Штиль між бурями

30 Листопада 2007
13196
30 Листопада 2007
18:41

Штиль між бурями

13196
Моніторинг політтехнологій у медіа за 12-19 листопада 2007 року.
Штиль між бурями
Екологічна катастрофа в Керченській протоці 11 листопада та загибель десятків шахтарів від вибуху газу і пожежі на шахті імені Засядька 18 листопада, на жаль, не стали «холодним душем» для політиків, повністю занурених у коаліційні інтриги. Трагедії для них – такі ж інформаційні приводи для самопіару, як відзначення дня працівника сільського господарства чи визначення дати засідання парламенту.
 
Події навколо аварії в Керченській протоці – нові свідчення зближення команд Ющенка і Януковича, успіхи Шуфрича і сигнал від Огризка. Сталося справжнє диво. В Україні – нова надзвичайна ситуація, а в ній, виявляється, винні не міністри Шуфрич і Рудьковський, а морська стихія та недбальство російських моряків.
 
Автори зауважили те, як перші особи держави, Президент і прем’єр-міністр, уникли використання ситуації в Керченській протоці для позиціювання в якості національних лідерів та суперництва. Більше того, обидва вирішили доручити своїм підлеглим сваритися з росіянами і сперечатися про те, хто несе відповідальність за аварії суден у протоці і хто має відшкодовувати збитки.
 
Вже в перший день Віктор Ющенко дав детальні доручення уряду, як він має діяти у ліквідації наслідків аварії:
 
«Глава держави просить Прем'єр-міністра України Віктора Януковича невідкладно:
утворити оперативний штаб для координації заходів щодо ліквідації аварій на суднах в акваторії Азовського та Чорного морів, руйнувань ліній електропередач, інших об'єктів життєзабезпечення населення у південних регіонах країни;
залучити до роботи з ліквідації наслідків аварії представників центральних та місцевих органів виконавчої влади;
вжити невідкладних заходів щодо подолання наслідків стихійного лиха та вирішити питання їх фінансування в установленому порядку, негайно залучивши для цього відповідні сили та засоби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, за потреби інші засоби;
взяти під особливий контроль екологічний стан у районах стихійного лиха, зокрема у Керченській затоці;
забезпечувати надання населенню через засоби масової інформації оперативних і достовірних відомостей про стан ліквідації наслідків стихійного лиха» (прес-служба Президента України Віктора Ющенка, 11 листопада 2007 року).
 
З одного боку, виглядало так, ніби Президент доручив прем’єру всю «брудну» роботу, щоб розв’язати собі руки для державного візиту в Ізраїль. Подібною тактикою часто користувався і Леонід Кучма. Делегування повноважень у кризових ситуаціях виливається у перекладання відповідальності за можливі негативні наслідки чи неправильні рішення. Тоді у Президента є можливість розкритикувати помилки уряду і встановити персональний контроль над подіями тоді, коли вони вже не загрожують негативними наслідками.
 
Крім того, варто пригадати, як Кабінет Міністрів і Янукович зокрема «прислухалися» до доручень і побажань Ющенка рік тому. Тоді такі «прохання» були елементами інформаційної та політичної війни, що тривала між Секретаріатом і урядом. Сьогодні це вже виглядає, з мовчазної згоди регіоналів, як нормальний механізм взаємодії між Президентом і прем’єр-міністром.
 
Віктор Янукович послідовно виконав усі розпорядження Президента: провів зустріч із прем’єр-міністром Росії Віктором Зубковим і домовився про спільні зусилля для ліквідації наслідків лиха. Й отримав у відповідь подяку за врятування людей. Дрібниці, але виборцям Януковича приємно:
 
«После заседания Виктор Янукович заявил, что не исключает возможности внесения изменений в межгосударственные соглашения с Россией касательно Керченского пролива. Среди прочего премьер считает, что следует запретить прохождение через пролив устаревших и слабо оснащённых танкеров.
Виктор Янукович, премьер-министр Украины: “Я впевнений, що Україна і Росія зацікавлені в кращому майбутньому. Все, що треба зробити, щоб поліпшити наші міждержавні угоди, ми будемо з двох сторін працювати. І ми вже зараз домовилися: я сьогодні підпишу листа прем'єр-міністру Росії, щоб ми зібрали, безумовно, по наслідках цього стихійного лиха, зібрали спільну групу міжурядову, підвели підсумки, і намітили спільні заходи”.
Виктор Зубков, премьер-министр РФ: “Я хочу поблагодарить вас за спасение наших моряков, мы благодарим вас за помощь, которую вы нам предоставили”» («Інтер», 12 листопада 2007 року).
 
Зі свого боку Президент обмежився лише коментарем із приводу необхідності підписання нової угоди з Росією про режим використання протоки:
 
«Україна має підписати новий договір з Росією про використання Керченської протоки. З такою ініціативою виступає президент Віктор Ющенко. У документі слід прописати нові вимоги до перевізників, товарів і способів транспортування. Тільки так можна запобігти катастрофам, подібним до тієї, яка сталася у Керченській протоці шість днів тому» (5 канал, 15 листопада 2007 року).
 
Якщо аналізувати з точки зору часу, Ющенко повторив тези Януковича як свої власні. З іншого боку, меседж про нову угоду міг від самого початку належати Президенту, або ж дипломати з оточення Ющенка і Януковича спільно дійшли думки про його доцільність.
 
Серед підлеглих Президента інформаційний слід у «керченській темі» залишили глава Секретаріату Віктор Балога та перший заступник глави МЗС Володимир Огризко. Перший написав листа Єврокомісії, в якому подякував за допомогу в ліквідації негативних наслідків аварії для екології моря. Для чого була оприлюднена ця технічна подробиця, сказати важко. Можна лише припустити, що в апараті Балоги хочуть показати, що їх шеф займається не лише боротьбою з Тимошенко (в чому його прямо звинуватив Луценко), а й корисними справами.
 
Володимир Огризко пройшов у повідомленнях медіа як спікер, який прямо озвучив претензії до Росії і повідомив про вимогу України до Росії відшкодувати екологічні збитки від аварії:
 
«“Тут наступають міжнародно-правові моменти: власники судна з моменту інциденту, що потягнув за собою польші наслідки, несуть відповідальність і за наслідки, за завдану шкоду. Ми чекаємо компенсації за збитки з боку Росії”, – сказав Володимир Огризко на першому засіданні міждержавної робочої групи з ліквідації наслідків стихійного лиха в Азовсько-Чорноморському басейні, що ввечері в четвер відбулося в Керчі» (ICTV, 16 листопада 2007 року).
 
Постать цього дипломата вже стала знаковою для найвищих політичних кіл у Росії: Огризко говорить про те, що думає Ющенко. Отже, Кремль отримав дуже чіткий сигнал: питання компенсації контролюється на найвищому рівні і, відповідно, може знайти рішення лише через взаємопорозуміння двох Президентів. Очевидно, Ющенко отримав додатковий козир у переговорах із Путіним і, можливо, використає його в «пакеті» з «газовими угодами».
 
Тим часом, російський чиновник зробив справжній подарунок команді прем’єр-міністра. Некоректні, принаймні по формі, заяви заступника голови Росприродонагляду Олега Мітволя про необхідність добудови дамби до о. Коса Тузла, про неможливість виплати компенсації Україні за екологічну шкоду, про можливі позови до України:
 
«Росія таки хоче добудувати дамбу до української Тузли. Єдиним рішенням проблеми недопущення потрапляння нафтової плями з Керченської протоки до Азовського моря Росприроднагляд вважає повне перекриття протоки між косою Тузла та островом Тузла.Про це заявив заступник голови цього російського відомства Олег Мітволь заступник голови Росприроднагляду: “Такая проблема с Азовским морем у нас будет 10–15 лет. Мы сегодня видим, что единственной возможностью принятия срочных и действенных мер является не только боновое, но и полное перекрытие пролива между косой Тузла и островом Тузла!”. Утім, ідею російської сторони добудувати дамбу до українського острова Тузла, українці коментувати не поспішають» (5 канал, 13 листопада 2007 року).
 
«“Если мы сегодня, следуя политическим каким-то аспектам, сделаем вид, что у нас мазута на дне нет, то мы должны понимать, что 15 лет Азовское море будет под воздействием мазута.
У нас выход сегодня только один – пытаться объяснить нашим украинским и международным коллегам то, что вопросов "незалежности" во время экологических кризисов не бывает...
Если 300-400 метров между дамбой и косой Тузла закрыть, то тогда здесь мы получим естественные боновые заграждения, основные водотоки будут идти через судоходный канал, и у нас будет загрязненная мазутом зона”, – пояснил Митволь» («Інтер», «Подробиці», 15 листопада 2007 року).
 
«Я как юрист могу сказать, что даже если бы не было вопросов к администрации Керченского судоходного канала, то было бы достаточно сложно оформить иски, так как не очень понятен механизм взыскания» («Інтер», «Подробиці», 16 листопада 2007 року).
 
«Российская Федерация готова в этой ситуации выставить встречные претензии. Я думаю, если мне бы поручили эту работу, дело могло бы закончиться выдвижением украинской стороне претензий относительно нанесенного вреда, который мы подсчитаем, экологии Российской Федерации.
Если бы полностью провели анализ и выяснили, что вина здесь также лежит на украинской морской администрации, то было бы очень интересно понять, кто и кому будет платить» (ICTV, 16 листопада 2007 року).
 
Завдяки Мітволю, «найбільш проросійський політик» Нестор Шуфрич (так він сам себе охарактеризував на «Свободі слова з Куликовим» 16 листопада 2007 у діалозі з тим таки Мітволем) знову після трагедії в Дніпропетровську позиціонував себе професіоналом та управлінцем, здатним захищати інтереси держави:
 
«Міністр із надзвичайних ситуацій України Нестор Шуфрич висловив думку, що ніякої дамби до Тузли росіяни не будуватимуть.
Нестор Шуфрич, міністр із питань надзвичайних ситуацій: “У присутності двох прем'єр-міністрів – України і Росії – я звернувся до свого колеги Шойгу, який спростував цю інформацію і сказав, що ніяких заяв уповноважених від МНС чи то Росії, чи то Краснодарського краю з приводу будівництва дамби не було і не може бути”» (5 канал, 14 листопада 2007 року).
 
Нестор Шуфрич: «Перед началом встречи мне уже журналисты задали вопрос, что возникла идея о том, чтобы соединить косу остров Тузла с украинской стороны, и остров Тузла – с российской стороны. Я возьму на себя ответственность сказать, что этот вопрос обсуждался и двумя министрами по вопросам чрезвычайных ситуаций, и двумя будущими руководителями русско-украинской совместной рабочей группы господами Королем и Корниенко – первыми заместителями министров транспорта России и Украины – в присутствии двух премьер-министров – господина Зубкова Виктора Алексеевича и господина Януковича Виктора Федоровича. И была эта идея отвергнута как заведомо неприемлемая и провокативная
Ми маємо досвід ліквідації цих надзвичайних ситуацій. Наслідки не носили такій катастрофічний характер. Я зараз далекий від того, щоб применшувати наслідки цієї аварії. Але я ще дальший від того, щоб говорити про катастрофу. Є нештатна ситуація з одного боку, але з іншого – ситуація, яка вжимає практику і досвід ліквідації таких аварій. Сьогодні я хочу підкреслити, що прем’єр-міністром Російської Федерації на зустрічі з прем’єр-міністром України була дана висока оцінка і слова подяки рятувальникам за те, що були врятовані російські моряки і була вчасно надана допомога» (ICTV, «Свобода слова» з Андрієм Куликовим, 16 листопада 2007 року).
 
Поки що робити далекосяжні висновки зарано, проте автори не можуть не звернути увагу на тенденцію в інформаційному позиціюванні Шуфрича. На фоні таких «регіональних» зубрів як Микола Азаров, Раїса Богатирьова чи Ганна Герман, які приїлися глядачеві з виправданням зростання споживчих цін чи звинуваченнями на адресу «помаранчевих», Шуфрич починає виглядати «людиною слова і діла». Досі на цю роль претендував лише сам Янукович. Завдяки зростаючій популярності і телеприсутності глава МНС, як показують події, може скласти певну конкуренцію лідеру Партії регіонів. У разі створення «широкої коаліції» Шуфрич може стати прийнятною кандидатурою на роль лідера «незадоволених» угодівством верхівки регіоналів.
 
За схожим до керченського сценарієм розвивалася інтрига навколо переговорів між Україною та Киргизією щодо вступу до СОТ. Знову була третя сторона, яка створювала проблеми для держави, доручення Президента та виконавська дисципліна у виконанні уряду Януковича.
 
Так, 13 листопада «Факти» ICTV повідомили про те, що Україна так і не досягла домовленості з Киргизстаном щодо вступу до СОТ після семи годин переговорів між першим віце-прем’єром Миколою Азаровим та його киргизьким колегою.
 
«Він так і не погодився на пропозицію реструктуризувати борг українських підприємств, який ще з радянських часів становить понад 27 мільйонів доларів. Передбачалося, що цю суму повернуть уже до березня наступного року за рахунок технічної допомоги. Водночас, міністр економіки Анатолій Кінах запевняє, що Україна продовжить переговори з Киргизстаном, але визнавати борг державним не буде» (ICTV, «Факти», 13 листопада 2007 року).
 
Того ж таки дня з’являється указ Президента про надання Киргизії гуманітарної допомоги, в якому Кабінетові Міністрів доручалося виділити відповідні кошти. Наступного дня, 14 листопада, рішення ухвалює Кабмін. А Глава держави та його підопічний міністр закордонних справ поспішають повідомити про «маленьку перемогу». Причому Ющенко був упевнений в тому, що уряд виконав його доручення ще 13 листопада:
 
«Україна підписала двосторонній протокол із Киргизстаном про вступ до Світової організації торгівлі і до кінця року повинна отримати членство в цій організації.
Про це повідомив Президент України Віктор Ющенко на зустрічі з активом Всєїзраїльського об'єднання вихідців з України і представниками української общини.
Зокрема, він відзначив, що, підписавши вчора фінальний протокол з Киргизстаном, Україна вирішила питання вступу у СОТ.
Таким чином, всі процедурні моменти зняті”, – сказав Президент, виразивши впевненість, що на наступній Нараді СОТ, яка відбудеться 15-20 грудня, Україна офіційно прийнята в цю організацію» (УНІАН, 14 листопада 2007 року).
 
«Арсеній Яценюк, міністр закордонних справ України: “Підписали двостронній протокол щодо доступу на ринку товарів і послуг. Таким чином, останній протокол, який був надзвичайно важливий для завершення переговорного процесу Україною вже підписаний. За сьогоднішніх умов я хотів би констатувати, що в нас немає перепон, в крайньому ивпадку станом на сьогоднішній день для того, щоб Україна до кінця поточного року стала членом Світової торгівельної організації”» (СТБ, 14 листопада 2007 року).
 
Отже, наявність «третьої особи» у конфліктній ситуації (Росії, Киргизії) дозволила командам Президента і прем’єр-міністра уникнути взаємних звинувачень. Більше того, Глава держави під час ліквідації наслідків катастрофи в протоці знову виступив у ролі стратега (див. матеріал «Без п’яти хвилин “широка коаліція” вже працює»), який визначає цілі для уряду, а глава уряду і міністри – в ролях безпосередніх виконавців доручень Президента на місцях. А в ситуації вирішення питання із Киргизією Секретаріат і Кабінет Міністрів спрацювали майже як єдиний бюрократичний апарат. І внаслідок цього, кожен на свій лад, скористалися з успіхів як із інформаційного приводу для самопіару.
 
Схоже, що між оточенням Ющенка і Януковича дійсно налагоджено тісну комунікацію, яка дозволяє уникати непотрібної конфронтації як на політичному, так і на інформаційному полі. Якщо вважати, що це припущення хибне, тоді глядачі є свідками «унікальної», мовчазної одностайності в діях і думках політичних сил, які ще півроку тому готові були боротися між собою за владу, не добираючи засобів.
 
 
Це солодке слово – влада
У ситуації міжвладдя Президент України відкрито зміцнює свої позиції. Враження від цього процесу були б об’ємнішими, якби телеканали збалансовано подавали усі новини про Президента, не обмежуючись набільш резонансними ініціативами.
 
Отже, однією з телевізійних топ-новин протягом усього тижня став «розбір польотів», який Ющенко влаштував Державтоінспекції.
 
«Президент Виктор Ющенко сегодня снова взялся за реформу Государственной автоинспекции. Это уже вторая попытка за последние два года. Поражённый ужасающей статистикой дорожных аварий, президент устроил гаишникам форменный разнос. На совещании по вопросам безопасности на дорогах глава государства назвал работу ГАИ “непрофессиональной и бездарной” и потребовал персональной ответственности региональных руководителей автоинспекций» («Інтер», «Подробиці», 12 листопада 2007 року).
 
«ДАІ – непрофесійні нездари, сказав Віктор Ющенко і пригрозив, що хабарникам зі смугастими жезлами буде не переливки, за них візьмуться СБУ і Генпрокуратура. Міжвідомча комісія щодо безпеки на дорогах сьогодні була буквально розгромна для ДАІ. Президент наголосив, що найбільші проблеми відомства - хабарі і нехлюйське ставлення інспекторів до учасників дорожнього руху…
Далі Президент приступив до персональних доган. З паперами в руках він висунув генералам конкретні претензії щодо хабарництва, недбалості та співучасті працівників ДАІ в злочинних угрупованнях.
Президент неодноразово підкреслив, що наполягає на якнайшвидшій, до кінця місяця, кадровій чистці в лавах Державтоінспекції. Він повідомив, що СБУ та Генпрокуратура отримали доручення провести спецоперації щодо виявлення зловживань серед інспекторів» («1+1», 12 листопада 2007 року).
 
Проте гора породила мишу. Першим (чи єдиним?) наслідком публічної критики Президента став указ про скасування спецномерів та їх показова здача деякими вищими чиновниками. Телеканали скептично відреагували на цю чергову піар-ініціативу:
 
«Президент Украины снова меняет правила дорожного движения. Теперь он отменяет государственные специальные номера, с которыми ездят высокие чины.
Под зданием правительства никто из министров не паниковал по поводу потери дорожной привилегии. Чрезвычайный министр Нестор Шуфрич с первых слов вопроса перешел в наступление…
Дальше Шуфрич начал рекламировать своего шефа Януковича – который давно отказался от государственных номеров. Политический оппонент Шуфрича также хвалил инициативу своего патрона – Ющенко. Спецномера прочь – новый лозунг помаранчевых. Остальные чиновники безразлично отнеслись к указу Ющенко о запрете модных номерных знаков.
Правда, никто не отменял удостоверение министра или депутата, которое до сих пор решает любой вопрос. Заместитель министра внутренних дел верит – его подчиненные гаишники не будут бояться крутых удостоверений» (СТБ, Вікна, 14 листопада 2007 року).
 
Отже, перед Президентом виникає реальна проблема: «проривні» ініціативи глушаться невиваженими кроками його підлеглих. Асиметрія очевидна: здачею спецномерів не можна вирішити жодної проблеми, які підняв сам Глава держави на нараді, але цілком можливо дискредитувати заплановані зміни у роботі відомства. Якщо найближчим часом нічого нового зроблено не буде, ця ініціатива знову буде зарахована в політичний «пасив» Глави держави.
 
Не менш цікавою, з аналітичної точки зору, була зустріч Віктор Ющенка із Генпрокурором Олександром Медведьком (16 листопада 2007 року). За її результатами прокуратура отримала низку доручень від Глави держави:
 
«1. Дати чітку оцінку причин виникнення аварії у Керченській протоці.
2. Перевірити правомірність застосування сили проти кримських татар на Ай-Петрі.
3. Контролювати ретельне розслідування кримінальних справ, порушених за фактами антисемітських проявів. У цьому контексті Президент наголосив: “Я хочу, щоб ми дали чітку позицію Української держави щодо злочинів, пов’язаних з проявами антисемітизму».
 
Зустріч Ющенка і Медведька пройшла майже непоміченою центральними телеканалами. Лише Перший національний згадав про неї у вечірніх новинах, відштовхуючись від найбільш резонансного приводу:
 
«До кінця наступного тижня Генпрокуратура має назвати причини аварії в Керченській протоці. Дати оцінку недоліків в ході усунення її наслідків, таке завдання Віктор Ющенко дав керівнику відомства.
Віктор Медведько розказав Президенту, що прокуратурою вже відкриті дві кримінальні справи: щодо порушення природоохоронного законодавства України і правил безпеки на водному транспорті. За словами Генпрокурора, їх розслідування – на особливому контролі» (Перший національний, 16 листопада 2007 року).
 
Тим часом, жоден телеканал не звернув увагу на те, що це вже друга зустріч Президента і Генпрокурора з початку листопада, в ході якої Президент дає прямі вказівки, а Медьведько зобов’язується їх неухильно виконувати. Очевидно, така різка зміна у лояльності Медведька пояснюється результатами виборів та відкритим обговоренням політиками з БЮТ і «НУ-НС» кандидатур його наступників.
 
Походи Генпрокурора на Банкову стали продовженням його публічної лінії, яку він зайняв з 2 листопада на прес-конференції у Донецьку:
 
«Генеральний прокурор Олександр Медведько запевняє, що не піддавався і не піддасться тиску жодних політичних сил.
Те, що намагаються впливати і ставити на якийсь бік, це є. Але я як генеральний прокурор вважаю, що мені вдалося за час роботи пройти центральною лінією і не повернути ні ліворуч, ні праворуч, ні до білих, ні до червоних.
Вони спекулюють на тому, що не розслідуються кримінальні справи і, перш за все, обвинувачують генерального прокурора. Ви ж знаєте, як говорять на мене – донецький приїхав, не розслідуються кримінальні справи…
Я як генеральний прокурор прагне практично не втручатися в розслідування кримінальних справ. У нас слідчий процесуально самостійний, він ухвалює рішення… Жоден слідчий за час моєї роботи в Генпрокуратурі, де я практично з 2002 року, не скаже, що я коли-небудь дав вказівку або припинити справу, або призупинити справу, або направити в суд» (УНІАН, 2 листопада 2007 року).
 
6 листопада Генеральна прокуратура скасувала постанову про закриття кримінальної справи щодо екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка, порушеної за фактами незаконного присвоєння йому військових звань, використання диплома про вищу освіту та отримання у зв’язку з цим заробітної плати. 9 листопада Генпрокуратура відмовила міністру внутрішніх справ Василю Цушку в порушенні кримінальної справи щодо його отруєння. 12 листопада Медведько зобов’язався тримати на постійному контролі стан справ у ДАІ.
 
Отже, поки тривали коаліційні переговори, Секретаріату і Президенту вдалося знайти «ключі» до керівництва Генпрокуратури, яке, у свою чергу, вкотре вирішило підпорядкуватися сильнішому на даний момент гравцю. Чи дозволять Медведьку всі ці демонстрації лояльності залишитися в кріслі Генпрокурора? Чи скористається Президент із лояльності прокуратури для її реформування і очищення від кадрів Васильєва і Піскуна? Чи буде знайдена компромісна фігура професіонала-Генпрокурора?
 
Очевидно, відповідь на ці питання дасть завершення коаліціади, але не факт. Що телеканали зможуть адекватно пояснити громадянам стан і тенденції у правоохоронних структурах України.
 
Тим часом, про концентрацію Президентом контролю над «силовиками» «забули» не лише телеканали, а й спікери Партії регіонів. Відзначився, хіба що, Олександр Кузьмук, який м’яко розкритикував ідею переведення Внутрішніх військ у пряме підпорядкування Главі держави під новою назвою – «Національна гвардія».
 
Про це він заявив в ефірі 5-го каналу: «Європейська практика свідчить, що главі держави напряму жодна силова структура не підпорядковується.
Віце-прем’єр зазначив, що аналогічні структури внутрішніх військ у Європі – гвардія, карабінери, жандармерія – мають різне підпорядкування – Мін’юсту, Міноборони, або МВС. На його думку, ця ініціатива є "ситуативним бажанням президента(5 канал, 16 листопада 2007 року).
 
Це була єдина репліка регіоналів у відповідь на новину, яку 5 канал подав 15 листопада. Показово, що оцінки Кузьмука була набагато м’якіші, ніж незалежна експертна оцінка планів Президента:
«Згідно з законопроектом командувача внутрішніх військ, чи то Національної гвардії, призначатиме особисто Президент. Віктор Ющенко пояснює – інакше ситуація із захопленням Генпрокуратури може повторитися.
Віктор Ющенко, Президент України: "Перш за все нам підпорядкування людей у погонах привести до одного значення, яке передбачено Конституцією України.Є один Верховний Головнокомандуючий і йому підпорядковані всі військові формування"…
Військовий експерт, Валентин Бадрак, з осторогою спостерігає за ініціативою глави держави. Каже, зосереджувати контроль над усіма силовиками – це не по-європейськи…Адже інший авторитарний лідер на посаді Президента може використати у своїх цілях слухняних силовиків
Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, роззброєння та конверсії: "Мені особисто ця ситуація нагадує Стародавній Рим, коли імператор намагався мати Преторіанську гвардію і особисто призначав командира гвардійців і від цього мав певні можливості впливати на всю політику(5 канал, 15 листопада 2007 року).
 
Не виключено, що регіонали не поспішають заперечувати проти такої ініціативи саме тому, що сподіваються на наступних президентських виборах здобути перемогу і перебрати у Ющенка усі відповідні важелі. У тактичному плані вони, які і Тимошенко, використовують технологію ігнорування події, щоб не псувати стосунків із Президентом.
 
Єдиним негативним сигналом з боку Партії регіонів у бік Банкової стало анонсування 13 листопада планів зі проведення другого з'їзду депутатів усіх рівнів у Сіверськодонецьку. Привід – порушення питання та попередження «ідеології націоналізму».
 
Показово, що відповідну заяву зробив голова Луганської обласної ради Валерій Голенко. З одного боку, це виглядає як виключно місцева самодіяльність «окремих членів партії». Принаймні, таку інтерпретацію у своєму коментарі тележурналістам запропонувала Раїса Богатирьова. З іншого – голова облради є статусною фігурою, і для виборців Партії регіонів це є сигналом про продовження партією «жорсткої» лінії щодо захисту їхніх інтересів, зокрема у мовній та культурній сфері:
 
«Валерий Голенко, председатель Луганского областного совета: “Идет такой идеологический штурм. С одной стороны. Есть попытки подчинить всю Украину идеологии Галичины, идеологии национализма. Мы видим в этом опасность, мы видим в этом опасность для всей Украины, для целостности Украины. И будем этому сопротивляться.
В облсовет Голенко попал по списку ПР. Однако со своим патроном по партии Януковичем, говорит, эту идею не обсуждал. Старшие товарищи Голенко вообще неохотно говорят о планах снова собраться в Северскодонецке, возможно, помнят не очень приятные для любого человека вызовы на допрос в СБУ и прокуратуру после прошлого съезда.
Раиса Богатырева, народный депутат Украины, Партия регионов: “Ця ініціатива, про яку ви говорите, не обговорювалася сьогодні. Вона висловлена народним депутатом, який має право на таку позицію. Але ми не приймали і не обговорювали такого рішення”» (СТБ, «Вікна», 14 листопада 2007 року).
 
Більше того, регіонали проігнорували попередження з боку СБУ, що пообіцяла пильно стежити за організацією з’їзду у Сіверськодонецьку. Адже в разі потрапляння в опозицію команда Януковича отримає імунітет від переслідувань, і Президенту навіть за допомогою СБУ буде важко заблокувати подібні ініціативи. Зрозуміло, що в разі «утворення» коаліції Партія регіонів пообіцяє «забути» про двомовність і антинатовську риторику до гірших часів.
 
До явно програшних інформаційних ходів Януковича варто віднести його виступ з приводу святкування дня працівників сільського господарства. Виявляється, від рекордного зростання цін на споживчі товари виграли селяни. Журналісти СТБ знову виявилися на висоті, порівнявши слова прем’єра зі враженням звичайних селян (15 листопада 2007 року):
 
«Кто выиграл в Украине от подорожания продуктов питания? Премьер-министр считает, что крестьяне. Мы решили проверить, так ли это на самом деле.
Все началось с празднования Дня сельского хозяйства. Утром в Октябрьском дворце Києва – очередь. Янукович к крестьянам пришел с заготовкой – текст на подсказчике. Нужные слова премьер ищет на специальном стекле. И вот он обнародовал главную мысль крестьянам – кто на самом деле заработал на инфляции продуктов.
Виктор Янукович, премьер-министр Украины: “Від підвищення цін на споживчому ринку цього року, на мій погляд, виграли насамперед селяни”.
Село на Киевщине. Здесь о том, что они стали богаче благодаря подорожанию продуктов, узнали впервые.
Крестьянин: “Це сказали у верхах. А в село зайдіть та спитайте людину. Ту доярку, ту свинарку, ту людину, що 3-5 курей тримає, що тягає...”.
Крестьянка: “Якщо селяни їздять, скупляють пшеницю, продають по 8 гривень відро, а на базар як поїдете, скільки відро пшениці коштує? 15-20 гривень. Хто виграє – селяни чи перекупщики?”.
 
«А в остальном, прекрасная маркиза...»
Незважаючи на заклик Президента і свого лідера «мінімізували приватні амбіції» і «зосередитися на державних пріоритетах», численні формальні та неформальні лідери «Нашої України – Народної самооборони» вирішили з’ясувати стосунки, використовуючи телебачення. Очевидно, це робилося з розрахунку якраз на втягування Віктора Ющенка у внутрішньопартійні справи. Ініціатором конфронтації був Юрій Луценко. Спочатку було його інтерв’ю газеті «Коммерсант» (16 листопада 2007 року), потім поява на кількох телеканалах.
 
Приводом для скандалу стала ситуація зі зволіканням підписання «коаліційної угоди» депутатами – «людьми Балоги»:
 
«Юрій Луценко: “Це стало непристойно довгим і непристойно амбіційним – після двох заяв президента про неминучість демократичної більшості! Дали слово створити демократичну коаліцію з БЮТ – його треба тримати. Навіть якщо це комусь неприємно через персоналії. Ця заява наплодить мені недругів і ворогів. Але, тим не менше, призведе до 228 голосів демократичної більшості у парламенті. Якщо ціною цього буде, що Луценку не дозволять зайняти якесь владне крісло – нехай так і буде”» («Інтер», «Подробиці», 17 листопада 2007 року).
 
Для того, щоби привернути увагу ЗМІ до свого демаршу, Луценко тоді таки заявив про «призупинення участі Народної самооборони” у створенні єдиної партії на базі блоку “НУ-НС”». Зважаючи на те, що ще 15б листопада голова політради «НУ-НС» і союзник Луценка В’ячеслав Кириленко заявив про об’єднання всіх партій, слова лідера «НС» викликали природну цікавість журналістів.
 
Тому вже наступного дня Луценко виклав свої тези у розгорнутому вигляді в інтерв’ю 5-му каналові. Зокрема, визнав, що своїми заявами він намагається переконати Віктора Ющенка у доцільності відкритої підтримки коаліції «НУ-НС» і БЮТ:
 
«Я впевнений, що на наступному тижні він (Віктор Ющенко) вступить у цю політичну гру і скаже своє слово... Президент уже сказав: всі обрані депутати “НУ-НС” повинні підписати зобов'язання створити демократичну коаліцію» (5 канал, 18 листопада 2007 року).
 
При цьому, Луценко навів приклади переваг такої коаліції для Президента. Зокрема:
 
1. Об’єднання партій не лише в рамках «НУ-НС», а й об’єднання БЮТ і «НУ-НС»:
 
«Якби ми так добре спрацювалися в наступному демократичному уряді, якби ми дали те, чого від нас чекають, хоч би наполовину, то могло б йтися про певне об’єднання цих політичних сил в рамках певного більш стабільного блоку, який висуне єдиного кандидата в президенти.
У більшості ми союзники. Є речі, які є дискусійними і в “НУ-НС”, і в БЮТ. Але що заважає нам об'єднатися в союз демократичних сил? Не обов’язково в єдину партію, а в союз. І показати, що демократи вміють і об’єднуватися, і працювати. Я на це налаштований».
 
2. Відсутність конкурентів на президентських виборів:
«В Юлії Володимирівни ще все попереду. Майже стільки, скільки в мене. В мене трошки більше, бо я молодший» (5 канал, 18 листопада 2007 року).
 
Другою ціллю Луценка було «таврування» «справжніх» винуватців внутрішньої кризи в пропрезидентському блоці. Луценко відзначив, що суть питання не в тому, що члени «НУ-НС» Ігор Кріль, Василь Петьовка і секретар РНБО Іван Плющ не підписали документ про коаліцію з БЮТ:
 
«Не в них питання. Прізвища можуть бути зовсім інші, але є деякі гравці, які, влаштовуючи різні моделі, борючись проти персоналій або за персоналії, забувають про національний інтерес, зрештою – про відповідальність за дані обіцянки виборцям…
Ключовим гравцем є пан Балога, від якого залежить частина нестійких депутатів, що з ним зв'язані і сьогодні декларують сумнів у доцільності такого союзу .
Я практично впевнений, що це – тільки інтриги, що це тільки збільшення свого виграшу в переговорах. Але це стало непристойно ... довгим і непристойно ставить під сумнів спільний результат» (5 канал, 18 листопада 2007 року).
 
Тим часом, глава Секретаріату продовжував через своїх представників у раді висувати Тимошенко нові вимоги в обмін на створення коаліції та обрання її прем’єр-міністром:
 
«Ігор Кріль, народний депутат VI скликання, Блок "Наша Україна – Народна самооборона": “Якщо на посаду прем'єра буде обрана людина, яка претендує на посаду президента, ми будемо мати ще більший конфлікт, ще більше проблеми, ми тоді забудемо про те, що у нас є економіка в державі, соціальна політика в державі. Тому що політик, який буде працювати на посаді прем'єра він буде думати про те, як піднятись вище президента”» («Інтер», «Подробиці», 18 листопада 2007 року).
 
«Останнє слово щодо кандидатури спікера буде за Президентом. Про це заявляє новообраний депутат від НУНС Роман Зварич. Поки що обговорювали лише одного кандидата – В'ячеслава Кириленка, – наголосив він. 
Водночас інший нунсівець – Михайло Полянчич – уважає, що більшість підтримає спікера Івана Плюща. І цю кандидатуру слід зафіксувати в коаліційній угоді, яку підпишуть БЮТ і НУНС, – повідомляє РБК Україна. На думку Полянчича, у документі треба зазначити і єдину кандидатуру мера столиці. Оскільки лише тоді до коаліції увійдуть 228 народних депутатів, – наголосив депутат» (5 канал, 16 листопада 2007 року).
 
Отже, лідери різних центрів впливу у «НУ-НС» так і не спромоглися сформулювати спільну позицію блоку і висунути спільні вимоги до союзників БЮТ. Замість пошуку компромісу, консолідації навколо інтересів Президента як гравця, що забезпечує політичну стабільність і баланс сил, Луценко і Балога вдалися до взаємного шантажу і боротьби.
 
Якщо це завершиться явним провалом і нестворенням політичної коаліції, основний удар БЮТ завдасть не по Балозі чи Луценку, а по Ющенку. А без сильного Президента на обох фігурантів скандалу чекає дуже непевне політичне майбутнє. Чи є шанс уникнути такого сценарію, буде зрозуміло з розвитку подій.
 
 
Блондинка за рогом
 
Юлія Тимошенко, все ще обмежена статусом опозиціонерки та позбавлена можливостей підкріплювати власні меседжі управлінськими рішеннями, залишалася вірною тактиці очікування та демонстрації впевненості у перемозі (читай – створенні парламентської коаліції БЮТ та «НУ-НС» і отримання посади прем’єра). Оскільки наближенню цієї мети всіляко намагалися запобігти представники Партії регіонів, саме на них і був спрямований пафос публічних виступів лідерки БЮТ.
 
Труднощі організаційного оформлення діяльності робочої групи парламенту, зокрема вперте намагання регіоналів просунути на посаду її керівника комуніста Адама Мартинюка, змусили Тимошенко виступити зі своєрідним попередженням для колег по парламенту – мовляв, робота може початися і без їх участі в підготовчих процесах.
 
«“Якщо підготовча група, яка саботується Партією регіонів, так і не розпочне свою роботу, то тоді всі депутати зобов’язані 26 листопада вийти в залу Верховної Ради. І якщо підготовча група не зробить проекти документів для голосування, то тоді сама Верховна Рада всім своїм складом буде голосувати”, – заявила Юлія Тимошенко. Серед питань для голосування Тимошенко назвала питання розміщення депутатів у сесійній залі Верховної Ради та створення парламентських комітетів. За словами Тимошенко, регламентом Верховної Ради передбачено подібну процедуру голосування у парламенті поза межами робочої групи.Вона також додала, що демократичні сили вирішили залишити ту саму кількість комітетів, як у Верховній Раді V скликання для того, щоб “зайвий раз не створювати протистояння в залі”.
На запитання, чи не буде робота Верховної Ради заблокована таким самим чином, як робота підготовчої групи, лідер БЮТ заперечила, що цього не буде, оскільки БЮТ і “НУ-НС” “мають перевагу у голосах завдяки демократичній коаліції”».
 
Уже традиційно Тимошенко уникала предметних коментарів стосовно загострення ситуації у стані політичних партнерів з блоку «НУ-НС», де частина депутатів відмовилася скріпити своїми підписами коаліційну угоду з БЮТом. Цей обов’язок було покладено на інших партійних спікерів, але й їхні коментарі ситуації носили явно опосередкований і не розрахований на широкий загал характер.
 
Зокрема, заступник лідера БЮТ Микола Томенко в розмові з кореспондентом агентства УНІАН висловив думку, що, як тільки Закарпатська обласна організація «Нашої України» виконає угоду про співпрацю між БЮТ та партією «Народний Союз “Наша Україна”» на регіональному рівні, проблема відмови двох членів блоку «Наша Україна – Народна самооборона», які представляють Закарпаття, підписувати коаліційну угоду буде вирішена автоматично.
 
Він нагадав, що навесні цього року між регіональними партійними осередками блоку «Наша Україна» і БЮТ були підписані угоди, які передбачають співпрацю та вихід з усіх коаліцій, що утворені з Партією регіонів на місцевому рівні. Крім того, за словами Миколи Томенка, ці угоди зобов’язували БЮТ та «Нашу Україну» в органах місцевої влади створити демократичну коаліцію. Заступник лідерки БЮТ наголосив, що єдиною обласною радою, в якій досі не сформовано такої коаліції, є Закарпатська, оскільки фракція «Наша Україна» перебуває в коаліції з Партією регіонів, а БЮТ досі в опозиції.
 
Микола Томенко висловив переконання, що «як тільки керівництво “Нашої України” зобов’яже свій осередок у Закарпатті виконати цю угоду, то проблема відсутності 226 голосів у демократичній коаліції зніметься сама собою».
 
«Саме системна співпраця БЮТ та “Нашої України” на регіональному рівні призведе до того, що 2 депутати від Закарпаття підпишуть угоду про створення демократичної коаліції», – заявив він.
 
Припущення досить дивне і виглядає швидше як відвертий натяк на те, що керівництво БЮТ чітко усвідомлює роль глави президентського Секретаріату закарпатця Віктора Балоги в тих процесах, що відбуваються всередині фракції «НУ-НС», тим більше з огляду на те, що двоє з трьох на той час «непідписантів» Василь Петьовка та Ігор Кріль належать до його «команди».
 
Щоправда, вже невдовзі, коли незважаючи на всі обіцянки лідерів «НУ-НС» про врегулювання ситуації, «непідписанти» виявили непоступливість і з’явилася тенденція до розширення їх лав, риторика спікера БЮТ стала значно конкретнішою. До речі, ще перед черговою публічною заявою Миколи Томенка – і, мабуть, зовсім не випадково – в інтернет-виданні «Українська правда» з’явилася стаття під красномовною назвою: «З життя державної еліти: маєток Івана Плюща», в якій детально розповідалась історія отримання секретарем РНБО у власність будинку та земельної ділянки в комплексі відпочинку «Пуща-Водиця», що знаходиться у власності держави. З тексту, очевидно, мало скластися враження про те, що за прихильністю екс-спікера до ідеї «широкої коаліції» лежить не тільки державницький інтерес...
 
Вже 19 листопада той же Микола Томенко розповсюдив заяву, де висловився за те, щоби Президент України Віктор Ющенко перед початком роботи нового парламенту оприлюднив чітку позицію щодо складу майбутньої коаліції.
 
За його словами, «було би надзвичайно важливо перед початком роботи Верховної Ради VI скликання, створення коаліції та напередодні 3-ї річниці Майдану почути чітку позицію Президента стосовно того, якою він бачить майбутню діяльність нового парламенту та оптимальну коаліцію для України, щоб вдруге не повторювати “спікеріаду” чи “прем’єріаду”, що остаточно підірве довіру до політиків та Верховної Ради, яка ще не почала працювати».
 
На думку Миколи Томенка, нинішня історія створення демократичної коаліції дедалі більше починає нагадувати аналогічний сумний період «коаліціади» 2006 року, коли кілька місяців дискусій і запевнень політиків у тому, що всі зацікавлені у створенні коаліції між БЮТ та «Нашою Україною», завершилася поданням на посаду прем’єра кандидатури Віктора Януковича.
 
Він констатує, що попри всі декларування політиків про те, що коаліція демократичних сил будо створено на наступний день післявиборчої кампанії, дедалі частіше відбувається ревізія заяв, підписаних документів та передвиборчих обіцянок. За словами Микола Томенка, «найбільш активними в процедурі такої ревізії виступають підлеглий Віктора Ющенка, Секретар РНБО Іван Плющ, керівник Секретаріату Президента Віктор Балога разом зі своїм (як пишуть ЗМІ) двоюрідним братом Василем Петьовкою та давнім компаньйоном по бізнесу, заступником голови правління ТОВ Барва” Ігорем Крілем». При цьому, зазначає Микола Томенко, «якщо закарпатські вихованці Віктора Балоги лише виставляють нові вимоги по створенню демократичної коаліції, то Іван Плющ, зокрема, на Волині, чітко обґрунтував нове гасло переговорного процесу або широка коаліція, або ніяка”».
 
Згаданий вище матеріал опублікований в «Українській правді» також був актуалізований у заяві Томенка. Він зокрема, зазначив, що секретар РНБО «принципово не дотримується головного гасла президентської партії “Закон – один для всіх”, адже Івін Плющ, по-перше, перебуває у тому віці, який не дозволяє йому обіймати посаду держслужбовця. По-друге, він всупереч передвиборчим обіцянкам про ліквідацію пільг для всіх чиновників, нещодавно “потурбувався” про переведення у свою власність будинку у “Пущі-Водиці”, який за ним закріплено в довічне користування як за екс-спікером парламенту. По-третє, фахівці звертають увагу на незаконність його реєстрації народним депутатом, оскільки він не подав документи, що підтверджують його звільнення з попереднього місця роботи та завірену нотаріально виписку з трудової книжки, яка підтверджує цей факт».
 
Тому, за словами Миколи Томенка, «виникає питання: чи це – відверта“антипрезидентська” діяльність Секретаря РНБО Івана Плюща, чи його власна ініціатива як політика з великим досвідом, що був не останньою людиною за часів Кучми-Кравчука, чи це елемент політичної гри, в якій Іван Плющ відіграє роль негативного героя
 
Ще один спікер БЮТ Йосип Вінський, схоже, поставив крапку (або, як мінімум, жирну кому) в історії з потенційним приєднанням до демкоаліції блоку Литвина, заявивши про відмову лідера блоку свого імені вести відповідні переговори з БЮТ.
 
Про це він сказав в інтерн’ю журналу «Фокус». «По-перше, Литвин сам відмовився вести переговори. А по-друге, у нас немає необхідності його залучати (до коаліції)», – сказав Вінський, відповідаючи на питання, чому БЮТ не вдалося домовитися з Литвином про коаліцію. Представник БЮТ зазначив, що його політична сила і блок «Наша Україна – Народна самооборона» матимуть достатню кількість голосів для ухвалення рішень у разі формування їх коаліції, і тому їм не обов’язково залучати до коаліції ще когось.
 
«Нинішніх 228 голосів досить, щоб створити коаліцію. Тому в Литвина сьогодні немає ніякої золотої акції. Він не може допомогти регіонам з комуністами, ми ж і без нього сформуємо більшість», – сказав Вінський.
 
«Він (Литвин) уже домовився з регіоналами... (коаліції в них) не виходить, але в них, очевидно є надія на інший формат, на якісь інші варіанти», – припустив Вінський.
 
За межами коаліційної проблематики БЮТ також виступив зі спеціальною заявою щодо трагедії на шахті імені Засядька. «Сьогодні сталася одна з наймасштабніших катастроф в історії українського вуглевидобування – вибух на шахті імені Засядька знову забрав життя шахтарів», – зазначено у спеціальному повідомленні прес-служби БЮТ.
 
«Блок Юлії Тимошенко висловлює співчуття загиблим та членам їхніх родин.
Переконані, що задля подолання трагічних наслідків та вжиття заходів щодо недопущення нових подібних трагедій повинні поєднати зусилля всі політичні сили: Президент, Уряд, Верховна Рада та опозиція.
Ми вважаємо, що потрібно негайно втілити в життя хоча б одну справжню державну програму, яка зробить пріоритетом номер один безпеку праці на шахтах, а не безкінечно красти шахтарські кошти. Потрібно нарешті перестати вимірювати кожен мільйон тон добутого чорного золота людськими життями».
 
Лідерка БЮТ, очевидно, підтримуючи свій імідж «берегині» цінностей помаранчевої революції, вирішила також виступити з публічною заявою, ще й із нагоди такої одіозної, хоч і немасштабної події, як нагородження сумнозвісного за фальсифікацією президентських виборів 2004 року Сергія Ківалова.
 
Юлія Тимошенко звернулася до голови Центрвиборчкому Володимира Шаповала з проханням скасувати рішення про надання відзнаки колишньому голові ЦВК Сергію Ківалову.
 
Про це йшлося у коментарі Тимошенко публікації «Української правди» про відзнаку, вручену Ківалову «за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України та з нагоди 10-ї річниці утворення Центральної виборчої комісії».
 
«Я прошу голову ЦВК Володимира Шаповала виправити помилку. Принаймні в спорті такі правила діють. Тому я пропоную скасувати рішення про нагородження Ківалова, як такого, що не пройшов допінг-тест на демократію», – заявила Тимошенко.
 
Вона вважає, що «не можна нагороджувати за “реалізацію конституційних виборчих прав громадян” того, хто плювати хотів і на ці права, і на самих громадян». “Що стосується вчорашнього нагородження, то я пропоную виправити цю помилку. Почуття ніяковості голови ЦВК, який скасовує Почесну грамоту Ківалову, неспівставна з вартістю, яку треба буде сплатити українській демократії, коли нагорода так і не буде відмінена», – зазначила Тимошенко.
 
Вона також нагадала, що 24 листопада 2004 року Ківалов у ЦВК заявив, що новим президентом України обрано Віктора Януковича. «Нагороджено людину, яка стала символом масштабних фальсифікацій, перекручення результатів виборів та нахабної маніпуляції в ході виборів президента України», – заявляє лідерка БЮТ.
 
Вона також пообіцяла, що не буде «закривати очі на такі події»: «Якщо хтось сподівається, що я буду мовчати як риба, чекаючи особистого свята, пов'язаного з формуванням демократичної коаліції і з призначенням нового прем'єр-міністра, то нехай краще не сподіваються».
 
Нарешті, ще одним доповнюючим штрихом у «тихій» інформаційній кампанії Юлії Тимошенко стало оприлюднення результатів соціологічного дослідження, згідно якого більшість українських громадян вважає, що найімовірнішим прем’єр-міністром України після початку роботи Верховної Ради стане лідерка БЮТ Юлія Тимошенко:
 
«Про це свідчать результати 8-ї хвилі дослідження суспільної думки, проведеного компанією Research&Branding Group c 20 жовтня по 1 листопада поточного року.
Опитування проводилося методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і Криму. У ході дослідження було опитано 2 тисячі осіб. Очікувана середня похибка вибірки становить +/- 2,2%.
Результати дослідження були оприлюднені на прес-конференції соціологом компанії Євгеном Копатьком у вівторок у Києві.
На думку 61% українських громадян, імовірніше за все, наступним прем'єр-міністром стане Юлія Тимошенко. На думку 16% – Віктор Янукович. По 1% вважають, що уряд очолить екс-прем'єр-міністр Юрій Єхануров і нинішній міністр закордонних справ Арсеній Яценюк» а матеріалами «Інтерфакс-Україна»).
 
Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду "Відродження" та Агентства США з міжнародного розвитку. Висловлені тут погляди належать автору (авторам) та необов'язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду "Відродження"».
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
13196
Читайте також
11.09.2008 12:02
Петро Бурковський, Сергій Черненко
26 169
05.12.2007 14:29
Петро Бурковський, Сергій Черненко
для «Детектор медіа»
11 040
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду