Продюсерка «Орла і решки»: «Хочемо зняти “дупи” світу»

Продюсерка «Орла і решки»: «Хочемо зняти “дупи” світу»

17 Серпня 2016
39300
17 Серпня 2016
12:25

Продюсерка «Орла і решки»: «Хочемо зняти “дупи” світу»

39300
Тревел-шоу «Орел і решка» добре знають і люблять навіть ті, в кого немає телевізора. Шоу про подорожі тримає рейтинги уже дванадцять сезонів, розповідаючи про більш, ніж 200 міст у більш, ніж 100 країнах світу. Нещодавно програма здійснила новий прорив – поїхала в навколосвітню подорож і стала рекордсменом Книги рекордів України за «першу безперервну навколосвітню подорож знімальної групи». Про те, чому ведучим не можна купувати яхти, наскільки зрежисованим є момент підкидання монетки і де спить знімальна група, коли ведучий ночує в палатці – продюсерка і співзасновниця програми Олена Синельникова розповіла «Детектору медіа» по приїзді до Києва
Продюсерка «Орла і решки»: «Хочемо зняти “дупи” світу»
Продюсерка «Орла і решки»: «Хочемо зняти “дупи” світу»

«Ведучі не можуть купувати собі дорогі речі»

– Олено, продюсер їде на місце зйомки за декілька днів до знімальної групи. Чим він там займається?

– Коли ми обираємо міста, то робимо дослідження: що цікавого в місті, який найдорожчий, ексклюзивний, смішний готель. Те саме з «бідним» проживанням: тут можна хостел, а тут найкраще заночувати в палатці. Так само зі списками розваг. Тоді продюсер починає «пробивати» локацію: що де забронювати, де отримати дозвіл, як найзручніше побудувати маршрут, щоб від готелю до міста не потрібно було доїжджати годину, домовляється про локації, де без попередньої згоди неможливо працювати. Потім прилітає група і починається обговорення. І, як правило, 70% сценарію «злітає»: знайденого в мережі місця вже не існує, воно не виправдовує те, що про нього написано, або продюсер на місці знайшов щось цікавіше. За день до зйомок ми сідаємо: ага, це є, це ні, а це треба замінити на оце.

– До речі, про «бідного» й «багатого» ведучого. Коли ведучий ночує в палатці, наприклад, то куди діваються оператор і режисер?

– Нікуди. Сплять разом із ним у тій палатці. Якщо на щось іде ведучий, на це йде вся група. Обов`язково.

– А якщо ведучий не може чогось зробити або не хоче? Це якось прописано в контракті? Наприклад, в одній із останніх програм Регіна (Тодоренко. – ДМ) їла ще живого кальмара.

– Примусу нема і, звісно, нічого такого в контракті не прописано. Це не «Форт Буаяр», не конкурс чи гра на виживання. Ведучі – туристи. Не можуть – ОК. Але мені й глядачам потрібно бачити, як вони не можуть це зробити і чому. У всіх різні причини: хтось боїться висоти, а комусь гидко жувати черв’яків. Наприклад, Регіна – безстрашна. Їй усе цікаво. А наш новенький Петя нічого такого не може зробити, тому за ним дуже цікаво спостерігати: як він себе десь ламає, а десь не може через себе переступити.

Чого нашим ведучим не можна – то це купувати собі дорогі речі. Яхту, наприклад. Тому що гроші можна витрачати лише на розваги, на емоції.

– Куди в такому разі діваються всі матеріальні речі, які ви купили впродовж 13 сезонів? У вас був ефір, наприклад, де ведучий купував землю в Шотландії, щоб отримати титул.

– Землю ми повернули, звісно. Навіщо вона нам (сміється. – ДМ)? А сертифікат у нас досі є. Коли мова йде про речі ТАКОГО масштабу, ми показуємо процедуру, як це можна зробити. Є шоу, багато реаліті в ньому, але є й здоровий глузд. Зараз у нас жорсткі правила: жодних коштовних покупок, дорогоцінностей, не для цього проект.

– Кажуть, що інколи вашу «золоту» карту блокували за перевищення ведучим ліміту. Ви після цього змінили правила?

– Так. Були випадки, коли з карти знімали великі сумі. До $10 тис. карта не заморожується. Однак якщо ведучий одноразово хоче витратити $5 тис. – повинен узгодити зі мною, чи варто це робити.

– Тобто більшість коштовних покупок ви повертаєте?

– Так.

– Щодо готелів і ресторанів. Кажуть, що ви часто домовляєтеся з ними: мовляв, ви їм – рекламу, вони вам – безкоштовне харчування або проживання.

– За всю історію «Орла і решки» ми не знімали нічого, за що нам пропонували заплатити як за рекламу. Місця ми обираємо самі. Наприклад, є два готелі: кращий і гірший. Гірший каже: «Ми безкоштовно даємо номери, якщо ви знімаєте в нас», а кращий хоче, щоб ми заплатили. І ми заплатимо. Імідж програми – показати найкраще. Бувають випадки, коли готель відмовляє у зйомці. Тоді ми купуємо номер і знімаємо потайки, тому що, повторюю, нам потрібно найкраще. З ресторанами те саме. Але щоб нам просто дозволили знімати, потрібно було відпахати десять сезонів. Коли ми знімали вперше, нас ніхто не знав, а-ля «Ви хто взагалі такі? Україна? Це де?». Зараз уже є бренд. Тому коли ми кажемо, що хочемо знімати в цьому ресторані, як правило, нам ідуть на поступки. Але буває і так, що вимагають оплати. Тоді ти думаєш: «Як же так, ми ж вас показали, ми крута програма». Але ні і все.

«Ми ходимо по 20 кілометрів за день»

– Як часто вам доводиться хитрувати монеткою, хто буде «бідним», а хто «багатим»?

– Ми намагаємося цим не зловживати. Дуже рідко буває, що локації дуже жіночі або чоловічі. Тоді обговорюємо: отут краще, щоб була дівчина «багатою», або навпаки. Це залежить не від релігії чи країни, а від роду розваг, який в конкретному місті переважає. В навколосвітній подорожі такими хитрощами ми категорично не користувалися. Я навіть придумала, щоб поза кадром оператори й режисери кидали монетку, хто ким буде, щоб ніхто не почувався обділеним. Коли ти прожив «по-бідному» п`ять міст, фізично будеш мертвим. Ми ходимо по 20 кілометрів за день.

– Вам також закидають, що ви, мовляв, швидко знімаєте частину про «бідного» ведучого, а потім всією командою відпочиваєте за «золоту картку»…

– Які смішні легенди (Олена не може втримати дзвінкого сміху. – ДМ)! У нас є бюджет, звітність. Ми знімаємо три дні, а день чи два після них маємо вихідні. І гуляємо містом за виділені проектом добові або привезені власні кошти.

– Який бюджет програми? Наскільки витратне це виробництво?

– Воно дороге. Я завжди даю каналам кошторис, який ніколи не відповідає дійсності. Тому що з одного боку ти ніби й зекономив, а з іншого – як вилізе щось! Запізнились на літак – і переплата. Спонсорів шукають телеканали, ми не маємо до цього жодного стосунку. Якщо канал купує програму – сам знаходить спонсора. Цього бюджету я не знаю.

– Тобто єдині кошти, які до вас надходять – кошти від телеканалів?

– Так.

– Ви ще співпрацюєте з російським каналом «Пятница»?

– Звісно. Там усе стабільно, навіть рейтинги піднялись.

– За останні два роки у вас не було жодних непорозумінь з каналом? Все-таки в Україні активно забороняють російські серіали, а тут український продукт їде в Росію.

– Ні. Ми настільки аполітичні, що навіть про подібні теми говорити не хочемо. Наш проект об’єднує. Нас дуже люблять в Росії, і це кайфово.

– Хто вас дивиться?

– Усі! Ми горді і вдячні. Нас дуже люблять діти: надсилають свої малюнки. Просто до сліз. І нас дивляться бабці й дідусі! Це так круто! Яка програма може похвалитися таким розмаїттям? Є телевізійний «сухий» фактаж, що наша аудиторія – у віці 17-40 років. Але дивляться нас усі.

– Ви створювали проект, щоб кайфувати від своєї роботи. Очікували, що вас дивитимуться діти?

– Ні! Над першим сезоном працювало шестеро людей, монтували ночами на квартирі. Прийшли до Зеленського, який тоді ще на «Інтері» працював, а він: «Беру одразу два сезони». Як два? Де? Ми не готові! Навіть офісу немає! Ми щоразу думаємо, що от все, не будуть уже нас так дивитися – і помиляємось!

– А чому продовжують дивитись, як гадаєте?

– По-перше, «Орел і решка» – уже бренд, який на слуху. По-друге, у програми є свій двигун. Ми першопрохідці туристичного відео, і після нашого запуску почали розвиватись різні варіанти. Коли ми апробовували проект, то зрозуміли, що він має бути суб`єктивним. В жодному разі не можна приходити в музей: «Вах! Ця будівля побудована в XVI столітті, тут жив сам…». Інформацію треба подавати не офіційним і не журналістським: «Доброго дня (Олена дикторським голосом витягує губи в трубочку. – ДМ)! Ми зараз знаходимося…», а нормальною, людською мовою. І це так пішло! Ми самі не чекали. Можемо собі дозволити сказати на щось: «Це погано», або «Насправді це виглядає не так, як про це говорять». На нас інколи ображаються місцеві, мовляв, не так показали їхнє місто, брешемо. А ні, ми показуємо правду.

– Як змінювалися ваші рейтинги за 12 сезонів?

– Важко сказати. Залежить від телеканалу. «Інтер» мав проблеми і його стали менше дивитись. Рейтинги впали. Але якщо брати всі недільні програми каналу, то «Решку» дивляться найкраще. Рекорди побили Ямайка або Мумбаї, здається. Там рейтинг був щось під 20%. А от Європу не дивляться. Вона не цікава. Так, вона гарна, стара, красива, але нудна. Навколосвітня подорож йде ду-у-уже добре.

«Ведучі начитують текст під ковдрою в готелі»

– Як ви підбираєте команду?

– Найперше шукаю професіонала. Потім уже дивлюсь, яка він людина. Ці речі не завжди співпадають. За п’ять років проекту люди змінювались, немає таких, які працювали з початку і до нині. Але, як правило, ми підтримуємо з ними хороші стосунки, якщо це хороші люди (підмигує. – ДМ). Мені дуже важливо, щоб людина була «моя». Я у кожного працівника закохуюсь так, що стаю власником: як хтось іде щось робити для іншого туристичного проекту, я уже сиджу: «Р-р-р-р…», пишу листи… Але якщо людина мені не підходить – ми розходимось. Без варіантів.

– У вас є команда, яка не їздить на зйомки. Що вони роблять на місці, крім монтажу і досліджень?

– Люди, які працюють в офісі, роблять 50% програми. А про них, бідолашок, ніхто не знає: як вони ночами монтують, як справляються з правками спонсорів, телеканалів, як відбиваються від них. З нами борються, якщо ми невчасно надіслали начитку чи щось не відзняли. От вони тут вигрібають на повну. Ми передаємо чорнове відео з-за кордону, а вони вже тут його передивляються, з цим працюють сценаристи, пишуть начитки ведучим, озвучують, монтують і так далі.

– Озвучують? Але ж у програмах начитки голосами ведучих.

– Ведучі в нас начитують тексти в готелях під ковдрою. І наші бідні звукорежисери мусять цей звук «витягувати».

– Ведучі беруть активну участь у створенні програми, обговореннях?

– У постпродакшині – ні. Сценарій роблять сценаристи, які довго з нами працюють, знають специфіку ведучих, їхні манери, мову, підбирають під їхгій характер жарти, які вони могли б сказати.

– Тоді що роблять ведучі, окрім роботи в полі? Вони є акторами?

– У нас нема акторів. Редактори на майданчику є для того, щоб постачати ведучому інформацію, а не готові текстівки. Також редактор на місці зйомки потрібен, щоб учити нового ведучого формату, простої зрозумілої мови. От Петя, новий ведучий, як почав літературною мовою вигинати! Кажу до нього: «Ти що, на ніч словники читаєш і нові слова напам’ять зубриш? Де їх береш? Простіше до людей! Бо незрозуміло, що ти нагородив». Усе, що ведучі говорять, вони повинні пропускати крізь себе. Вони борються зі своїми страхами, невпевненістю, в них багато роботи на площадці.

– Хто складає цю міні-команду, яка йде з кожним ведучим, і чим ви знімаєте?

– Один оператор, один режисер і ведучий. Знімаємо на маленьку Sony. Раніше працювали з фотоапаратами Mark.

– Скільки матеріалу викидаєте?

– Відсотків 30.

– Чи фільтруєте ви якось відзняте перед відправкою чорнового відео?

– Ні, кидаємо все (сміється. – ДМ). Просто немає на це часу. Знімаємо по 18 годин, падаємо в ліжку і все. Бувають дні, коли щастить закінчити о 22:00. А були випадки під час навколосвітньої подорожі, коли ми не спали по декілька діб. Десь о 06:00 встаємо, снідаємо і о 07:00 виходимо з готелю. Нам важливо показати не ведучого, а місто. Бували випадки, коли постпродакшн з Києва обурювався: «Що це за самолюбування ведучим? Покажіть нам місто!».

– Чи є країни, куди ви не поїхали?

– У нас були суперечки, коли ми складали маршрут. У нас усі божевільні, нормальні люди в «Орел и решка» не працюють. І всі – режисери й редактори – хотіли заїхати в Папуа – Нову Гвінею, Каракас (Венесуелу), ще якісь екстремальні міста. Це мене дуже напружувало, бо я розуміла, чим це може закінчитись. Зараз я не можу сказати, що є міста, куди ми не поїдемо, бо міста колись закінчуються. Але є міста, де нема чого робити. Ми мандрівники, а не туристи, тому хочеться подивитись на щось незвичайне, гидке. Але ми найперше допомагаємо зорієнтуватись у містах туристу, тому кажемо, що в Бангалорі і Мумбаї робити нічого.

– У вас були випадки, коли ведучі ледь не помирали під час зйомок. Не страшно?

– Боюсь відповідати на це запитання (сміється. І одразу серйознішає. – ДМ). З цим дуже складно. В нашому телесвіті всі журналісти, оператори і режисери – трохи божевільні. За хорошою історією і вдалими кадрами попруться всюди, куди не треба. Я мізками розумію, що цього робити не можна, туди краще не сунутися, але моя команда навчилася говорити: «Ми не будемо цього робити». І потім у той час, як я працюю з іншою знімальною групою, лізуть, куди не варто. А я вже потім дізнаюсь. Іноді розумію, що от у це місце треба йти, але якщо це небезпечно, все одно намагаюся відмовити. Тоді починаються торги: я проти, вони – за. Тоді я намагаюся сама йти разом із ними.

«Не хочу жити ніде, крім Києва»

– Чого чекати від вас далі?

– Проект із Лесею Никитюк, плюс ми ще думаємо над наступним сезоном «Решки», є побажання зробити не 40 випусків, а 80. Зараз якраз цим займусь. Дуже хочемо зняти кіно «Орел і решка», а там і серіал можна, чому ні? Постійно думаємо над розвитком. Нам усі говорять: «Тю, ви проект однієї програми…». Та ви спробуйте спочатку одну зробити на 12 сезонів! У нас не конвеєр, ми не телеканал, який може собі дозволити клепати продукти різної якості. Ми краще робитимемо один, але кльовий. Ну два. Три (сміється. – ДМ).

– А країни не закінчаться?

– Закінчаться. Тому ми продумуємо теми сезонів. Раніше ми просто знімали туристичну програму ключових міст. А тематика дозволяє розширити сезон, додати нові деталі. Наприклад, у навколосвітній подорожі в нас з’явився сайт, де можна було за всім слідкувати онлайн.

– А тематика яка?

– Поки не можу сказати. Ми сміємося, що хочемо зняти «Дупи світу». Туди не поїдуть туристи, але людям цікаво подивитись, як там живуть місцеві. Я аналізувала: дуже великі рейтинги дають саме «трешові» країни: Бангладеш, Індія, Ямайка, жесть-жесть.

– Ви багато подорожували до початку проекту?

– Майже не подорожувала. Але дуже хотіла.

– Як вас змінили ці подорожі?

– Ти стаєш набагато відкритішим, немає мовного бар’єру. Мене нічого не зупинить підійти до будь-кого запитати про будь-що. Це дуже важливо. Ти спокійно сприймаєш речі. Раніше: за тиждень до поїздки готуєшся, переживаєш. Зараз – о! За годину можу зібратись і поїхати в невідомому напрямку. Люди… Які вони всі різні й кайфові. Всі хороші у більшості. Нам стільки разів допомагали! І я тепер по-іншому на це дивлюсь. Якщо раніше мене спитали дорогу, я розказала і показала напрямок, то тепер можу завести іноземця у потрібне місце. Не раз так робила. Це нормально! І подорожувати треба: не боятись навіть зі $100, умовно. Нам більше подобається подорожувати «по-бідному», бо так набагато краще пізнається культура, люди, середовище.

– Ви знімали програму і про Україну, і живете тут. Завдяки цим подорожам змінилося ставлення до своєї країни?

– Я не хочу жити ніде, крім Києва. Розумію, скільки всього в нас не так, і що ми можемо більше мати від такої багатої країни. Є країни, які мають набагато менше за нас, але живуть кайфово. Наприклад, Європа. Там спека, сієста днями. Я не могла зрозуміти, коли вони працюють: з 09:00 до 12:00 і з 18:00 до 19:00. У Франції серпень – місяць відпусток. І там повно вивісок на ресторанах: «Ми у відпустці», заклад закритий з 1 по 25 серпня. Нічого собі! Наші люди так гарують! Є ж люди, які працюють на двох роботах, або такі, як ми, які не вилазять з роботи по кілька діб. Образливо. Але! Дорога з Борисполя до Києва – найулюбленіша дорога в світі!

«Я не була в декреті. Взагалі»

– Ви живете в стані адреналіну. Коли людина живе в стані адреналіну – стає від нього залежною. Ви вже залежні?

– Зараз період інтерв`ю, поки з друзями перезустрічаємось-перецілуємось, багато нового, емоції переповнюють. А через два тижні адаптації почнеться «літакова сверблячка»: хочеться летіти, тобі це потрібно, ніби ти стоїш на місці, і нічого не відбувається.

– У вас така сверблячка після кожної поїздки?

– Так. Ми раніше їздили в чотири міста, максимум місяць не були вдома. А тут – навколосвітня подорож.

– Це добре чи погано?

– Звісно, добре. Тобі є чим жити, ти скоро поїдеш і кайфонеш від того, що сядеш у літак: неважливо, куди їхати, головне – сісти в цей літак. Кайфую від своєї роботи. Я щаслива людина. Робота, яка приносить задоволення – найкраща у світі.

– Але ж багато хто не витримує цього шаленого темпу роботи, ідуть ведучі, колектив. Що вас тримає?

– Я не завжди їжджу, якби постійно – можливо, теж втомилася б. Не знаю. Люблю це. Дуже круто, коли зібрана команда, знаєш, хто як себе поведе, і коли бачиш оцю цілісність – все (сміється. – ДМ)! Їздила б і їздила.

– Ваш чоловік також режисер у проекті. І їздить у поїздки разом з вами…

– Не завжди. Може таке бути, що я вдома, він їде, або я поїхала з «шопінгом», а він – з «решкою». Ми один до одного не прив’язані в цьому плані.

– А ви маєте час на себе?

– Тобто?

– Наприклад, після другого сезону ви завагітніли, напевне, пішли в декрет…

– Я не була в декреті. Взагалі. Я вагітна до останнього тут бігала, місяць була вдома, хоча й тоді працювала віддалено. А вже через три місяці після народження сина полетіла на зйомки. А з чоловіком… Це наш проект, ми його разом створювали. Це наше життя. Ми іншого не знаємо.

Фото надані Оленою Синельниковою

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
39300
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду