Ідея повнометражного фільму «Ти — космос» з’явилась у режисера, сценариста й стендап-коміка Павла Острікова майже 10 років тому. За цей час він зняв шість короткометражних фільмів, три з яких мали успішний фестивальний шлях, але не припиняв працювати над сценарієм стрічки про останнє кохання в космосі. Режисер зізнається — його повнометражним дебютом має стати тільки ця історія, бо вона не відпускає його й не дає думати про інші сценарії.

В українській кіноіндустрії Остріков відомий своїм тонким почуттям гумору й тяжінням до трагікомедії. Стрічка «Ти — космос» не стане винятком, бо саме трагікомедію режисер вважає ідеальним жанром, який поєднує драму та комедію, як і реальне життя.

За сюжетом, відлюдькуватий український далекобійник Андрій уже два роки летить на космічному вантажному судні до найближчої чорної діри. Разом із бортовим комп’ютером Максимом, якого запрограмовано розважати пілота, вони мають скинути в чорну діру контейнери з ядерними відходами. Але раптом планета Земля вибухає і Андрій залишається єдиною людиною у Всесвіті, доки на зв’язок із ним не виходить лаборантка французької̈ космічної станції Катрін. Андрій та Катрін вирішують летіти назустріч одне одному, ця подорож займає три довгих роки, протягом яких герої закохуються.

Фільм «Ти — космос» продюсують Володимир Яценко та Анна Соболевська (продакшен ForeFilms). У продюсерів великі плани — наприклад, показ на найбільших світових кінофестивалях та міжнародний прокат стрічки. Фільм зніматимуть у копродукції з Францією та Бельгією. А нещодавно стало відомо, що Володимира Яценка з проєктом «Ти — космос» відібрали до міжнародної мережі продюсерів ACE Producers, де він отримає поради щодо пошуку фінансування та стратегій залучення коштів, маркетингу фільму, визначення цільових аудиторій тощо.

Проєкт брав участь в 11-му пітчингу Держкіно і став одним із його переможців, але через скандал навколо конкурсу та подальший перегляд результатів не потрапив до фінального переліку переможців. Нового пітчингу команда чекала рік. За цей час було доопрацьовано сценарій і знайдено нову технологію, за допомогою якої плануються зйомки в космосі та яка дозволила скоротити бюджет фільму.

Ми поговорили з Павлом Остріковим напередодні другого туру 14-го пітчингу Держкіно, але не публікували це інтерв’ю протягом публічних презентацій, щоб не виділяти проєкт із-поміж інших учасників. Тож під час розмови режисер ще не знав, що знову опиниться серед переможців, посівши п’яте місце в рейтингу оцінювання експертами у своїй категорії авторських фільмів художньої та культурної значущості.

«Детектор медіа» розпитав у Павла Острікова про подробиці майбутнього фільму «Ти — космос», участь у пітчингах, нову технологію для зйомок космосу та зйомки серіалу в перерві між роботою над повнометражним дебютом.

– Пашо, в кулуарах я чула багато розмов про твій майбутній фільм — усім цікаво, як ти це зробиш, адже це Sci-fi про космос, в Україні такого ще не знімали. Але мені цікаво, звідки взялася сама ідея, бо історія, здається, більшою мірою про самотність та приреченість...

– Я працював над історією довго, з 2011 року, але це не моє бажання, так вийшло — я перфекціоніст по своїй природі, і коли відчуваю, що історія може рухатися в різних напрямках, мені потрібно кожен напрямок розвідати і подивитися, як буде краще. Це з’їло трохи часу. У мене були варіанти і з космічними піратами, і з пробудженням із гіперсну, тобто зовсім різні сценарії, але всі вони були так чи інакше пов’язані з тим, що у світі залишається лише одна людина після вибуху Землі. Мені близька ця тема — історія про самотність, про пошуки кохання, пошуки людини, яка тебе зрозуміє навіть у такій приреченій ситуації. А в космосі проблема самотності загострюється, бо — спойлер — там нікого немає. Цим фільмом я хочу сказати, що поки в нас є час, давайте спілкуватися, шукати людей, давайте кохати одне одного.

– Що важче тобі дається — багато років доопрацьовувати сценарій і постійно жити цією історією чи декілька років ходити по пітчингах і чекати на фінансування?

– Ходити по пітчингах не важко. Важко чекати на те, коли цей проєкт реалізується, бо це не просто історія на папері, вона в голові, й інколи не дає думати про інше, нагадує про себе, забирає багато часу. Тому хочеться просто відпустити її та побачити вже у фізичній формі. Таке відчуття, ніби я стою на місці й не можу рухатися, бо ця історія не відпускає мене. Я не можу її кинути, бо вона мені дуже подобається, і не можу працювати над іншими, бо хочеться зробити її. Оце найважче.

– Коли ви з командою зрозуміли, що результати 11-го пітчингу змінено і ви не потрапляєте до скороченого списку переможців, була ідея займатися чимось іншим, доки знайдуться гроші на цей проєкт?

– У мене є інші сценарії, я їх потроху допрацьовую, але все одно не уявляв, як можна переключитися з цієї історії і займатися іншими. Після ситуації з переглядом результатів ми намагалися шукати різні виходи, як реалізувати саме цей фільм. Ніхто не знав, що і як буде — чи швидко буде новий пітчинг. І ось так сталося, що пройшов майже рік.

– Насправді це не так вже й довго, могло бути й довше у наших реаліях, бо були роки, коли державні конкурси зовсім не проводилися.

– Так. Але якби я тоді знав, що пройде ще цілий рік, можливо, я просто зняв би ще одну короткометражку. Я зробив їх шість і подумав, що вже пора знімати повний метр, але з часом зрозумів, що це просто ще один жанр і можна знімати і повнометражні, й короткометражні стрічки паралельно. Тому, як тільки знайдеться якесь «вікно», зроблю короткий метр.

– Я, власне, про це хотіла запитати. У тебе було три гучних короткометражних фільми, які стали успішними на фестивалях — Golden Love, «Випуск’97», Mia Donna. Як до режисера приходить розуміння, що час знімати повний метр?

– Це дуже абстрактне відчуття. Комусь потрібна одна короткометражка, комусь вона зовсім не потрібна, а хтось взагалі думає, що ніколи не зможе зняти повний метр. Це відчуття страху руху вперед — чи ти готовий, чи ні. Найголовніше: потрібно розуміти, що короткий метр і повний метр — це зовсім різне кіно, навіть сценарії пишуться по-різному. Мені не раз пропонували розвинути короткометражку в повний метр, але я завжди відкидав цю ідею, бо це дуже важко. Короткометражні історії, якщо вони цікаві, закінчуються на двадцятій хвилині, розвивати їх на півтори години — нереально. Треба розуміти, що повний метр — це марафон, сценарний і знімальний. Якщо це розуміння є, то ти вже готовий спробувати.

– То як же будете знімати космос?

– Наприклад, із новою технологією unreal engine можна знімати на фоні світлодіодних екранів, які доповнюють реальність уже в момент зйомки, тобто не потрібно знімати на зеленому чи синьому фоні й потім вставляти візуалізацію. Я можу бачити всю картинку повноцінно в момент зйомки, і така візуалізація допомагає створити якісний контент. Ми хочемо залучити цю технологію до наших зйомок і не бачимо, що могло би нам завадити створити якісне кіно.

Щодо перебування головного героя в космосі, то таких сцен небагато. Я завжди кажу, що це найдешевший Sci-fi, я його і створював з розрахунку, що це має бути дешево й цікаво.

– А як будете будувати космічний корабель?

– Хочемо побудувати житловий корпус корабля у формі тору, із блочною системою, з’єднаною тунелями. Ця конструкція буде створена як дуга, яка змогла би розвертатися й опускатися, створюючи відчуття, що на героя діє гравітація. За допомогою цієї системи ми з легкістю зможемо синхронізувати рухи головного героя і знімати одним кадром, наприклад, як він виходить із точки А в точку Б. І це для мене дуже важливо, адже в замкненому просторі хочеться досягти відчуття певної свободи, створити реалістичне відчуття перебування в космосі.

– Які референси ти обирав для цього фільму?

– Найдивніший референс — «Мері і Макс», анімаційна стрічка про дуже нестандартну дружбу. Вона мені так запала в душу, що, напевно, можна знайти якісь відголоски в моїй історії. Наші герої також дивні, не схожі одне на одного — український далекобійник і француженка-науковець, яка працює на орбітальній станції. Стрічка така цікава, трагічна й комедійна водночас, завжди раджу її подивитися. 

Також мені подобається фільм «Місяць 2112» — історія про самотність у космосі, про дружбу чи навіть якісь взаємини з роботом — те, що є в моїй історії.

Я часто моніторю нові голлівудські історії про космос, бо дуже хвилююся, що хтось вигадає схожу на мою. Так я у вигляді логлайну побачив фільм «Пробудження», де також двоє людей, які залишилися в космосі й між ними спалахують якість почуття. Але трошки видихнув, коли побачив саму стрічку, бо вона цікава, але трохи про інше. «Пробудження» — голлівудська картина, а в нас буде все ж таки авторська українська історія з українським героєм.

І також «Інтерстеллар» і «Марсіянин» мені подобаються науковим підходом до теми космосу, тобто це вже не 80-ті, де всі стріляють із бластера й можуть у космосі гуляти, дихати тощо. Ми спілкувалися з українськими науковцями, які допомогли переробити сценарій з точки зору науки, і він зараз став реалістичнішим, хоча це фантастика.

– На 11-му пітчингу Держкіно ви заявляли, що «Ти — космос» — це копродукція України, Франції та Бельгії. Чи за рік у вас з’явилися нові партнери?

– Ні. Насправді мені як режисерові здається, що чим менше продюсерів, тим краще, бо в кожного продюсера є своя думка, а копродукційні продюсери також не стоять осторонь, у них також є своя думка на цю історію. Тому збільшення копродукції мені би навіть і не хотілося, бо чим менше людей приймають рішення, тим краще.

– Але бюджет змінився, зменшився — з 64 млн грн до 31 млн грн.

– Так, бо ми дізналися про нову технологію, яка дозволяє нам зменшити бюджет. Ми подивилися на результат — наприклад, серіал «Мандалорець», знятий за допомогою цієї технології, і знятий дуже якісно. Там також фігурує тема космосу, і ми зрозуміли, що все це ми можемо зробити дешевше, якщо бути першопроходцями в Україні і спробувати цю технологію в нашому фільмі. Тому бюджет зменшився, але це не позначається на якості фільму, просто все рухається вперед і те, що здавалося раніше складним, тепер стає простішим.

– Є важливе питання про акторів. Адже головний герой буде тримати на собі увагу майже весь фільм. Кастинг уже розпочався?

– Проби проходили, проходять і ще будуть проходити, бо завдання складне — моновистава в космосі. Ми намагаємося побачити якомога більше акторів, щоб мати відчуття, що обрали саме того.

– А Катрін ми побачимо в кадрі чи лише будемо чути її голос?

– Більшість часу ми будемо чути лише її голос, як і головний герой, щоби просто передати це відчуття, коли ти закохуєшся в людину, не знаючи, як вона виглядає, в саму особистість, а не тілесну оболонку. В кінці ми, звісно, її побачимо — в момент зустрічі, фантазій головного героя.

– Це має бути відоме обличчя, будете запрошувати французьку зірку?

– Так, мені хотілося би. По-перше, в неї буде небагато знімальних днів. По-друге, це збільшило би дистанцію між головним героєм і Катрін — відома французька акторка і не дуже відомий український актор створювали би більший дисонанс і більшу реалістичність. Бо я дуже не хочу побачити історію, коли в космосі залишаються два ідеальні симпатичні герої, одразу відчувається фальш. Напевно, якби в реальності залишилося дві останні людини, вони не були би ідеальні. Або хоча б один із них.

– Я розумію, що важко планувати в умовах пандемії коронавірусу і незакінченого пітчингу. Але все ж таки коли плануєте початок зйомок і реліз стрічки?

– Так, ми вже стільки планували, що зараз я би не називав якихось термінів. Я можу сказати, що ми будемо знімати, як тільки зможемо. Ми відразу почнемо займатися підготовкою, препродакшеном і доповнювати ті напрацювання, які вже є. Це буде кінець 20-го або початок 21-го, ми налаштовані занурюватися в історію і зйомки якомога скоріше.

– Зараз ти знімаєш серіал «СидорЕнки-СидОренки» для каналу «1+1». Для тебе це якийсь новий челендж чи просто підробіток, доки ти чекаєш на фінансування «Ти — космос»?

– Я ніколи не знімав серіалів, це такий цікавий досвід, якого я боявся все життя, бо чогось складнішого я уявити собі не можу — це страшний марафон, який просто тебе з’їдає, і мені хотілося через це пройти. Я хотів підготуватися до зйомок свого фільму, бо більше чотирьох змін поспіль у мене ніколи не було, а зйомки — це місяць або й два, треба до цього бути готовим морально та фізично. Тому мені здалося, що в таке карантинне літо, коли планів ніхто не будує, було би цікаво використати свій час для здобування такого досвіду. Це було важко, як я і думав, але цікаво. Я зараз розумію, що готовий до всього. На зйомках серіалу відбувається все що завгодно, треба приймати швидкі рішення, все йде не за планом, але це будує в тобі режисера, особистість. Багато акторів, деякі приходять на епізоди, але з кожним потрібно побудувати якийсь контакт, і це дуже цікаво. Наприклад, ця робота допомогла заповнити мої прогалини у класичній зйомці, бо я знімаю більше однокадрово, моя філософія — якщо можна не клеїти, не розрізати кадр, то не потрібно це робити. А в серіалах усе дуже класично — загальний план, середній, деталі.

– Про що ти мрієш як режисер? «Золота Дзиґа» вже є. Можливо, про «Оскар»?

– Нагороди — це завжди просто відлуння того, чого ти хочеш. Хочеться зробити цікавий фільм, який би захопив глядачів не тільки в твоїй країні, а по всьому світу. Який би приніс щось нове в кіно, або змінив якісь правила гри, або просто був би якісною історією, що теж має свій попит. Хочеться просто розповісти історію, яка захопила би.

Фото надані Павлом Остріковим