Польський кінопрорив

5–18 жовтня в Україні триває фестиваль ХІІ Дні польського кіно, який є проектом Польського інституту в Києві і проводиться за підтримки Київського Міжнародного кінофестивалю «Молодість». У шести містах України — Києві, Одесі, Вінниці, Харкові, Маріуполі та Луцьку — глядачам представляють сім повнометражних польських фільмів, що здобули нагороди на престижних міжнародних фестивалях, визнання глядачів та світової кінокритики. Зокрема, показано три байопіки: фільм «Мистецтво кохання» — історія польської лікарки-сексолога Міхаліни Віслоцької, стрічку «Марія Склодовська-Кюрі» про всесвітньо відому польсько-французьку вчену, лауреатку Нобеля, фільм «Остання родина» — про сім’ю польського художника Здіслава Бексінського. У рамках ХІІ Днів польського кіно в Одесі, з нагоди 15-річчя Школи Анджея Вайди, буде також представлено добірку знаних фільмів випускників школи останніх років. Дні польського кіно в Україні стартували 5 жовтня в Києві показом «Мистецтва кохання», а завершиться польський кінотиждень у столиці України документальним фільмом «Піаніно» (2015) про інструмент, який став одним із символів Євромайдану. Стрічку презентує режисера Віта Марія Дриґас.

У фільмі «Новий світ», який демонструється у рамках Днів польського кіно, йдеться про українську емігрантку у Польщі 

Водночас 6 жовтня стартував 6-й Перегляд польського сучасного кіно «Під Високим замком» за підтримки Генерального Консульства Республіки Польща у Львові. Подія, яка була вперше організована в 2012 році, є найбільшим переглядом польського кіно у Східній Європі. Щороку у Львові та Івано-Франківську в рамках цього фестивалю можна подивитися понад 20 фільмів — як найновіших, так і ретроспектив визнаних польських творців. Якщо під час ХІІ Днів польського кіно український глядач зможе побачити сім нових польських фільмів, то мешканці Львова й Івано-Франківська мають змогу переглянути цієї осені 25 художніх і документальних польських стрічок — зокрема, «Післяобрази» покійного Анджея Вайди, історичні фільми «Проклятий», «Ескадрон», «Діти Ірени Сендлер» та картини про життя сучасних поляків «Конвой», «Амок», «Гроші — це не все» й інші.

І це ще не все! 21-22 жовтня в Києві відбудеться спеціальна подія «Молодість. Пролог», яка презентуватиме майбутній 47-й кінофестиваль. У рамках цього заходу заплановано програму «Свобода», яка покаже низку польських фільмів, присвячених темам свободи та толерантності.

Прес-конференція з нагоди відкриття ХІІ Днів польського кіно

5 жовтня, під час відкриття ХІІ Днів польського кіно, директор Київського Міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі повідомив: «На кінофестивалі “Молодість” ми намагаємося завжди показати щось із класики світового кіно, у тому числі й польського. 21-22 жовтня відбудуться кінопокази, в рамках яких буде реалізований великий проект “Свобода” із семи фільмів, який ми робимо разом із Польським інститутом і з Інститутом Адама Міцкевича. Відкриватися програма буде відреставрованою копією стрічки Анждея Вайди “Людина із заліза”, прем’єра якої відбулася цього року на Каннському міжнародному кінофестивалі. Із дискусією приїжджає Збігнєв Буєк — дуже відома постать польської “Солідарності”. І будуть ще два документальних фільми Анджея Вайди — це “Вайда за Врублевським” і стрічка про його постановку “Бісів” Достоєвського».

Директорка київського кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе підтвердила «Детектору медіа», що такі заходи як Дні польського кіно стають для українських глядачів вікном у світовий кінематограф: «Ми, на жаль, недостатньо бачимо ті фільми, які є важливими у світовому кінопроцесі, але не доходять до України в кінопрокаті. Вони можуть доходити потім у піратському або навіть не в піратському інтернет-варіанті, що неправильно. А ось такі заходи можуть робитися спільними зусиллями з посольствами. І те, що вони робляться, мене радує».

Чому показ польського кіно — «только раз в году»?

Попри значущість для культурного життя України цієї польської «кіноосені», український масовий глядач уже два-три десятки років відірваний від польського кіно й має змогу побачити його практично тільки під час фестивальних показів або в дуже обмеженому прокаті. Винятком на початку 2000-х стала лише історична картина Єжи Гофмана «Вогнем і мечем». Хоча за радянських часів кіно «дружньої Польщі» мало великий успіх як у прокаті, так і серед телеглядачів. Фільми-мелодрами «Анатомія кохання», «Знахар», «Прокажена», драми «Як бути коханою», «Лялька», історичні блокбастери «Фараон», «Хрестоносці», «Потоп», «Пан Володийовський», комедії «Сексмісія», «Ва-банк» збирали повні кінотеатри, а польські актори Барбара Брильська, Даніель Ольбрихський, Збігнєв Цибульський, Беата Тишкевич ставали зірками для радянських громадян. Жодні літні шкільні канікули не проходили без показу «Чотирьох танкістів і пса», а популярність серіалу «Ставка більша за життя» наштовхнула радянських кінематографістів на створення культових «Сімнадцяти миттєвостей весни». Водночас усі польські фільмі проходили жорстку цензуру, і тільки менша частка доробку Анджея Вайди, Войцеха Хаса, Анджея Мунка потрапляла до радянського глядача.

Складно уявити, що можна нині працювати в кіноіндустрії і не знати фільму «Попіл і діамант» Анджея Вайди, який входить до 30 найкращих стрічок світу

Хто не бачив у дитинстві легендарний польський серіал про пригоди чотирьох танкістів під час Другої світової

У якийсь момент, після виступів «Солідарності» і введення військового стану, Польща перестала бути «дружньою» для СРСР, і польського кіно за «залізною завісою» стало значно менше, не більше 8–10 фільмів на рік. 1990-ті можна назвати кризовими для виробництва і кінопрокату як у Польщі, так і незалежній Україні. Із початку 2000-х і до 2014 року на кіно- і телеекранах України цілковито панував російський продукт. При цьому впродовж цих років в Росії державний канал «Россия. Культура» продовжував знайомити зацікавлену публіку із польськими кіномитцями і показував польську кінокласику.

Польське кіно визнане не тільки на теренах колишнього СРСР. «Рукопис, знайдений у Сарагосі» Войцеха Хаса за романом Яна Потоцького, який жив і в Україні, визнано як один із найвидатніших фільмів світового кіно такими всесвітньо відомими митцями, як Мартін Скорсезе, Луїс Бунюель, Девід Лінч, Ларс фон Трієр, Харві Кейтель і Нейл Гейман. А фільм «Іда» польського режисера Павла Павліковського нещодавно тріумфував — отримав премію Європейської кіноакадемії, BAFTA і «Оскар».

Андрій Халпахчі зазначив на прес-конференції: «Польське кіно зникло з українських екранів». Водночас він вважає, що період, коли українці не бачили польських стрічок, завершився: «У радянський період польське кіно було обмежено, цензуровано, обрізано, але воно було присутнє. І польська зірка Даніель Ольбрихськй колись на Московському кінофестивалі сказав: “Я у вас такий популярний, бо ви не знали Роберта де Ніро”. Польські зірки були страшенно популярні. Сьогодні пройшов цей період, коли ми не бачили польського кіно, і нові польські кінозірки не так відомі, як російські, якими користалося наше телебачення. І це вже залежить від тієї загальної ситуації і обізнаності українського глядача із світовим кінематографом, але я думаю, що ці плями будуть поступово усунуті, і польське кіно повернеться і на телеекрани, і на кіноекрани України».

На думку Андрія Халпахчі, відсутність польського кіно у прокаті також пов’язане з тим, що російські компанії купують права на польські фільми без права показу їх в Україні: «Чому у нас в прокаті немає польського кіно, яке і актуальне, і досить близьке, і високого рівня? Це теж проблема нашої прокатної системи, яка залишається повністю залежною від московських правовласників на показ фільмів. Тому багато стрічок не демонструвалися. Навіть із фільмом “Катинь” Анджея Вайди була драматична історія. Росіяни викупили права на цей фільм з тим, щоб зірвати його показ в Україні».

Анджея Вайду в Україні пам’ятають здебільшого за фільмом «Катинь», хоча у доробку видатного майстра – десятки стрічок

Після цього директорка Польського інституту в Києві Катажина Вензовська зазначила, що російські компанії викупили права на фільм «Катинь», аби не показувати його не тільки в Україні, але і в цілому світі: «Як ми знаємо, на щастя, це не вдалося з різних причин».

У програмі Днів польського кіно – дитячий фільм «За блакитними дверима»

При цьому зацікавленість у показі польських стрічок із боку українського кінопрокату існує — принаймні, це стосується фільмів для дітей. Представниця КП «Київкінофільм» заявила про бажання показувати у столиці польські дитячі фільми: «Оскільки за декілька останніх років ми вперше бачимо у програмі польське дитяче кіно, чи не було бажання представити програму польських дитячих фільмів у комунальних кінотеатрах Києва? Буквально декілька місяців тому у рамках фестивалю “Французька весна” ми представляли дитячі фільми із Французьким культурним центром. У нас була представлена така програма також у рамках року Японії спільно з Посольством Японії. Тому що насправді дуже мало зараз дитячих фільмів не лише в Україні — в Польщі, скрізь. І кожен новий дитячий фільм — це щось нове, цікаве».

Директорка Польського інституту у Києві Катажина Вензовська

Катажина Вензовська відповіла, що такі плани існують: «Це такий перший крок, який ми зробили в цьому році. Нам дуже важливо показувати фільми для дітей і молоді. І ми вже думаємо, що будемо показувати для дітей у наступному році. В нас уже є деякі думки, і ми абсолютно впевнені, що будемо продовжувати розвивати цей напрямок».

Чому українські продакшни не знайомі з польською кінокласикою?

Багато видатних радянських і російських режисерів визнавали, що вчилися на найкращих зразках польського кінематографа, який ставили не тільки на європейський, але й на світовий рівень. Про «найвищу кінематографічну культуру» Анджея Вайди, Єжи Кавалеровича, Войцеха Хаса говорив білорусько-російський режисер Валерій Рубінчик («Дике полювання короля Стаха»). «Ми всі вчились у них», — зазначив він. «Неймовірне враження справив “Попіл і діамант”, передовсім — відчуттям свободи, ступенем природності, трагізмом, нітрохи не меншим, ніж в італійському неореалізмі, а можливо, й більшим», — сказав російський режисер Іван Диховічний («Чорний монах»).

Юрій Мінзянов

Про те, яке враження на його творче бачення справив польський кінематограф, розповів «Детектору медіа» продюсер Star Media Юрій Мінзянов: «У ВДІКу я навчався на режисерському факультеті і дружив з кінознавцями, які брали мене з собою в “Ілюзіон”, кінотеатр повторного фільму, тому що в широкому прокаті йшли тільки розважальні польські фільми. Так завдяки їм я долучився до фільмів Анджея Вайди. І потім, коли в Москві був Тиждень польського кіно і приїхав Вайда зі своїм фільмом “Земля обітована” (1974), то на мене це справило просто шокове враження, це досі мій улюблений фільм. Хоча я люблю і “Попіл і діамант”, і “Березняк”, і “Пейзаж після битви”, але чомусь “Земля обітована” тоді на мене справила найбільше враження… Далі пішло вже — і Кеслевський, й інші польські режисери. Я почав цікавитися — читати польський журнал Film… З тих часів я дуже люблю польський кінематограф і не пропускаю покази нових польських фільмів. Польське кіно серед колишніх соцкраїн, я думаю, на першому місці. Хоча я люблю і ранню Марту Месарош (угорська кінорежисерка. — ДМ), і Віру Хітілову (чеська кінорежисерка і сценаристка. — ДМ). Але все-таки польське кіно — на першому місці».

Улюблений фільм Юрія Мінзянова – «Земля обітована» Анджея Вайди з неповторною музикою Войцеха Кіляра, який також написав саундтреки до голлівудських кіношедеврів «Піаніст» Романа Поланського і «Дракула» Френсіса Форда Копполи

На жаль, тепер багатьом українським продюсерам можуть нічого не говорити імена Цибульського чи Ольбрихського або визнані світовими кінофестивалями здобутки «Польської школи кіно», а сам польський кінематограф може видаватися не вартою уваги невеликою кіноіндустрією сусідньої країни.

Мартін Скорсезе зняв міні-презентацію фільмів майстрів польського кіно

«Дуже важливо, аби повернулася класика. Я завжди заздрив Польщі, в якій щовечора можна побачити і класику світового кіно, і польську кінокласику. І дуже багато книжок видається. Ця потреба існує в Україні. І хочу подякувати нашому Держкіно, яке за досвідом Польського кіноінституту намагається запровадити багато того, що нарешті утворить атмосферу глядацької культури в нашому кіно. Це проблема й наших продюсерів, які не знають Цибульського і вже не знають Ольбрихського», — зазначив Андрій Халпахчі.

Польський досвід цікавий для України і з точки зору державної політики у сфері кінематографії. Андрій Халпахчі нагадав про вступ у дію закону про державну підтримку кіно й зазначив, що в Польщі подібний закон був прийнятий майже десять років тому: «Тому ми поки що наздоганяємо Польщу в усіх аспектах. І те, що в польському кіно відбувалися зміни, для нас є дуже хорошим прикладом, і цей закон є наслідуванням того, що відбувається у Польщі».

Як зняти байопік, який поставить рекорд у прокаті?

Не тільки польська класика може надихати українські продакшни робити успішний кінопродукт. Фільм-відкриття ХІІ Днів польського кіно «Мистецтво кохання», байопік польської лікарки-сексолога Міхаліни Віслоцької, яка намагалася за часів соціалістичної Польщі займатись освітою щодо питань кохання і сексу, став у Польщі рекордсменом прокату. «Ми щасливі, що нарешті українська картина підходить десь до мільйона доларів у прокаті — я маю на увазі “DZIDZIO Контрабас”. А фільм “Мистецтво кохання” станом на минулий місяць уже зібрав у польському прокаті 7 млн євро», — підкреслив Андрій Халпахчі.

Байопік «Мистецтво кохання» зібрав у польському прокаті понад 7 мільйонів євро

На показі в Києві була присутня Кристина Бєлєвіч — донька прототипу головної героїні фільму «Мистецтво кохання» Міхаліни Віслоцької. «Я впевнена, що фільм виправдав би її очікування, тому що він не дає неправдивої інформації, а навпаки, показує ситуацію такою, якою вона була. Звісно, це лише кілька вибраних, найважливіших моментів з її життя, коли вона саме боролася за сексуальну освіту у Польщі і коли з’явилися друком кілька мільйонів примірників її книги “Мистецтво кохання”. Зрештою сорок років тому ця книжка була видана в СРСР, Китаї, Угорщині, Німеччині і в багатьох країнах світу», — сказала пані Бєлєвіч.

І нагадала, що тема є актуальною й досі: «Непросто писати про секс делікатно і чуйно, й тому сьогодні ця книга могла б бути підручником в середніх школах, тому що інтернет не є хорошим джерелом щодо цього. Інтернет дає нам дуже погані відомості про секс, він радше псує нашу молодь».

Андрій Халпахчі порадив глядачам звернути увагу на блискучу гру польських акторів у фільмі й запитав Кристину Бєлєвіч, чи справді виконавиця головної ролі Магдалена Бочарська нагадує її матір. «Коли я вперше побачила акторку Бочарську зі спини, вона йшла по лікарні, і мені стало трохи дивно — так сильно вона нагадала мою маму. Вона навіть ходила так — дещо по-чоловічому, по-військовому, не зовсім жіночою ходою. І вона дійсно дивилася дуже багато матеріалів з моєю мамою, дуже “вчулася” в цю роль і блискуче зіграла. Хоча дуже складно зіграти особу, яка дійсно жила», — відповіла вона.

Очевидно, що причина успіху «Мистецтва кохання» в польському прокаті — не тільки у високій майстерності творців фільму, але й у гостро поставленій темі прав жінок на щастя в коханні й задоволення у сексі. Адже в Польщі другий рік поспіль відбуваються масові марші жінок, які виступають за рівноправ’я і свободу вибору.

Тема прав жінок продовжена і в іншому байопіку «Марія Склодовська-Кюрі», який теж показали в рамках Днів польського кіно. Ця стрічка про всесвітньо відому представницю польської науки і культури знята у копродукції Франції й Польщі.

Фільми про спільну історію

У жовтні минулого року в Києві скасували спеціальний показ польського фільму «Волинь», на презентацію якого мав приїхати режисер Войцех Смажовський. В Україні цей фільм був сприйнятий однозначно негативно. Водночас польський історик, заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння Лукаш Адамський тоді закликав не сприймати появу в Польщі будь-яких книжок чи фільмів щодо спільного історичного минулого з Україною на кшталт стрічки «Волинь» як скоординовану акцію, здійснену під тиском РФ.

Під час прес-конференції фестивалю ХІІ Дні польського кіно кореспондент молодіжного політологічного журналу «Молода нація» (видавництво «Смолоскип») запитав: «Чи ведеться зараз бодай якась робота — зокрема, через Польський інститут, для того, аби у майбутньому була можлива копродукція Польщі із Україною у сфері історичного кіно на противагу тим опусам із домислами, які зараз знімають для розколу наших народів?»

Директорка Польського інституту Катажина Вензовська підкреслила, що історичні проекти дуже важливі для польської сторони: «Тому будемо шукати таку можливість, щоб співпраця у сфері кіно була в темах історичних. Я думаю, що буде така можливість у майбутньому».

Вона також підкреслила, що копродукція у сфері історичної документалістики вже розвивається: «Якщо йдеться не про художнє кіно, а про документальне, то ми вже дуже давно співпрацюємо із українськими істориками. Зараз ми робимо вже другий фільм. Майже два роки тому ми вже зробили документальний фільм про Гедройця. Зараз створюється так би мовити друга частина цієї стрічки — про українського публіциста, історика Богдана Осадчука. Тобто ми цю тему історії, спільних наших відносин абсолютно продовжуємо».

Польські митці приходять в Україну через Голлівуд

Співзасновник Film.ua Group Сергій Созановський уже двічі анонсував на публічних заходах, що видатна польська режисерка, номінантка на премію «Оскар», BAFTA і володарка «Срібного ведмедя» Берлінале-2017 Агнєшка Голланд зніматиме в Україні історичний трилер «Гарет Джонс» — історію відомого британського журналіста, який, незважаючи на смертельну небезпеку, намагався донести до світової спільноти правду про Голодомор. Розслідування Джонса надихнули британського письменника Джорджа Орвелла написати повість-антиутопію «Скотоферма» (Animal Farm).

При цьому Сергій Созановський повідомив, що фільм про Гарета Джонса, у якому порушено тему Голодомору, запропонувала зняти саме Польща: «Найпарадоксальніше, що цю історію ініціювали польські продюсери, і польська держава виділила перший мільйон євро на цей проект».

В Україні чекають на співпрацю із Агнешкою Голланд – видатною кінорежисеркою, очільницею Європейської кіноакадемії, яка неодноразово влаштовувала акції на підтримку українського режисера Олега Сенцова

Коли в Україні згадують Агнєшку Голланд, то підкреслюють передовсім, що вона — одна з режисерів серіалу Netflix «Картковий будиночок» (США). Дуже рідко йдеться про неї як про представницю польської школи кіно, яка працювала з Анджеєм Вайдою і Кшиштофом Зануссі, або про її останні роботи в Польщі — стрічку-номінанта на «Оскар» «У темряві», дія якої відбувається під час Другої світової війни у Львові, та фільм «Слід» за романом Ольги Токарчук, що отримав «Срібного ведмедя» Берлінале-2017.

Водночас дуже тішить, що Сергій Созановський наголосив на важливості того, щоби в Україну як у країну кінематографічну повірили великі європейські і світові імена, у тому числі — видатна польська режисерка. «Присутність таких імен на зйомках дуже важлива, тому що це великий досвід для молодих людей, які тільки приходять в професію. З урахуванням того, що система кіноосвіти в Україні була зруйнована, це фантастичний досвід, тому що ніде крім як на знімальному майданчику ти не отримаєш таких знань і умінь, в жодній аудиторії їх тобі не дадуть», — сказав він під час круглого столу Kyiv Media Week «Продакшн-індустрія в Україні та Молдові: обмін досвідом та пошук можливостей співпраці в новій законодавчому середовищі».

В очікуванні польсько-українського кіно

Якщо копродукція із Польщею має перспективи, то перш за все — у виробництві повнометражних фільмів, сюжети яких будуть зрозумілі в обох країнах.

«Наше спільне кіновиробництво з Польщею починає розвиватися. Кшиштоф Зануссі розпочав зйомки спільної з Україною картини “Ефір” у Львові. Через рік Даріуш Гаєвський, один із найвідоміших польських режисерів, буде знімати за підтримки Держкіно. Польські актори починають зніматися в Україні», — розповів Андрій Халпахчі.

На копродукцію із Польщею розраховує й Юрій Мінзянов в екранізації роману «Серафима»: «Зараз я як представник не тільки Star Media, але і своєї компанії “Крісті-Фільм”, разом із Марисею Нікітюк буду робити “Серафиму” по Олесеві Ульяненку. І ми теж розглядаємо копродукцію з Польщею, у всякому разі, не відмовимося. Ми їдемо до Варшави на пітчинг, який пройде в рамках Варшавського кінофестивалю і має дуже великий призовий фонд, і, можливо, знайдемо когось із копродюсерів. У нас ще повинно вирішитись питання щодо підтримки від нідерландського Cinemart. Я думаю, що ми до початку зйомок, які повинні стартувати в травні — червні, матимемо якийсь певний копродукціонний пул, тому що 50 % фінансування від Держкіно у нас є, залишилося знайти 50 % європейських».

За його словами, польські продюсери зацікавилися також іншим його проектом, який не пройшов пітчингу Держкіно: «Поляки були дуже зацікавлені у виробництві цього фільму — це тема наркоманії, в них це дійсно дуже актуальна і серйозна проблема. Вони дуже хотіли робити цей фільм, Даніель Ольбрихський підписався під нього відразу ж, без будь-яких домовленостей. Цей проект пітчинг Держкіно не пройшов, але польські копродюсери сказали: добре, ми візьмемо цей сценарій, перепишемо його під польську реальність і все одно будемо робити, тому що для нас це актуально, і ми гарантуємо, що в нас на цьому фільмі будуть повні зали. Вони розуміють, що це соціальна картина, важлива для поляків, і не сумніваються в прокатному успіху цього проекту. Ось вам різниця між нами і ними».

Що не так із серіалами?

У 2014 році генеральний директор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко написав емоційно-оптимістичний пост про початок перемовин із польськими партнерами. Минуло три роки — й оптимізму поменшало. «Ми по одному проекту були у перемовинах з поляками два роки. І нічим не закінчилося», — зазначив Олександр Ткаченко під час public talk «Розмови про українське кіно: де ми будемо через рік». Але все ж таки польський напрям у групи з’явився, й у червні 2016 року на телеканалі «1+1» відбулася прем'єра першого сезону польського мелодраматичного серіалу «Наші пані у Варшаві», оригінальна назва — «Дівчата зі Львова».

Андрій Халпахчі впевнений, що польські серіали й надалі з’являтимуться на українських телеканалах: «Поки тут була величезна кількість російського продукту, і на нашому телебаченні йшли російські серіали, які були досить-таки близькі українському глядачеві, бо частково мова спільна й таке інше, я казав нашим телевізійникам: зверніть увагу на польський телепродукт, який, на мою думку, значно вищий за якістю. Але тут є й економічна помилка з боку польського виробника. Ті ціни, які інколи пропонували польські продюсери і дистриб’ютори, були значно вищі, ніж ціни на російський продукт… Можу вам навести тільки один приклад: той же чотирисерійний фільм Єжи Гофмана “Україна” продюсер хотів продати в Україні за мільйон євро. Абсолютно неадекватна ціна… Сьогодні вже звернулися до польських серіалів, вони з’явилися на різних телеканалах, і мені здається, користуються попитом в українського глядача».

За його словами, існують економічні питання у спільному виробництві, які створюють дуже багато проблем — зокрема, це різні гонорарні ставки для польських і для українських акторів. «Все ж таки щось знімається, наприклад, на каналі “1+1” знімається Даніель Ольбрихський, але тут потрібна деяка гнучкість з обох сторін. Треба продовжувати співпрацювати в цьому напрямку, і очікувати результатів найближчими роками», — зазначив Андрій Халпахчі.

На запитання, чи зможе Україна виробляти для Польщі серіали, як вона виробляла для Росії, продюсер кінокомпанії Star Media Юрій Мінзянов відверто відповів: «Думаю, ні. Тут питання в тому, що ми все ж таки ще різні, на різних берегах. А телевізійний глядач любить дивитися про себе, про свої проблеми. У Польщі — свої проблеми, у нас — свої».

Напевне, також існує певна недовіра, що історії, які пропонують українські продакшни, будуть цікаві польським телеглядачам. Незважаючи на успіх у Польщі серіалу кінокомпанії Star Media про польську співачку Анну Герман.

Аліна Семерякова – сценаристка серіалу «Анна Герман», яка працює зараз над байопіком іншої відомої у нас польки Барбари Брильської

«Поляки відмовилися від копродукції, не побачили в проекті (про Анну Герман. — ДМ) потенціалу. Потім вони його купили — і отетеріли, коли частка телеперегляду — 40 %, небачений рейтинг в історії польського ТБ. Мені здається, вони до цього часу не зрозуміли, що сталося. Тому що це фільм про дуже складну, важку долю, але він і про надію, зі світлим променем, якого чекають глядачі. Заради чого це все було, я зрозуміла, коли ми знову приїхали в Польщу після виходу фільму — в Варшаві на честь Анни Герман перейменували вулицю», — розповідала «Детектору медіа» сценаристка серіалу Аліна Семерякова.

Серіал StarMedia про Анну Герман мав великий успіх у Польщі

На запитання «Детектора медіа», що тепер відбувається між польськими та українськими продакшнами, адже три роки тому з українського боку був великий ентузіазм із приводу копродукції з Польщею, але, схоже, ця тема виявилася дуже непростою, Юрій Мінзянов відповів: «Ті сюжети, які ми пропонуємо, їх з якихось причин не влаштовують, а ті сюжети, які вони нам пропонують, теж не дуже добре адаптуються до нас. Ось у цьому, я думаю, причина. Плюс є якісь виробничі складнощі, ми ще так не працювали».

Водночас існують перспективні плани масштабних міжнародних серіальних проектів, у яких могли б брати участь і Польща, і Україна. «Даріуш Яблонський, відомий польський продюсер, вирішив повернутися в режисуру і запропонував восьмисерійний трилер-детектив, в якому дія відбувається в декількох країнах — у Польщі, Україні, Чехії та інших. Вбивство за сюжетом пов'язане саме з цими трьома країнами. Але це в перспективі, запуск, швидше за все, буде в другій половині 2018 року, зараз ще йде робота над сценарієм», — повідомив Юрій Мінзянов.

Здається, найоптимістичніше налаштований юний український актор Жора Лещенко, виконавець однієї з головних ролей у фільмі «Новий світ», який також був показаний у рамках Днів польського кіно. На прес-конференції він повідомив: «У мене ще були зйомки в Польщі — у другому сезоні серіалу “Ватага”».

Підкреслимо: польський серіал «Ватага» — це продукція американського телеканалу HBO, і дуже круто, якщо в такому проекті знімаються українці. Канал НВО зняв уже два сезони проекту «Ватага» про польських прикордонників у Бещадах (Бескиди). На сесії «Серіали. How to» у рамках Kiev Media Week 2017 про роботу в Польщі розповідав віце-президент із власного виробництва компанії HBO Central Europe Джонатан Янг. А польський письменник Анджей Сапковський, відомий як автор серії романів «Сага про Відьмака», що надихнула розробників CD Projekt RED на створення гри «Відьмак», підтвердив: американська платформа потокового відео Netflix найближчим часом почне зйомку серіалу за мотивами його творів. Великі продакшни зацікавилися Польщею, Україна може стати наступною - якщо будуть готові ринок і кіноіндустрія.