Короткометражні фільми кіноальманаху «Двері», що входять до великого проекту «Дивись українське — твори своє майбутнє!», можуть продемонструвати нерозривність кінопроцесу, який важко уявити, але зрідка можна побачити збоку. Сценарії до фільмів кіноальманаху було відібрано в рамках конкурсу сценаріїв «Своє кіно» у 2017 році й наразі відзнято 90 % із 11 картин і перші шість фільмів у скорочених трихвилинних редакціях уже демонструвалися в кінотеатрах у період із грудня 2017 року по червень 2018 року. Наразі зупинюся на трьох останніх роботах кіноальманаху «Двері». Один фільм, «Інклюзія в школі», вже готовий, другий, «Серцеїдка» — на стадії фіналізації, а третій, «Один день із життя міністра» — готується до зйомок.

Щоправда, маючи план поговорити про три фільми, я не-знав-не-відав, що потраплю на знімальний майданчик ще одного, четвертого, не заявленого в матеріалах бесіди... На території компанії Fresh Production, що є офіційним партнером проекту «Дивись українське», швидко будували локацію — за кілька годин уже мала бути перша зйомка документальної повнометражної стрічки, тож стрімко перетягували меблі, частину простору заставляли світильниками, повсюдно розтягувати кабелі. Серед професійно впорядкованої метушні двоє людей були статичними — один із них, бородатий чоловік в окулярах і бейсболці, що давав інструкції про кут роботи камери, виявився режисером Володимиром Луцьким (не так давно він завершив проект «Малевич», про який «Детектор медіа» вже писав). Володимир має намір втілити ігрову історію в маленький фільм під назвою «Один день із життя міністра» (він є частиною альманаху «Двері», лауреата 10-конкурсного відбору Держкіно, де частка фінансування держави становить 50 % від бюджету обсягом 5 млн 834 тис. грн.).

Сценарій короткометражного фільму Володимир вирішив втілити як притчу. «Втекти від реалістичності, — пояснює режисер, — щоб історія стала більш опуклою і зрозумілою — ось моя ідея, адже йдеться про людину в критичній ситуації: коханка від нього пішла, друзі його кинули, з роботи — зняли, він перебуває на межі, й тут з’являється хлопчик, який допомагає йому віднайти втрачені орієнтири й визначитися, що ж для нього в житті головне».

За сценарієм міністр разом із хлопчиком, сидячи на гойдалці, безтурботно дивляться в небо, вгадуючи в хмарах конкретні обриси. Щоб даремно не чекати на потрібну хмаринку — янгола, — в проект запросили для комп’ютерної графіки Євгена Захарова (він працював і над «Будинком “Слово”», і над «Малевичем»). Цього цілком буде достатньо, щоб не вдаватися до прямолінійності і щоб не показувати самого хлопчика янголом, хоч така аналогія напрошується.

Вимогою продюсерів є дотримання формату проекту — створення двох редакцій: трихвилинного фільму, який готується до демонстрації в кінотеатрах перед основними фільмами, та розширеної, режисерської версії, що увійде до кіноальманаху. Для потрапляння в цей формат режисерові довелося адаптувати сценарій. Попередньо він обговорив це зі сценаристкою Софією Столяровою, і вони знайшли спільну мову. На меті у Володимира — зробити живе кіно, де рух забезпечить «швидка» камера і квадрокоптер, а драматургію — яскравий конфлікт між героєм міністра й «народом», який у кадрі з'явиться у вигляді людей із масовки, що мімікою й рухами виявлятимуть неприязнь та осуд. Але актуалізованості не варто шукати: спільних рис міністра з якимось відомим міністром чи конкретних вулиць та подій у фільмі не буде. Заявлена форма фільму — притча, її й будуть прагнути втілити виробники Fresh Production.

Якщо «Один день…» — фільм, що готується до творення, і про нього реально лише поговорити з Володимиром Луцьким, то «Серцеїдка» Олександри Бровченко вже лежить на монтажному столі, вимагаючи завершального огляду у звукоряді. Ідея цієї короткометражки спала на думку Олександрі, кліпмейкерці, сценаристці та режисерці, ще 2013 року, коли їй «дуже хотілося чогось позитивного», от і «прийшла думка зробити абсурдну і коротку історію на вічну тему — кохання». Образність тут чудернацьким чином змішана з натуралізмом, коли хлопець закохується в касирку супермаркету і віддає їй своє серце… насправді… яке, з іншими пакунками, їде рухомою стрічкою до каси. «Я собі постановила показати просту думку незвично і злободенно, — розказує режисерка. — Справжнє серце в цьому світі споживання — це шматок м’яса, і його можна зважити і продати, саме тому й виник супермаркет».

Ця робота дуже зблизила режисерку з акторами — Олександром Ломком, Оленою Грищенко й Іриною Бондаренко. Репетиції пройшли із задоволенням: «Тепер я обожнюю їх трьох — “мої”, найкращі, професійні, душевні і головне — гарячі серцем».

Кадр із фільму «Серцеїдка»

Третій фільм з альманаху «Двері», «Інклюзія у школі», вже готовий до осіннього прокату. Його режисерка, Оксана Тараненко, ще посеред 2000-х півтора року знімала 160-серійний телесеріал «Серцю не накажеш». Тож така мала форма, як трихвилинний фільм, для неї незвична пригода. Але приємна. «За мною вже закріплена наступна історія вже з другого сезону конкурсу “Своє кіно — 2”, — пояснює Оксана. — Найголовніше для мене було витягти потрібну емоцію з артистів, і сценарій дозволяв це зробити». У фільмі йдеться про непопулярну в класі дівчину, якій, незважаючи на всезагальне негативне ставлення, хтось пише чудові вірші, і в неї вже повний ними наплічник. Виявляється, що їх автор — хлопець на візку. Й інвалідність не заважає йому перевезти свою обраницю через калюжу — в нього ж є колеса!

Режисерка продовжує: «Тема людей з особливими потребами мене давно цікавить. Це тонка річ. А людей, подібних до них, доволі багато. Ми говоримо про толерантність до одних, але забуваємо про дрібку любові для людей на візку. Трохи уваги, трохи добра — і світ для них зміниться. І суспільство поміняється також».

Калюжа у фільмі — як принципова, психологічна межа, що відрізняє здорових від нездорових — є тією перешкодою, яку дехто не здатен подолати. Хоча ця межа ефемерна. Причому особливо для українців, яким, на думку Оксани, притаманні відкритість і довіра. А про це вона каже авторитетно, бо паралельно з режисурою фільмів займається і тренінгами, й об’їздила багато країн, відзначаючи в українцях саме ці риси.

Кадр із фільму «Інклюзія у школі»

Загалом, із точки зору великого проекту, яким є «Дивись українське — твори своє майбутнє!», важливо, щоб викристалізувалася ідея і проекту, й навіть самої України. Важливо зрозуміти — що ж це таке, українське, хто ці нові українці, про що вони думають, чим вони живуть, чого вони хочуть. У фільмі Оксані Тараненко в першу чергу йдеться про це. По суті, те ж саме задумував до запуску й генеральний продюсер проекту Андрій Різоль: «Що має донести глядачеві кіноальманах “Двері” та окремі історії цього кіноальманаху? Що з будь-якої складної ситуації завжди можна знайти вихід. А подолати труднощі кожній людині можуть допомогти близькі люди або навіть незнайомці, що несподівано з’являються у вашому житті. Головне — бути впевненими, що вихід є завжди, його тільки треба шукати і не здаватися».

Наразі фільми з проекту «Дивись українське», враховуючи альманах «Двері», які з грудня почали демонструватися у вітчизняних кінотеатрах перед різноманітними фільмами, вже побачило близько мільйона глядачів. Із жовтня почнеться новий етап. Нові фільми проекту, враховуючи «Серцеїдку», «Інклюзію у школі» та «Один день із життя міністра», вийдуть на понад 150 екранах українських кінотеатрів.

Фото: кадри з фільмів