Напередодні парламентських слухань «Про стан свободи слова у регіональних засобах масової інформації», що призначені 2 грудня цього року, існує потреба звернути увагу громадськості на ситуацію, що склалася в Україні з обмеженням свободи слова у сфері розповсюдження іноземних телепрограм, які відповідають вимогам європейського законодавства, та яка вже більше року турбує вітчизняних провайдерів та їх споживачів.

Річ у тім, що згідно з положеннями Закону України «Про телебачення і радіомовлення», оператори кабельного телебачення отримують ліцензії провайдерів програмної послуги, включені до державного реєстру телеорганізацій, і вважаються  регіональними засобами масової інформації. Тому наші проблеми так само варто заслухати в парламенті.

У 2008 році Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення №1738 від 1.10.2008 року, а потім №2347 від 23.12.2008 року, якими зобов'язала провайдерів програмної послуги припинити ретрансляцію іноземних програм, зміст яких потребує адаптації до вимог законодавства України і які суперечать рішенню Національної ради № 652 від 02.04.2008.

Виходячи з аналізу змісту рішень Нацради, провайдери програмної послуги повинні були припинити ретрансляцію всіх, без виключення, іноземних програм, які не увійшли до переліку, визначеного Нацрадою.

Іншими словами, провайдерам було дозволено ретранслювати лише ті іноземні програми, які затверджені рішенням Нацради №652 у відповідному Переліку з доповненнями.

Деякі обурені суб'єкти господарювання, громадські об'єднання провайдерів та представники телеглядачів звернулися в Окружний адміністративний суд Києва про оскарження відповідних рішень Національної ради,  як таких, що ухвалені поза межами компетенції державного регулятора.

У травні 2009 року суд визнав незаконними як Перелік іноземних телепрограм, так і  заборону ретрансляції в Україні тих каналів, які не увійшли в цей перелік.. Але постанова суду не набула чинності, оскільки судова тяганина триває в  апеляційній інстанції.

Провайдерів програмної послуги продовжують методично перевіряти представники Нацради, у випадках виявлення ретрансляції «незаконних» телеканалів застосовуються суворі штрафні санкції. На даний момент до лише до нашої асоціації «Укртелемережа» по допомогу звернулися три члени асоціації - оператори кабельного телебачення з Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей - цих провайдерів Нацрада позбавляє ліцензії провайдера програмної послуги за ретрансляцію тих самих «недозволених» телеканалів (ідеться про ТОВ «Мега плюс», місто Маріуполь, ТОВ «ЛИК ТВ», місто Лисичанськ, ТОВ «МИР ТВ», місто Тернівка). Справді, свобода слова, дуже дорога, та декому з провайдерів коштує справи його життя.

Така сувора кара за «порушення» чекає чомусь саме дрібних провайдерів. Очевидно, більшість працівників Нацради є абонентами кабельного телебачення у Києві. Тож вони мають змогу щодня дивитися в пакетах столичних провайдерів «заборонені» російські телеканали «РЕН ТВ» і «Первый канал», і щось не чути, аби за це якусь велику компанію позбавили ліцензії.

Тиждень тому, під тиском перевірок, провайдери програмної послуги міста Маріуполя Донецької області, одночасно у всьому місті припинили ретрансляцію «неадаптованих» телеканалів. Про це «гудуть» усі місцеві ЗМІ.. Телефони абонентських відділів червоні, до керівництва міста і депутатів надходять незручні запитання від обурених абонентів. Ну, не можуть мешканці Маріуполя зрозуміти, як узгоджуються заяви Президента України Ющенка про своє головне досягнення - свободу слова - з приписами Нацради відключити  улюблені телеканали.

Червона кнопка вимкнення стосується «Первого канала» і TVCI. Якщо про пригоди «Первого» неодноразово повідомлялося на «Детектор медіа», то ситуація з міжнародною версією відомого російського «ТВ центра» - TVCI зовсім не зрозуміла. Телепрограма не містить реклами,  розповсюджується без обмежень у країнах СНД, Балтії, Східної і Західної Європи, Близького Сходу, Центральної і Північно-східної Азії, Північної Африки, в США і Канаді. Біля року керівництво телепрограми стукає до зачинених дверей Нацради, виключило з програмної концепції усі передачі, до яких були претензії, але у перелік «дозволених» телепрограм досі не потрапила. 

Існують проблеми й усередині «адаптованого»  переліку телеканалів. В результаті якихось кулуарних ігор, п'ять російських телеканалів «Охота и рыбалка», «РЕТРО», «Здоровое ТВ», «Драйв», «Усадьба» - начебто і включені в перелік «дозволених», але документи від провайдерів на ці канали на включення в програмну концепцію Нацрада з 1 січня 2009 року не приймає. Пояснити глядачеві чому не можна «Охоту и рыбалку» досить важко.

Тим часом, з липня 2009 року Україна повинна додержуватися вимог Європейської конвенції про транскордонне телебачення, яку Верховна Рада України ратифікувала 17.12.2008.  Згідно до п.2. ст.2 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» сфера дії Закону «відносно організацій, які знаходяться за межами країни і діють відповідно до законодавства інших держав, цей Закон застосовується виключно в частині регулювання порядку розповсюдження їх програм і передач на території України, якщо інше не передбачається міжнародними угодами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».

Набуття чинності на території України такого важливого міжнародного документа як Європейська конвенція, нічого не змінила у цьому питанні. На сьогодні перелік «дозволених» телепрограм  містить понад 100 іноземних телеканалів. На перший погляд, не так вже й мало.

Але як такі питання вирішуються у Європі? За результатами досліджень Європейської аудіовізуальної обсерваторії (EAU), в 29 європейських державах приблизно 6500 каналів доступні глядачам ЄС. Порівняєте - тільки 100 з них доступні  глядачам України.

Більше 6 тисяч європейських каналів фактично заборонені, що є грубим порушенням Європейської конвенції про транскордонне телебачення, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Багато хто стане на бік Нацради і скаже, що державні службовці - патріоти і захищають інформаційний простір країни. Але справа у тому, що Європейською конвенцією про транскордонне телебачення, яка вже є частиною вітчизняного законодавства,  чітко прописано процедуру, яким чином можна  і треба обмежувати поширення іноземних телепрограм.

Ст. 4 Конвенції зобов'язує Україну забезпечити свободу   самовираження  й  інформації відповідно до  статті  10  Конвенції  про  захист  прав  людини і основоположних свобод людини, гарантувати свободу прийому й не
обмежувати ретрансляцію на своїх територіях програмних послуг,  які
відповідають умовам Конвенції.

Наприклад, якщо порушення Конвенції іноземним мовником має очевидний, серйозний характер - зачіпає честь, гідність людини, або містить порнографію, пропагує насильство  Сторона,  яка  здійснює прийом,  може тимчасово припинити ретрансляцію програмної послуги, яка порушує Конвенцію.

Проте, Конвенція набрала чинності біля півроку, але наскільки відомо авторові статті, не було зроблено жодної спроби розробити якийсь нормативний документ головного регулятора у сфері телерадіомовлення, привести свою діяльність до вимог Конвенції, визначати на підставі реальних моніторингів іноземних телепрограм їх відповідність європейським стандартам, і в разі виявлення яких-небудь  порушень, зробити конкретні, обґрунтовані дії. Набагато зручніше продовжувати  грати в  гру «стрибни до шоколадного переліку», ніби в українському законодавстві нічого не відбулось.

При цьому,  заручниками в цій жорстокій грі виступають провайдери програмної послуги, які розриваються між інтересами глядачів і перевіряючими з Нацради.

Наталія Клітна, генеральний директор Асоціації «Укртелемережа»

Фото - www.saransk-tv.ru