Із українського кіно, представленого на «Молодості», до міжнародної конкурсної програми ввійшли всього дві стрічки вітчизняних режисерів – «Веліал» Романа Волосевича та «Знайти вихід» Вадима Шапрана. Щоправда, вони продублювалися й у національній програмі.

До традиційної конкурсної програми короткометражних українських фільмів увійшли 15 ігрових, чотири документальні та три анімаційні стрічки. Така велика кількість робіт дала змогу показати різноманіття тем, що хвилюють молодих вітчизняних режисерів, а також художніх засобів, до яких вони тяжіють. Багато фільмів із конкурсної програми – роботи студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, деякі – зняті без вкладення будь-яких коштів.

Усю програму було поділено на три блоки, кожен з яких представляв голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко. Він щоразу наголошував на тому, що молоді українські режисери нарешті виходять на новий професійний рівень, та закликав їх брати участь у пітчингах Держкіно й отримувати фінансову підтримку для створення своїх фільмів.

На професійності молодого покоління вітчизняних кінематографістів у коментарі «Детектору медіа» наголосила й кінокритик, член журі національного конкурсу Міла Новікова. За її словами, у цьогорічній національній програмі практично не було робіт, за які могло би бути соромно: «Фактично всі фільми, і це дуже приємно, демонстрували гарний рівень візуальної мови, метафоричність мислення, яка є ознакою високої кінематографічної культури молодих авторів.

Нині відбувається відчутний вибух якості нового українського молодого кіно, це вже абсолютно новий рівень, і це дуже гарна перспектива на майбутнє національної кінематографії. Бо до неї ввійшли дуже потужні сили, які мислять широко, в абсолютно сучасному річищі розвитку кіномови, узагалі кіномистецтва як такого. Тематично, ідейно, за роботою з акторами, за баченням природи, картини світу це – абсолютно новий рівень ,і у нас є велике сподівання, що це принесе результат не тільки молодому кіно, але й узагалі українському мистецтву».

Із цим погоджується ще один член журі національного конкурсу, кінокритик, телеведучий, продюсер Андрій Алфьоров: «Цього року фестиваль виявився достатньо сильним за рівнем робіт. Зазвичай перегляд програми національного короткого метру був не найприємнішим заняттям. Туди ходили, як правило, виключно люди, котрі мали якийсь стосунок до авторів, чиї картини в цьому конкурсі змагалися. Це були такі сімейні посиденьки – група приходила, аплодувала, дарувала квіти та йшла. А цього року було що подивитися».

Пані Новікова також зазначила, що цьогоріч у національній програмі прослідкувався відхід від теми війни, зображення воєнних дій, військові перестали бути головними героями. Натомість режисери більше концентруються на наслідках воєнного конфлікту для мирного населення, його переживаннях: «Спостерігається тенденція зміни тематики. Від початку Майдану ми бачили різні хвилі – виходили фільми, присвячені Революції, потім – АТО, різним аспектам, воєнним операціям, персоналіям, які були в них задіяні.

Цього року вперше простежується відчутний акцент на іншій темі – про тил, на тих, хто залишається тут, але відчуває, що відбувається на Сході України, переживає відсутність близьких людей, їхню втрату. Цей стан суспільства вперше передано так послідовно у великій кількості фільмів національної програми».

Детальніше про стрічки, що було презентовано в національній програмі «Молодості» цього року, – далі.

Ігрові

На тлі всіх показаних у рамках українського конкурсу стрічок дуже яскраво виділявся «Цвях» Філіпа Сотниченка. Фільм викликав бурхливі обговорення через те, що має вигляд документального, хоча насправді є ігровим. Про те, що в стрічці всього 35 секунд документального відео (яке зображує рух трамваїв на Подолі в 1996 році), режисеру довелося пояснювати після показу, глядачі були збентежені.

У кадрі – сімейна хроніка двадцятирічної давнини: родина збирається за столом, аби провести онуку Валентину з матір’ю і вітчимом на постійне проживання до Швейцарії. Молода скрипачка, сповнена надій на світле майбутнє поза межами Радянського союзу, її розчулені родичі та абсолютно аматорська, на перший погляд, відеозйомка, яка відображає кожну деталь звичайної радянської квартири. І цвях – що прибивають високо над дверима кімнати, аби повісити на нього диплом талановитої онуки за перемогу в музичному конкурсі – як символ розвитку й прагнення до кращого життя, до інших висот.

Через двадцять років Валентина приїздить до Києва, щоби відвідати батьківську домівку. Глядач бачить той же Поділ багато років потому. У кінці автор показує трамваї Ліхтенштейну – міста, де тепер живе головна героїня фільму, вона не побудувала музичну кар’єру, працює юристом у банку й виховує дочку, яка теж грає на скрипці. Саме дочка зіграла в «Цвяху» свою матір в юності.

За словами режисера, бюджет картини склав три тисячі гривень, 950 із яких було витрачено на технічне обладнання, решта – на реквізит.

Наразі Філіп Сотниченко працює над дебютним повнометражним фільмом, зйомки якого нещодавно завершив.

«Цвях»

Фільм «Один день» Костянтина Петрушенка заснований на реальних записках із фронту. Це один день з життя двох братів, які незабаром відправляться на війну, але обидва про це ще не знають.

Саме ці два фільми виділив у коментарі «Детектору медіа» Андрій Алфьоров: «Крім переможців, можу назвати ще декілька робіт, які мене буквально вразили та змусили зробити висновок, що українські художники перезавантажилися. Вони працюють із іншою мовою. Ми нарешті відійшли від поетичного кіно, з яким ніколи ніхто не міг впоратися краще, ніж Параджанов, Іллєнко та Осика. Зазвичай молоді українські кінематографісти ставали заручниками цього поетичного стилю. Тепер зовсім інша мова – перестали лізти в минуле, конструювати якісь міфи, а знімають про життя. Дуже цінні короткі документи про те, як люди живуть зараз, за якими, я припускаю, через десятиліття люди будуть робити висновки про нинішні часи.

”Один день” і “Цвях” – це приклади небаченого професіоналізму, експерименту з відеозображенням. Якби лінійка призів була ширша, безумовно, ми би відзначили ще й ці стрічки, вони дуже сильні».

Багато схвальних відгуків (а в результаті й перемогу на конкурсі), оплесків і сміху глядачів викликала «Кров’янка» Аркадія Непиталюка – іронічна стрічка про хлопця, що привозить до села свою дівчину, аби познайомити з батьками. Головна страва святкового столу – свіжоспечена кров’янка – домашня ковбаса зі свинячих тельбухів і крові. І все було би добре, але мати головного героя не підозрює, що його наречена – єврейка й навряд чи буде в захваті від такого частування.

Звісно, інтрига розкривається, мати не може примиритися з вибором сина, а в кульмінаційний момент навіть хапається за рушницю, і це стає відправною точкою до примирення родини.

«Кров’янка» стала дебютною короткометражною роботою Аркадія Непиталюка. Він не приховує, що в основу фільму лягла його власна життєва історія, і деякі фрази головних героїв багато років тому насправді звучали в його рідному домі. Хоча зброю ніхто не застосовував – цей художній елемент використано для пожвавлення й увиразнення сюжету.

Режисерові закидали те, що він у своєму фільмі зобразив українців антисемітами, які не хочуть прийняти до своєї родини людину іншої національності. Та автор зазначив, що треба завжди говорити правду, в першу чергу – про себе: «Для мене важливо було не приховувати те, якими ми є. Не говорити, що ми такі файні й поцукровані, усіх любимо. А показати, що в нас теж коріниться ксенофобія, антисемітизм, на рівному місці, інколи просто поруч зі мною – у моїх батьках. Вони є представниками традиційного українського села, і там все це досі живе. Для мене важливо було розповісти правду про свій народ, бо я його люблю, бо я від його плоті. Саме через те, що я люблю свою родину, хочу говорити про неї правду, а не окультурювати й приховувати».

«Кров’янка»

Робота режисерки та письменниці Марисі Нікітюк «Сказ» – історія про кризу стосунків чоловіка й жінки (показана до цього на конкурсі «Золотий сук» в рамках «Гогольфесту») теж викликала бурхливе обговорення в кулуарах фестивалю: дехто казав, що відвертість цієї стрічки захоплює, дехто наполягав, що інтимні сцени невиправдані сюжетом і є зайвими.

Натомість член журі Міла Новікова наголосила, що ця робота була, на її думку, однією з найкращих у цьогорічному конкурсі: «Українська жіноча режисура виділяється потужністю і знаходить відгук на міжнародних кінофестивалях. Сподобався фільм Марисі Нікітюк, бо він надзвичайно красивий візуально, колористично, композиційно. Хоча мої колеги-чоловіки закидали те, що не буває таких помешкань у художників, що це все вигадка. Але, на мій погляд, це європейський погляд не стільки на інтер’єри, скільки на стосунки чоловіка й жінки через призму такої екстремальної ситуації зі сказом головної героїні».

Марися Нікітюк – володарка багатьох кіно- та літературних премій, зокрема в травні цього року вона отримала нагороду ScripTeast Award імені Кшиштофа Кешльовського у Каннах за сценарій до фільму «Коли падають дерева». Утілювати цей сценарій в життя Марися взялася за допомогою Держкіно України (здобувши перемогу в сьомому пітчингу) і Польського кіноінституту (зокрема, співпродюсером стрічки виступає відомий режисер Даріуш Яблонський).

Співавтором сценарію виступив ще один молодий український режисер – Дмитро Сухолиткий-Собчук.

Стрічку про стосунки між чоловіком і жінкою представила також режисерка ТО телеканалу СТБ Ксенія Бугрімова. Її дебютна ігрова робота «Зерно» – казка про те, як дівчина, котра в 30 років так і не змогла знайти своє кохання, приїздить до Львова, купує в аптеці-музеї насіння та вирощує з нього чоловіка. У процесі вона робить помилки, притаманні всім жінкам, що прагнуть перевиховати своїх коханих. Стрічка має вкрай логічний фінал – режисерка не дарує своїй героїні хеппі-енд, але й не відбирає надію.

«Я бачу в українському суспільстві проблему – успішні талановиті жінки залишаються самотніми, і все частіше вступають у стосунки з молодшими чоловіками, або такими, що поступаються їм фінансово, інтелектуально, статусом тощо. І жінки щоразу беруть певне зерно і намагаються виростити з нього чоловіка, такого, який їм потрібен. Що з цього зазвичай виходить – можете побачити в цій роботі», – зазначила режисерка перед показом фільму.

«Зерно» було показано цього року в Каннах у рамках спеціальної програми Short Film Corner.

«Зерно»

Ще одна суто жіноча робота, хоча її режисером є чоловік – фільм «Повернися» – художня візуалізація білого вірша продюсерки й сценаристки Тати Кеплер. За сюжетом, дівчина чекає на повернення з АТО коханого чоловіка. Спогади про проведені разом дні, плани на майбутнє переплітаються з чуттєвим текстом-молитвою.

Наприкінці фільму хлопець нарешті повернеться і вони зустрінуться, але чи означатиме це, що їхньому майбутньому більше нічого не загрожує, адже граната, що залишається в його руці – символ того, що, навіть повертаючись з війни додому фізично, інколи військові не повертаються психологічно.

«Жінки в Україні щоденно здійснюють неймовірний подвиг, маючи силу та мужність чекати. Це дуже важко й дуже боляче. І коли це з тобою відбувається, ти не можеш мовчати», – пояснила ідею створення фільму продюсерка Тата Кеплер.

Над стрічкою працювала команда друзів близько п’яти місяців, хоча самі зйомки зайняли не більше п’яти днів. Роботу було викладено в YouTube ще восени минулого року, її й зараз можуть побачити всі бажаючі. Режисер фільму – Андрій Кириллов, головні ролі виконали українські актори театру й кіно Сергій Радченко та Віта Смачелюк.

Член журі Міла Новікова зазначила, що «Повернися» був реальним кандидатом на перемогу в національному конкурсі: «Як на мене, це просто блискуча стрічка, яка є жіночою варіацією на тему відомого вірша Костянтина Симонова “Жди меня, и я вернусь”. Це розповідь про те, як жінка переживає стан розлуки, яка може стати фатальною втратою».

«Повернися»

Ще один фільм про те, як жінки чекають повернення близьких чоловіків із війни – «Тил» Іллі Макаренка. Головні героїні стрічки – дві сестри – залишилися без батька, який воює на Сході, і по-різному переживають цей біль. Якщо молодша – підліток – щодня ходить на вокзал зустрічати й проводжати потяги, то старша вирішує свої проблеми більш дорослими способами – за допомогою алкоголю та зароблянням грошей на життя де прийдеться.

Режисер зізнався, що оригінальний сценарій довелося переписувати, а в фільмі робити нові наголоси через те, що маленька акторка (виконавиця ролі молодшої сестри) не з’явилася на зйомки останньої сцени. Але, на його думку, в результаті новий варіант виявився більш вдалим, не в останню чергу завдяки професійній акторській грі Маргарити Бурковської (яка виконала роль старшої сестри).

Бюджет стрічки склав близько п’яти тисяч гривень, більша частина з яких пішла на обладнання зі звукозапису. Режисер зізнався, що довелося продати власний ноутбук та віднести на книжковий ринок практично всю домашню бібліотеку. Але Ілля не шкодує про це, бо залишився дуже задоволений результатом.

Про наслідки війни для переселенців ішлося й у фільмі «Зустріч» – дебютній роботі Жанни Озірної. Головний герой її стрічки, що переїхав із Донецька у Львів у розпал воєнного конфлікту на Сході, відчуває себе самотнім і чужим, зустрічає темношкіру дівчину, яка теж почувається зайвою в нерідній країні. Історія про те, як люди намагаються побудувати особисте життя, але через пережиті психологічні травми не завжди до цього насправді готові.

Кіно побудовано таким чином, що лише в кінці, коли глядач бачить титри про переселенців із окупованих територій, різні сцени складаються в загальну картину фільму.

«Чорногора» Тараса Дроня розкриває зовсім іншу проблему українського суспільства – виїзд на заробітки до інших країн. Часто один із батьків, шукаючи кращої долі за кордоном, руйнує власну сім'ю, залишаючись там назавжди. Глядач бачить історію однієї такої сім'ї очима маленького хлопчика, що не погоджується віддавати стару машину свого батька, яка довго стоїть на їхньому подвір’ї, бо для нього це – не просто спогад про тата, а й єдиний зв'язок із ним. Та батько не планує повертатися.

«Я показав одну хату, одну історію, гори, і більш нічого. Але це кіно не про село в горах, воно про всю країну в цілому», – зазначив режисер після показу.

«Чорногора»

«Знайти вихід» Вадима Шапрана – напрочуд легка іронічна стрічка з натяком на чорний гумор, знята українською командою за сценарієм канадійця Шона Грема. По-хорошому пафосний фільм (до речі, повністю англійською мовою) розповідає про використання кліше в кінематографі. Головний герой, прокидаючись уранці, усвідомлює, що знаходиться всередині фільму, насиченого різноманітними штампами, і намагається вибратися з цієї дивної ситуації.

Як зазначили творці фільму, актори обиралися в першу чергу за рівнем володіння англійською мовою, а вже потім за акторськими навичками.

Стрічка претендувала на перемогу й у міжнародній конкурсній програмі короткого метру.

Курсову роботу на конкурсі презентував студент КНУТКТ імені Карпенка-Карого Юра Катинський. Його «Запаморочення» розповідає про подружню зраду: головна героїня втікає з дому, приїздить електричкою в поле, де на неї чекає давнє кохання. Дівчина піддається спокусі, та все ж повертається у ліжко до чоловіка.

Глядачі змогли оцінити не лише режисерські здібності Юри Катинського, він також виступив виконавцем однієї з головних ролей у короткометражці Валерії Сочивець «Кров». Здається, це проста історія про перший секс і різне ставлення підлітків до нього. Але режисерка через призму стосунків студентів Юри і Насті наголошує на тому, що чоловік не зажди готовий брати на себе відповідальність за чужу кров, а жінка протягом життя втрачає її чимало заради чоловіка, і це показано й через втрату цноти, і через порізи під час гоління ніг тощо.

«Кров»

Фільм «Без тебе» («Сенсіз») Нарімана Алієва, що вже було показано на кількох фестивалях класу А, зокрема на «Берлінале», розповідає про двох братів, що намагаються потрапити до третього брата на день народження. Їхній автомобіль ламається, хлопцям доводиться дуже довго йти пішки полем, за цей час глядач відкриває для себе переживання обох героїв, а наприкінці стрічки розуміє, що вони весь цей час йшли до згорілого автомобілю, в якому їхній брат загинув, аби вшанувати його пам'ять.

Однією з найгостріших соціальних стрічок національного конкурсу стала робота Антоніни Ноябрьової «Все буде добре». Ігрова картина про літню жінку, що живе за межею бідності й змушена продавати овочі, які вирощує вдома, але при цьому не втрачає оптимізму та віри в краще майбутнє, щоразу повторюючи в своїх розмовах із подругами: «Все буде добре».

На контрасті поза кадром звучать вирізки з різноманітних українських телешоу: про схуднення, танці, екстрасенсів тощо, життя навколо вирує.

«В Україні дуже сумна ситуація із ставленням до таких от бабусь, що торгують хто чим може прямо посеред вулиці. Якщо після перегляду мого фільму в ваших серцях щось ворухнеться – для мене це найголовніше нагорода», – звернулася до аудиторії режисерка перед показом стрічки.

Антоніна Ноябрьова вже отримувала «Золотого оленя», перемігши в національному конкурсі «Молодості» в 2012 році з фільмом «День незалежності».

Не схожою за жанром на всі інші стала експериментальна 5-хвилинна робота Романа Волосевича «Веліал», що була також представлена в міжнародному конкурсі студентських фільмів. Атмосферна чорно-біла стрічка, більше схожа на трейлер до повнометражного кіно, зображує місто, занурене в темряву в прямому й переносному значеннях.

Документальні

Дебютний фільм «Острів» Наталії Красильникової показує день із життя луцького скульптора Миколи Голованя. Під час зйомок фільму ріка Стир, біля якої розташоване помешкання митця, вийшла з берегів, і його майстерня виявилася напівзатопленою.

Стрічку створено за підтримки польської кіношколи Анджея Вайди.

«Острів»

Ще одна документалка на «Молодості» в рамках нацпрограми – «Диригент» студента КНУТКТ імені Карпенка-Карого Сергія Данилевського. У своїй курсовій роботі він зафільмував друга дитинства – керівника симфонічного оркестру Hardy Олексія Андрійчука, що робить перші кроки до здійснення мрії: музикант прагне стати всесвітньо відомим диригентом.

Також серед претендентів на перемогу було показано стрічку «Загублені» Світлани Шимко, зняту в паризькому бюро знахідок, про яку «Детектор медіа» вже писав у огляді українських фільмів цьогорічного фестивалю про права людини Docudays UA.

Незнаний бік метрополітену, який зазвичай не бачать пересічні пасажири, показала Ксенія Марченко у короткометражному документальному фільмі «Там знизу тихо». Режисерка зафільмувала щоденну рутину працівників метро – їхню роботу, обіди й вечері, відпочинок, комунікацію з пасажирами тощо.

Ксенія зазначила, що проблем із дозволом на зйомку прихованих від звичайної людини місць столичного метрополітену в неї не виникало, вона просто звернулася до прес-служби з ідеєю знімати документальне кіно й протягом місяця мала можливість потрапити в його найпотаємніші закутки.

Окрім своєї камери, вона також використовувала камери GoPro, які чіпляла на працівників метро, аби глядач якомога яскравіше відчув атмосферу підземки.

«Там знизу тихо»

Анімаційні

До документально-анімаційного фільму можна віднести роботу Сашка Даниленка «Велопортрети», у якій режисер окреслив характер восьми різних міст світу, де йому довелося кататися на велосипеді. Ідея стрічки – показати, як через один із різновидів такого засобу пересування можна зрозуміти місто, окреслити його портрет.

Свою нову анімаційну стрічку «Кінець» на фестивалі представив Микита Лиськов. Мультфільм із елементами чорного гумору показує різні варіанти кінця світу – автор, зокрема, натякає, що всіх нас врешті вб’є величезна веселка.

Попередня робота Микити «Я купив велосипед» була показана на «Молодості» минулого року, вона ж отримала Гран-прі фестивалю «Де кіно», що вперше пройшов восени цього року.

Художник із Дніпра зізнався, що новий 11-хвилинний анімаційний фільм дався йому важко й зайняв чотири роки роботи, адже не мав ніякого фінансування.

Свою анімаційну роботу представив на «Молодості» учень 10-го класу Нікіта Тімощук. Мультфільм «Зможеш ти все» – звернення до дітей та їхніх батьків, основний посил якого: необхідно завжди йти до мрії, якою би не була реальність навколо.

***

Нагадаємо, переможцем національного конкурсу 46-ї «Молодості» стала короткометражка Аркадія Непиталюка «Кров’янка». Наразі режисер готує до випуску дебютний повнометражний фільм «Припутні» – трагікомедію про українську глибинку за мотивами п’єси Романа Горбика. Стрічка знаходиться на етапі постпродакшну й створюється за підтримки Державного агентства з питань кіно України (проект було представлено на восьмому пітчингу) та компанії Star Media (продюсує фільм Юрій Мінзанов).

Відзнаку від журі національного конкурсу «Молодості» цьогоріч отримала Антоніна Ноябрьова за стрічку «Все буде добре».

46-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» розпочався в столиці 22 жовтня й тривав дев’ять днів. 29 жовтня було урочисто оголошено його лауреатів. Фоторепортаж із церемонії закриття дивіться тут.

Про українські прем’єри, що були продемонстровані на фестивалі в рамках позаконкурсної програми, читайте тут.

Заглавне фото - кадр із фільму «Зустріч»

Фото – moviegram, stb.ua, wiz-art, UINP.info