Онлайн-видання «The Village Україна» позиціонується як «медіа рішень і медіа підтримки». За форматом це сітіґайд — видання розповідає, куди варто сходити, де і коли відбувається щось цікаве, як зорієнтуватись у культурному і громадському житті міста (насамперед — Києва). Після початку великої війни життя в столиці змінилося, але триває: відкриваються нові ресторани й пункти незламності, коворкінги і виставки, хтось займається волонтерством, хтось підлаштовує свій бізнес під потреби фронту. Змінилося й життя «The Village Україна»: у виданні з’явились нові теми, формати й герої. Головний редактор Андрій Баштовий після початку великої війни залишив посаду і  зараз воює. У березні 2022 року The Village повідомляв, що не є нічиєю франшизою, а у складі його засновників та кінцевих бенефеціарів – тільки українські громадяни.

«Детектор медіа» поговорив із головним редактором видання Ярославом Друзюком про роботу «The Village Україна» в перші кілька тижнів великої війни, найпопулярніші матеріали, подкасти й нові запити аудиторії.

— Ярославе,  перед 24 лютого багато хто вважав, що війни не буде і це просто гра м'язами; але багато хто навпаки — готувався до гіршого. Які настрої переважали у The Village? Можливо, були якісь заготовки матеріалів про початок вторгнення?

— «Риби» на ймовірний початок вторгнення ми не робили, тому все довелося готувати миттєво. Так вийшло, що я першим прокинувся і вийшов на зв’язок уранці 24 лютого, тому опублікував новину про фактичне оголошення Росією війни. Дуже хвилювався, тому про всяк випадок попросив проглянути новину нашого головного редактора Андрія Баштового зі словами: «Чекни, будь ласка, тому що я ще ніколи не ставив новину, що моїй державі оголосили війну». Певна річ, ніхто не був готовий до 24 лютого. Втім у нас був алгоритм дій на випадок надзвичайного сценарію, ми допрацювали його вже після початку повномасштабного вторгнення, нещодавно оновивши його на випадок довготривалого блекауту.

— Як ви працювали у новій, «воєнній» реальності?

— Перші кілька днів і навіть тижнів зараз сприймаються як один довгий, найгірший день. У ті дні я я закривав на стрічці новин нічні зміни. Загарбання Чорнобильської атомної станції, битва за гостомельський аеродром, оборона Києва — за цими подіями я стежив в онлайн-режимі, оновлюючи інформацію на сайті та в нашому телеграм-каналі «Нормальні новини». Пам’ятаю, як уранці 26 лютого написав твіт: «Тримаю кулачки за ЗСУ, ніби від цього залежить моє життя. Тому що від цього дійсно залежить моє життя».

Але зараз здається головним, що вся без винятку команда увімкнулася в момент, коли це було потрібно найбільше, і в цілодобовому режимі відпрацювала майже всю весну. Це було особливо непросто, тому що в нашій команді редакторів є люди з Миколаєва й Чернігова, а наша колишня старша редакторка Олена Панченко перші 12 днів працювала з Бучі. Понад те, ми маємо подякувати великій кількості друзів The Village Україна (наприклад, колишнім працівникам), які в перші кілька тижнів працювали з нами на волонтерських засадах — просто тому, що хотіли чимось допомогти. 

— Як ви працюєте в умовах нехай не цілковитого блекауту, а частих відключень світла?

— Майже кожне тижневе планування я зараз починаю з подяки команді, тому що працювати в умовах систематичних ударів по критичній інфраструктурі дійсно непросто. Ще складніше, коли ти на стрічці новин, маєш завжди бути на зв’язку та оперативно висвітлювати події.

Ми поступово намагаємося адаптуватися до нової реальності. Допомагає те, що врешті-решт удалося придбати та запустити генератор в офісі, а також отримати від «Репортерів без кордонів» частину обладнання, яке допомагає забезпечувати безперебійну роботу. Ну і, як і більшості редакцій, думаю, допомагає досвід коронавірусної епідемії, коли впродовж двох років ми перебудовувалися на дистанційний режим роботи зі щоденними ранковими плануваннями в зумі.

— У перші дні великої війни публікували дуже багато новин. Деякі медіа оприлюднювали їх, не перевіряючи — мовляв, оперативність важливіша. Чи робили так ви?

— Це виклик, із яким медіа працювали завжди. Та в перші години 24 лютого ми ухвалили рішення, що у висвітленні війни використовуємо виключно офіційні джерела інформації, й це допомогло оптимізувати потік новин у перші тижні.

Для нас було вкрай важливо забезпечити цілодобову безперебійну роботу стрічки новин. Допомогло в цьому рішення визначити пріоритетним каналом телеграм. Завдяки тому, що ми швидко та якісно поширювали повідомлення через «Нормальні новини», ми змогли заручитися довірою і людей, які читали «The Village Україна» до 24 лютого, і нових для нас читачів —  відповідно, канал набрав майже сто тисяч підписників.

— Чи змінилась редакційна політика медіа з початком війни?

— Андрій Баштовий, який після початку повномасштабної війни пішов в армію, але залишається нашим видавцем, визначив підхід «The Village Україна» максимально лаконічно: ми медіа рішень і медіа підтримки. Коли ми зможемо повноцінно повернутися в офісний режим, я роздрукую і повішу ці слова на стіну в ньюзрумі, але поки просто постійно повторюю їх колегам. Перед публікацією кожної новини чи тексту ми ставимо собі запитання: яке рішення допомагає ухвалювати ця інформація?

Андрій Баштовий

З огляду на це змінювати редакційну політику після 24 лютого не довелося. Ми досі є медіа рішень і медіа підтримки і ми досі є міським виданням. Але тепер видаємо міське видання в країні, де триває війна. Тому іноді від рішень, які ми пропонуємо — наприклад, від новини з мапою бомбосховищ чи укриттів, — може залежати життя.

Я нещодавно розмовляв із нішевим виданням про нью-йоркські медіа Fine Print, і мене запитали, як це, — бути головним редактором медіа під час війни. У мене була тільки така відповідь: «Це все одно, що бути головредом, наприклад, Time Out чи Curbed, але в твоїй країні війна».

Так, раніше здебільшого ми допомагали нашим читачам ухвалювати інші рішення: як об’їхати затор, у який заклад піти на вихідних, який серіал обрати на вечір. Під час повномасштабної війни запитання та відповіді інші, але наша роль як медіа та редакційна політика така сама.

— Як змінилась статистика переглядів на сайті за час війни?

— Як і більшість українських медіа, які системно працювали в перші місяці повномасштабної війни, ми фіксували зростання кількості унікальних користувачів.

У топ-10 найбільш популярних текстів в історії «The Village Україна» зараз три тексти, які ми випустили після 24 лютого. Фоторепортаж Андрія Баштового зі звільненої Бучі прочитали понад 500 тисяч разів; водночас це одне з найскладніших редакційних рішень, які ми ухвалювали з Андрієм. Після того, як він обробив фото, ми впродовж кількох годин у телефонному режимі вирішували, що саме ми можемо показувати на сайті. Врешті-решт дійшли висновку, що це кадри, які фіксують воєнні злочини Росії, і що їх має побачити світ. Це було складне рішення, але щоразу, коли я бачу чергові російські фейки про Бучу, переконуюся в його правильності.

Також показово, що найбільш успішним матеріалом в історії нашого видання стала добірка українських ресторанів, які після початку повномасштабного вторгнення Росії переформатувалися на волонтерські кухні, почавши годувати військових і нужденних. У розділі про кожен ресторан ми додавали реквізити чи інші прямі способи допомогти закладу.  Тому наш матеріал безпосередньо допомагав волонтерам.

— Зрозуміло, що контент з початком війни суттєво змінився: на сайті з'явилось більше інтерв'ю, респондентами ставали люди, дотичні до волонтерства, армії чи роботи закладів під час війни. Як змінився підхід до висвітлення цих історій?

— Ми не змінили редакційну політику чи процес ухвалення редакційних рішень, але не могли не змінитися теми, з якими ми працюємо.

Якщо до 24 лютого я працював над великими текстами про fine dining, відкриття в Києві першого шоуруму Off-White Вірджила Абло та ситуацію з модерністською будівлею на Рейтарській, то в перші тижні війни у всієї команди часу вистачало тільки на оперативні новини, пов’язані з війною. Навесні, за першої можливості стабілізувати редакційну роботу та відновити роботу з більшими форматами текстів, ми запустили серії матеріалів, присвячених внутрішнім переселенцям, музеям під час війни, документації воєнних злочинів Росії та прифронтовим містам. Окрім того, почали виробляти контент у партнерстві з державними структурами на зразок уповноваженої президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, Міністерства культури та інформаційної політики і ЦВК. Восени ми також запустили подкаст «Прийом» про психологію військових. Щоб виводити ці теми на закордонну аудиторію, ми запустили розділ із англомовними текстами.

«The Village Україна» віддавна має імідж «медіа для хіпстерів» (хоч би що це слово значило у 2023 році). Ми не припинили висвітлювати відкриття ресторанів, нові колекції українських брендів та ініціативи креативної спільноти. І ми далі будемо підсвічувати роботу малого бізнесу, культурних дієвців та активістів, які розвивають свої спільноти та економіку країни під час повномасштабної війни. Вважаємо, що слід далі висвітлювати і перебіг війни, і розвиток країни в тилу, тому що ця війна не повинна визначати всю Україну. З мого досвіду комунікації, військові також не хочуть, щоб Україну визначала тільки війна. Понад те, сам факт продовження життя і розвитку уже є своєрідним актом спротиву Росії.

Рубрика «Власний досвід» змінилася з початком війни. Від 24 лютого там публікуються здебільшого історії людей, які постраждали від війни. До цього публікації із цього потоку не мали такого конкретного спрямування.

— Як відбувся цей перехід? Чи був він свідомим, чи це сталося випадково?

— Ми нещодавно підбивали підсумки року, зібравши в одному з форматів понад 50 інтерв’ю, які встигли записати в 2022-му. Вийшов еклектичний список, у якому волонтери сусідять із реперами та стендап-коміками (або репери і стендапери і є волонтерами), Влад Троїцький поряд із Васею Байдаком, а Хосе Андрес — із Амілем і Рамілем із гурту «Курган & Agregat».

Водночас для мене, мабуть, чи не найсильнішою за рік виявилася історія мешканки Бучі Вікторії, яка була змушена вдруге залишати свій дім, тому що в Бучу вона переїхала в 2014 році з Луганщини. Це інтерв’ю, до якого було неможливо повноцінно підготуватися, але я дуже вдячний Вікторії, що вона довірила нам свою історію.

 — У The Village широкий вибір подкастів на дуже різні теми. Звісно, тема війни не оминула й цей жанр. Нещодавно редакція запустила новий подкаст «Прийом» про військових та їхні стосунки із цивільними. Як виникла ідея його створення?

— «Прийом» — це подкаст передусім про те, що поділ на «військових» і «цивільних» є навіть не штучним, а потенційно шкідливим. Краще за мене про це можуть розповісти наш головний герой Артем Осипян — психотерапевт, який зараз допомагає хлопцям в армії, — та наша редакторка Ірина Виговська, яка веде подкаст. Але загалом цей подкаст про те, що ми повинні правильно комунікувати з людьми із воєнним досвідом та починати працювати з адаптацією ветеранів не «після перемоги», а вже зараз.

Як і більшість наших форматів, «Прийом» почався зі спроби знайти розв’язання конкретної проблеми; у цьому випадку — комунікації між цивільними й людьми з бойовим досвідом. Ми переконані, що найкращим розв’язанням завжди є діалог, тому Іра Виговська проговорює всі ці запитання у прямій розмові з Артемом.

— Так само нещодавно почав виходити подкаст про історію України «Вулиця Степана Бандери». Чому ви вирішили його робити?

— Подкаст «Вулиця Степана Бандери» також виконує прямий запит нашої аудиторії — осмислення та переосмислення історії. Ми бачимо, що в умовах, коли Росія буквально використовує історію як інструмент війни проти України, наші читачі почали інакше сприймати історичний контекст, почали читати чи перечитувати Тімоті Снайдера та Ярослава Грицака, врешті-решт.

У цьому подкасті, який ми робимо зі старшою науковою співробітницею Інституту народознавства НАН України Мар’яною Байдак, ми обрали прості, але вкрай важливі запитання про історію України, і відповідаємо на них максимально просто. А ще переупаковуємо двадцятихвилинні епізоди в максимально короткі відео для TikTok та Instagram Reels, які збирають мільйонні перегляди та резонують з молодшою аудиторією.

Ми отримуємо дуже багато фідбеку щодо обох проєктів і бачимо у них великий потенціал. «Вулиця Степана Бандери» повертається в січні з трьома додатковими епізодами першого сезону, а згодом, сподіваємося, вийде на повноцінний другий сезон.

— Після початку війни ринок реклами суттєво скоротився. Як редакція справляється із цим?

— Не думаю, що буде перебільшенням, якщо я скажу, що «The Village Україна» — одне з рідкісних українських медіа, яке мало стійку бізнес-модель. У нас ніколи не було підтримки олігархів, бізнес-груп чи якогось «дяді». Із 2017 року проєкт видає українська студія нативної реклами Zdatni. І видавці — Микола Балабан, Андрій Баштовий і Марк Лівін — від початку будували фінансову модель на основі реклами та етичної співпраці з брендами, зокрема у форматі нативної реклами. Спецпроєкти, які ставили нові планки для ринку, коректно промарковані промо-формати та фаєрвол між Zdatni як відділом партнерств і редакцією для уникнення конфлікту інтересів — це була основа нашої моделі.

Утім після 24 лютого рекламний ринок в Україні не може працювати, як раніше. Тому наші видавці змінили підхід, переорієнтувавшись у перші місяці повномасштабної війни на роботу з інституційними партнерами і донорами. Це дозволило редакції продовжити роботу у найскладніші моменти весни і зберегти шанси на відновлення стійкої бізнес-моделі. Вкрай важливими є й пожертви читачів. Для нас це не лише про фінансова підтримка, а й побудова спільноти, і ми раді, що нас підтримують найкращі люди цієї країни.

— Як ви вважаєте, як зміниться видання після війни? Чи можливе повернення до довоєнної стратегії розвитку?

— Ми віримо в перемогу і впевнені, що зможемо повернутися до ефективної бізнес-моделі, тому що ми знаємо, як це може працювати.