Covid-19 — не перший виклик для українських медіа за останні роки. Однак коронавірус — явище нове і глобальне, а отже журналісти й керівники ЗМІ змушені витягувати на поверхню свій стратегічний ресурс можливостей.

У кризових ситуаціях психологи дають кілька порад, щоби стресова ситуація не почала управляти людиною. По-перше, повернути реальність на фізичному рівні (пострибати, поприсідати) й відчути землю під ногами. По-друге, згадати свої точки опори — і продовжувати робити те, що робив завжди, те, що сам контролюєш. І зрештою, скласти власний «список Робінзона» — зосередитися на тому, що маєш, на противагу тому, чого бракує.

Це все напряму стосується діяльності кожного ЗМІ та кожної редакції. На час коронавірусної пандемії «Детектор медіа» запускає спецпроект «Медіа vs Covid-19». Ми запропонуємо керівникам медіа поділитися своїм досвідом менеджменту в епоху карантину й долання нових викликів. Не обійдемо увагою й позитив, який варто шукати в кожній ситуації.

Першими на наші запитання відповідають керівники радіостанцій — розмовних і музичних:

• Дмитро Хоркін — член правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, генеральний продюсер «Українського радіо» («Українське радіо», «Промінь», «Культура», Всесвітня служба радіомовлення України);
• Тетяна Трощинська — головна редакторка «Громадського радіо»;
• Роман Андрейко — співвласник і генеральний директор медіахолдингу «Люкс» (радіо «Люкс ФМ», «Максимум ФМ», телеканал «24»);
• Ігор Чернишов — голова правління радіогрупи «ТАВР Медіа» («Хіт FM», Кiss FM, «Русское радио — Україна», «Наше радіо», Radio Roks, «Мелодія FM» та Relax);
• Андрій Шабанов — генеральний продюсер «Просто радіо» та Radio Miami.

Пряма мова медійників подається мовою оригіналу.

1. Як ваше медіа / редакція пережило перші дні й тижні появи в Україні коронавірусу? Що було найскладнішим в організації роботи в умовах карантину? Що втрачає слухач, коли гість студії перебуває не наживо у студії, а за допомогою телефоного або скайп-зв'язку?

Дмитро Хоркін: «Українське радіо» — особливий мовник, який за 95-річну історію не припиняв мовлення за жодних обставин. Національна суспільна телерадіокомпанія, до складу якої ми входимо, є стратегічним підприємством. А як на радіо на нас покладається більше відповідальності саме в час надзвичайних ситуацій. Тому ми не зменшили, а, навпаки, збільшили кількість прямих ефірів, щоб оперативніше інформувати наших слухачів про вірус і способи боротьби з його поширенням.

Загалом наші працівники поставилися з розумінням до ситуації, хоча працювати стало важче: складно дістатися до роботи, некомфортно спілкуватися з усіма експертами лише скайпом чи телефоном, коли немає зорового контакту з гостем студії. Ми додали більше інтерактивних передач, де самі радіослухачі розповідають про свої карантинні будні.

Тетяна Трощинська: Напевно, «Громадське радіо» було більш готове до пандемії, ніж багато інших редакцій. Бо через нестабільне фінансування нам не раз доводилося якнайшвидше ухвалювати не дуже популярні рішення. Скажімо, щоби зберегти колектив, частину людей переводили на дистанційну роботу. Відтак зменшували їм зарплату, але вони заощаджували на доїзді та харчуванні й мали можливість зберігати роботу.

Наразі нам поки що не довелося йти на скорочення зарплат. Але всіх, хто може працювати дистанційно, перевели на цей графік ще за 4-5 днів до карантину в Києві, тобто до рішення мера Кличка і прем'єр-міністра Шмигаля. Дистанційно працює сайт, офіс — бухгалтерія, менеджмент, крім тих працівників менеджменту, які ведуть живі ефіри. До того ж на роботу приходить лише та частина редакції, яка задіяна в забезпеченні випуску. Ведучим також дозволено готуватися вдома і приїжджати перед самим ефіром.

Гостей перевели на скайп, вайбер, телефон. Для слухача якість зв'язку залишається нормальною. Із журналістського погляду, при дистанційній роботі з гостями втрачається частина звичних жанрів. Наприклад, портретні розмови. Так само навряд чи вдасться hard-talk, коли не бачиш живого гостя: це трохи нагадуватиме онлайн-брифінг глави ОП Андрія Ермака, коли ти йому надсилаєш запитання, а він обирає ті, які подобаються. Звісно, коли говоримо скайпом або вайбером, ми намагаємося щось уточнити у співрозмовника, втім розмова все одно втрачає елемент емоційного зв’язку або елемент тиску, який доволі часто потрібен у журналістській роботі.

Тим не менше, інформаційний потік нам вдається підтримувати й навіть нарощувати. За останні три тижні березня на «Громадському радіо» спостерігався абсолютний пік відвідуваності із травня 2018 року. Маємо 660 тисяч унікальних відвідувань на місяць. І на 58 % зріс origin — трафік, коли шукають саме нас, а не внаслідок переходу із сайта на сайт.

Ще один цікавий факт для нас: останні три тижні Росія тримається в лідерах інших країн, у яких шукають інформацію на «Громадському радіо». Пов’язую це з тим, що люди потребують більш незалежної інформації доступною мовою. У нас є російська версія сайта, можливо також, частина людей розуміє українську і слухає українські подкасти. Це стосується переважно інформації, пов'язаної з Covid-19.

Роман Андрейко: На моє глибоке переконання, найбільший виклик — побороти страх. Бо не так страшний цей вірус, як його малюють. Люди більше на психосоматиці себе накручують і потім шукають у себе симптоми: «Ой, здається я захворів!» абощо.

Ми підготувалися до пандемії. Я особисто опікувався цим. Замовив велику кількість респіраторів FFP3: не тих, які треба носити лише хворим людям, аби не чхати на інших, а тих, які захищають від вірусу здорових людей. Роздали їх співробітникам, які мають ходити на роботу, приміром, ведучі радіо- чи телеефіру. Їм важко організувати роботу з дому. Решту людей по максимуму перевели на віддалений режим.

Декому треба було повчитися працювати віддалено. І це друга проблема, з якою зіткнулися всі мої колеги та працівники компанії — й каналу «24», і радіостанцій «Люкс FM» та «Максимум FM», і сайтів. Насправді й ця проблематика лежить у психологічній площині. Коли ти виходиш у двері, перетинаєш поріг і потім добираєшся на роботу, то переключаєшся в робочий режим. Натомість дехто намагався працювати не вилізаючи з піжами, а це не так просто. Тому ми готували рекомендації, як включитися в роботу, перебуваючи вдома.

І третя проблема — рекламодавець масово почав знімати рекламу. Гадаю, мої колеги з інших ЗМІ, це теж зауважили. Що таке зачинені магазини? Найменше — привід припинити рекламувати цей магазин.

Ми пережили цей важкий період. Для тих, кому потрібно, зробили віддалений доступ до їх робочих станцій через VPN. Вони працюють на своїх комп'ютерах як на терміналах. І можуть монтувати відео, віддавати готові сюжети телеканалу, не виходячи з дому. Ми налагодили доставку людей на роботу і з роботи — винайняли перевізників. Не претендували на отримання якихось спеціальних квитків на громадський транспорт, бо розуміли, це небезпечніше, ніж їздити на службових машинах. Організували дезінфекцію приміщень — ультрафіолетом, у спосіб озонування — закупили пристрої в усі офіси. Для персоналу, який з цим працює, придбали спеціальні протигази компанії «3М» з дуже якісними фільтрами.

Який дискомфорт відчуває слухач? Люди звикли слухати радіо на роботі. Хтось займається ремонтом, скажімо, шліфує гіпсові стіни, але звик, що в нього стоїть запилений, брудний FM-приймач, у якому постійно грає музика. Хтось сидить в офісі і в його навушниках — стрім улюбленої радіостанції. Після введення карантину люди здебільшого перестали їздити на роботу, й постала проблема — навчити людей слухати радіостанцію на своїх мобільних пристроях або вдома на комп’ютері, в кого він є. Тому що традиційних приймачів в оселях залишилося доволі мало. Ми для цього проводили спеціальну роз’яснювальну кампанію: як зручно можна слухати «Люкс FM», радіо «Максимум», перебуваючи вдома.

Ігор Чернишов: Ми досить швидко перебудували свою роботу. 90 % працівників перевели на віддалену роботу, 10 % (працівники ефіру та ін.) добираються на роботу або власним, або службовим транспортом, який ми надаємо. Майже все спілкування перейшло в Zoom та месенджери. На відміну від ТБ, радіо все життя працювало з телефонними дзвінками у студію, для цього студії обладнані спеціальною апаратурою для прийому дзвінків. Тут узагалі ніякі зміни не потребувалися. Тобто слухач узагалі не помітив якихось змін. Найскладніше було спонукати всіх працювати дома, бо в нас звикли до командної роботи.

Андрій Шабанов: В первые недели наши радиостанции появления коронавируса не заметили. Работали как обычно. Панике, которая тогда уже была в Европе и о которой мы знали благодаря новостям, не поддавались. Я думаю, многие до сих пор степень угрозы так и не осознали. Тем не менее, 17-18 марта мы отправили всех на карантин. В эфир по скайпу не выходим, крутим по 2-3 раза записанные шоу. Также добавили много юмора. Как ни крути, мы развлекательно-музыкальная станция. Поэтому, несмотря на ситуацию, пытаемся максимально вытаскивать слушателя из эмоциональных ям и отвлекать от страшных мыслей. И никто ничего лучше, чем «хочешь победить страх, смейся над ним, доведи ситуацию до абсурда», не придумал. Поэтому записываем смешное оформление и выдаем в эфир.

2. Яким джерелам та експертам довіряєте й чому, висвітлюючи тему пандемії? Які у вас труднощі з добуванням інформації про коронавірус в Україні та світі?

Дмитро Хоркін: Журналісти різних редакцій «Українського радіо» запрошують на ефіри професійних вірусологів, інфекціоністів та представників МОЗу. Особливих проблем не було, адже є кілька постійних медичних передач, редактори яких, як то кажуть, набили руку — швидко сформували пул спікерів, яким можна довіряти.

Тетяна Трощинська: Труднощі можуть полягати в тому, що багато журналістів, у тому числі й ми, не мають досвіду роботи з науковими даними. І це стосується не лише Covid-19 — просто тут ситуація світового масштабу. Тому доводиться запитувати додатково в експертів — перевіряти цю інформацію.

Довіряємо ВООЗ, Центру громадського здоров’я, МОЗ України. Разом із тим, наприклад, МВС не завжди добре пояснює свої дії або вони є суперечливими. Так, є купа суперечливої інформації стосовно визначення громадських місць на час карантину. Завдяки юристам ми з’ясували, що закон про заборону куріння у громадських місцях можна вважати релевантним. Натомість КМДА надала свій перелік громадських місць. Це яскравий приклад того, що аудиторія отримує інформацію нібито з надійних джерел, бо це офіційні органи, але інформація різна. Так само інформація може бути невчасно поданою чи поданою тільки після того, як ціла купа журналістів три доби телефонувала.

Зарубіжні джерела нині доступні, інформації величезна кількість. Головне — правильно її зрозуміти. Чому в одних країнах пандемія відбувається так, а в інших — по-іншому, чому карантинні заходи у Швеції одні, а в Італії інші, які соціально-економічні умови існують у тій чи іншій країні?

І тут ми як журналісти швидко розвиваємося, адже недостатньо написати новину — треба пояснити її контекст. Пандемія, ця невидима загроза, стосується кожного з нас — війна так не сприймалася. І просто повідомити про певні факти не досить, тому що людина хоче зрозуміти, що це означає особисто для неї: для її під’їзду, квартири, родини, міста. Чому пандемія в Сумах може розгортатися в один спосіб, а на Миколаївщині досі не відомо про жоден зафіксований випадок захворювання на коронавірус на цю хвилину (8 квітня 2020 р. — Ред.). Дуже багато запитань надходить навіть через соцмережі: «Поясніть це і це».

Роман Андрейко: У нашому холдингу є сайт, який входить у топтрійку інформаційних сайтів країни, є телеканал — один із найпопулярніших інформаційних каналів, тому із джерелами в нас усе налагоджено. Ми послуговуємося перевіреними, надійними і власними джерелами. А завдяки конвергентному ньюзруму інформація каналу й сайту є доступною для всіх підрозділів холдингу.

Що ми змінили, так це те, що працівники, які готують новини для радіостанцій, перестали їздити в офіс. Вони працюють удома, надсилаючи ведучим ефіру добірки новин. І ведучі начитують їх самостійно — без журналіста, без того, хто готував інформацію. Аби зайвий раз не наражати людину на небезпеку пересуватися на роботу — з роботи.

Ігор Чернишов: Читаю інтерв'ю і слухаю стрими лише тих журналістів, яким довіряю і які компетентно вибирають експертів: вірусологів, епідеміологів і лікарів. Послуговуюсь оригінальними зарубіжними джерелами. Труднощів із добуванням інформації немає, треба тільки вміти її шукати та перевіряти. Крім того, ситуація може змінюватися, це теж треба враховувати. Приміром, вчора у ВООЗ сказали, що ібупрофен не можна вживати хворим на коронавірус, а сьогодні спростували свою вчорашню заяву.

Андрій Шабанов: Информация в нашем эфире — сопутствующий, а не основной продукт. Мы используем официальные источники информации и не фантазируем. Разные конспирологические теории не подхватываем и не обсуждаем их с гостями студии. Информации по теме — выше крыши. Никаких проблем с ее получением нет. У кого есть: смотрите ютуб-канал Доктора Комаровского, который в текущей ситуации, на мой субъективный взгляд, делает ровно столько же для страны, сколько и Министерство здравоохранения.

3. Які ваші найважливіші напрацювання, інсайти у спілкуванні з колективом? З чим впоратися поки не вдалося? Поділіться, будь ласка, досвідом: аби колега, який/ка це прочитає, розумів/ла: «Я не один / одна». Що б ви самі хотіли запитати у колег або про що попросити їх?

Дмитро Хоркін: Вважаю, що з колективом радійників мені поталанило. Коли зібрав керівників радіоканалів і сказав, що треба готуватися до зупинки транспорту в Києві й підготувати резервні ефіри на випадок відсутності ведучого на роботі. Проте за день ми сформували базу наших працівників із власними авто, щоб довозити до Хрещатика, 26 тих, кому неможливо дістатися громадським транспортом. І тепер у нас є продюсери, які по дорозі забирають на роботу журналістів навіть не зі своєї редакції — просто в одному районі живуть.

Найкращим у підтримці колективу має бути приклад керівників: і я, й виконавчі продюсери радіоканалів у перші дні карантину самі сіли в ефір і «закривають» найпроблемніші слоти, наприклад, ранковий.

Тетяна Трощинська: «Громадському радіо» якоюсь мірою пощастило, бо для нього це не перша криза. Коли маєш таку спрацьовану команду, як у нас, то вже особливо нічого не доводиться пояснювати. Всі дуже відповідально поставилися як до ситуації із власною безпекою, так і до безпеки гостей, розуміючи, що обставини змінюються.

Елементарні заходи безпеки ми застосували одразу: купили маски, санітайзери, студія кварцується (допомагає чи ні — є суперечлива інформація, але приміщення бодай чистіше), насадки на мікрофони змінюємо фактично щодня, щоби журналісти почувалися в безпеці. Столи протираємо, студії миємо — це те найпростіше, що можемо зробити ми. Двох-трьох колег, які мали звичайне ГРВІ протягом цього часу, ми чесно не пускали на роботу: і для себе, і для них. Дехто міг працювати з дому навіть із температурою 37С⁰ чи 37,2С⁰, а дехто не працював, хвилювався, що не з колективом, але ми точно знали, що людина убезпечена.

Тяжкий психологічний момент, який стосується всіх колег: додаються клопоти про безпеку рідних. І коли ти перебуваєш вдома, але постійно в чаті, виникає ілюзія, що маєш постійно реагувати й відповідати на те, що тобі пишуть.

Скажімо, для мене перехід на дистанційну роботу означає включеність 24 години на добу. І я мрію про той момент, коли знову матиму фіксований робочий день. До карантину хоча б двічі на тиждень у мене були чіткі робочі межі: умовно, з десятої до сьомої чи з дванадцятої до двадцятої, коли ти уявляєш, де починається твоя робота й де закінчується.

Я бачила дослідження в медіа про те, що жінки першими втрачають роботу. На щастя, це не стосується «Громадського радіо» — в нас позитивно гендерна дискримінація в бік жінок. Оплата праці ніколи не залежала від гендеру. А от під час карантину саме на жінок домашнє навантаження лягає в першу чергу. Та багато моїх колежанок, працюючи з дому, навчилися домовлятися з близькими, щоб розподіляти хатню роботу порівну. Адже чим не аргумент: «Мама постійно вдома, чому ж вона не має готувати їсти?»

Колег з інших ЗМІ я би запитала, як вони говорять із колективом про невизначеність. На «Громадському радіо» ми звикли мислити проєктними відрізками. Тому навчилися говорити, що цей проєкт закінчується за два місяці, цей за шість, а цей узагалі — лише п'ять програм. І людина розуміє, що далі зарплати з цього проєкту в неї не буде. Ми інколи жартуємо, що є командою розрулювання кризи, а коли ж ми вже станемо командою розвитку? Але нині відчуття тимчасовості бентежить глибше. Як думати про розвиток, коли думаю про збереження життя і здоров'я моєї команди. Це для мене найскладніший виклик.

З іншого боку, наша людська ілюзія, що ми будь-яке завдання маємо розв'язати до вечора. Та поки ми не зрозуміємо, як розвиватиметься пандемія й за цих умов медійний ринок, ми цю проблему не розв'яжемо. Для нас величезна перемога, що з 1 квітня «Громадське радіо» можна чути в Києві на 99,4 FM. Але рекламний ринок може змінитися, й нам доведеться змінювати свої підходи.

Сьогодні 80 % трафіку дає інформація, пов'язана з новим коронавірусом. І в цьому дилема для журналістів. Важливі події, які б ми мали висвітлювати, ми висвітлюємо, але не факт, що аудиторія на них активно приходить. З іншого боку, якщо ми не даємо аудиторії перевірену, неміфологічну інформацію, вона не отримує того, що має отримувати в цей момент. І наш розвиток сьогодні теж пов'язаний із темою нового коронавірусу. З понеділка, 13 квітня, ми запускаємо 15-хвилинні окремі новини про Covid-19. Уже в ефірі проект соціально-психологічної підтримки «Соціальна дистанція»: він виходитиме двічі на тиждень.

Гадаю, що наразі важливо говорити про а) збереження команди та її безпеку, б) інтереси аудиторії й надання їй тієї інформації, яка забезпечить збереження психіки та безпеку, і в) думати про те, які ресурси в нас є, щоби стартувати по закінченні кризи. Не варто вимагати від себе більше, ніж ми можемо зробити в цих обставинах.

Роман Андрейко: По-перше, ми налагодили комунікацію й роз'яснення таким чином, щоб люди розуміли, що відбувається, які наші наступні кроки. Серед іншого ми провели опитування. На питання «Якою мірою вам вдалося налагодити роботу в новому режимі?» більшість людей відповіла, що вони призвичаїлися і їм навіть вдається виконувати більше роботи, ніж, на їхню думку, раніше. Частина працівників сказали «нормально», а частина відповіла: «Так, складно, але я справляюся». На питання, чи достатньо заходів вживала компанія для їхнього захисту й комфорту, більшість людей сказали «так», що приємно й означає, що люди оцінили зусилля керівництва. Ми продовжуємо підтримувати зв'язок із працівниками. У нас працює HR-відділ, який готує дайджести, огляди, повідомлення для людей, які працюють віддалено, щоб вони почувалися частиною великої команди, а не так, що «я десь там вдома працюю — та кому це потрібно?» Отже настрій у людей хороший, а це — запорука здоров'я.

Поки що не вдалося для всіх категорій співробітників зробити kpi, які б належним чином відображали їхню роботу в новому режимі. Треба визначити ключові моменти, коефіцієнти, які б мали відобразитися в оплаті, в мотивації. Щоб люди розуміли, що це справедлива винагорода, що бонуси нараховуються за той чи інший обсяг виконаної роботи, і були задоволені. Ми над цим працюємо.

Ігор Чернишов: Оскільки досить сильно зменшилися рекламні надходження (не працюють цілі індустрії), нам довелося суттєво переглянути наші витрати. Більшість контрагентів пішли нам назустріч (наприклад, орендодавці). Велика частина наших витрат — це кошти на розповсюдження сигналу. На жаль, більшість керівників державних підприємств зв’язку не хочуть нас зрозуміти і зменшити вартість своїх послуг. Кажуть: «Нас це не обходить — платіть як і раніше». Вважаю це недержавницькою позицією. Ми ж продовжуємо виконувати важливу роботу по забезпеченню населення вчасною інформацією про перебіг пандемії, карантину тощо. І може статися, що ми фізично не зможемо оплатити вартість цих послуг.

Частині колективу довелося зменшити зарплату, мова насамперед про менеджмент. Про скорочення персоналу наразі не йдеться. Намагаємося бути максимально прозорими й відкритими з колективом. Люди розуміють, зараз усім скрутно, й ми або всі підемо на дно, або всі випливемо.

4. Чи є у вас час займатися стратегічними завданнями, законодавчими ініціативами, громадською діяльністю?

Дмитро Хоркін: Так, оскільки, окрім безпосереднього керівництва радіомовленням, я — член правління НСТУ, то беру участь у засіданнях правління. На наступний рік пропрацьовую модель майбутнього радіомовлення, яке має стати більш диджиталізованим та більше співпрацювати з Департаментом цифрових платформ НСТУ: подкастинги, тематичні онлайн-радіоканали та інше.

Тетяна Трощинська: У рамках медіаруху «Медіа за усвідомлений вибір» як члени і співзасновники ми підтримуємо всі ініціативи, пов'язані із громадською журналістською діяльністю.

Освітню складову «Громадського радіо» ми поки відклали до літа. Хоча, може, певні заходи доведеться переносити на осінь. Йдеться про виїзні лекції, зокрема, в Полтаві, зустрічі з аудиторією на сході України, куди їздять ведучі програми «ТурбоРанок Донбас». Ми не переходимо в онлайн, бо для нас цікаво бачити живих людей. Коли зрозуміємо, що все безпечно для них і для нас, відновимо поїздки.

Роман Андрейко: Є Радіокомітет, який об'єднує всі радіостанції. Обговорюємо, які пропозиції було би доречно внести на розгляд законодавців, бо самі ж ми не є суб'єктами законодавчої ініціативи. Але в рамках діяльності Радіокомітету спілкуємося, листуємося, зідзвонюємося.

Ігор Чернишов: На жаль, із введенням карантину, кількість роботи не зменшилась, а навпаки — її значно побільшало, оскільки поряд із поточними питаннями виникли абсолютно нові, пов’язані з організацією роботи в період карантину. Проте ми знаходимо час і на стратегічні завдання, і на законодавчі ініціативи, бо наш план — вийти з пандемії з найменшими втратами, щоб жити і працювати надалі.

Андрій Шабанов: Законодательными инициативами пусть занимаются депутаты. Уверен, они вернутся на работу после карантина с очередными фантастическими предложениями по квотам для радиостанций. Флаг им, как говорится, в руки! Все для людей.

На общественную деятельность времени нет. Первые две недели пытались разобраться с финансовой логистикой. Рекламные размещения прекратились практически мгновенно. Деньги, которые были на счетах, нужно было равномерно распределить на все статьи расходов: зарплаты, аренда, налоги, коммуналка и так далее. Это было нелегко. Какие законодательные инициативы? Мы — самоокупаемая компания. Не живем на средства олигархов. Поэтому нам надо работать.

5. Вже можна робити перші висновки: що зрештою вас утримує на плаву? Плануючи роботу на період кризи, чи складали ви так званий список Робінзона — те, що у вас є (на противагу тому, чого вам не вистачає)? Які ваші професійні точки опори на сьогодні?

Дмитро Хоркін: Основною точкою опори та мотиватором до якісної роботи під час кризи для мене є усвідомлення, що ми потрібні, особливо зараз, під час карантину, мільйонам наших радіослухачів. Ми помітили, що кількість дзвінків та повідомлень на прямі ефіри зросла в рази. Коли активна людина через карантин залишається вдома в чотирьох стінах, їй потрібне радіо і як співбесідник, і як надійне джерело оперативної та перевіреної інформації.

Тетяна Трощинська: Всі пишуть собі manual на 500 сторінок — і ніхто в нього не заглядає, коли починається криза. Перший висновок і урок — кожна минула криза готує до наступної. Кризу ми переживали, коли людям треба було вранці сказати, що роботи в них немає, бо немає чим платити за неї. Зараз сказати працівникам: «Ви маєте берегти себе, ми купимо маски, зробимо для вас ще щось, але ми маємо працювати для нашої аудиторії». Це радше виклик, тривога. Я дуже тривожуся, аби ніхто з колег не захворів, бо невідомо, як перебігатиме хвороба.

«Списку Робінзона» в нас немає. Щоб дотриматися журналістського балансу, завжди можна заглянути у статут і подивитися, що робити, скажімо, коли ти сильно сердишся через заборону пройти парком. Так само рятує перевірка інформації із двох-трьох джерел. Ти не повинен свою трясучку показувати в ефірі — мусиш, дотримуючись професійних стандартів, запитати іншу точку зору. Бувають ситуації, коли це допомагає. Звісно, на права людини двох точок зору не буває.

З мого досвіду сьогодні — важливо спілкуватися з колективом більше й частіше, говорити й нагадувати, що ми хочемо і за що ми вдячні. В попередніх кризах ми не робили цього, й це дуже шкодило нашій організації: псувало стосунки між людьми, між колективом і менеджментом. Плюс попередні кризи навчили говорити чесно, які обмеження нас можуть очікувати. Раніше, бувало, залишалися недомовленості, моменти невизначеності, напівправди. Зараз ми говоримо: «Визначеність є на такий-то період, далі можемо щось переглядати». Людям це дає якір, принаймні людина розуміє, на який період і що вона може планувати.

Маємо розуміти, що люди переживають і за себе, і за своїх рідних. Хтось на початку скептично ставився до речей, пов’язаних із пандемією, потім посерйознішав. Тож слід нагадувати: «Попри скепсис, дбайте про безпеку: вона важлива не лише для вас, а й для тих, хто поруч». Ці речі також працюють.

Ігор Чернишов: У нас є наші слухачі, наші рекламодавці та наша команда. Радіо не стали менше слухати в цей період, а його значущість тільки виросла. Частина рекламодавців продовжує працювати — їм потрібні наші послуги та наші ідеї ще більше в цей скрутний час. Команда сповнена оптимізму й налаштована на боротьбу. Здаватися ніхто не збирається.

Андрій Шабанов: Я живу в Украине с рождения. И сегодня ощущаю дежавю. Я пережил развал СССР и следующую за ним беспросветную бедность, экономические кризисы 1998-го и 2008 годов, Майдан 2013-2014-го и следующий за ним экономический кризис, который не закончился до сих пор. Теперь вот экономический коронакризис-2020. На плаву нас удержит то, что удерживало всегда. Сбережения, оригинальные идеи новых форматов, существенное снижение цен на рекламу, поиск альтернативных источников дохода. Если у вас есть хоть что-то их вышеперечисленного, то вы на правильном пути.

6. Яку енергію ви особисто отримуєте від кризи, від цього хаосу? За що можете подякувати коронавірусу, його появі?

Дмитро Хоркін: Подякувати коронавірусу, звісно, не можу й не хочу: це трагедія й величезний удар по країні, невідомо ще, як сильно це позначиться на її економіці та на сімейних бюджетах наших слухачів. В умовах кризи й хаосу вкотре переконуюсь у своїй стресостійкості та витривалості. Вважаю, що це взагалі є важливими ознаками профпридатності в моїй професії.

Тетяна Трощинська: Людство може дякувати пандемії за те, що йому вдалося мобілізовуватися й модернізовуватися. Звісно, можуть дякувати ті, хто вижили.

На початку пандемії в мене було відчуття, що я роблю мало. Думаю, воно нормальне й природне для всіх небайдужих людей. Потім, коли побачила, наскільки наша аудиторія збільшилася, мені полегшало. Особисто для мене програма «Соціальна дистанція» починалася як волонтерська. Мені важливо було доносити до людей, як зберігати психічне здоров'я, залишаючись удома на карантині або працюючи віддалено. Зараз може з'явитися грант, бо виявилося, що тематика зацікавила. Тому дякувати будь-яким кризам завжди треба за те, що вони нагадують про ресурси, про які забуваємо в періоди розслабленості.

Ігор Чернишов: У мене в житті ніколи не було зовсім спокійно. Завжди щось траплялося: то 90-ті, то дефолт, то глобальна криза, то війна, то ще якась біда. Я вже звик. «Все минає — й це мине», — слова, які я собі часто повторюю. За що подякувати коронавірусу? Я переглянув свої погляди на віддалену роботу. У нас велика компанія з багатьма філіями й досвід продуктивної віддаленої праці пішов усім на користь. Під час кризи частина людей проявила себе як із гіршої, так і з кращої сторони. За це теж вдячний. Сучасний світ дуже нестабільний і швидко мінливий. Хто б міг подумати у грудні, що за кілька місяців буде такий жах? Цей урок був потрібен всім нам — і ми його отримали.

Андрій Шабанов: Главное и, наверное, единственное, за что я могу поблагодарить карантин, — это за то, что я круглосуточно вижу своих детей! Теперь они даже знают, как я выгляжу. Не то что раньше, бывало, зайду на кухню, сяду за стол, а младшенькая спрашивает шепотом маму: «Мам, а что это за дядя с нами завтракает?» Сейчас все по-другому :).

Фото: «Українське радіо», «Детектор медіа», пресслужба «ТАВР Медіа», фейсбук Романа Андрейка, фейсбук Андрія Шабанова, головне фото — відкриті джерела