямому ефірі з 22.00 1 липня до 5 ранку 2 липня. Їх було 39. Як на мене,  ці ігрові, неігрові та анімаційні фільми можна було  умовно поділити на дві групи: соціально спрямована та мистецькі налаштована. Мені відразу можуть заперечити – соціалка теж може мати, і, безперечно, має мистецьку обгортку. Проте  ми маємо на увазі, що  можна зробити орієнтацію на сучасні тенденції в кіно первинною, а озвучення внутрішніх соціальних  проблем нашого суспільства – вторинним. А можна – навпаки. 

До першої нами виділеної умовної групи належали майже всі  ігрові  студентські  відеокартини.  Всі нагороди (кращий фільм, кращий режисер, кращий оператор відеофільму) в цій номінації  забрала відеострічка «Микола і німець». До речі, коли почалося інтерактивне опитування, ця картина теж тримала перше місце серед глядацьких симпатій досить довго. В картині наш сучасник, онук учасника ВВВ, розповідає почуту від діда (навіть на загальних планах упізнається фактурний Сергій Романюк) історію про те, як колись його затримав німецький солдат. Потримав, потримав, допитав і… відпустив. Солдат солдата завжди зрозуміє, а війна загалом не вигідна жодному з них.

Тема несвободи та війни в мирний час досліджувалася  у кількох ігрових кінострічках-переможцях. Герой «Одиночки» Олени Шульгіної, визнаної кращим фільмом у цій номінації, не сходить із глузду в одиночній камері завдяки тому,  що там по стінці бігає павучок. А двоє сільських мачо з короткометражки Сергія Толкушкіна «Veni! Vidi! Vici!», нагородженій за режисуру, б`ються мало не на смерть за право гуляти з сільською красунею. Причому використовують для цього такий самий арсенал, який могли б використати первісні люди. Ситуація, що в принципі може виглядати сумною, подається як смішна до абсурду, в стилі чорно-білих комедій Чапліна чи знаменитих короткометражок Гайдая.

Кращим мультиком було  визнано «Колискову» Олега Цурікова – кліп на пісню «ВВ», зроблений за всіма правилами пластилінової анімації, дуже смішний та найбільш сучасний. А ось актуальний мультфільм Ростислава Гарбаря «Мій друг», про вирубку будівельниками зелених насаджень, адресований його авторами київській владі, лишився поза увагою глядачів. Надто вже топірно та наївно виглядали  звинувачення.

Абсолютним лідером для глядачів та членів журі став, як з`ясувалося, триптих відомого актора Олександра Ігнатуші «Встати! Ать-два!», котрий під псевдонімом Акула Дадсон зафільмував щось на кшталт півтора-двіхвилинних анекдотів про солдафонів. Ось він командує сонцю встати, ось не миє руки після туалету, а ось йому сняться залпи гармат. До речі, після кожного показу автор фільму мав кілька хвилин у прямому ефірі для коментарів. Так виявилось,  що Ігнатуша не знає не лише чому його прозвали Акулою Дадсоном, а й навіть,  хто це такий. Тоді як Акула Дадсон – той самий хазяїн коня Болівара з оповідання О`Генрі, котрий, як відомо, не винесе двох. Дивно було бачити трошки розгубленого дотепника.

При бажанні можна переповісти зміст більшості стрічок. Та оцінювали не за зміст, а за ідею. Ідей потенційні українські кінематографісти продукують справді багато. Однак уважно вивчивши прес-реліз із списком нагороджених, розумієш: по певних позиціях журі та глядачі мали конфлікт інтересів. Я зовсім не сумніваюся в щирості поглядів режисера Сергія Марченка, який зняв 12 невеличких сюжетиків під загальною назвою «Поліські образки». Камера фіксує картини та побут мешканців зони, враженої після Чорнобильської аварії. Однак поява чергового образка виглядала, по-перше, перебивкою між іншими фільмами, по-друге, чимось на кшталт рекламної паузи. Тільки надто вже похмурої. Так само я не сумніваюся у щирості намірів Віктора Дерюгіна, режисера стрічки «Голодомор. Технологія геноциду». Проте саме ці актуальні фільми демонструвалися при мовчанні глядачів. І саме вони отримали призи та спецпризи в категорії «Кращий неігровий фільм» (відео). Там же відразу в двох номінаціях опинився фільм «Ліза», спродюсований особисто міністром молоді та спорту Юрієм Павленко – нарис із життя дітей-волоцюг. Враховуючи те, що серед документальних стрічок, знятих на кіноплівку, відзначено лише картину про відомого гітариста-віртуоза з Криму Енвера Ізмайлова, можна висловити припущення: оцінюючи саме ці фільми, журі виконало не стільки мистецьку функцію, скільки громадянський обов’язок. Мовляв, в кої то віки культурницький захід, та ще такий рідкісний, як фестиваль сучасних українських фільмів, підтриманий державним телебаченням. Читай – державою. Ну  а держава  ж не може  стояти осторонь таких тем, як Чорнобиль, голодомор, безпритульні діти та «наше все» гітарист Ізмайлов. Все це називається одним словом – політкоректність.

А ось приз глядацьких симпатій за результатами інтерактивного опитування здивував та збентежив: більшість проголосувала за фільм Олени Хорошилової «Бажання» - про дівчинку, яка мерзне на вулиці в той час, коли мама привела коханця. Тут уже на громадянський обов’язок не спишеш, тут інше. Окрім того, що стрічка з боксерською майстерністю б`є на жалість, нічим особливим вона не вирізняється. Гри акторів не помітна. Хіба що є претензії на спецефект, коли до дівчинки приходить янгол у примарній димці. Але ведучий після перегляду насилу приховує іронію, порівнюючи щойно побачене «Бажання» з казкою Андерсена про нещасну дівчинку з сірниками. Та сценарист і режисер зовсім не приховують сліз – їх перейняла і розчулила власна історія. Очевидно, саме за цю щирість глядач і віддавав голоси.

Загалом акція Першого національного по просуванню в маси зразків, а головне – ідей сучасного вітчизняного кінематографу вдалася. І до кінця прецедент осмислять, думаю, не скоро. Бо якби це сталося швидко, то під час прес-конференції були б озвучені наступні проекти УТ-1 – яке ще масове дійство з царини сучасної (наголошую – СУЧАСНОЇ) української культури нам планують показати. Ще трошки – і до реалізації проекту «Канал «Культура» руки дійдуть.

Не спав для «Детектор медіа» 
Андрій Кокотюха

____________________________________________________

Цей текст можна прочитати у №7 журналу "Детектор медіа" за 2006 р.

Нагадуємо, що триває передплата журналу на друге півріччя 2006 року. Про умови передплати докладніше можна дізнатися тут.

Також журнал можна придбати на розкладках преси СП "Столичні новини" у вестибюлях станцій метрополітену м. Києва та в магазинах:
1. «Наукова Думка», вул. Грушевського 4, м. Київ
2. Книгарня «Сяйво», вул. Червоноармійська 6, м. Київ

Проекти ГО "Детектор медіа" реалізуються за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) за угодою № F11158-TK-01. Погляди авторів не обов'язково збігаються з поглядами Агентства США з міжнародного розвитку.

"Telekritika" projekt were made possible through support provided by the United States Agency for International Development, under the terms of Award No. F11158-TK-01. The opinions expressed herein are those of the authors and do not necessarily reflect the views of the United States Agency for International Development.
Реалізації проектів ГО "Детектор медіа" сприяють Тhe National Endowment for Democracy /NED/, Internews Network.