Починаючи монолог, він вибачився за те, що веде розповідь англійською мовою, та одразу пожартував: «Якщо ви мене не розумієте – шлях у копродукцію вам уже закритий. Учіть англійську!»

Насамперед режисер зазначив, що копродукція – це не тренд, а те, на що кінематографістів штовхає нестача грошей. Хоча, звісно, вона потрібна й для того, аби фільм вийшов за межі країни, був показаний не лише вдома, що надзвичайно важливо для будь-якого режисера.

Продюсер не лише порадив кінематографістам-початківцям із чого починати пошуки іноземних партнерів, як знаходити з ними спільну мову та які нюанси такої співпраці враховувати в першу чергу, а й розповів про роль і переваги копродукції документального кіно та про те, чому важливо залишатися чесним із собою та своїм глядачем, навіть якщо тебе за це можуть зненавидіти.

«Детектор медіа» публікує основні тези з виступу пана Яблонського.

«Починайте кар’єру з документального кіно»

Коли я створював власну кінокомпанію Apple Film, то починав саме з документалістики. І на це є декілька вагомих причин.

По-перше, вам не потрібно багато грошей, аби зняти документальний фільм, ви можете мати 5 тис. євро, 100 євро або ж узагалі не мати коштів. Важливою тут є тема – про що ви знімаєте. І в наших державах, таких як Польща та Україна, є багато унікальних тем, про котрі ніхто в західних країнах не знає, безліч історій, які треба розповісти. Документальні фільми – дуже вдала форма для початку кар’єри, бо вам потрібна лише камера та цікава ідея. У такому випадку навіть не потрібен фаховий режисер.

Це трохи гірко визнавати, але якщо ви живете в такі часи, котрі сьогодні переживає Україна, то можете знайти дуже багато історій, яких не почути в таких державах, як, наприклад, Франція. Бо у вас відбуваються більш драматичні речі, ніж деінде. Якщо ваша країна перебуває в періоді трансформації, то є багато речей, які заслуговують на документальне висвітлення. Отже, умикайте камеру й знімайте своє кіно.

По-друге, документальні фільми простіше перевезти через кордон, ніж ігрові.

По-третє, я впевнений, що документальні фільми допомагають розбудовувати демократичне суспільство – боротися з корупцією, кримінальною ситуацією тощо. Ви маєте змогу допомогти своїй країні розвиватися.

Мені пощастило, бо на початку кар’єри в мене був матеріал, який я показав у своєму першому копродукційному фільмі «Фотограф» (Польща, Франція, Німеччина). Я знайшов слайди з польського гетто – кольорові картинки, що були зняті нацистами. І зробив на основі цього матеріалу документальний фільм. Стрічка тоді стала однією з найбільш успішних документальних робіт у світі.

«Завжди зустрічайтеся з потенційними партнерами особисто, ніяких мейлів»

Неправильно шукати іноземні продюсерські компанії для співпраці за допомогою Google. Не варто писати комусь на електронну пошту. Я дуже консервативний – лише приватні зустрічі з людьми.

Мені здається, що почати можна з Одеси – там проходить потужний український кінофестиваль, можна дістати необхідні контакти. Якщо ви будете зустрічатися з людьми, зробіть певний візуальний контент, покажіть, як ви бачите свій майбутній проект, яким він має бути, передайте його атмосферу.

Якщо у вас є хороші ідеї, можете нести їх будь-яким дистриб’юторам – французьким, німецьким тощо, у результаті можете отримати 10-20 тис. євро, і ці фільми будуть показані в різних країнах, а ви забезпечите собі репутацію.

Але потрібно налагоджувати зв’язки. Їдьте на фестивалі – в Берлін, Канни, Київ, Одесу, Карлові Вари. Знайомтеся з такими ж продюсерами, як ви, але за кордоном. Маєте їздити по кіномаркетах і шукати партнерів, навіть якщо сценарію ще не існує, а є лише ідея. Знайти правильного партнера – уже достатня причина для того, аби створити правильний сценарій разом. Ви маєте бути зацікавленими, маєте бути пристрасними.

Що стосується мене, то я можу зустрітися з будь-ким із вас, я дуже відкритий до нових ідей, мені приємно знайомитися з новими людьми. Але якщо ми говоримо про матеріал, який ви хочете мені запропонувати, він має бути таким, який би збив мене з ніг.

Хоча є ж не лише я. У Польщі багато грошей на копродукцію, багато нових молодих продюсерів. Приїздіть у жовтні на Варшавський кінофестиваль, просіть продюсерів про персональну зустріч.

Але не забувайте готуватися. Найперше, що у вас має бути – це базові знання англійської мови. Я не жартую, це дуже серйозно, бо копродукція – надто складний процес, ви маєте довіряти партнерові. А як можна довіряти комусь, з ким ви не можете напряму комунікувати? Інколи навіть кричати доведеться. Ви маєте спілкуватися однією мовою.

«Будьте гнучкими й умійте пристосовуватися»

Ще одна важлива річ для копродукції – гнучкість. Будьте дуже відкритими до креативних рішень. Ви маєте усвідомити, що якщо хочете зняти в Україні український фільм із українськими режисерами, операторами, акторами, та ще й постпродакшн зробити за допомогою українських спеціалістів, то мова про копродукцію йти не може. Це так не працює. Тут треба проявити креативність і піти на певні жертви – акторський склад має бути змішаний, може бути залучений з-за кордону оператор або інші члени знімальної групи. Але при цьому така співпраця має піти на користь фільму, це все одно повинен бути суто український фільм. Розумієте, наскільки це все складно?Місцевий дух не може бути зруйновано, від участі інших держав мають бути тільки плюси.

20 років тому зі мною сталася ситуація, яку можна назвати уроком. Чеський режисер Владімір Міхалик сказав мені, що хоче зробити першу оригінальну копродукцію Чехії, Польщі та Словаччини. Це був фільм «Секал має померти» – про Другу світову війну в чеському селі. Режисер заявив, що хоче, аби польські актори грали всі головні ролі в цьому проекті. Уявіть, чеський режисер захотів знімати в Чехії чеську історію, але з польськими акторами. Він пояснив це тим, що вважає їх дуже талановитими. І це був для мене фантастичний урок гнучкості, він дав мені зрозуміти, що немає різниці, актор якої національності виконує роль (так само українців можуть грати не лише українські артисти), бо хороший актор – це хороший актор. І крапка. Мова – це не проблема, героїв можна дублювати, змінювати голос, є багато шляхів вирішення ситуації.

І це була перша східноєвропейська копродукція й ще один великий урок для мене. І дистрибуція була в трьох державах, і в трьох державах стрічка мала великий успіх. Поляки вважають цей фільм польським, у кого не запитайте – усі його знають.

Будьте відкритими та гнучкими, інакше нічого не вийде.

«Думайте не лише про творчість, але й про фінансову складову»

Не забувайте, що копродукція може бути дуже ризикованою. У вас має бути правильний партнер, якому ви зможете довіряти, бо під час знімального процесу трапляється багато небезпечних ситуацій – наприклад, актор може зламати ногу, захворіти на застуду чи грип. Зйомки затягнуться, гроші втрачатимуться. Нещодавно я почув про режисера, який отримав травму в метро, у результаті проект провалився, став банкрутом. Треба мати партнерів, які допоможуть тобі в екстремальній ситуації.

Інколи ця робота перетворюється на нічний кошмар. Якось мій друг започаткував східноєвропейський проект, який здавався просто фантастичним, але моя інтуїція сказала, що з ним щось не так, бюджет був замалий, і я не став брати в ньому участь. На жаль, я був правий: грошей вистачило лише на 35% знімального процесу, проект став банкрутом. І лише через шість років його було відновлено. І тоді я долучився. Ми виплатили всі борги, продовжили зйомки, з тим же акторським складом, тією ж командою.

Мені зараз трохи смішно дивитися фільм «Яношик. Правдива історія» (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина), бо головному герою стрічки був 21 рік, коли зйомки розпочиналися, а коли їх відновили – уже 27. Але ви не помітите різниці – настільки охайно ми все зробили.

Будьте обережні, бо кіно – це не лише задоволення, але й велика відповідальність. Завжди думайте про фінансовий бік справи.

«Показуйте правду, навіть якщо доведеться мати проблеми»

Коли в 2012 році ми зняли драму «Колоски» (Польща, Росія, Нідерланди, Словаччина), у Польщі зчинився скандал. Історичний фільм про Голокост буквально розділив країну навпіл, бо ми показали правдиву історію Польщі. А правда в тому, що під час Другої світової війни в нашій країні було багато героїв, але були й поляки, які вбивали своїх сусідів-євреїв. Це болюча, табуйована тема для нашої нації.

Багато хто казали, що це антипольський фільм, що я – не патріот. Ні, він не антипольський, це частина нашої історії, її треба прийняти, бо лише ті нації, які можуть поглянути у вічі своїм історичним демонам, можуть створювати для себе краще майбутнє. Я впевнений, що не існує націй, які абсолютно не мають проблем, які є ідеальними.

Мені подобається цей фільм, бо над ним працювало міжнародне співтовариство людей, які шукають правду. Таким людям треба підтримувати одне одного. Представники Росії сказали мені тоді, що погодилися на копродукцію і стали співпродюсерами, бо в них немає можливості зняти щось подібне про свою країну.

Я вважаю цю стрічку найбільш хоробрим польським фільмом за всі роки існування польського кіно. І хоча половина нації нас зненавиділа, але важливо те, що факти, які ми розповіли, врешті змінили мислення людей. Сто тисяч глядачів купили DVD, стрічку показували на основних телевізійних каналах. Фільм був успішним, гучним, але я заплатив за це величезну ціну, бо держава захотіла повернути вкладені кошти. Та я не жалкую. Треба бути чесним і з собою, і з глядачами.

Я бажаю вам створювати такі фільми про вашу державу, бо це найбільший прояв патріотизму, навіть якщо ви показуєте країну не з героїчного боку. У цьому вся суть кінематографії – використовувати навички, яких немає в інших, задля відкриття нового людям. Кінематографіст має завжди показувати правду.

Я так робитиму до кінця своїх днів.

«Сміливо працюйте з різними медіаплатформами, бо кіно вже там»

Інколи люди мене питають, чому я переходжу з кіно до телевізійний проектів. Це не я переходжу на телебачення або на медіаплатформи (бо Netflix та Amazon – це не телебачення), а кіно переходить туди. Я не знаю, навіщо особисто ви прийшли в кінематограф, але я прийшов у цю професію, бо дивився чудові фільми великих режисерів, і зараз я бачу, що таких талановитих стрічок стає все менше, а геніальні історії переходять у серіали та на онлайн-платформи.

Серед таких, наприклад, «Фарго», «Картковий будинок» та інші.

Я знайомий із режисерами деяких із таких робіт. І вважаю, що ми в Європі вже можемо створювати дещо схоже. Серіал – це ж просто такий довгий фільм із кількох частин, а мені, якби це було можливо, дуже хотілося би знімати 9-годинне кіно. Та й кому би не хотілося?

У Польщі немає продюсерів високоякісних серіалів, але питання в ідеї: можна написати один епізод, усього одну серію, і запропонувати іноземним партнерам. Деякі драматичні серіали, які ви дивитеся на своїх каналах, доволі прості – це прості ідеї, які не потребують величезних бюджетів, але вони гарні.

Ми зняли серіал «Шпигуни Варшави» (Британія, Польща, Франція, США) – дуже круту історію, високобюджетну роботу, якою пишаємося. Це екранізація відомої книги (а точніше, серії з десяти книг), шпигунська мелодрама-трилер про французького військового аташе, який намагається зупинити нацистів. Серіал був знятий у Польщі польською командою.

Продюсування цього проекту – найбільш цікава професійна авантюра всього життя. Ми зробили його в копродукції з каналом ВВС, і це був фантастичний досвід. Повірте, польське телебачення ніколи не бачило такої якості.

На мою думку, Україна ще на початку процесу виробництва подібного контенту. Але вірю, що щось подібне можна створити й тут.

Фото – Фейсбук-сторінка фестивалю «Де кіно»