21 лютого наступного року в український прокат вийде документальний фільм «Людина з табуретом». Зйомки стрічки розпочалися у 2010 році, коли український режисер Леонід Кантер разом із сім’єю та друзями вирушив у мандрівку до Тихого океану. Подорож тривала рік, було відзнято близько 120 годин відео, але змонтувати фільм по поверненню з експедиції не вийшло через зайнятість, а згодом – через Майдан і конфлікт на Донбасі. Леонід Кантер зайнявся документальним кіно про війну, серед яких «Війна за свій рахунок», «Добровольці божої чоти» та «Міф». А 4 червня цього року вчинив самогубство – його знайшли застреленим на хуторі Обирок (Чернігівщина), який він сам колись створив як арт-осередок, місце для життя, зустрічей із друзями та проведення мистецьких фестивалів.

Завершувати роботу над фільмом «Людина з табуретом» взялися друзі Кантера – продюсерка Катерина Мізіна та режисер Ярослав Попов, які залучили до команди також помічницю режисера Інну Павличук, режисерів анімації Всеволода Яцреса та Родіона Шуба, музиканта й композитора Тараса Галаневича та інших.

«Людина з табуретом» – це фільм про четверту подорож у рамках флешмобу «З табуретом до океану». До цього Леонід Кантер та його друзі мандрували до трьох інших океанів – Атлантичного, Індійського та Північного з метою «донести чотири кухонних табурети до чотирьох океанів».

На прес-конференції, присвяченій закінченню основного монтажу «Людини з табуретом», автори розповіли, якою буде стрічка і показали кілька її фрагментів. Глядачі не лише побачать пригоди, які чекали на сім’ю Кантера в Північній та Південній Америці, а й відчують, якою була ця подорож для його маленької доньки Магдалени. Так, у фільмі створено багато анімації, що візуалізуватиме казки народів світу, які Магдалена з мамою збирали під час подорожі. Спеціалісти з анімації розповіли, що кожна казкова історія має окреме графічне оформлення. Казки озвучила друга донька Кантера Патагонія, яка була народжена наприкінці цієї подорожі. Також у фільмі буде показано його третю дитину – сина Дар’яна.

Крім того, у стрічці використано кадри з прощального відео Леоніда Кантера, яке він зняв перед самою смертю (режисер зафільмував і момент самогубства). Автори кажуть, що довго думали, чи використовувати це відео, але прийняли рішення показати у фільмі правду – не лише життя і мрії Кантера та його сім’ї, але і його рішення піти. Режисер стрічки Ярослав Попов розповів, що Кантер залишив у прощальному листі до нього настанови щодо того, яким має бути фінал «Людини з табуретом».

Автори вважають, що, не дивлячись на важку й незвичайну кінцівку, фільм «Людина з табуретом» – світлий і розповідає про любов до життя і здійснення мрій.

«Детектор медіа» поговорив із продюсеркою Катериною Мізіною про майбутній прокат стрічки.

– Катерино, сьогодні ми побачили уривки фільму, головні герої в них – Леонід Кантер, його дружина та донька. Ви покажете у фільмі й інших мандрівників, адже їх в експедиції до Тихого океану було 20?

– 20 осіб – це команди з п’яти країн, які поїхали в цю четверту експедицію. Українська команда складалася із п’ятьох мандрівників. У фільмі є майже всі учасники експедиції – ми використовували архівне відео з подорожей, у декого брали інтерв’ю. Це все люди, які були близькими Леонідові на певних етапах його життя – хтось під час подорожі, хтось після неї, друзі, яких він любив.

– Яким буде хронометраж фільму?

– Зараз точно не можу сказати, бо ще не закінчили монтувати титри, але близько 100-105 хвилин.

– Ви йдете в прокат так званим «самокатом», тобто не зверталися до послуг дистриб’юторських компаній. Чому було прийнято таке рішення?

– Це було свідоме рішення. Усі попередні фільми ми прокатували самі (в тому числі й «Міф»), чули багато відгуків від кінопродюсерів, представників Держкіно, що так, як ми прокатуємо свої фільми, ніхто інший не прокатає. Я маю великий досвід у цьому, велику базу, контакти з кінотеатрами напряму. Це не масове кіно, яке потребує великої реклами і бігбордів, тому витрачати кошти і передавати права дистриб’юторським компаніям я не вважаю доцільним. Знайду ще в собі сили і на цей етап.

– Якою ви бачите свою аудиторію? Хто ці люди, які прийдуть на «Людину з табуретом»?

– Є пряма аудиторія, є опосередкована. Пряма – це активна молодь, від 20 до 35 років, які вже готові до якихось відкриттів, активних дій. Це той прошарок суспільства, який в Україні сформувався після революцій. Це ті люди, для яких наш посил любити, здійснювати шалені ідеї, мрії і проекти здетонує дуже легко.

Але ми розуміємо, що є й аудиторія, яка не знає нічого про Леоніда Кантера і такий спосіб життя. Ми дуже хотіли би залучити частину такої аудиторії, тому робимо цей прокат не лише в Києві та великих містах, а й у малих, де є меншою активність і різноманітність ідей та проектів.

Наші ідеї будуть близькі усім, бо цей фільм про любов, хоча це і звучить банально. Цей фільм розповідає про те, як можна любити життя, як можна любити своїх близьких і їх оберігати, як можна неможливі речі зробити можливими. Це просто підірве мозок будь-кому, хто б не прийшов у кінотеатр.

Але з огляду на деякі сцени фільм матиме вікове обмеження. Це рішення прийме Держкіно, коли ми подамо стрічку на отримання прокатного посвідчення, але думаю, що жорстких рамок не буде. Звісно, школярів молодших класів не поведуть на цей фільм, як колись водили на «Міф», але ніяких певних обмежень ми собі не ставимо, хочемо зробити цю історію зрозумілою всім.

– Чи плануєте промокампанію? Якою вона буде?

– Так, ми вже її розпочали разом із запуском трейлера. Залучили медіапартнерів. Хочемо потроху охопити всі сфери і напрямки: зовнішню рекламу, телеканали, ЗМІ, можливо вдасться залучити урядові. На попередніх фільмах нам допомагали обласні й державні адміністрації рекламною площею, буде складніше домовитися про таке цього разу, але я думаю, що фінансування Українського культурного фонду нам вистачить на промо, на оренду якоїсь рекламної площі.

– Бюджет постпродакшну стрічки складає трохи більше 820 тис грн. Із них майже 500 тис. грн вам надав Український культурний фонд (УКФ) за результатами конкурсу , ще понад 270 тис. грн ви заробили на краудфандинговій платформі «Спільнокошт». Чи було залучено додаткові кошти?

– Ні, нам вистачило цих. Але кошти від УКФ пішли не лише на постпродакшн, а й на створення трейлерів, рекламну кампанію тощо.

Оскільки цей фільм робився дуже швидко (бо його складно робити довго, ми взяли себе в руки і майже не брали ніякої паузи на переживання й осмислення того, що сталося з Леонідом), не було часу шукати інші ресурси, подаватися на підтримку Держкіно, бо цей процес зазвичай триває довго, а ми розуміли, що не зможемо жити з цією історією так довго, хочемо видати її швидше.

– Я так розумію, вам не так важливо зібрати бокс-офіс, як залучити до перегляду якомога більше людей.

– Я як продюсерка думаю про цифри, але це не перший пріоритет. Із «Міфом» у нас теж не було мети отримати великий бокс-офіс («Міф» зібрав у прокаті 626 тис. грн – «Детектор медіа»), але ми хотіли цей фільм показати якомога більшій кількості людей. Бо важливий кількісний показник нашого впливу – ті люди, до кого ми достукалися, кому ми показали історію. Тому я буду боротися за найкращі кінотеатри, найкращі екрани. Намагаюся зараз долучити «Мультиплекс», хоча ця мережа в принципі не дуже охоче працює з документальним кіно, альтернативними жанрами. Але хоча би про один сеанс на день маємо обов’язково домовитися, в 10-12 містах запустити.

Фото: Фейсбук-сторінка Катерини Мізіної