З точки зору держави найвигіднішим методом визначення розмірів ліцензійного збору є прив'язаність відрахувань до доходу або прибутку ліцензіата, оскільки він гарантує прогнозований і стабільний потік надходжень до державного бюджету. Таку думку висловила кандидат економічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леся Чубук на міжнародній науково-практичній конференції «Телерадіомовлення: проблеми макро- і мікроекономіки», яка відбулася 24 вересня.

Водночас керівник Центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова наголосила, що її асоціація обстоює метод, за яким ліцензійний збір є оплатою за адміністративні послуги. З нею погодилися представники кабельної індустрії, присутні на конференції.

«Проміжним (компромісним) варіантом може бути метод залежності плати за радічастотний спектр від різних параметрів, таких як потужність передавача, щільність населення тощо. Ці методики достатньо обґрунтовані», - сказала в коментарі ТК Леся Чубук. За її словами, таку методику розробила Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. «Але їй не вистачає розрахунків і порівнянь, який і при якому варіанті буде розмір збору. Потрібно провести такі розрахунки і потім вносити корективи, виходячи з економічних реалій», - підкреслила вона, проаналізувавши методику Нацради.

Узагальнивши світовий досвід ліцензування, пані Чубук загалом виокремила шість методів призначення плати за радіочастотний спектр:

1. Метод, заснований на компенсації адміністративних затрат (погашенні щорічних витрат державного органу по управлінню радіочастотним спектром на свою діяльність). Складається з разової плати за підбір та присвоєння радіочастот, експертизу електромагнітної сумісності передавачів і підготовку, оформлення та реєстрацію дозволу, а також з періодичної плати, яка включає витрати на контроль за випромінюванням передавачів і реалізацію вимог міжнародних договорів держави та інвестиційну складову на розвиток і вдосконалення системи радіоконтролю, конверсію частот тощо.

2. Метод, заснований на врахуванні технічних характеристик системи (ресурсний підхід), параметрами якої є зайнята смуга частот, кількість каналів, що використовуються, зони покриття тощо. При цьому вводяться коригуючі коефіцієнти, і плата є вищою у випадках: використання більшого обсягу радіочастотного ресурсу, вищої щільності населення в зоні охоплення передавача, вищої платоспроможності населення та корпоративних клієнтів у зоні охоплення передавача; але плата є нижчою у випадках: користування вищим діапазоном частот, використання перспективнішої технології, використання ресурсу не в комерційних цілях (державне управління, оборона, охорона здоров'я).

3. Метод, заснований на врахуванні затрат на вивільнення та перерозподіл радіочастотного спектру.

4. Метод диференційної плати (диференційної ренти), заснований на оцінці різниці між вартістю обладнання, що надає однакові послуги, але використовує різні діапазони чи різну за шириною смугу частот.

5. Метод, заснований на визначенні величини доходу користувача радіочастотного спектру, як бази для нарахування плати. При цьому плата може встановлюватися як у відсотках від доходу чи прибутку, так і фіксована, узгоджена з величиною доходу чи прибутку.

6. Метод визначення плати, заснований на конкурентній ціні на ресурс («тіньовій ціні»), яка була б встановлена на відкритому ринку за наявності великої кількості покупців та відсутності монопольної влади

Окрім методики нарахування плати, розмір ліцензійного збору у сфері радіомовлення залежить і від процедур надання радіочастотного ресурсу у використання: принципу заявника, конкурсу, лотереї, аукціону і передачі у приватну власність.

За словами Лесі Чубук, процедура конкурсу, яка застосовується в Україні, широко використовувалася у США до 1984 року, а також застосовувалася багатьма країнами Європейського Союзу, Центральної та Східної Європи (Естонією, Литвою, Фінляндією, Францією, Італією, Іспанією тощо). Поширеним у світі (Німеччина, Угорщина, Нідерланди, Великобританія, США) є спосіб продажу ліцензій на аукціоні з метою максимізації доходу держави. Ліцензія, продана на аукціоні, може передбачати можливість її подальшого перепродажу. Щоправда, за умов аукціону є ризик не отримати навіть мінімальну ціну.

«Детектор медіа»