«Детектор медіа» публікує двадцять перший і останній текст моніторингу журналістських розслідувань. У 2019 році ми припиняємо проект.

Чесно кажучи, не без впливу суттєвого тиску на «Детектор медіа» через критику якості деяких журналістських розслідувань та закидів у начебто нашій політичній заангажованості. Тому поки що залишаємо журналістів-розслідувачів без фахової оцінки їхньої роботи, сподіваючись, що колись наші колеги зрозуміють, що критика — це насправді поштовх до самовдосконалення.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплював протягом 2018 року шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Ліга корупції» («112 Україна»). Дослідження складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Надворі запахло не тільки весною, а й виборами. Поки брунькуються й розцвітають буйним цвітом скандалів кандидати у Президенти України — й рейтингові, й дрібніші — псевдорозслідувачі вже тут як тут, раді прислужитися. Неупереджено, об'єктивно, всебічно — чи як там воно правильно називається. Інші псевдорозслідувачі давно працюють як автомати — системно й без зупину стрижуть купони під виглядом «викриттів» і «знахідок». За всім цим мотлохом глядач уже просто не помічає якісної роботи справжніх розслідувачів — особливо коли вона така собі, з почуттям гумору, але без вогника.

«Гроші», перший випуск 13-го сезону від 21 січня 2019 року

У першому випуску 2019 року «Гроші» вирішили повернутися до старого й перевіреного — знову ефір у понеділок, знову майже годинний хронометраж, знову ведучий у студії з безграмотними підводками, знову жахлива начитка і знову суміш політики із проституцією. Помітно посилилася антипорошенківська риторика. Тепер Петро Олексійович — вселенське зло, яке винне практично в усьому, що відбувається (чи не відбувається) у країні. Цілком можливо, що так воно і є, але хотілося б більше доказів. Ну, наприклад, коли йдеться про викрадення людини. З чим можна привітати проект, то це з тим, що у 2019-му «Гроші» дистанціювалися від розслідувальної журналістики ще далі, аніж вони були у 2018-му. Браво!

У принципі, те, що випуск буде про Петра Порошенка, ведучий Олександр Дубінський навіть не приховував. А його запитання про те, хто оплачує «пир духа», на каналі «1+1» звучить якось риторично.

«Розслідування» перше. «Гроші» взялися за тему «заборони» (насправді — обмеження) польоту дронів над режимними об'єктами, куди «дивом» втрапили території, де розташовані резиденція президента в Козині (чомусь уперто з наголосом на першому складі), а разом із тим і решта маєтків можновладців у Конча-Заспі, Пущі-Водиці, Феофанії.

Попри «заборону» згідно з Тимчасовим порядком використання повітряного простору, який розробила Державіаслужба України і який загрожує чималим штрафом, журналістка «Грошей» вирішила спробувати познімати квадракоптером резиденцію президента. Та виявилося, що дрон чомусь стає некерованим — причому як безпосередньо над об'єктом, так і за півтора кілометри від нього. Журналістка навіть боялася, що він кудись — ні, не впаде — «улетить» (це цитата). Експерт каже, що сигнал апарата просто заглушили спецзасобами і що використання таких «глушилок» в Україні як слід не регламентується. В Адміністрації Президента і самого Президента про це нічого не спитали, а в Державіаслужбі питання коментувати відмовилися. Хоча авторка особливо й не намагалась отримати хоч якусь відповідь. Вона всього раз (скоріш за все) зайшла у приміщення установи і з кимось по телефону переговорила (ми не знаємо, з ким). Людина сказала, що нічого коментувати не буде. А чому запит не написати? Спробувати виловити посадовців? Ну таке, немає коли, треба кульки ще запустити з камерою, щоби хоч щось зняти з неба над президентською резиденцією. Експеримент зазнав поразки. По-перше, завадив сильний вітер, по-друге, охорона одразу припинила недолугі спроби журналістів. Загалом, молодці, що взялися за цю тему й поекспериментували. Але хіба не можна було її довести до нормального вигляду? Зробити повноцінний сюжет, розпитати антикорупціонерів, правоохоронців, розібратися в питаннях заборони (чи обмеження) використання дронів? Яскраві кульки луснули, так і не виконавши свого призначення. Шкода.

Сюжет другий. Сімейні розбірки між мамою й донькою. Мама — висока чиновниця з Адміністрації, звісно ж, Порошенка. Щоправда, працює там давно, й сам сімейний конфлікт теж із бородою. Зате там є ймовірне викрадення, насильницьке утримання й публічні чвари на відео. Коротше, кримінальна хроніка й переказ історії доньки. Із жахливою начиткою й позначеними реконструкціями подій (ура!). Не розслідування, не оцінюємо.

«Розслідування» друге. «Гроші» взялися за Ігоря Кононенка, лідера президентської фракції в парламенті й давнього бізнес-партнера Петра Порошенка. Фірма «Сатурн-Транс», директором якої є батько Ігоря Кононенка, заборгувала водіям чималі гроші за відрядження, зарплатні та ще й частину цих людей звільнила. Фірма входить до холдингу «Укрпромінвест», який напряму пов'язаний із Порошенком. Скоріш за все до «Грошей» звернулися самі водії й розповіли про свої біди. А «Гроші» зняли їхні свідчення й пішли з чоловіками до начальства. На момент візиту нікого з керівництва не було, а тамтешня бухгалтерка нічого путнього не відповіла, й журналісти вирішили, що свою роботу вже зробили. Прізвище Порошенко є? Є. Нормально, вже можна не працювати.

Далі — більше. На продовження порошенківської теми журналісти вирішили придивитися до так званої соціології від Блоку Петра Порошенка та його томос-туру. Якщо з першої частини сюжету нічого нового, окрім відео з Ютубу та повторення вже відомої інформації про те, як під виглядом соцопитування збирають персональні дані виборців, ми не дізналися, то друга частина виявилася справді цікава. Адже славетний томос-тур Порошенка відбувся коштом платників податків. Журналісти приблизно підрахували, в яку копієчку це щастя влітає нам із вами, враховуючи звезення бюджетників на заходи, білборди, посилену охорону тощо. Сума вийшла астрономічна. Тільки от рахували «Гроші» своєрідно. Білбордів було «сотні або тисячі», а на охорону пішли теж «сотні тисяч або мільйони гривень». Чіткі підрахунки, нічого не скажеш. Добре, що запит в Адміністрацію Президента надіслали. Але, як ви вже здогадуєтеся, «відповіді поки не отримали». А ще знову забули позначити реконструкцію подій і вказати джерело відео.

Після цього порошенківська тема вичерпалася. Хоча, якщо чесно, при бажанні можна було прив'язати до неї й наступні сюжети. Бо друга половина випуску стосувалася питань духовних: стрип-клубу й Києво-Печерської Лаври. Саме в такій послідовності: сексуальний експеримент журналістки «Грошей», яка пішла влаштовуватися виконавицею екзотичних танців, а потрапила в бордель, і церковний експеримент журналіста «Грошей», який із прихованою камерою ходив Лаврою в пошуку духовності й комерції.

Сексуальний експеримент завершився прихованими зйомками поблизу клубу, де було зафіксовано, як таксі возить пари в невідомому напрямку, а також обіцянками розказати, хто заробляє на клубі, куди влаштувалася журналістка. Сказали дивитися «Гроші», але після перерви про обіцянку забули. Мабуть, ішлося про наступний випуск.

Зі стрип-клубу ми перенеслися в Києво-Печерську Лавру, де історичні будівлі перетворили на готель і торговельний центр із ресторанами й турагенціями. Журналіст дуже довго ходив із прихованою камерою кварталами Лаври, показуючи, як там панує комерція й руйнується історична спадщина. Добре, запитання: а чи має право Лавра вести комерційну діяльність? Який конкретно закон порушує? Що з цього приводу думають податківці, правоохоронці? Як це регламентується? Хто конкретно заробляє? Чому на території Лаври не можна чіпляти оголошення про тури прочан? Гроші на поїздку в Єрусалим можна здавати в тій самій касі, де беруть 50 грн. за відвідування печер? Ми чесно не зрозуміли. Схоже, особливо розібратися в питанні автору не стало часу. Порошенка в Лаврі не знайшов, отже не факт, що впорався із завданням.

Висновок: реально заносить.

«Стоп корупції», випуск №209 від 27січня 2019 року

У «Стоп корупції» змінилася графіка (добре це чи ні — судити глядачам, яких у Ютубі в них небагато), погіршилася картинка (залипає відео). А от сам проект дедалі більше нагадує відеодайджест діяльності громадської організації «Стоп корупції», з маніакальною впертістю заправлений відвертою джинсою про житловий комплекс «Патріотика» на Осокорках. Такий завзятий піар будівництва наводить нас на думку, що там комусь обіцяно квартиру, й не одну. Хоча стимули могли бути й інші. Помітно, що якість матеріалів про «Патріотику» вже не має значення. Беруть кількістю.

Продершись крізь мішанину новин про те, як побили журналістів (радше то були активісти чергової дружньої «Стопкору» ГО-шки) «Стоп корупції» на столичних Видубичах, коли ті приїхали зупиняти видобуток піску, як на Осокорках борються за повернення землі для побудови реабілітаційного центру для бійців АТО, а також відвертої та довжелезної джинси про «Патріотику», ми оцінювали аж один (!) повноцінний сюжет про ритуальний дім у Києві.

Авторка Марія Гураль пообіцяла нам розповісти про специфіку роботи «ритуальних домів» і чим вони можуть загрожувати населенню. У результаті ми побачили не розслідування, а репортаж про те, як місцеві мешканці Голосіївського району в Києві обурюються тим, що поблизу їхніх будинків діє ритуальний дім. Схоже, там надають послуги із тримання тіл на великий проміжок часу, не маючи необхідного обладнання (замість холодильників — вентилятори). Двічі журналісти поговорили із власником ділянки, на якій розташований ритуальний дім, із місцевою райдержаміністрацією, але зрозуміти, чи законно там працює фірма, ми так і не змогли. І взагалі, яка ж специфіка роботи цих ритуальних домів і чим вони загрожують? Відповіді журналістка не запропонувала. Якщо чесно, ми боялися, що «активісти» «Стопкору» заваляться в похоронне бюро із прапорами, але цього разу обійшлося — хоча загалом у випуску їх було значно більше, ніж журналістів. Реально дивний проект.

У замовному сюжеті про будівництво житлового комплексу «Патріотика» ми помітили одну тривожну тенденцію, про яку не можемо не згадати. У ньому (вибачте на слові) журналісти заявили, що «законному» будівництву заважають «так звані активісти організації “Екопарк Осокорки”». Тобто програма, яка виходить на загальнонаціональному президентському каналі, нацьковує одне на одного громадських активістів. Браво!

Висновок: пора ховати. Вентилятори вже не допомагають.

«Ліга корупції», випуск за 26 січня 2019 року

«Лігу корупції» сміливо можна перейменувати на «Лігу колонії». І це вже навіть не смішно. Укотре випуск було присвячено темі діяльності пенітенціарної системи. Цього разу ми побачили черговий документальний фільм про резонансні випадки втечі з колоній різних режимів. За традицією, без позначення реконструкцій подій і чужих кадрів. Слід визнати, що фільм до певного часу тримає, він інформативний, з елементами драматургії і з помітною колосальною роботою авторки. Звично в сюжеті багато сленгових слів. Але вибачте, це не розслідування. Ну просто взагалі.

Журналістка поспілкувалася з ув'язненими, в тому числі втікачами, з начальниками колоній, прокурорами. І навіть екс-голова пенітенціарної служби розповів їй, що за втечу екс-народного депутата Олександра Шепелєва із СІЗО заплатити один мільйон доларів. А тоді начебто ще десять. Ще кілька деталей додав відомий у певних колах суперексперт Володимир Бойко. І тут би здалося копати. Адже ця інформація вже була в медіа торік. Однак далі документування журналістка не пішла.

Висновок: фанатам документалок.

«ЦРУ», випуск від 24 січня 2019 року

ЦРУ вирішили піти в ліси. Але не в Карпатські гори, а на Харківщину. Де так само, як і на Західній Україні, крадуть ліс. Тетяна Мартинюк запевнила, що ми дізнаємось, як під прикриттям лісгоспу зухвало крадуть деревину на Харківщині.

Сюжет, до речі, вийшов симпатичний, із гумором. В'ячеслав Касім полякав харківських лісників, змусив їх поставити бирки на деревину, яку, скоріш за все, мали вивезти нелегально, та зірвав одну з незаконних рубок у лісах Краснокутського району Харківської області.

Початок розслідування був дуже смачний: анонімні джерела, поїздка на лісосмугу, спілкування з лісниками, які вдають, що нічого не знають, спроба поговорити з «чорними лісорубами», переслідування, спілкування з місцевою пенсіонеркою із села Козіївка, яка повідомила про ці рубки й чийого онука згодом залякували. Одним словом, справді дуже добре почали.

Та коли справа дійшла до власне розслідування (заглиблення у причинно-наслідкові зв'язки, копіткої роботи з документами, пошуку антигероїв розслідування та спілкування з ними, вибудовування схем), усе посипалося й замість глибини спливло на поверхню.

Окей, ми дізналися, що Віктор Сиса — директор Гутянського лісгоспу, де журналіст помітив немарковану деревину й рубки, має погану історію. Він, будучи заступником, нібито сприяв незаконній рубці дубів, там замішана фірма дружини лісника, було кримінальне провадження, але, попри це, його призначили директором. Окей, в обласному управлінні лісгосподарства сказали, що вони не мають права здійснювати держконтроль, це до екологічної інспекції та правоохоронців.

Але, каже журналіст, «які заходи можуть застосовувати правоохоронні органи ми вже знаємо — ніякі». І? Все!

А далі — ще гірше. Зі слів аноніма в сюжеті звучить, що тими незаконними рубками (а нарахували, що за рік набігає із 50 мільйонів гривень прибутку) керує Арсен Аваков, міністр МВС. Ну, думаємо, круто, зараз буде найцікавіше. Ведуча Тетяна Мартинюк питає в журналіста В'ячеслава Касіма, чи не перебільшено тут роль високопосадовця. Журналіст згоден із керівницею, зауваживши, що так люди пояснюють собі «абсолютну лояльність поліції до чорних лісорубів». Тому, каже журналіст, «шукати відповіді треба в поліції, прокуратурі». А Тетяна Мартинюк його підтримує: «Так питання і до Києва, Держлісгоспу — як взяли Сиса директором», на що В'ячеслав Касім припускає (точніше, впевнено заявляє), що його взяли, щоби тримати на гачку. Поговорили, називається. А перевірити всі гіпотези слабо? Що як про міністра не просто так кажуть? Ні? Тоді хто покровителі Сиса у столиці? Кому йдуть гроші? Питань дуже багато, й саме на них мало б відповісти розслідування. Задокументувати факт можуть і репортажники. Або активісти.

Висновок: спиляли сук, на якому сиділи.

«Схеми», випуск №201 від 24 січня 2019 року

«Схеми» звично полізли у високі матерії, де пахне політикою. Цього разу це була атомна енергетика. У сюжеті йшлося про добудову двох реакторів на Хмельницькій атомній електростанції, які наразі вже тягнуть на понад 70 мільярдів гривень. У нас на великі гроші одразу злітаються всі.

Катерина Каплюк виявила, що техніко-економічне обґрунтування масштабного проекту було прописано конкретно під чеську компанію Skoda JS a.s., яка перебуває під американськими санкціями. Ба більше, в неї ще й російське коріння, яке тягнеться до фірми ОМЗ і «Газпромбанку», який перебуває під українськими санкціями. Та й це ще не все. Фірма фігурує у справі Національного антикорупційного бюро України разом із давнім другом «Схем» екс-народним депутатом Миколою Мартиненком. Журналістка вирішила розібратися, хто кому Мартиненко в цій історії, й заглибитися в тему. Географія розслідування включає й Київ, і Нетішин на Хмельниччині, і Прагу в Чехії.

Якщо ви стежили за цією історією, яку було оприлюднено у «Дзеркалі тижня» в жовтні 2018 року, то отримали додаткову відеоверсію з цікавими деталями. Зокрема, що фірму взяли, бо вона пропонувала найменшу ціну за реактор; що Skoda JS вже давно не займалася будівництвом реакторів, а це довгобуд, тому вартість може зрости; що в Чехії ведеться кримінальне провадження проти шести фізичних осіб зі Skoda JS; що, по суті, грошей на добудову в бюджеті немає, тому доведеться брати кредит у Європи чи Китаю. Журналістка поспілкувалася з багатьма зацікавленими сторонами, зібрала багато інформації. Але ми так і не зрозуміли, що ж буде з тим будівництвом, чи воно реальне, чи газпромівська компанія будуватиме енергоблоки. Може, йдеться про цейтнот?

До речі, вітаємо Катерину Каплюк із тим, що вона отримала нагороду за третє місце на V Національному конкурсі журналістських розслідувань та аналітичних досліджень «Є-Розслідування» в номінації «Журналістське розслідування». Вручення відбулося 30 січня 2019 року у приміщення Міністерства фінансів України.

Другу частину випуску «Схем» було присвячено журналістській перемозі. Розслідування Максима Савчука про контрафактну тютюнову продукцію, до виробництва якої можуть бути причетні народофронтівці (дивіться червневе розслідування тут і наш аналіз цього сюжету тут), знайшло своє продовження. У місті Жовті Води правоохоронці провели обшук на підприємстві й — о диво! — таки знайшли там контрафакт. Якраз той, про який розповідав Максим Савчук. На відміну від минулого разу, журналістам вдалося поспілкуватися з народним депутатом Олексієм Кришиною, який сприяв відкриттю скандального підприємства. Та він так і не зміг притомно пояснити своєї ролі.

Висновок: ніби й нічого. Особливого.

«Наші гроші», випуск №252 від 21 січня 2019 року

«Наші гроші» продовжують досліджувати життя й безкарність посадовців часів Януковича, які, попри гучні затримання і ще гучніші заяви генпрокурора, не стикаються з особливими труднощами.

У сюжеті Дар'ї Степанової йдеться про головного податкового міліціонера часів екс-президента-втікача — Андрія Головача. У 2016 році його затримали за підозрою в незаконному відшкодуванні ПДВ на 3 млрд грн. Тоді ж арештували його майно на півмільярда гривень. Та після чотирьох місяців арешту Головач уклав угоду зі слідством, сплатив порівняно невеликий штраф і вийшов на волю. З усього його майна зняли арешт. Із присуджених п'яти років він відбув один рік умовно без конфіскації.

Як виявили журналісти, майна в нього дуже багато. І навіть значно більше, ніж знайшли правоохоронці. До того ж частину він переписав на родичів за два місяці до арешту. Збіг?

Про те, що Головач добре собі поживає й навіть має дуже непересічних захисників, повідомляв у серпні 2018 року неоднозначний «Антикор». Дар'я Степанова ж узялася показати, як нині колишній податківець користується своєю власністю, як продає свої численні котеджі і як їздить мов на роботу в «Арену Сіті» в Києві. Бо там у нього теж дещо є. Дещо цінне.

Доволі складно й заплутано, бо дуже всього багато й одразу, але якісно й пізнавально. Якби не одне «але». Шкода, що авторка так і не виловила самого Андрія Головача, а відповіді на запит його сина не додали розслідуванню цікавості. Також здалося б якесь узагальнення — скільки втратили українці? Чому Головачу повернули кошти? Було би цікаво почути відповідь на цю тему Юрія Луценка. Ні-ні, ми здогадуємося, що він скаже, але все ж таки.

І ще одне: чому нарешті не маркувати дату використаного в сюжетах відео, щоб розуміти, коли й ким це було знято? Але це вже до всіх.

Висновок: усе ніби й правильно, але за душу не бере.

Загалом слабенький тиждень. Високі бали «Наших грошей» і «Схем» — це радше в порівнянні з іншими. Так би мовити, крик душі. Ні, не «пир», як у «Грошах», а саме крик.

Цим криком ми, напевне, й попрощаємося з вами. Слід визнати, що ми вичерпалися, а ви змінилися — хто на краще, хто на гірше. Дякуємо вам за те, що так довго терпіли нас, а іноді навіть дослухалися до нашого бурмотіння. До нових зустрічей. Цьомки.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, hromadske.ua.

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ із допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.