«Детектор медіа» продовжує аналізувати причини та наслідки вирізання з майбутнього фільму «Птах душі» сцени з Віктором Медведчуком. Читайте з цього приводу також тексти Ярослава Підгори-Гвяздовського та Олександра Михельсона.

«Неприпустимо, коли будь-хто намагається впливати на українське кіно і підміняти історичну правду на вигідну будь-кому», — заявив прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Після чого доручив керівництву Міністерства культури й Держкіно чимшвидше викликати на килим творців фільму «Птах душі» і всипати по перше число за боягузтво й самоуправство.  Причина — видалення з біографічної стрічки про українського поета Василя Стуса сцени (або сцен), у яких фігурує його адвокат Віктор Медведчук.

Сучасники Стуса та історики не раз оприлюднювали факти, котрі підтверджують ключову роль саме так званого захисника на тому процесі. Молодий Медведчук визнав провину свого підзахисного й прямо посприяв, щоби Стус отримав десять років — термін, якого в'язень зі слабким здоров'ям не витримав би. За п'ять років він загинув у пермській колонії.

Втім, негативу про Медведчука й без тієї історії досить. Ніхто не скаже сьогодні, чи взяв би він російського президента Володимира Путіна собі в куми, якби не був свого часу одним із могильщиків поета. Наприклад, Дмитро Табачник, екс-голова адміністрації Леоніда Кучми в часи його президентства й міністр освіти у часи президентства Віктора Януковича — персонаж не менш одіозний, як Медведчук. Проте в процесі над Василем Стусом чи іншими українськими правозахисниками Табачник у підрадянський період участі не брав. Але це нічого до його поганої репутації не додає й так само нічого не відбирає.

Проте Табачника не боялися. Медведчука — бояться настільки, що рахуються з ним. Через його принципову непублічність складається враження: Медведчука давно нема. Є лише фотографії й прізвище, яке не можна згадувати всує, щоб не наловити проблем. Напевне знімальна група фільму «Птах душі» керувалася подібними міркуваннями. Інакше не пояснити факту вилучення згаданих вище епізодів. Проте команда вже здала назад і публічно пообіцяла все повернути, відновивши історичну правду. Це — перемога, причому одна з небагатьох, яку проукраїнські налаштована спільнота здобула, не підводячись із крісел та диванів та не виходячи на вуличні акції.

Боротьба соціальних мереж із кумом Путіна тривала рівно добу, з 10 по 11 серпня. Але віртуальна заруба дала непоганий сюжет для такого собі культурологічного детективу. За лаштунками скандалу є чимало питань, які треба прояснити чи хоча б озвучити. Інакше наступна наша перемога виглядатиме не такою реальною, а перемагати є кого.

Заварив кашу актор та шоумен Геннадій Попенко, написавши на своїй сторінці у Фейсбуку 10 серпня: «Проходячи кастинг на фільм "Стус", я читав сценарій до фільма. У ньому БУЛА сцена останнього суда над Стусом. У коментах під постом Мирослава Латика побачив, що сцени суду вже немає. Зі слів учасників знімального процесу, продюсерам подзвонили з "адміністрації Медведчука" і сказали, що якщо вони хочуть дозняти картину, не хочуть провокацій, то потрібно прибрати сцену суду над Стусом». Що почалося далі й чим закінчилося — ви вже знаєте.

Перша загадка, як того вимагають закони жанру — на початку історії. Опустимо той факт, що фільму «Стус» не існує в природі. Стрічка, яка зараз на стадії монтажу, має назву «Птах душі». Хоча обуреній фейсбук-спільноті все одно, кого чи що захищати від нападок кума Путіна. Навіть відомі та публічні особи, серед яких — митці та політики, писали у своїх постах: «Руки геть від фільму “Стус”!» Не ускладнивши собі життя хвилин на 5–10, аби дізнатися в мережі дійсну назву. Загадка в іншій назві — що таке «адміністрація Медведчука»?

Виглядає, це такий внутрішній варіант Мордору, де сидить Саруман, кум Саурона, і звідки вірні йому гобліни дзвонять по периметру з погрозами. Прошу вказати точну локацію. Інакше усякий власник мобільного телефону може зайти за ріг найближчого будинку, подзвонити комусь, сказати: «Я з адміністрації Медведчука», — й висунути хорошим людям ряд вимог.

Припустімо, продюсерам фільму «Птах душі» справді дзвонили «від Медведчука». На п'ятому році війни з Росією, після перемоги Революції гідності громадянин України, який поважає себе, записує таку розмову на диктофон. Якщо громадянин у таких речах «чайник», як, наприклад, автор цих рядків чи просто був заскочений дзвінком і не зорієнтувався, він робить наступне: пише про «дзвінок від Медведчука» у соціальні мережі. Дає коментарі ЗМІ, спілкується з тележурналістами. Далі хід за «адміністрацією Медведчука»: вона або спростовує все, або мовчить. Натомість продюсери працюють далі у штатному режимі, захищені винесенням факту «дзвінка від Медведчука» в публічний простір.

Якщо продюсери не вчинили так — то злякалися кума Путіна й наслідків для себе. Наприклад, судового позову за використання в художньому фільмі прізвища реальної особи без її на те згоди. За всіма формальними ознаками Медведчук тут буде правий, бо такі правила. До речі, адвокат Медведчука вже пригрозив через суд заборонити показ фільму, якщо в ньому буде «недостовірна інформація про Віктора Медведчука». А враховуючи, що вплив у кума Путіна в Україні чи не більший навіть за вплив чинного голови нашої держави, судові позови від «адміністрації Медведчука» здатні зупинити прокат і роздягнути продюсерів до трусів.

Але щоби прорахувати подібний розвиток ситуації, не конче чекати дзвінка з «адміністрації Медведчука». Ось у чому фокус: ті, хто вирішив вилучити згадану сцену, могли просто злякатися кума Путіна. Ймовірно, такою є причина того, що сталося. Тому режисер Роман Бровко й виправдовувався, причому досить кострубато: кіно не про Медведчука, забагато честі, жирно йому буде, а про Стуса.

Наступна загадка: коли саме це трапилося. Дзвонили, не дзвонили — вже не суть. Емоційний Фейсбук на повному серйозі обговорював версію: сцену з Медведчуком уже зняли, тепер вирізали та про всяк випадок знищили. Між тим протягом доби обговорень встановлено — сцену (або сцени, не ясно, скільки їх було) вилучили з фінального драфту сценарію, вона була і її бачило щонайменше вісім експертів Держкіно. Причина — нібито завеликий хронометраж. Хоча видалено разом близько 20 сцен, тож залишити одну, через яку весь сир-бор, нічого не вартувало.

А тепер увага: сцени з Медведчуком вирізали з остаточного сценарного драфту… Ще перед стартом знімального процесу, який розпочався в квітні. Хто не зрозумів: на момент початку зйомок їх у сценарії ВЖЕ не було. За логікою, дзвінок із «адміністрації Медведчука» міг пролунати саме тоді, приблизно в лютому — березні. Або — «адміністрація Медведчука» взагалі нічого не знала. Агенти донесли — роблять фільм про Стуса, кажуть, ніби там буде сцена з поганим Медведчуком, і понеслося. Коли так, продюсери могли заспокоїти «адміністрацію Медведчука» — все окей, уже без вас зроблено.

Мета цього аналізу — в жодному разі не спроба вивести Медведчука за дужки цієї історії. Навпаки, важко уявити ще більше негативу на голові цього персонажа, проте вона цього негативу додала. Щиглі та плювки в напрямку кума Путіна вітаються з будь-якої нагоди. Навіть без неї, як загалом дуля з маком у ворожий бік. Втручання в ситуацію перших осіб держави не лише привертає увагу до українського кіно, що ніколи не зайве, а режисер Роман Бровко та продюсер Артем Денисов поклялися соціальним мережам повернути видалені сцени у сценарій і, відповідно, фільм. Отже, наша взяла. Черговий раз доведена безпорадність путінського кума, реванш за Оксану Марченко на «Танцях із зірками».

Але в світлі сказаного вище досі не ясно, кого взяла наша. Кого переміг проукраїнський сегмент Фейсбуку — Віктора Медведчука, повернувши майбутнім глядачам історичну правду, чи все ж недалекоглядних, наляканих власними тінями керівників знімального процесу. Актриса Ірма Вітовська-Ванца вже встигла під час бойових дій сказати: «Боїтеся? Не знімайте, інакше буде просто кон'юнктурщина». Хоча саме таке визначення вже дають стрічці соцмережі. І почалося це раніше, ще коли на Хрещатику знімали масові сцени з реконструкцією радянського параду…

Фото: facebook.com/stusfilm