Наші канали цікавляться докудрамою все частіше. Зокрема, НТН запропонував своїм глядачам «Легенди бандитської Одеси», «Легенди бандитського Києва» та «Легенди карного розшуку», а СТБ переформатував свій «Документальний детектив» на докудраму «Чужі помилки». Цієї осені на «1+1» стартував цикл «Сімейні драми».

Вбачаючи в докудрамі продовження серіального мила, телеканали зазвичай пропонують глядачеві побутові історії, варіюючи міру напруженості сюжетів. Складнішого продукту, на думку керівника творчо-виробничого об'єднання художніх і публіцистичних фільмів Першого національного Марка Греся, телеаудиторія не сприйме.

«На початку двотисячних українські топ-канали загнали себе в тісні обійми серіальної сітки. З 17-ї до 18-ї глядачам пропонують серіал одного штибу, з 18-ї до 19-ї - другого, о 19-й на обивателя чекає наступний "мильний" сеанс, потім він переглядає новини і "кіно" вже четвертого жанру... За кілька часів перегляду людина отримує повний спектр емоцій - посміялася, посумувала, злякалася, заспокоїлася. І з кожним роком претензій глядача до якості видовища все менше, - каже Марк Гресь. - Мені розповідали дуже цікаву історію. Продюсер одного популярного серіалу, що спочатку пішов "не дуже", відмовився від співробітництва із "міцними професіоналами" і доручив написання сценаріїв та зйомку нездарам-асистентам, наказавши знімати "як на Оскар". Рейтинги шалено пішли вгору: автори мила виявилися гідними свого глядача».

Розглядаючи докудраму як інструмент інфотейнменту, телеканали шукають власні неглибокі ніші у виробництві таких продуктів.

СТБ

Досвід СТБ у виробництві продукту в жанрі докудрами розпочався восени 2009 року з трансформації проекту «Документальний детектив», створеного на основі архівів правоохоронних органів, на цикл «Чужі помилки», що вирізняється більшою видовищністю. По суті, «Помилки» межують із докумилом, замішаним на ігровій реконструкції з додаванням 10-15% документальної хроніки. Найчастіше це історії мешканців невеликих міст, учасники яких ставали жертвами власної необачності. Поставивши на «Чужі помилки», СТБ наперед відзняв понад 40 епізодів серіалу, але його показники виявилися не надто успішними. І, як розповіла «Детектор медіа» керівник департаменту власного виробництва каналу СТБ Галина Пілютикова, проект, можливо, буде переформатовано: «Нині цей формат перестав працювати, потрібна інша "платформа", пошук органічнішого прочитання матеріалу».

Тепер канал приглядається насамперед до «чистих» жанрів. За словами пані Пілютикової, протягом найближчого року СТБ навряд чи розвиватиме жанр докудрами: «І "Чужі помилки", і "В пошуках істини" себе вичерпують, поступаючись актуальнішим жанрам. Імовірно, канал зупиниться на чіткому розподілі на документальні проекти, художні програми, реаліті- і талант-шоу».

Показники проектів телеканалу СТБ:

Показники було розраховано для населення віком 14-59, вибірки «Вся Україна» та «50 тисяч плюс». Дані надано компанією Gfk Ukraine. Детальніше про використані змінні дивіться в глосарії Gfk. Середню частку каналу було розраховано за періоди від 12 квітня 2005 року по 30 листопада 2010 року.

Разом із тим, скрипт-реаліті-шоу «Містичні історії з Павлом Костіциним», яке багато запозичило від докудрами, на СТБ продовжуватимуть. Нагадаємо, за форматом проекту історії екстрасенсів та їхніх клієнтів розказано засобами телебачення, що дає можливість доповнити загадкове видовищним. Глядачам, що ставляться до езотерики з іронією, ці експерименти можуть видатися схожими на шарлатанство. З іншого боку, до «містичних історій» можна ставитися як до фантазій-страшилок. «Якоюсь мірою ідею навіяно "Битвою екстрасенсів" і популярністю теми, - розповідає генеральний продюсер Film UA Television Алла Липовецька. - Виявилося, що дуже багато людей сприймають слова екстрасенсів абсолютно серйозно, а ми вирішили балансувати на межі між езотерикою і здоровим глуздом. Наш проект побудовано на невигаданих історіях, із якими люди звертаються до екстрасенсів. Ще однією стороною цього проекту виступають психологи, фізіологи, математики, які намагаються знайти власне пояснення містиці. Завдяки їм проект не перетворився в пропаганду всієї цієї езотеричної вакханалії».

Місію проекту команда продакшну Film UA Television, який виробляє «Містичні історії» на замовлення СТБ, пояснює по-філософськи. «Деколи люди опиняються в обставинах, коли, перебуваючи в емоційній кризі, вони не можуть знайти пояснення тим чи іншим подіям і шукають підтримки ззовні. І "Містичні історії" - спроба підказати, що пояснення всьому, що відбувається, можна шукати всередині себе», - каже Алла Липовецька.

«1+1»

Проект «1+1» «Сімейні драми» стартував 31 серпня 2010 року. В межах циклу подано реконструкції реальних проблем, характерних для родин пересічних українців: зради, борги, проблеми з вихованням дітей, конфлікти з батьками тощо. ТК намагалася дізнатися докладніше про особливості створення проекту в його продюсера Вікторії Лєзіної-Масляної, однак поспілкуватися не вдалося. Випуски «драм» найбільше схожі на серіали, відрізняючись напруженішими сюжетами та простішою формою викладу. По суті, це нескінченна побутова епопея, де не бракує жалісливих подробиць та душевних переживань. Самі глядачі «Сімейні драми» переглядають із цікавістю, проте шаленої популярності проект не здобув. За даними Gfk Ukraine, за комерційною аудиторією каналу (18-54, вибірка «Вся Україна») середній рейтинг «Сімейних драм» становить 1,50%, частка - 12,77% (середні показники каналу за осінь 2010 року - рейтинг 1,70%, частка 12,07%). (Показники було розраховано для населення віком 18-54, вибірка «Вся Україна». Дані надано компанією Gfk Ukraine. Детальніше про використані змінні дивіться в глосарії Gfk. Середню частку каналу було розраховано за період від 1 вересня 2010 року по 30 листопада 2010 року).

НТН

Докудрами без телячих ніжностей пропонує глядачам НТН, аудиторія котрого вже звикла до кримінального контенту каналу. Зокрема, в ефірі пройшли «Легенди бандитської Одеси», виходять «Легенди бандитського Києва» та «Легенди карного розшуку». Без цього жанру виконавчий продюсер НТН Олександр Мельничук уже не уявляє програмної сітки каналу: «Інтерес у глядача до цього жанру є. Ми плануємо розвивати його й надалі, експериментуючи з сюжетами, наповненнями, аудиторіями постановками тощо».

Показники докудрам на НТН:

Показники було розраховано для населення віком 18-45, вибірки «Вся Україна» та «50 тисяч плюс». Дані надано компанією Gfk Ukraine. Детальніше про використані змінні дивіться в глосарії Gfk. Середню частку каналу було розраховано за періоди 2009 та 2010 рр.

Експерименти, за його словами, на аудиторію «Легенд карного розшуку» чекають уже найближчим часом. «Нині починаємо надавати перевагу часовому проміжку 40-50-х років. "Легенди" останнім часом відійшли від криміналу, прив'язка до карного розшуку стала умовнішою». Тепер НТН намагатиметься замість кримінальної тематики зосередитися на маловідомих історіях Другої Світової війни. «Можливо, такі епізоди здаються дрібними на тлі великих стратегічних операцій, що увійшли до підручників. Але всі великі стратегічні операції складаються з дрібних історій - диверсійних завдань, походів за "язиками" на лінії фронту тощо. Для нас важливі самі учасники, психологія тих людей. Ведемо переговори з реконструкторами, які зможуть якісно відтворити атмосферу і створити певні образи», - коментує Олександр Мельничук.

Що ж до фірмових кримінальних історій НТН, то, за словами пана Мельничука, вони залишаться, але у дещо іншому форматі. Так, «Легенди карного розшуку» планують перевести в інший часовий проміжок, зосередившись на історії СРСР 80-х років.

                                                           Попит проти інтересу

Цікавість українських каналів до докудрам є дозованою, вважає Валерій Бабич, генеральний директор студії «Бабич Дизайн», що входить до групи компаній Star Media. «Півтора-два роки тому ми кілька разів пропонували українським каналам такі проекти, навіть готові. Й отримали на диво мало відгуків. Не тому, що наші канали не зацікавлені в докудрамах: виробництво дороге, і це не всім по кишені», - каже пан Бабич. Натомість менеджери російських каналів знають історичні цикли «Бабич Дизайн» починаючи з 2008 року: дебютним фільмом студії була «Великая война» для «Первого канала» і проект «Освободители» для каналу «Россия».

«Ми готові обговорювати різні проекти. І для каналу "Інтер" пропозиції є, і для "1+1" . Та поки що не виходить, - каже Валерій Бабич. - Натомість із російським "Первым каналом" у нас склалися дуже добрі стосунки. Нині готуємо цілий ряд проектів. Зокрема, це 4-серійний цикл про космос із робочою назвою "Космос будет нашим". Також у планах співпраці - проекти про війну 1812 року, про Корейську війну, сучасний мегаполіс і Марс».

Розчарований кількістю і якістю докудрам в ефірі українських каналів Марк Гресь. «Докудрами як такі в нас не знімаються. Натомість ідеться про окрему внутрішню реконструкцію подій, але зазвичай вона дуже неякісна, адже навіть великим каналам важко зробити пристойну докудраму. У нас цей жанр не надто розвинений», - каже він.

Марк Гресь переконаний: сучасні українські докудрами, розраховані на прихильників мила, знижують інтерес інтелігентних глядачів і до телебачення, і до таких важливих жанрів, як документалістика.

Такої ж думки продюсер студії «Смак» і генеральний директор телекомпанії «ХХІ век» Дмитро Харитонов: «Докудрама - це псевдодокументалістика, в цьому випадку пересічні глядачі втрачають здатність розрізняти видумані на 90% речі й реальні. Тут головне - будь-якою ціною викликати у глядача інтерес до сюжету. За будь-яку ціну! Навіть за рахунок достовірності. І в цьому сенсі більшість докудрам сприяють зниженню інтересу до якісної документалістики, безумовно».

У випадку з докудрамою глядачеві важлива не достовірність, а цікава манера оповіді, вважає пан Харитонов. «На каналі НТВ є цикл "Осторожно, люди", - швидко знаходить приклад він. - Основою цієї докудрами є реальна історія з трьох-чотирьох речень, а решта відверто придумується - і люди, і факти їхніх біографій. Потім за цим сценарієм монтується півгодинний фільм, і він іде з неймовірним успіхом - лише тому, що має в основі життєву історію».

Алла Липовецька вважає докудраму свідомою імітацією життя, якої й вимагає телевізійний жанр. На її думку, моделювання реальності тут є радше перевагою: «Докудрама емоційніша, ніж документальне кіно, і є більшою мірою сценарним твором. І емоції, і ступінь щирості, і слова, які не завжди реальні герої скажуть вам перед об'єктивом, можуть дограти актори. Тобто, сценарист працює з реальним матеріалом, створюючи на його основі драматичний твір, аби глядач отримав і емоції, і історію, і висновок відразу».

Разом із тим для багатьох історичних докудрам значення має якісна реконструкція подій, що, зокрема, потребує хороших бюджетів. «Найбільші статті витрат - технічні кошти на локації, на акторів, атрибутику, форму тощо», - каже Олександр Мельничук.

Але не завжди гроші вирішують все. Так, у «Бабич дизайн» на вівтар історичної реконструкції найчастіше покладають не суперзатратні технології 3D, а також 2D, комп'ютерну графіку чи художнє оформлення документальної хроніки. «Це чудові засоби для реалізації дуже багатьох проектів, які у звичайному кінематографі не завжди можна застосувати», - зазначає Валерій Бабич.

«Докудрама - дуже дорогий продукт, - розповідає Марк Гресь. - Його виробництво може бути дорожчим, і навіть значно дорожчим за серіал. Окрім того, цей процес ще й складно прогнозований. Масовий глядач не надто прагне ускладнювати собі телевізійний вечір обробкою зайвою інформації, і цей жанр більше прижився на світових нішевих каналах, чия аудиторія чітко визначилася з пріоритетами перегляду. Discovery може собі дозволити дво-тримільйонні бюджети докудрам із рейтингом 0,02%, бо в світовому масштабі ці 0,02% означають 10-20 мільйонів людей. Українські канали таких експериментів дозволити собі не можуть».

«Виробництво докудрами не може бути дешевим, - підсумовує Дмитро Харитонов. - З одного боку, це вже не "документалка", а з іншого - ще не повноцінне кіно. Для прикладу: година часу найскромнішого фільму - мувика за участі трьох невідомих акторів категорії С чи Б коштує 120 тисяч доларів. Бюджет докудрами може формуватися за таким само порядком цифр». За його словами, для виробництва документального фільму потрібний бюджет близько 25-30 тисяч доларів в Україні та 40-45 тис. - у Росії.

Росія платить більше

У Російській Федерації, досвід якої часто враховують українські менеджери телеканалів, ставлення до докудрами набагато серйозніше. Зокрема, можливості жанру використовують і в журналістиці, і для створення амбітних проектів. Так, подробиці історичної докудрами «Ржев. Неизвестная битва Георгия Жукова» Олексія Пивоварова обговорювали і ЗМІ, і блогери. Бюджет цього проекту становив 500 тисяч доларів, зйомки тривали рік. Серйозно цікавиться докудрамою і Леонід Парфьонов, надаючи перевагу історичним темам. Так, він представив на суд глядачів проект «Зворыкин-Муромец», присвячений винахіднику технології бездротової передачі зображення на відстані Володимиру Зворикіну. Бюджет цієї докудрами становив 850 тисяч доларів.

«Інтерес до документального, фактологічного жанру в Росії дуже високий, - каже Валерій Бабич. - Докудрама представлена дуже активно, тут не обмежуються виробництвом суто документальних історичних проектів».

Як розповів Дмитро Харитонов, на піку популярності в Росії лишаються історичні докудрами. Зокрема, на «Первом канале» з успіхом транслювалася стрічка «Светлана», присвячена доньці Сталіна. За словами пана Харитонова, цю докудраму переглянуло близько третини аудиторії каналу. Звертається «Первый» і до військової теми. Так, нині транслюється цикл про розвідників-нелегалів: десять епізодів, присвячених 90-річчю російської зовнішньої розвідки.

«Українські канали, може, й хотіли би більше експериментувати з новими форматами, та здебільшого просто не мають вільних можливостей для ризику і маневрів в ефірі. Тому, як мені здається, більше спостерігають за російськими експериментами, адже менталітет глядачів схожий, і традиції також, - констатує Валерій Бабич. - Російські канали звертаються до нововведень частіше і сміливіше. Що ж до докудрам, то в російської аудиторії вже сформувалася категорія глядачів, які цим цікавляться, і вона з року в рік зростає. І якщо цей продукт цікавий російській аудиторії, не виключено, що він викличе інтерес і в Україні».

Марк Гресь уважає затребуваність документалістики в Росії заслугою Кремля. «В РФ держава не кинула телебачення напризволяще. Попри ниття топ-менеджменту, Кремль наполегливо вимагає від каналів постійної присутності документалістики та аналітики в телепросторі, адже телебачення - це фактор державотворення, а документалістика, хоч як би ми це критикували, - один із засобів донесення меседжів держави до громадянина».

Для стимулювання інтересу до докудрами в Україні, на думку Дмитра Харитонова, каналам бракує сміливості. «Якщо канал готовий витратити на докудраму хоча б сто тисяч доларів декілька разів на рік і правильно розкрутити її, ця робота може стати яскравою подією у сфері телебачення. Якщо я не помиляюся, перед початком кризи канал СТБ планував знімати документальні фільми з великими бюджетами. Тоді канал був готовий до цього, але чи повернеться до цих планів тепер, не знаю». Щодо Росії він упевнений: бюджети й кількість докудрам зростатиме.

Невикористані можливості

Сприйняття телевізійниками докудрами як «полегшеної документалістики» не сприяє повноцінному розвитку цього жанру в Україні. На думку документалістів, для інтелектуальних проектів на телебаченні настали складні часи.

«Результатом домінування серіальної сітки й талант-шоу стала відмова потенційного споживача документалістики від телевізора як способу проведення часу, чи його втеча на нішеві та російські канали, - переконаний Марк Гресь. - Що робити документалістам для розвитку жанру? Шлях перший - опускатися до рівня сучасного глядача, що відбувається нині. Шлях другий - намагатися підняти планку глядача хоча б до того рівня, який був на початку двотисячних, коли аудиторію ще цікавив світ, людина, суспільство та питання "Хто ми є?", "Звідки ми?", "Куди йдемо?"».

При цьому політика Першого національного, за його словами, скерована на систематичну присутність документалістики в ефірі. Адже державний канал має можливість не орієнтуватися виключно на рейтингові показники і проводити довгострокову політику збільшення обсягів документального мовлення. «Поки що нам похвалитися особливо нічим - були більш-менш вдалі проекти "для внутрішнього використання". Але з середини січня в ефірі вже стартують проекти, які я накопичував, як той Плюшкін», - обіцяє Марк Гресь.

За правильного підходу не видаються безнадійними перспективи докудрами і документалістики Дмитру Харитонову. «Необхідно вміти передчувати, що буде цікаво глядачеві, і створювати моду - в цьому і полягає мистецтво продюсера, мистецтво менеджера, - переконаний він. - Глядача треба виховувати і вчасно постачати тренди».

Відчуває попит телеаудиторії на цікаві докудрами, хоча поки що не може переконати в цьому менеджмент українських каналів, Валерій Бабич. «І український, і російський глядач не те щоб утомився від розважальних форматів, але давно очікує від телебачення корисних і розвивальних проектів», - каже він. Пан Бабич упевнений, що крім історичних докудрама може розвивати безмір інших тем, і ці можливості ще не використано.

«Зокрема, ми маємо низку науково-популярних проектів. І ми б не хотіли паразитувати на історії весь час, якраз навпаки, - ділиться тонкощами виробництва Валерій Бабич. - Ми намагаємося знайти свій стиль, розглядаємо теми і сюжети, які неможливо розкрити без наших технологій. Наприклад, на часі проект "Марс". Сьогодні мало хто знає, що людство понад 100 років жило з думкою і навіть упевненістю, що на Марсі існує цивілізація. Наш фільм - ілюстрований огляд літератури, науки, і публіцистики, присвячених цій темі. Також ми хочемо спробувати відтворити все, що писали на цю тему Рей Бредбері, Артур Кларк, Олексій Толстой, Олексій Богданов. Ще плануємо цікавий проект про час, у рамках якого спробуємо знайти відповіді на питання, що таке час з точки зору фізики, філософії, математики, релігії тощо...».

Тримати баланс українським телевізійникам радить Дмитро Харитонов: «Навіть якщо глядача привчають до розважальних проектів, документальні серіали і докудрами необхідні у сітці. Це завжди приносить частку - якщо йдеться про якісний продукт, а не роботу "на коліні" за вісім тисяч доларів».