Наприкінці вересня Державне агентство України з питань кіно провело другий тур 14-го конкурсного відбору кінопроєктів, які претендують на державну фінансову підтримку. Це мали бути три окремі конкурси – для документальних, анімаційних, ігрових фільмів та вперше – для телесеріалів, але через пандемію коронавірусу та секвестр державного бюджету і скорочення фінансування галузі три конкурси об’єднали в один. Так 14-й пітчинг Держкіно став найтривалішим в історії українського кіно – публічні презентації кінопроєктів тривали два тижні поспіль.

За процедурою, презентації оцінюють експертні комісії. Цього разу їх було 13, як і категорій проєктів, кожна складалася із семи членів. Експерти ставлять бали, формується рейтинг у кожній категорії, й ті проєкти, які набирають 35 і більше балів, стають претендентами на державну фінансову підтримку. А після цього перелік переможців має затвердити Рада з державної підтримки кінематографії.

Отут завжди й починається найцікавіше. Бо цього разу, й це сталося вже не вперше, рішення Ради не збігалося з оцінками експертів. Так, деякі проєкти, які набрали найбільше балів від експертів у своїх категоріях, не ввійшли до переліку переможців, а ті, що були в рейтингу навіть не в першому десятку, – перемогли. Та якщо раніше це були радше поодинокі випадки й кожен окремий проєкт обговорювали та голосували на засіданні, то нині Рада ухвалила рішення одразу по всіх проєктах і без пояснень.

Голова Ради з держпітримки кінематографії на засіданні 6 жовтня, де й затверджувалися результати 14-го пітчингу, пояснив, що члени Ради через брак коштів вирішили підтримати якомога більше проєктів різних виробників і режисерів – не більше двох проєктів на один продакшен та не більше одного фільму на одного режисера. Також вони обмежили обсяг державної підтримки: до 20 млн грн для копродукційних фільмів, до 25 млн грн – для національних понометражних стрічок для масової аудиторії. Переможцями визнали 72 проєкти. У трьох категоріях із тринадцяти їх узагалі не виявили – анімаційні повнометражні авторські, анімаційні повнометражні для широкої аудиторії та повнометражні фільми для дітей.

У мережі одразу ж почалося бурхливе обговорення результатів. Продюсери обурені, бо їхні проєкти отримали високі бали, але не перемогли; експерти ображені, бо їхньою роботою з вивчення сценаріїв і документів проєктів знехтували. Але Рада з держпідтримки та Держкіно зазначають: результати є об’єктивними та повністю відповідають закону.

Справді, згідно з частиною 6 статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» та з пунктом 18 Порядку критеріїв проведення творчого конкурсу, затверджених Мінкультом, оцінки експертних комісій мають суто рекомендаційний характер, а отже Рада може просто взяти їх до уваги, але не керуватися ними при ухваленні рішень.

Та претензії кіноспільноти полягають у тому, що Рада прийняла нові правила вже після проведення другого туру пітчингу та не пояснила своїх рішень по кожному проєкту окремо, а проголосувала їх «пакетом».

Своє обурення в мережі висловили продюсери Юлія Сінькевич, Андрій Суярко, Ігор Савиченко, режисерка Лариса Артюгіна, сценаристка Ірен Роздобудько, Брати Капранови, які заявили, що виходять зі складу експертних комісій, та багато інших. Висловився й колишній голова Держкіно Пилип Іллєнко, який упевнений, що на Раду й експертів чиниться тиск (у тому числі з боку Міністерства культури та інформаційної політики).

Тим часом Українська гільдія режисерів та Українська кіноакадемія вже закликали переглянути результати 14-го пітчингу Держкіно. Їхні претензії теж подібні: зміна правил, непрозорі критерії та відсутність обґрунтування рішень, нехтування оцінками експертів, відсутність переможців у трьох категоріях.

Що обурює режисерів і продюсерів?

Проєкт режисера Володимира Тихого (виробник – «Директорія кіно») «Наші котики 2, або Таємниця жіночого монастиря» за оцінками експертів посів перше місце в категорії фільмів для широкої глядацької аудиторії, але до списку переможців не ввійшов. Режисер вважає, що причиною є «кулуарні зустрічі» членів Ради з держпідтримки кінематографії з міністром культури Олександром Ткаченком та головою підкомітету з питань кіно та реклами Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Павлом Сушком. «Я оцінюю ситуацію з результатами пітчингу як аморальний фарс», – каже Володимир Тихий.

Режисерка та сценаристка Юлія Мироненко презентувала на пітчингу проєкт «Життя Антона», який посів другу сходинку в рейтингу категорії мажоритарної копродукції, але переможцем не став, натомість переможцями категорії визнано проєкти, які зайняли перше, п’яте, сьоме та 12-те місце.

Вона вважає, що список переможців був затверджений із порушенням законодавства і не може вважатися ані законним, ані справедливим:

– По-перше, разом із затвердженням результатів було оголошено про зміну правил конкурсу, що прямо заборонено законом.

По-друге, відповідно до порядку проведення пітчингу, Рада має право приймати рішення, що не збігається з оцінкою експертів, тільки якщо це рішення мотивоване. І разом із тим, за законом, усі засідання Ради мають бути відкритими.

Проте замість проведення відкритого засідання із передбаченою законом прозорою процедурою ухвалення мотивованих рішень ми побачили швидке зачитування списків, підготовлених заздалегідь за закритими дверима – невідомо як, ким і за якими принципами. Обговорень і ухвалення мотивованих рішень по кожному проєкту, щодо яких рішення Ради не збігається з оцінкою експертів, як це відбувається в таких випадках, проведено не було.

Поза будь-якою логікою і без обґрунтування в більшості категорій були позбавлені перемоги проєкти, які посіли лідерські й навіть перші позиції. У категоріях дитячого кіно й повнометражної анімації взагалі не було визначено переможців, попри те, що там є проєкти з високими балами.

Що дивує, так це те, що навіть за логікою правила «два проєкти одному продюсеру», яке було введено й оголошено разом із визначенням результатів, багато продакшенів отримали підтримку тих своїх проєктів, що набрали порівняно нижчі бали.

Усе це нівелює інститут експертної оцінки, є порушенням законодавства й ручним втручанням в управління галуззю, попри чесні та прозорі процедури проведення конкурсів і всупереч інтересам розвитку кіномистецтва в Україні.

Адвокатка й кіноюристка Тетяна Ліфер брала участь у 14-му пітчингу як продюсерка неігрового фільму «Батько українського боксу», її продакшен також пітчингував документальний проєкт «Донбаський синдром», який посів перше місце в рейтингу, але не увійшов до переліку проєктів-переможців.

Вона також вважає результати пітчингу необґрунтованими, непрозорими й такими, що порушують чинне законодавство:

– Рада з державної підтримки кінематографії змінила умови конкурсу, не повідомивши про це учасників конкурсу в порядку, визначеному чинним законодавством.

Проєкти включено до переліку переможців без урахування рейтингу, одержаного на І та ІІ етапах конкурсу. Із незрозумілих та необґрунтованих причин проєкти, що мали найвищий рейтинг, не увійшли до складу переможців, а проєкти з низькими балами потрапили до цього переліку. Рада не обґрунтувала своє рішення по кінопроєктах на відкритому засіданні, а лише затвердила перелік переможців, яких було обрано незрозумілим чином з урахуванням нових, нікому не відомих, крім Ради, умов проведення конкурсу.

По окремих категоріях (фільми для дитячої аудиторії, повнометражні анімаційні фільми) зовсім не було визначено переможців, що поставило під загрозу знищення ці ланки кіноіндустрії.

Результати конкурсу є несправедливими та незаконними. Відбулося порушення Порядку проведення конкурсу (Порядок та критерії про проведення творчого конкурсу (пітчингу); щодо прозорості прийняття рішень, всупереч чинному законодавству були змінені умови проведення конкурсу, про які учасники конкурсу не були повідомлені.

Відповідно до ст. 1151 Цивільного кодексу України, умови конкурсу повідомляються одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у конкурсі. Зміна умов конкурсу, згідно зі ст. 1152 ЦК, допускається до початку конкурсу, а зміна умов конкурсу після його початку не допускається! Про зміну умов конкурсу має бути оголошено в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс. Якщо у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновником витрат, які були понесені нею для підготовки до участі в конкурсі.

Запобігти цьому можна, визнавши результати конкурсу повністю або частково недійсними.

Співвласник кінокомпанії Film.ua Group Сергій Созановський вважає, що ситуація з результатами 14-го пітчингу неприємна для кожної зі сторін, навіть для тих, хто фінансування отримав (переможцем стала комедія «Скажене весілля 3», яку Film.ua виробляє спільно з компанією Юрія Горбунова «Прототип продакшн»). Він назвав кроки, які би дозволили уникнути скандалу:

– Перенесення великих голлівудських релізів – гіркий дзвіночок для індустрії. Бізнес кінотеатрів у серйозній небезпеці, як, зрештою, й бізнес-моделі всього світового кінематографа. Це ідеальний шторм.

Але, можливо, це найдоречніший час для того, щоб локальні стрічки зайняли місце і в розкладах кінотеатрів, і в серцях глядачів? Та замість того, щоб об'єднатись і, скориставшись моментом, разом прорватися крізь абсурд сьогодення, ми продовжуємо сваритися як усередині індустрії, так і з державою.

Ситуація з 14-м пітчингом неприємна для кожної зі сторін, навіть для тих, хто фінансування отримав. Мені хотілося б окреслити моменти, які допомогли б цьому запобігти. Низка кроків дозволила б уникнути того, що індустрія і держава, які повинні бути партнерами, виявилися по різні боки барикад:

• Закон і його верховенство. Експертам і Раді важливо й потрібно уважно прочитати закон і неухильно його виконувати. Так, закон може бути недосконалим, але якщо ми не дотримуватимемося правил, то негайно поринемо у хаос.
• У правилах пітчингу прописані категорії проєктів. Але ми знову наступаємо на ті ж граблі: наприклад, у категорії фільмів для широкої глядацької аудиторії з'являються стрічки, явно не здатні зібрати повні зали кінотеатрів і рейтинги на ТБ (не обов'язково тому що вони погані, вони просто не на це націлені).
• Неправильно в сьогоднішній ситуації подавати на конкурс по кілька фільмів від однієї компанії. У бюджеті немає на це грошей. Важливо і правильно зосередиться на чомусь одному, що й на якості позначиться позитивно.
• Залишається актуальним питання завищених бюджетів. Ми живемо в реальності, де стверджувати, що на створення українського кіно необхідні 3-4 мільйони доларів, просто абсурд. Позаяк це ж не абстрактні мільйони, це податки, це гроші державної скарбниці, зароблені українським народом.
• Критерії. Ще попередній Міністр культури почав важливу справу – розробку критеріїв оцінювання попереднього досвіду творців кіно, що враховують як їхні успіхи, так і історію роботи з державними грошима. Як тільки це буде впроваджено і запрацює – ситуації, подібні до цієї, стануть просто неможливими.

Зараз, коли я дивлюсь і на результати пітчингів, і на реакцію громадськості на них, я бачу, як корабель під назвою «українське кіно», який ми будували останні десять років, іде на дно. І справа не тільки в тому, що навколо ідеальний шторм, справа в команді корабля.

Але нарікають учасники пітчингу не лише на Раду з державної підтримки кінематографії. Режисерка та продюсерка Ксенія Бугрімова впевнена, що експерти свідомо «завалили» її проєкт. Вона презентувала на пітчингу два фільми – документальну копродукцію Dragnet про кіберзлочинність і молодіжну комедію «Хайполови» (разом із Максимом Асадчим із «Пронто фільм). Обидва не пройшли, хоча набрали більше 35 балів. Ксенія обурена тим, що жодного питання про творчу складову експерти їй не поставили й назвали проєкт русофільським. За її словами, на цьому конкурсі не вистачило відкритості й поваги:

– Вважаю, що будь-який конкурс можуть оточувати сотні здогадок, пліток і невдоволення. Тим ретельніше необхідно підходити до репутаційної підготовки правил суддівства. Адже це як у спорті: будь-яке суддівство повинно бути із заздалегідь відомим регламентом, правилами та умовами. Ми, продюсери, могли спочатку вивчити умови й після ухвалити рішення, скільки проєктів готувати, який бюджет заявляти тощо. А змінювати умови по ходу п'єси – це трохи з імерсивного театру, гра в піддавки. Викликає недовіру до інституції та всіх, хто брав участь (експерти, рада), така поведінка, що ніяк не коментується людиною, яка має бути в конекті з кіновиробниками – головою Держкіно Мариною Кудерчук.

Мене, звісно, дуже дивує, що таку найактуальнішу у світі тему, як кіберзлочини, у нас вважають непотрібною, і головна претензія від експертів під час пітчингу була в тому, що проєкт русофільський і діти з Троєщини у трейлері розмовляють російською, що необхідно було знайти україномовних дітей-суїцидників. У той час як у наступному проєкті «Будинок зі скалок» усі говорили російською, і це не викликало жодних питань.

Я точно знаю, що був сигнал мене «валити». І проєкт, який міг би користуватися популярністю на заході, у нашій країні не потрібен. Ми будемо вічно мусолити питання мови, а не питання стратегічного й соціального значення. Жодного питання про творчу складову або виробництво мені не поставили.

Нам, тим, хто намагається творити в такий нелегкий час пандемії, (і в мене, наприклад, ніколи не було жодної підтримки держави, де я справно сплачую податки) потрібні діалог і повага. Зараз така реакція й акт недовіри не тому, що я програла й ображена – я люблю програвати сильним, – а тому, що конкурс не був прозорим.

Що кажуть експерти?

Продюсерка Ольга Бесхмельніцина була експерткою 14-го пітчингу в трьох категоріях: анімаційні повнометражні авторські фільми, анімаційні повнометражні фільми для широкої аудиторії та анімаційні серіали. У двох із них переможців не затвердили. Експертка обурена результатами пітчингу і вважає, що вони руйнують репутацію Держкіно. За її словами, скандалу можна було б уникнути, якби члени Ради з держпідтримки кінематографії з огляду на велику кількість учасників пітчингу обговорили з експертами та продюсерами чіткі правила вже після першого туру оцінювання:

– Не можна змінювати правила заднім числом, не можна не роз’яснювати рішення по кожному проєкту і не мотивувати їх зрозумілою для всіх учасників ринку та міжнародних партнерів аргументацією. Ця ситуація знов створила прецедент для руйнування репутації держави, як надійного партнера для міжнародних копродукційних партнерів. Частина конкурсів узагалі була визнана Радою недійсними, незважаючи на високі бали, без обговорення цього з експертами. Несправедливі та незрозумілі рішення завжди викликають обурення і роз’єднують галузь.

Вважаю, що можна було цьому запобігти. Вже після першого туру оцінювання, побачивши велику кількість проєктів, порадитися з експертами та вийти до продюсерів і команд проєктів зі зрозумілими для всіх чіткими правилами. Це б зняло напругу і дозволило всім знайти спільне справедливе рішення.

Кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський виступив експертом теж у трьох категоріях: анімаційні повнометражні авторські фільми, можоритарна копродукція та національні авторські художньої та культурної значущості. У першій з них також переможців не визначено. Кінокритик вважає, що Рада нівелювала роботу експертів:

– Якщо 14-й конкурсний відбір Держкіно продемонстрував потенційну силу кінематографічного середовища України, показуючи, що в нас є сценаристи, здатні створити чудові сценарії, і компанії, здатні представити сильні проєкти, – то Рада з державної підтримки кінематографії, яка чомусь вибирала проєкти замість експертів, продемонструвала, як усе легко нівелювати. А разом з тим, що закон Раді не писаний.

Це обурливо, беззаконно, і вимагає розслідування. Чому? Бо в смітник пішли значні проєкти, які, крім того, були викинуті на основі рішення купки людей без права так чинити...

Але є й певний позитив у цієї ситуації. Скандал з вибором переможців конкурсу став своєрідним лакмусовим папірчиком – звісно, крім сотень інших, попередніх папірчиків, – і, як індикатор, сповістив, що треба міняти не тільки саму систему вибору найкращих у конкурсах Держкіно, очевидно, Раду кінематографії також, а й владу, яка так легко і так зухвало допускає подібні речі, ніяк на них не реагуючи. Бо там, де закінчуються закони, починається тиранія.

Більш філософськи оцінює ситуацію кінознавець Володимир Войтенко, який був експертом категорії документальних копродукційних фільмів. Він вважає, що Рада могла приймати рішення, не спираючись на оцінки експертів, як це прописано в законі, але мала би пояснити спільноті свої дії:

– Треба читати закон, а в ньому написано, що Рада може це робити, от вона і зробила. Подобається це комусь чи ні. Коли ми, експерти, оцінюємо проєкти, ми спираємося на те, яким бачимо і кінематограф у цілому, і окремий проєкт за його якостями різного порядку – від мистецьких до соціальних. А також треба враховувати, хто це збирається робити, яка довіра є за тим, що ці люди вже зробили. Це складно, як завжди. А ситуація непроста цього року, бо коштів значно менше, ніж хотілося б. У моїй категорії більшість проєктів були дуже цікаві й отримали високі бали. Але, очевидно, у держави немає стільки коштів, і на Раду покладено зобов’язання вирішити, кому проходити далі.

Є ситуація, що ті, хто набрали більше балів, не пройшли за рішенням Ради, а хто зайняв місця нижче – пройшли. Я думаю, про це треба питати у членів Ради чи голови Ради. Очевидно, вони вивчали кожен із проєктів і робили відповідні висновки. Я думаю, я дуже сподіваюся, що вони вивчили й побачили те, чого експерти, зокрема я, не побачили.

Якщо Рада має право це робити, то вона, принаймні, має пояснити свої рішення, бо є багато моментів несподіваних. Ясно, що продюсери, чиї проєкти посіли перші місця за оцінками експертів, а в результаті не перемогли, м’яко кажучи, засмучені. Тому потрібні роз’яснення від Ради, це може зняти низку запитань. Ситуація вимагає гласності.

Що відповідають Держкіно і члени Ради?

Голова Держкіно Марина Кудерчук після оголошення Радою переможців написала на своїй фейсбук-сторінці, коментуючи бурхливе обговорення в мережі, що пітчинг – це конкурс, а не гарантована перемог, що члени Ради приймали рішення «абсолютно мотивовано», хоч воно й не збігалося з оцінками експертів, а результати є чесними та справедливими.

«Детектор медіа» намагався зв’язатися із членами Ради щодо ситуації, але нам вдалося отримати коментар лише від Андрія Халпахчі. Він пояснив, якими критеріями керувалася Рада при ухваленні рішень, крім тих, що вже були озвучені на засіданні 6 жовтня. Так, він розповів, що були проєкти, яким усі експерти ставили 5 балів, а хтось один – 1 бал, це одразу знижувало рейтинг і викидало проєкт із переліку претендентів на перемогу. Рада намагалася виправити цю ситуацію, тому серед переможців опинилися проєкти, які посідали не перші місця в рейтингу. Подаємо пряму мову Андрія Халпахчі без скорочень:

– У двох словах відповісти на весь цей балаган, що відбувається у фейсбуку, неможливо. Кожен, хто не отримав грошей, незадоволений. Але прочитайте пост Сергія Васильєва, який навів усі пункти щодо законодавства – жодного порушення з боку Ради не було. Велика кількість талановитих режисерів отримали підтримку своїх проєктів, абсолютно всі критерії були дотримані, все було відповідно до закону.

Я не хочу один коментувати ситуацію, думаю, що Рада разом із Держкіно має провести пресконференцію, щоб пояснити ситуацію. Сума очікуваної підтримки проєктів, які пройшли до другого туру пітчингу, складала приблизно 2 млрд грн. Тому ми приймали рішення за такими критеріями:

• бюджет, який можна витратити на підтримку;
• творча здатність режисерів проєктів;
• продюсерська спроможність зробити певну кількість проєктів (були продюсери, які подали сім проєктів на цей конкурс, маючи ще три попередні, тому було доречно давати не більше двох проєктів в одні руки);
• прохідний бал 35, але, знову ж таки, таких проєктів виявилося надто багато.

Що стосується оцінки експертів, там претензій до них значно більше, ніж до членів Ради. Тому ми мали право враховувати рейтинг, але не повністю. Були випадки, коли шестеро експертів ставили по п’ять балів, а один ставив одиницю, занижуючи тим самим загальний бал проєкту. Це такий суб’єктивний погляд. На жаль, у кіно немає об’єктивних критеріїв оцінювання, як, наприклад, в оцінюванні бігу на короткі або довгі дистанції. У кіно такої абсолютної об’єктивності бути не може.

Крім того, опиралися на досвід. Якщо, наприклад, попередні роботи учасників пітчингу не збирали гроші в кінотеатрах – це теж критерій і оцінка людини, яка претендує на державне фінансування.

Категорій було дуже багато цього разу, це пов’язано з тим, що пізно підписали бюджетний паспорт – аж у червні. Два тижні безперервної роботи експертів, членів Ради, було дуже важко.

У категорії копродукційних фільмів, наприклад, було дуже багато спекуляцій. Щодо чудового фільму про Лесю Українку, яка заявляє себе мажоритарною копродукцію, але більшість грошей витрачається в Грузії на зйомках. Рада запропонувала українському продюсеру (Юлія Сінькевич – ДМ) 20 млн грн, які надавалися й іншим фільмам цієї категорії, на що продюсерка сказала, що за такі гроші зробити фільм не можна. Значить, цей фільм мав би подаватися в міноритарній копродукції і частка українських грошей мала би бути меншою. Це гарний сценарій, дійсно гарний фільм, але от такі проблеми. А деякі продюсери погоджувалися на скорочення.

Щодо розмов, що не дали кошти на фільми про визначних українців – в Україні дуже багато великих імен, але не можна лише на цьому будувати фільми. Ось є Патон, є Амосов, Леся Українка тощо, але це кіно, і є не лише важливість характерів, а й інші критерії. Торкаючись великих імен, треба ще й зробити дійсно якісний фільм. Ми це не всюди побачили.

І таких проблем досить багато. Критерії дуже непрості, ми дуже довго працювали, до офіційного засідання 6 жовтня відбувалися зустрічі в зумі, де ми розглядали кожен проєкт, голосували, намагалися прийняти зважені рішення.

Нам дуже шкода, що такі видатні режисери як Криштофович та Фіалко не отримали підтримки на свої наступні фільми, але вони якраз і мовчать у цьому скандалі. А скандал здіймають люди, яким потрібно отримати кошти, щоб закрити зобов’язання по своїх уже існуючих проєктах.

P.S. Після публікації цього матеріалу до нас звернулася Юлія Сінькевич із проханням зазначити, що у коментарі Андрія Халпахчі є неточність – проєкт «Леся» зніматиметься переважно в Україні: з 56 знімальних змін в Грузії лише 5, тобто 72,2% коштів буде витрачено в Україні, що і є мажоритарною копродукцією. І це зазначено в документах, які було подано на пітчинг, а також озвучувалось під час презентації.

«Детектор медіа» готовий опублікувати відповідь як Андрія Халпахчі, так і інших членів Ради з держпідтримки кінематографії.

***

«Детектор медіа» розповідав детально, як проходив 14-й пітчинг Дежкіно. Читайте в матеріалах:

• «Давайте знімати кіно, а не телевізійні сюжети». 14-й пітчинг Держкіно, документальні фільми
• «Гроші на щастя ваших дітей». 14-й пітчинг Держкіно, анімаційні фільми
• Королі копродукцій. 14-й пітчинг Держкіно, копродукційні фільми
• Як у Netflix чи HBO? 14-й пітчинг Держкіно, серіали
• «Забагато Дзідзьо». 14-й пітчинг Держкіно, ігрові фільми

Також читайте враження про учасників пітчингу від членів експертних комісій – наших постійних авторів Андрія Кокотюхи та Ярослава Підгори-Гвяздовського.