Десять років по зникненні Георгія Ґонґадзе. Неважко було передбачити, що ця дата стане приводом для масштабної критики на адресу влади, яка не тільки перейняла в «помаранчевих» естафету бездіяльності у цій справі, але й викликає своїм ставленням до медіа обґрунтовані побоювання, що життя «незручних» журналістів знов опиниться в небезпеці. До того ж, незабаром мав сплисти термін давності для вбивства Георгія (хоча з цього приводу думки юристів різняться). Влада розважливо завдала інформаційного удару на упередження, за два дні до роковин оголосивши слідство у «справі Пукача» завершеним та каналізувавши таким чином суспільну та медійну дискусію в умовно менш незручному для себе напрямку. Згодом слідство було поновлене, а рішення слідчих звалити все на Кравченка демонстративно критикувалось на найвищому рівні (із натяком на те, що дії Генпрокуратури з Банковою не узгоджуються).

Тема «справи Ґонґадзе» в актуальних аспектах висвітлювалась рясно, хоча можна простежити порівняно нижчу активність її висвітлення у телеканалів групи Пінчука - треба думати, з причин, пов'язаних із сімейно-корпоративними табу. Водночас, низка сенсаційних фактів, що стосувалися свідчень Пукача, оприлюднена «Українською правдою», не потрапила в порядок денний теленовин узагалі. Йдеться передусім про епізоди, в яких згадується прізвище чинного Голови Верховної Ради Володимира Литвина. Вочевидь, доля Литвина та Кучми дотепер сильно небайдужа тим, хто впливає на телеефір. Адже в ході інформаційної хвилі навколо «справи Ґонґадзе» було реалізовано зухвалу маніпуляцію, спрямовану на їхнє відбілювання.

 «Зізнання» Мельниченка

«Вбивство Георгія Ґонґадзе було провокацією західних спецслужб, спрямованою на повалення президента Кучми». Спецоперація з поширення цього меседжу пройшла блискуче, а подекуди журналісти перевершили всі можливі сподівання. Так, глядачі трьох телеканалів довідались, що Ґонґадзе за дорученням ЦРУ вбив Мельниченко. Або щось подібне. Принаймні, що Мельниченко в усьому зізнався.

От як це було реалізовано: після повідомлення Генпрокуратури про завершення слідства у справі Ґонґадзе екс-президент Леонід Кучма заявив, що вся історія з убивством Ґонґадзе та плівками Мельниченка - «міжнародна провокація, щоб Україну скомпрометувати». Як можливий організатор було назване Центральне розвідувальне управління США, але обережно, непрямо - мовляв, спецслужби самі розумієте якої держави...

Мельниченко ж, коментуючи заяву народного депутата Василя Грицака (а не Кучми), сказав наступне: «Я абсолютно підтверджую, що це була спецоперація з усунення не законно обраного президента, а людини, яка у 1999 році заволоділа владою. Він (Кучма) не був президентом де-факто, а був лише де-юре. Ця спецоперація була розроблена і втілена мною. Потім спецслужби інших країн намагалися вплинути на ситуацію в Україні. Це і спецслужби Америки, і спецслужби Росії».

Нічого скандального, крім вживання, - вслід за Грицаком, - слова «спецоперація», в цій заяві немає. Ключові слова в ній -  «була розроблена і втілена мною», інакше кажучи, Мельниченко, як і раніше, стверджує, що діяв сам і з власної ініціативи, а метою його було побороти зло - Кучму. До речі, з наведеної вище цитати в багатьох виданнях фраза «ця спецоперація була розроблена і втілена мною»... випала. Ось так взяла й кудись зникла.

Зрозуміло, що ніякою «спецоперацією спецслужб» Мельниченко вбивство Ґонґадзе не назвав. Ба більше, він заявив, що мотиви замовляти вбивство журналіста були відсутні в Кучми, зате наявні - у Литвина. Цей момент у більшості ЗМІ теж був елегантно опущений; якби ці слова пролунали, дурниця з «зізнанням» Мельниченка втратила би будь-який сенс.

А вийшло, що три телеканали - Новий, Перший і «1+1» - 15 вересня почули справжні зізнання щодо спецоперації іноземних спецслужб.

На «1+1», утім, непорозуміння сталося лише в підводці - сюжет Ірини Павленок поставив усе на свої місця:

«Наталія Мосейчук, ведуча: Вбивство Георгія Гонгадзе було спецоперацією. І в цьому одностайні ті, хто колись стояв по різний бік барикад. Так, Микола Мельниченко стверджує, що розправа із журналістом мала змінити владу. У тому, що до справи Гонгадзе доклали руку іноземні спецслужби, не сумнівається і колишній патрон Мельниченка.

Якщо співставити підводку Наталії Мосейчук із цитатами Мельниченка в сюжеті (Микола Мельниченко стверджує, що розправа із журналістом мала змінити владу), можна зробити висновок, що Мельниченко вбив Ґонґадзе й зізнався в цьому. Насправді Грицак, чию заяву коментував Мельниченко, говорив не про вбивство журналіста, а про галас навколо його зникнення. Як, утім, і Кучма не говорив про те, що має докази причетності західних спецслужб саме до вбивства.

«Зізнався» Мельниченко - щоправда, уже не в убивстві, а лише в «спецопераційному» оприлюдненні плівок, - й за версією Нового каналу:

«Леся Яворівська, ведуча: За організацію вбивства Георгія Гонгадзе стояли закордонні спецслужби - таке напередодні 10-ої річниці зникнення журналіста заявив тодішній президент України Леонід Кучма. Каже, у нього є інформація про участь у тогочасних акціях протесту співробітників ЦРУ, і взагалі ті події Кучма вважає міжнародною провокацією проти України та проти нього.

Леонід Кучма, президент України (1994-2003 р.р): "Це провокація була міжнародна. Для того, щоб Україну опустити і президента за погляди його. І на цьому 5 років, так сказати, жити ні мені не давали, ні Україні. Суто дійсна провокація, за якою стояли, я переконаний, іноземні спецслужби, не буду називати якої країни, ви добре розумієте".

Що це - свідоме перекручення чи нерозуміння того, що сказали Кучма й Мельниченко? З цитати екс-майора абсолютно ясно: він стверджує, що це він вважав Кучму незаконним президентом, тому організував цю спецоперацію. А  закордонні спецслужби -  й насправді Мельниченко наголошує, що як західні, так і східні (але останні «випали» з підводки ведучої Нового каналу), - підключились уже потім. Звісно, Кучмі, - а він навряд чи добре спить після того, як Генпрокуратура заявила про завершення слідства, - було максимально вигідно, щоб ці два меседжі лунали поруч і ніби «підтверджували» один одного, хоча насправді Мельниченко фактично спростував слова Кучми. Характерно, що інші канали Пінчука - СТБ й ICTV - не приділили уваги цьому «діалогові» Кучми та його мучителя, хоча загалом тему Ґонґадзе висвітлювали досить активно.

Про те, як це виглядало на Першому Національному, вже написала у своєму блозі Ольга Кашпор. Власне, маніпуляція та сама, тож не обтяжуватимемо читачів додатковим текстом.

Роковини

16 вересня виповнилось десять років із дня зникнення та вбивства Георгія Ґонґадзе. Це дало підстави новинарям готувати ліричні, ретроспективні матеріали, в яких, звісно ж, не знайшлось місця інформації про те, що учасників акції пам'яті Георгія не пустили до Адміністрації Президента. Інформація про це у праймі пролунала лише в новинах 5-го каналу; пізніше саме на цьому каналі Ганна Герман назвала співробітників міліції, які перешкоджали мітингувальникам, «тупими», й пообіцяла оргвисновки. Інші канали або не встигли довідатись про сумний фінал мітингу, або не схотіли.

Натомість знайшлося місце для відбілювання Литвина:

«Іванна Найда, ведуча: Литвин вкотре заявив про свою непричетність до справи Гонгадзе. Його версія: за подіями 10-річної давнини стоять впливові люди, які роблять усе, аби відвернути від себе увагу. А замовників записів треба шукати за межами України, - вважає спікер парламенту.

Навіть якщо абстрагуватись від конкретної ситуації, повідомляти про щось, що відбулося «вкотре» - досить дивно для щоденної програми новин. Доповнив цю тему Перший канал добіркою спогадів друзів Георгія та уривчастими коментарями щодо нинішнього стану справи.

Про Литвина говорили й на «1+1»: «Скептичне ставлення до результатів слідства вже виявили Президент Кучма та його колишній охоронець Микола Мельниченко. Натомість одного фігуранта скандалу слідство втішило. Спікер Литвин, а 10 років тому очільник Адміністрації Президента Кучми заявив, що розслідування підтвердило його непричетність до вбивства журналіста. Я нагадаю, версії причетності Литвина до зникнення Гонгадзе з'явилися після оприлюднення плівок екс-охоронця Мельниченка. Литвин вважає: щоб завершити розслідування, слідчі мають знайти, хто організував прослуховування Президента Кучми. Володимир Литвин солідарний з колишнім патроном і вважає, що нитки цієї справи ведуть за кордон.

Володимир Литвин, голова Верховної Ради України: "Для того, щоб встановити остаточну вичерпну істину, треба вийти за межі країни. Що зробити дуже важко. А можливо навіть і неможливо"».

«1+1» також провів пряме включення з Майдану Незалежності, де почалася акція пам'яті Ґонґадзе - Ользі Кошеленко чомусь особливо важливо було наголосити на тому, яка вона нечисленна: «...на Майдані відбулася нетривала і достатньо не чисельна акція. Мушу сказати, що людей, про яких ми знаємо, що вони працювали з Георгієм і дружили з ним 10 років тому, тут на Майдані не було. Були наші вже колеги-сучасники, журналісти. Були активні учасники акції "Україна без Кучми"... І перед цим відбувся молебень, відбулася панахида у Володимирському соборі. Мушу сказати, що і так само ця панахида була нечисленною. Багатьох журналістів ми там не побачили. Здебільшого на цю панахиду прийшли ті журналісти, які, власне, і збиралися її висвітлювати». Аналогічне включення за півгодини зробив й «Інтер», і також не від АП, де на той час перебували учасники мітингу, а з Майдану Незалежності. Також «Інтер» підготував короткий сюжет (автор - Світлана Чернецька) із загальною інформацією про стан справи та за підсумками візиту до Лесі Ґонґадзе. ТРК «Україна» включалась із Майдану під час акції.

СТБ обмежився надзвичайно стислим, буквально у телеграфному стилі, повідомленням про роковини. ICTV - дещо більш розгорнутим, але також вельми стислим. Новий канал побудував сюжет (автор - Ольга Пирожко) на ретроспективі, виклавши хронологію розслідування, але згадавши також про заяву міжнародних організацій, що закликають не дати справжнім замовникам убивства журналіста втекти від відповідальності. Ніде - жодної згадки про Литвина (а він у цей день провів резонансну прес-конференцію) й лише одна вимушена згадка про Кучму.

Таким чином, у день роковин увага теленовин зосередилась на акції пам'яті Георгія Ґонґадзе, але не на тих вимогах до влади, які лунали на цій акції, - йдеться, перш за все, про справжнє розслідування вбивства замість скидання провини на померлого Кравченка.

Дбайливий дотик влади

Обговорення нових подій у «справі Ґонґадзе» у студії програми «Шустер live» 17 вересня можна сміливо назвати провальним. В першу чергу через вибір головного спікера - після того, як заступник Генерального Прокурора Ренат Кузьмін відмовився йти на прямий ефір, «солісткою» в цьому блоці програми стала заступник глави Адміністрації Президента Ганна Герман. Загалом, якщо проаналізувати, з яких тем виступає пані Герман у ЗМІ, починаєш дивуватись несказанній широті її компетенції. Жодного видимого стосунку до цієї теми Ганна Миколаївна не має: справу розслідує Генпрокуратура, формальна незалежна від Президента й тим більше від його канцелярії, й має передати в формально незалежний від усіх на світі суд. Унаслідок саме такого вибору головного спікера блок перетворився на трагічну моновиставу пані Герман, яка намагалась продемонструвати телеглядачам, наскільки чинна влада краща за попередню - і про сиріт, удову й матір Ґонґадзе дбає, і справу розкрила.

Представниці Банкової намагались опонувати Віталій Портников, Лаврентій Малазонія та Ірина Ванникова (остання, втім, лише захищала честь «свого Президента»), одначе, як відомо, сперечатись із Ганною Герман практично неможливо. Її репліки, настільки ж незмістовні, наскільки й зворушливі, зводили нанівець намагання тих чи інших учасників дискусії, - якщо це можна так назвати, - предметно говорити про справу, оголошення про завершення її розслідування, призначення Кравченка замовником тощо.

Відповідь на тверезе зауваження Віталія Портникова, що найкращою пам'яттю про Георгія було б не купувати Лесі Ґонґадзе «найдорожчу квартиру» у Львові на гроші Ріата Ахметова, а збудувати таку Україну, де не вбиватимуть журналістів, пенсіонери не житимуть у принизливих умовах, а мати-одиначка зможе прогодувати дітей, не емігруючи до Америки, також не відзначалась предметністю. Зрештою, обравши саме цю лінію поведінки, Ганна Герман, хоч і не дозволила учасникам програми поговорити на серйозні теми, - такі як роль колишніх і чинних можновладців у «справі Ґонґадзе», - одначе зробила своєму начальству ведмежу послугу, продемонструвавши бажання влади відкупитися від родини Ґонґадзе.

Не лише добір учасників, - наслідки якого Савік Шустер, добре знайомий із пані Герман, не міг не передбачати, - але й поспіх, із яким ведучий завершив обговорення цієї теми, відкладення її майже на кінець програми (після неї йшов лише блок обговорення інтелектуально-культурних проблем), хоча анонсована вона була першою, викликають подив. Невже ця тема, яка «тримає» аудиторію вже десять років, не була варта більшого?

Втім, один справді визначний результат ця програма мала: підсумки голосування у студії продемонстрували невіру 95% присутніх у те, що справа Ґонґадзе справді розкрита. Й тут пані Герман знайшла можливість для самохвальства, наголосивши на тому, що саме несприйняттям більшості громадян рішення про завершення слідства й був мотивований мужній вчинок пана Кузьміна продовжити його термін до 14 грудня. Оце так прокуратура - чує кожного!

Несподівано непогані підсумки

Попри те, що події у справі Ґонґадзе стали головним інформаційним приводом тижня, не всі телеканали знайшли для них місце у своїх тижневиках. Зокрема, не приділив цій темі уваги в «Фактах тижня» канал ICTV, хоча протягом тижня висвітлював її досить пристойно. Великі матеріали підготували «1+1» та «Інтер», Перший національний у «Підсумках тижня» запросив до студії Мирославу Ґонґадзе. Характерно, що про продовження терміну слідства до 14 грудня, оголошене ще 17 вересня, не повідомили ні Перший, ні «Інтер». Знов «по-людськи помилилися»?

Найкращим матеріалом не лише в цей день, а взагалі за досить тривалий час, варто визнати матеріал Ольги Сніцарчук у програмі «Час. Підсумки» на 5-му каналі. Розлогий (понад 11 хвилин), серйозний, ґрунтовний сюжет без видимих «компромісів» та замовчувань, у якому послідовно викладено події та нові факти цього тижня, дано слово всім дієвим особам, включно з тими, які останнім часом відмовчувались (зокрема, це стосується Володимира Литвина). Цінною  роботою журналістки була добірка уривків із ток-шоу В'ячеслава Піховшека «Епіцентр», зокрема й сцена, де Ґонґадзе ставить Кучмі незручне запитання, пов'язане із Кравченком. Словом, сюжет становив рідкісне поєднання технічно якісної роботи та усвідомлення журналістської місії. І в цілому пальму першості у висвітленні цієї теми протягом тижня можна віддати 5-му, який провів телемарафон «Ціна журналістського життя», уважно відстежував усі заяви навколо справи та не купився на Кучмині «спецслужби».

Перший Національний є своєрідним барометром, за яким завжди можна побачити ставлення до тієї чи іншої теми якщо не всієї влади, то, принаймні, однієї з найпотужніших груп у ній. За цим принципом робимо висновок, що ніякої особливої зацікавленості у висвітленні подій у «справі Ґонґадзе» в тому чи іншому ключі група Фірташа-Бойка-Льовочкіна-Хорошковського не має. У новинах Першого тема подавалась стримано, обережно, але без явних табу чи перекручень. У «Підсумках тижня» - порівняно коротке повідомлення із викладом останніх подій та розмова телемостом із Мирославою Ґонґадзе. Вдова Георгія, зокрема, відреагувала на заяву Кучми щодо причетності спецслужб: «Які закордонні спецслужби? Єдиною закордонною спецслужбою, яка могла би бути задіяна в цій справі, це, звичайно, напевно, російське ФСБ. Але я думаю, що президент Кучма має більше про це інформації. Якщо він каже, що це закордонні спецслужби, то нехай називає конкретні імена і прізвища. Якщо вже вірити рішенню Генеральної прокуратури України, то це повинно, напевно, означати, що чи генерал Пукач, чи генерал Кравченко були агентами ФСБ, як я розумію, чи, можливо, якоїсь іншої спецслужби. Насправді це якась неймовірна версія. Хоча знову ж таки я хотіла би почути цю версію з вуст президента Кучми саме на суді». Що ж, на тлі того, як виглядають зараз новини та підсумкові програми Першого, такий підхід до висвітлення теми «справи Ґонґадзе» можна вважати оптимальним.

 Стриманим за тоном, але доволі інформативним виявився матеріал Світлани Чернецької в «Подробностях недели» на «Інтері». Розлогий сюжет-дослідження містить, окрім досить повного викладу позиції постраждалої сторони в особі Лесі Ґонґадзе, Мирослави та її адвоката Валентини Теличенько, низку важливих ексклюзивних коментарів: адвоката Пукача Олега Мусіяки (доводить, що вбивство не було навмисним), колишнього генпрокурора Святослава Піскуна, друзів Юрія Кравченка Леоніда Буряка та Миколи Джиги (ці категорично спростовують можливість самогубства екс-міністра), екс-доповідача Ради Європи із питань України Ханне Северинсен: «Конечно, мы недовольны темпами расследования. И сейчас можем сказать - всю вину возложили на человека, который уже умер. Он наверняка был причастен и в какой-то степени виновен. Но теперь он уже в мире ином». Добра журналістська робота, яка ще раз засвідчує, що новинарі «Інтера» можуть працювати якісно, якщо їм не ставлять додаткових політично-ідеологічних завдань та обмежень.

На противагу спокійним та інформативним матеріалам «Інтера» та Першого, сюжет Марини Макущенко в «ТСН. Підсумках» сповнений емоцій, суб'єктивних висновків та звинувачень. Пукач тут «кілер з генеральськими погонами» (вина його, до речі, ще не доведена, але кому до цього є справа?). Стиль викладу нагадує газетний фейлетон: «Ім'ям Гонгадзе останні 10 років жонглювали настільки вправно, що важко розрізнити арену політичну та циркову», «Родина та друзі Георгія вимагали іншої показовості - до ювілейної дати смерті вони таки отримали довгоочікуваний подарунок», «Нав'язлива ініціатива таращанського судмедексперта вийшла тому боком», «Яскравий фінал до 10-річчя провальний». Чомусь знову компетентним представником влади в цій історії стає пані Герман: «Слідство триватиме ще до 14 грудня. І заступник глави Адміністрації президента Ганна Герман називає це правильним і мужнім кроком. Шукати замовників вбивства вона пропонує все-таки серед живих». Питання щодо коректності та етичності викликає також послідовність синхронів, що має відтінок маніпуляції:

«Марина Макущенко, кореспондент: Від недвозначних натяків у свій бік екс-президент та голова Верховної Ради за 10 років стомилися.

Володимир Литвин, Голова Верховної Ради України: "Розслідування підтвердило мою непричетність до цієї справи".

Леонід Кучма, Президент України (1994-2004 рр.): "Я тиждень тому назад був у прокуратурі 3,5 години. Я весь час наголошую - я хочу знати тільки одне - істину".

Марина Макущенко, кореспондент: Істинні мотиви запитаєте у суду, - відрізає речник ГПУ.

Юрій Бойченко, голова прес-служби Генеральної прокуратури України: "Про мотиви, про подробиці цієї жахливої трагедії, це буде на судовому розгляді".

Леся Ґонґадзе, мати загиблого журналіста: "Вже п'ятий генпрокурор мутить свідомістю людей"».

Словом, дорікаючи політикам цирковим жонглюванням прізвищем Ґонґадзе, самі телевізійники у висвітленні десятих роковин журналіста не обійшлись без цирку-інфотейнменту. На завершення - дещо пафосна (але не безпідставна) згадка про інший випадок зникнення журналіста: «У річницю смерті Георгія Ґонґадзе згадали журналістів, що загинули за час незалежності України. 63 імені. Серед них немає Василя Климентьєва. Харківський журналіст досі вважається зниклим безвісти. У його зникненні також підозрюють співробітників МВС. Його тіло теж шукають. Речі вже знайшли у водоймищі. Ховати кінці у воду чи в землю в Україні можна. 10 років річниці - показовий термін». Проте, якщо відкинути експресію й поглянути на інформативність, то матеріал «1+1» явно поступається сюжетам «Інтера» та 5-го каналу - за вправами журналістки в дотепності важко розібрати, що ж насправді відбулось протягом тижня в цій справі.

Узагальнюючи, можна констатувати, що висвітлення подій у справі Ґонґадзе та річниці загибелі Георгія на телебаченні відбулось здебільшого за тим самим принципом, за яким і акція його пам'яті: вільно, але лише до того паркана, за яким починається територія Адміністрації Президента. В цьому випадку йдеться про адміністрацію не чинного, а позаминулого глави держави. Навряд чи захистити Кучму й Литвина є аж таким визначним пріоритетом для влади, однак і віддавати їх на поталу слідству ніхто не збирається. Побачимо, як удасться, - і чи вдасться взагалі, - «зам'яти» цей напрямок у свідченнях Пукача на суді, однак поки що теленовини здебільшого намагаються не травмувати спікера й почесного пенсіонера згадками про їхню можливу причетність до вбивства журналіста.