«Детектор медіа» публікує третій текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» складається з двох частин. Перша охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Викривач» (наразі в Youtube)

Нові учасники замінили проекти «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший) і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили своє існування в телевізійному форматі.

Другу частину присвячено аналізу трьох регіональних проектів, зокрема: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Під прицілом» («UA: Суми», Суми) та об'єднаний відеопроект чотирьох регіональних центрів журналістських розслідувань (Кримський Центр журналістських розслідувань, Миколаївський Центр журналістських розслідувань, Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» (Рівне) і Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Київ), чиї телесюжети раніше виходили в рамках проекту «Слідство. Інфо», а з березня знову потішать свою аудиторію. Дослідження складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Ми часто дорікаємо нашим розслідувачам тим, що вони мало звертаються до експертів. Фахівців, які добре знають конкретну тему, дотичну до матеріалу, і могли би поділитися своїми знаннями з журналістами й аудиторією. Щось пояснити, розповісти, проаналізувати, спрогнозувати. Зрештою, банально розжувати. Бо актори в нас хоч і розумні, але знають далеко не все. Радше всього потрошку. Інші часто знають більше. Та наші шановані розслідувачі, особливо з деяких проектів, нечасто звертаються по допомогу і воліють робити все самостійно. Часом вдало, іноді — не дуже. І от за це «не дуже» ми знижуємо їм бали у категорії «Робота з джерелами».

Камінгаут. Після перегляду деяких сюжетів, які побачили світ в аналізований тиждень, виникло бажання взяти свої слова назад, посипати попелом голову і сховатися. Бо експертів ми побачили дуже специфічних — знавців усього на світі, замаскованих колег, а як останню інстанцію — народних депутатів, слово яких чомусь на вагу золота. Чому журналісти вирішили, що цих людей можна вважати експертами, нам сказати важко. Але ми спробуємо розібратися.

Дата моніторингу: 5–11 березня 2018 року

Частина 1. Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

Клікніть для збільшення

«Стоп корупції», випуск №127 від 4 березня 2018 року

Ми давно помітили: в кого ніколи немає проблем з експертами, то це в проекту «Стоп корупції» на президентському каналі. Ці експерти часто готові коментувати будь-яку тему, а ще частіше виявляються представниками громадської організації під назвою... та-да!... так, ви вгадали з першого разу... «Стоп корупції». Та чи то випадково, чи то свідомо їм щоразу присвоюють оригінальні титри — наприклад, «колишній пастор», а на крайняк просто «активіст» або «юрист». Хоча ці люди далеко не нейтральні.

Не став винятком і цей випуск. Так, чи не головним «експертом» у сюжеті Лілії Ткачук «Жити “по-новому”» виступає такий собі «правозахисник» Роман Литвин. Він же — активіст руху.

У сюжеті з такою «оригінальною» назвою важко було чекати якихось новинок. Сенсації не сталося. Авторка вчергове розповіла нам про «поплічників» екс-міністра аграрної політики за часів Януковича. Рік тому «Стоп корупції» вже робили сюжет про Миколу Присяжнюка, а тому вирішили не перенапружуватися й використати у своїй новій подачі уривки зі старого інтерв'ю (до речі, тодішню роботу журналістів ми теж аналізували).

Чому журналістка зняла свій початковий стендап на тлі колони нацгвардійців, ми так і не зрозуміли. Може, хотіла здаватися грізнішою? Мовляв, ми йдемо до вас, та ще й із силовою підтримкою? Хтозна. Але нам обіцяли серйозні речі. «Ми простежили, що це за люди і як вони живуть, поки їхній наставник за кордоном», — це про оточення екс-міністра — Володимира Пехова та його дружину Лесю Софієнко. Знову.

«Подружжя часто звинувачують у рейдерських захопленнях аграрних підприємств». Часто? Підприємств? Факти? Ні, не чули / не бачили.

Чималу частину польової роботи авторка виконала минулого разу, тому тепер більше працювала перед монітором. Клац-клац-клац. Тиць-тиць-тиць. Дуже ефектно, особливо коли друкуєш двома пальцями. Попри всі наші зусилля, такі кадри стають чи не обов'язковими для всіх розслідувальних та навколорозслідувальних телесюжетів. Саме там, перед монітором, журналістка знайшла квартиру колишнього депутати Володимира Пехова і безапеляційно заявила нам: «Але, звісно, він там не проживає». Чому «звісно»? Хтось перевіряв?

Інше майно, зокрема будинок подружжя, нам показують із дрона, причому навколо багато крутих маєтків, тому щоби зрозуміти, який із них належить Пехову, доводиться бути пильним. Підказка: орієнтуйтеся на воду.

«Наш правозахисник» Роман Литвин, як його називає журналістка, розповідає про захоплення Пеховим і Софієнко прибережної смуги, яка перебуває в комунальній власності.

І хоча глядачам постійно розповідають про нерухоме майно подружжя, під кінець сюжету виявляється, що претензії до Пехова-Софієнко цього разу стосуються майна рухомого. Підприємство подружжя, яке нині перебуває у стані банкрутства, орендувало шість автівок у такого собі ТОВ «Сейм інвест», і тепер їх не віддає, про що дуже докладно розповідає адвокат ображеної сторони. Таке відчуття, що саме це й було справжнім інфоприводом для виробництва сюжету. Ба більше, парочка начебто примудрилася втюхати як мінімум одну з цих машин за борги. Розмову з новим «щасливим» власником записано на приховану камеру, й у когось (зокрема, експертів) може скластися враження, що співрозмовник категорично заборонив його знімати й погодився говорити лише на таких умовах. Постає чимало етичних питань. Було би цікаво побачити весь запис і почути, звучала така заборона чи ні. Тим більше, що особу чітко ідентифіковано — це власник стайні, де Пехов тримає свого коня. Демонстрація цієї розмови може мати для нього неприємні наслідки, і відповідальність за це може лягти на журналіста.

Щоб додати сюжету суспільної значущості, наприкінці журналістка каже, що атовці надумали будувати на території, яку нібито привласнило подружжя друзів Присяжнюка, реабілітаційний центр. А він там уміститься?

Коротше кажучи, вийшло щось таке і збоку бантик. Додайте сюди перепади звуку й дивні відеоефекти, використання чужих кадрів розстрілу Майдану, старого нетитрованого відео та невказання джерел інформації, а також активістів / правозахисників у фірмових вітрівках «Стоп корупції» з прапорами — і «вибухова суміш» зі самознищення сюжету готова.

А запалом послужить неологізм — слово «эксплуатыровал» в субтитрах. Так, через «ы». Така собі «Операція “Ы”», або диверсія проти російської мови.

У наступному сюжеті йдеться про замах на вбивство заступника голови Державної продовольчої зернової корпорації України. Як його звати? Та яка різниця! Нам обіцяють з'ясувати, чи є факти корупції в цій справі. Натомість ми отримуємо інформаційний сюр. Сюжет явно для тих, хто відстежував ситуацію із замахом. Підозрюваних у злочині «напередодні» відпустили під заставу, за нього клопоталися нардеп Дмитро Лубинець і уповноважена з прав людини Валерія Лутковська, про це пише якась жінка у Фейсбуку (теж «експертка») і так далі й тому подібне.

Але вищий пілотаж журналісти продемонстрували тоді, коли намагалися взяти коментар у Лутковської. Шукати чиновницю — не стопкорівське діло. Додзвонились до офісу уповноваженої — прогрес! Говорили, певно, з помічником. Той попросив перенести розмову на понеділок (коли відбувалася розмова, ми не знаємо, бо ж «напередодні»). Ні, каже журналістка, або зараз, або ніколи! А чому? От чому? Чому не завтра / післязавтра / вчора / позавчора? Що як Лутковська справді зайнята? Невже таке неможливо?

Усе? Ні! У цьому випуску «Стопкор» відпустив усі гальма й на закуску потішив нас рекламним сюжетом про Державну службу безпеки транспорту в Україні.

Висновок: очевидний.

«Викривач», випуск № 15 від 7 березня 2018 року

Унікальне вміння зібрати в одному сюжеті феноменальну кількість експертів продемонстрував проект «Викривач». Біда в тому, що впродовж усього матеріалу вони говорили про все, окрім заявленої теми.

Усе почалося з цитати, яка одразу насторожила: «У листопаді 2017 року в деяких регіональних медіа промайнуло лаконічне повідомлення». Усе, далі можна не дивитися. Такий серйозний і конкретний інформпривід. Але ми дивимося. Караємося, мучимося, але не вимикаємо комп'ютери. Навіть коли бачимо назву «Масляна пляма». Це при тому, що в сюжеті йдеться про мастила / оливи, але не про масло.

Нам нагадали про кричущий випадок із постачанням неякісного мастила для танків, які внаслідок цього вийшли з ладу, та вказали на начебто дотичність до цього скандалу народного депутата Олександра Пономарьова. Раніше дуже багато на цю тематику писали «Наші гроші», тому особливої новизни ми вже й не очікували.

Здивувала хіба що нова локація для зйомок журналістки. Тепер традиційний перегляд документів знімали в якомусь кабінеті чи ресторані.

Чи то анонс, чи то вступна частина затягнулася на п'ять хвилин. А потім повалили «експертні» думки. Купа інтерв'ю екс-мерів Бердянська, місцевих активістів. Купа назв компаній, грошей і т. п. Добре, що спробували звізуалізувати інформацію, але чомусь не ту, що конче необхідна — про зв'язки фірм із народним депутатом Пономарьовим. Мовляв, і такий він, і сякий, і розтакий. Та не питання. Напевно, так і є, тільки до чого тут 20 танків? Про них чомусь згадали на 21-й хвилині сюжету. А до цього йшло відверте «мочилово» без права на відповідь.

Тільки наприкінці випуску журналістка намагається додзвонитися до Пономарьова, щоби спитати про... законотворчість, антикорупційний суд. Так-так.

Потім вона два дні ходить у парламент і... не знаходить там депутата. Самі розумієте, що це означає. Гад, ховався, боїться й так далі.

Ще сумніше стало після дзвінка до ТОВ «Торговий дім Агрінол», яке, власне, і продавало мастило для танків. Із ким говорила авторка — невідомо. Чому не поїхала на саме підприємство взяти коментар — тим більше. По той бік сказали: «Какая вы простая». Ми промовчимо, бо іноді мовчанка — знак згоди.

Використання чужого відео, некоректне титрування — усе як у колег.

Документи (які?) цього суперрозслідування понесли в Антимонопольний комітет і пригрозили, що якщо й тут не відреагують, то звернуться до інших органів. Успіхів.

Висновок: є така настільна гра. «Джанґа» називається. Коли збираєш колону з блоків. Так от, навіть вона стійкіша за конструкцію, створену «Викривачем».

«ЦРУ», випуск від 6 березня 2018 року

Ще один проект, який справив суперечливе враження під час аналізованого тижня, став «ЦРУ» на 24-му каналі.

Першим нам запропонували сюжет «Чужа на своїй землі: як ділянка пенсіонерки опинилася у власності чиновниці». Звично, із широким розмахом журналістка пообіцяла розповісти про найпопулярніші схеми. Насправді ж ми побачили тільки історію в Боярці (названу доволі нетиповою), коли ділянка пенсіонерки Марії Тимченко опинилася в руках родичів чиновниці. Якої саме, ми дізналися тільки на 5-й хвилині. Її прізвище — Маноха, а працює вона в земельному департаменті. Про цю справу вже повідомляли інші ЗМІ, а суди тривають п'ять років.

«Ми можемо припускати, як це відбувалося», — каже авторка. Не впевнені, що це можна вважати хорошим результатом для журналістського розслідування.

Коментує цей випадок експерт — юрист Олександр Збанацький. Ми, навчені прикладом «Стоп корупції», віднедавна перевіряємо всіх експертів. Отже, Олександр Збанацький — не просто юрист, а юрист Київської обласної організації Руху «Справедливість» Валентина Наливайченка. Власне, саме ця організація давно активно «розкручує» цю справу. Можемо припустити, що саме цей юрист представляв інтереси пенсіонерки в суді.

У сюжеті журналістка чомусь стверджує, що «до 2013 року не було кадастрових номерів», хоча вони були з 1998 року, а з 2013 року з'явився Державний земельний кадастр. Окрім цієї помилки, ми помітили ще багато недопрацювань: чому журналістка не провела власного розслідування, а спирається лише на коментарі сторін? То це репортаж чи розслідування?

Матеріал рясніє фразами на кшталт «ймовірно, підробивши». Це очевидна підстраховка, коли замість фактів є лише версії. «Є величезні сумніви» щодо непричетності чиновниці, каже авторка. У нас теж величезні сумніви щодо професійності журналістки. Вона, наприклад, стверджує, що намагалася дізнатися в Манохи та її дочки, на яку записали частину спірної ділянки, чи працювали ті в Боярській міськраді, де виносили рішення про виділення землі. То, може, саме в міськраді і треба було це з'ясовувати, скажімо, запитом?

Дуже дивний сюжет.

Другий ненабагато кращий. Журналісти вирішили взятися за 200 га землі на Волині, які начебто отримав екс-міністр Микола Злочевський. «Гроші» вже робили сюжет на цю тему. Правда, «ЦРУ» взявся за львівську фірму, якій сотня селян продала ці землі. Це ТОВ «Терланком». Нам показують відео місцевих журналістів, які знайшли тих селян, звісно, без титрування.

Далі йдеться про колишнього начальника Волинського геокадастру Василя Василенка і його заступника Полякова, пов'язаного зі львівською фірмою, що заволоділа 200 га.

А на завершення нам подають «експертний» коментар народного депутата Віталія Купрія. Народний депутат розповідає про Держгеокадастр і робить висновок щодо чесності чи нечесності його керівництва. На основі чого? На основі того, як людина поводилася з ним під час розмови, — чи відкидалася в кріслі, чи відводила погляд. «Теорія брехні» від Купрія. Звісно ж, «переконливі докази» свого «експерта» журналістка не перевіряє. А могла би не тільки звернутися до іншої сторони, а й зробити не менш «фаховий» аналіз поведінки Купрія. Він же теж під час інтерв'ю відкидався на спинку крісла. Про що це свідчить? Отож.

Ну й головне питання: а що робить нардепа Купрія експертом із цього питання? Те, що він заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності чи один із лідерів політичної партії «Українське об’єднання патріотів — УКРОП»? Чому справу коментує саме він, а не хтось інший? Не розуміємо.

На завершення ведуча Тетяна Мартинюк уже каже про сотні тисяч гектарів землі, які опинилися в одних приватних руках. А ми так і не змогли розібратися із сотками в Боярці та 200 га на Волині. І ведуча у традиціях Олександра Дубінського з «Грошей» на прощання вирішує видати політичну промову про гроші, добробут і земельні ділянки громадянам. Хоча тих самих громадян нам в останньому сюжеті майже не показали. Мабуть, не доїхали до Волині.

Висновок: скоріш за все, ми чогось не розуміємо.

«Гроші», випуск № 7 від 5 березня 2018 року

Про вовка промовка. «Хочете вірте, хочете ні» (це цитата-підводка від ведучого Олександра Дубінського), але «Гроші» надалі шокують «сенсаціями» в тому, як можна порушувати стандарти журналістки й обдурювання глядачів. Цього разу в анонсі нам пообіцяли розповісти про таємниці візиту до України англійського принца, однак, певно, це було такою страшною таємницею, що розповісти нам про це так і не наважилися.

Або показали «відео, що потрапило в інтернет» бучної гулянки в Куршевелі з дорогим шампанським і виконанням українського гімну. Там помітили українського олігарха Юрія Косюка, який останнім часом дедалі частіше стає фігурантом різних скандалів. Нам пояснили, яка ця гулянка дорога і скільки на неї витрачено грошей, що Косюк отримує субсидії на своє агровиробництво з бюджету, й натякнули, що саме він міг оплатити показані нам Содом і Гоморру. А в кінці повідомили, що на запит «Грошей» прес-служба Косюка відповіла: та ні, не він платив. Так а про що, пробачте, сюжет?

Із таким самим успіхом можна показати «відео, що потрапило в інтернет» про те, як ведучий «Грошей» обідає переважно в дорогих ресторанах, тоді як звичайні журналісти програми часто-густо перехоплюють щось у «Пузатій хаті» на Петрівці. Далі що? Це новина?

Нам також показали дуже важливу історію про секс-робітницю Настю Рибку, яка «викриває» російський політичний істеблішмент і яку після цього «закривають» у Таїланді. А вона звертається до Путіна у каже: «Припиніть, Володимире Володимировичу, це ж ви дали команду тайцям мене посадити. Відпустіть, бо розкажу більше». Круто, чесно. І цікаво. Стосується кожного українця.

Серед усього цього відверто затхлого й огидного мотлоху, яким канал «1+1» мучив глядачів більше години, ми нашкребли три сюжети, які можна назвати розслідуваннями. І, до речі, вони мали цілком пристойний вигляд, за що ставимо «Плюсам» «плюсик». Знаємо, самі шоковані.

Першим був сюжет про народного депутата Євгена Рибчинського і його ймовірно незадекларуване майно в США. Інформацію про те, що його дружина з дітьми живе у невідображеному в декларації величезному будинку за океаном, журналіст отримав від няні-українки, яка там працювала.

Автор попрацював із американськими відкритими джерелами й виявив, що сестра дружини, у якої, за офіційною версією, живе сім'я Рибчинського, працює в системі харчування місцевого університету і просто не змогла би собі дозволити таку нерухомість. «Дінінг», —  каже журналіст. Ну якщо вже хизуватися знанням англійської, то треба сказати «дайнінг». Рівень «май нейм із Вася» все ж таки не для журналістів провідного каналу країни — про який, щоправда, ніколи не чув народний депутат Рибчинський (за його словами).

Але ані українською, ані англійською чомусь не протитрували експертку (без лапок), яка єдина пояснює глядачеві, чому цей будинок загрожує кримінальною відповідальністю для депутата. Якщо факти про незадеклароване майно й витрати на його утримання чи оренду підтвердяться, то йому загрожує до двох років.

Так само чомусь не титрують ще однієї «експертки» (тепер уже в лапках), яка заявляє: «прекрасно, що няня не побоялася» розповісти цю історію. Хто ця жінка? Ну хоч натякніть.

Щодо няні. Відчувається, що дружина Рибчинського сильно зачепила жінку й та готова мститися і про все розповідати, підтверджуючи свої тези відео та фото з мобільного телефону. Шкандаль. Звісно ж, Євген Рибчинський коментувати ситуацію відмовився. Справді, що тут скажеш.

Тільки от здивувало, що такі активні у пранк-дзвінках до Росії, журналісти «Грошей» посоромилися подзвонити і знайти дружину, сестру дружини чи хоча б когось у США, хто міг би щось сказати з цього приводу. Ну й інтерв'ю з кимось із Національного агентства з питань запобігання корупції не завадило б. Бо Рибчинський реально влип. Автору респект.

Наступний розслідувальний сюжет був про столичні дитсадки, які залишилися без продуктів, через що там погано годують дітей. Тема справді дуже важлива і, на відміну від Насті Рибки, близька кожному. У середині лютого про неприємну ситуацію вже повідомляло видання «Сегодня».

Нам показали маму, яка водить дітей до «цього дитсадка». Ми маємо з вигляду впізнавати кожен дитячий садок, його номер і де він розташований. Слава Богу, хоч цього разу про титр не забули. І продовжуючи розвивати у глядачів надзвичайні здібності, нам побіжно показали на екрані меню садочка, написане від руки, але не зачитали, сказавши лиш, що «м'ясом там і не пахне». Глядач має два варіанти — або повірити на слово, або передивлятися сюжет і ставити на паузу, щоб уважно розібрати чиїсь каракулі.

Що нам сподобалося — це те, що тема дуже соціальна, з людьми. Нарешті! Більше того, в матеріалі є справжня героїня, whistleblower — викривачка-медсестра одного з садочків Оксана, яка відверто розповідає про те, що діти недоїдають і як виховательки власним коштом купують їм хоча б хліб. І не побоялася разом із журналісткою Вітою Коломієць вступити в полеміку зі своїм начальством.

До речі, авторка сюжету також поспілкувалася з багатьма матерями, освітянами, через поліцію домоглася доступу до журналу, куди вносять дані про харчування дітей одного з садочків, але не перевірила дані про закупівлі.

Тому плюс за живе розслідування, за спійману на брехні завідувачку дитсадка. Мінус — за купу відео незрозумілого походження з незамиленими дитячими обличчями. Брали не ґрунтовністю, а емоціями. І взяли добряче.

В останньому сюжеті журналісти «Грошей» спробували порушити дуже важливу тему про корупцію в українському спорті. Нам пообіцяли розповісти про те, «хто в Україні краде спортивні гроші», «золото, за яким ховаються десятки корупційних скандалів» і «спортивне корупційне розслідування».

Нам чесно хотілося вірити, що сюжет буде дуже цікавий. Та коли на екрані вигулькнув «експерт» Володимир Бойко, цього разу титрований як спортивний журналіст (Господи, ким він уже тільки не був і чого тільки не коментував у «Грошах»), наші надії померли. Ну скільки можна? Невже більше нікого немає?

Щоб добити нас, на екран вилазить назва «Осколки олімпіади». І хочеться подарувати словник журналістам і редакторам програми.

Та осиковим кілком у серце стала розповідь про базу, де в нас проводять тренування і чемпіонати з лижного спорту (належить одному із функціонерів спортивної федерації). Погана база, безперечно. Але знаєте, яка краща? Підказка: до неї має стосунок власник каналу «1+1». Точно! Ви вгадали! Це гірськолижний курорт «Буковель» народного депутата Олександра Шевченка. Нє, ну курорт хороший, ніхто ж не сперечається. Народу подобається.

Не надто заморочувалися журналісти з інфографікою та й узагалі з логікою викладу. Бо журналістка говорить про зниклий інвентар, за «закупку» (ми колись таки скинемося на словник) якого відзвітувало міністерство, але не деталізує.

І, звісно, глибина розслідування. От сказали, що держава виділила чверть мільярда на зимові види спорту за останні п'ять років. То це багато чи мало? Чому не проаналізували? Порівняли? Ну і високохмарні «побори, бідність, шантаж» залишилися без фактів. Плюс традиційна нарізки відео (одне з яких «Гроші» використовують чи не в усіх своїх сюжетах) незрозумілого походження й дати, авторства зйомок. Господи, та назнімайте ви вже щось своє! Навіть якість буде краща! Ви ж псуєте картинку!

Висновок: можна викладати в інтернет дві версії — одна весь випуск, а інша — без ведучого і шлаку? Ми одразу брали би для аналізу останню. Бали одразу полізли б угору.

«Наші гроші», випуск № 207 від 5 березня 2018 року

«Наші гроші» аналізованого тижня вийшли з двома сюжетами. Перший (від Надії Бурдєй) розповів глядачам про маленьку й оригінальну, але дуже прибуткову архітектурну монополію.

Виявляється, щоби пройти атестацію, кожен український архітектор повинен скласти іспити лише в одній акредитованій установі від Національної спілки архітекторів України, монополію якої заклав ще в 2011 році уряд Азарова. Після отримання сертифікату кожні 5 років архітекторів змушують знову проходити курси підвищення кваліфікації.

Журналістка знайшла героя — Олега Гречуха, архітектора, якого не влаштовує така ситуація. Надія також узяла епічне інтерв'ю у президента Національної спілки архітекторів України, який діяльність цієї установи пояснив просто і щиро: ця приватна компанія є суто технічним питанням, через яке спілка вирішує фінансові проблеми. Тобто фактично здирає гроші.

Але авторка чомусь не розібралася, що це за монопольна ТОВка, як і чим вона пов'язана з Нацспілкою, її керівництвом, куди конкретно йдуть гроші. Чи не знайшла нічого цікавого? Дивно. Бо без цього вийшло прикольно, але доволі поверхово, що дивно для «Наших грошей».

Про другий сюжет авторства Олександра Курбатова читайте у другій частині нашого моніторингу, оскільки це — перший продукт проекту розслідувань кількох потужних регіональних редакцій (Криму, Рівного, Миколаїва та столичного «Свідомо»).

«Схеми», випуск № 164 від 8 березня 2018 року

«Схеми» запропонували глядачам чергове розслідування про топ-корупцію від Георгія Шабаєва. Але почалося все з дуже, ну просто дуже довгої студії ведучої Наталки Седлецької. Ні, ми нічого не кажемо, вона все правильно й цікаво розповідала, можна сказати, ввела нас у курс подій, але на останньому реченні ми вже забули перше. І друге. І третє. І так далі.

Щоби підтвердити, що Георгій Шабаєв — повноцінний член редакції й нічим не поступається своїм колегам, нам показали, як він сідає за стіл, вмикає світло, піднімає кришку ноутбуку й починає щось швидко друкувати. Просто як у рекламних роликах про курси. Десь ми вже це бачили.

Ой, за всіма цими красивими й оригінальними кадрами ми геть забули про сюжет. А він, між іншим, цікавий.

Ішлося про титанову руду, яку продає держпідприємство «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», та колишнього народного депутата Миколу Мартиненка. Розслідування засвідчило, що фірма, яка фігурувала у розслідуванні Національного антикорупційного бюро України і яку пов'язують із Мартиненком, далі продовжує купувати титанову руду в державній компанії задешево, а потім перепродає кінцевим споживачам утридорога.

Матеріал добре структуровано. Важку тему вдалося чітко й послідовно розкласти по поличках. Дуже важливо, що «Схемам» допомогли відзняти відео у Відні, де базується фірма-посередник. Не обійшлося без звинувачень на адресу «Схем» від Миколи Мартиненка, якого з нею пов'язують. Зачепили, молодці.

Також похвалимо автора за те, що він не полінувався й пішов у поле. У сюжеті багато зйомок із підприємства та інших локацій і майже немає редакції, де ми вивчили вже мало не кожен куточок.

Але знову саме там — лажа. Багато мерехтливого відео монітору комп'ютера то з текстом матеріалу зі ЗМІ, то з корупційною схемою продажу руди від НАБУ. І це дивує, бо «Схеми» завжди вміли робити чи не найкращу візуалізацію. Що заважало цього разу? Не знаємо.

Також нам показують, як журналіст дивиться відео судового засідання, але ми не знаємо, що це за засідання і звідки відео. Тому до ідентифікації теж питання.

Ми також помітили новий прийом від «Схем» — показувати відео, зроблене на телефон із... телефона, який тримає в руках журналіст. Тобто, записуйте: оператор знімає, як журналіст тримає в руках телефон, на якому програється відео, зняте на телефон. Зрозуміли, як це круто? А от що це дає, зрозуміти важко.

Ми хотіли би звернути увагу на ще один нюанс. У «Схемах» тепер дуже дрібна графіка. Реально важко щось розібрати. Тло красиве, але його забагато, і все інше виходить масюпусіньким. Не розбереш, тим більше на телеекрані.

Ну й віп-розслідування «Схем» знову без людини.

Другу половину програми журналісти присвятили розвитку ситуації навколо недавнього нападу охоронців Віктора Медведчука на знімальну групу «Схем» в аеропорту «Київ». «Український вибір» політика, до речі, звинуватив журналістів проекту у втручанні у приватне життя і змусив поліцію відкрити кримінальне провадження за заявою.

Як і у випадку із судовим розглядом справи журналістів «Наші гроші», які також були жертвою нахабного нападу, ми щиро вболіваємо за те, щоб винуватці у перешкоджанні журналістській діяльності дістали належне їм за законом покарання.

Висновок: титанічно.

Частина 2. Регіональні розслідування у відеоформаті

Клікніть для збільшення

«Під прицілом», «UA: Суми» (Суми), 9 березня 2018 року

Після двотижневої перерви знову вийшла в ефір програма «Під прицілом». Як нам вдалося з'ясувати, причиною вимушеної перерви був неякісний контент.

У сюжеті, який потрапив до моніторингу, журналістка Олена Адаменко повернулася до справи судді Господарського суду Сумської області Олександра Коваленка. Програма вже присвятила низку матеріалів цьому служителю Феміди, якого в листопаді минулого року працівники НАБУ та СБУ затримали нібито під час отримання хабара у сумі 26 тисяч доларів від забудовника. Тоді Вища рада правосуддя усунула його від здійснення судової практики, однак із березня він знову веде справи, бо Спеціалізована антикорупційна прокуратура не подала відповідного клопотання, як того вимагає закон.

Ця тема заслуговує максимум три хвилини ефірного часу. Натомість журналістка натягнула хронометраж аж до 14 хвилин, склеюючи репортаж та інтерв’ю стендапами майже без закадрової начитки.

Взагалі, щоби зрозуміти всю історію із суддею Олександром Коваленком, треба передивлятися попередні сюжети й лізти у Google. Уже вкотре сюжет Олени Адаменко — це телевізійна каша без логіки, коли журналістка хоче розповісти про все без елементарних пояснень. Чергує кримінальне та адміністративне провадження щодо судді, бомбить глядача діями Вищої ради правосуддя, НАБУ та САП, коментарями адвокатів підозрюваного судді.

Незрозумілі локації стендапів (то за столом, то надворі) й перелік різної інформації журналісткою, в якій ми просто заплутались. А показ інтернет-сторінок — це взагалі жах. Оператору треба хоча би навести фокус і зняти не половину інтернет-сторінки, а цілу. Це справді не так важко.

І на завершення хочемо підкреслити, що коли ведуться слідчі дії правоохоронців на місці злочину, то журналісту краще не махати своїм посвідченням і не дратувати відповідні органи криками: «Не трогайте журналіста». Можна вибрати точку на відстані і спокійно все фіксувати. Не знаємо, чи має програма редактора. Але він дуже й дуже потрібен.

Висновок: без змін.

«Нормально», 7 канал (Одеса), 5 березня 2018 року

Як ми вже повідомляли, наразі у проекті журналістських розслідувань одеського 7-го каналу «Нормально» триває переформатування програми. Шукають нові кадри. Напевне, тому цього разу журналісти випустили два сюжети загальною тривалістю 14 хвилин, а не двадцять.

Перший вийшов під інтригуючим заголовком «“Гибридная” война: таможенники против владельцев электромобилей». Тема актуальна для громадян, оскільки весь 2018 рік будуть застосовуватися важливі зміни до Податкового кодексу — Верховна Рада скасувала ПДВ та акцизи на ввезення електрокарів, як нових, так і вживаних. Однак у цьому сюжеті йдеться про події весни — осені 2017 року, коли ця норма закону ще не діяла.

Одеські журналісти знаходять підприємця, який вирішив завезти три електрокари Chevrolet Volt зі США. І тут він зіткнувся зі «злою» одеською митницею, яка заявила, що розмитнить машини не як електрокари, а як авто із двигунами внутрішнього згоряння. Різниця в розмитненні — дві тисячі доларів на кожній автівці.

За допомогою експертів та якихось експертних висновків глядача намагаються переконати, що Chevrolet Volt — це електрокар, а українські митники просто хочуть заробити. Увага, питання: а чи справді Chevrolet Volt є електрокаром? Аналіз інформації в інтернеті показує, то ця автівка є радше гібридом (машина має як бензиновий, так і електродвигуни). У 2017 році до гібридів застосовувалися такі ж митні збори, як і до автомобілів із бензиновими двигунами. Про це в сюжеті кажуть самі ж журналісти і підприємець. Але одеський окружний суд нібито задовольнив судовий позов підприємця й визнав незаконними дії одеських митників, які відмовились оформлювати автівку як електрокар. Щоправда, лише зі слів журналістів. Ґрунтовного роз’яснення представників митниці щодо різниці в розмитненні гібридів та електрокарів у сюжеті, на жаль, немає. Протягом усього матеріалу глядача намагаються переконати, що Chevrolet Volt — це «чистий» електрокар. Запитання: для чого? Може, автори вирішили допомогти підприємцю, якого вони так багато показують у сюжеті? Тим більше, що він і далі хоче судитися з одеською митницею.

Висновок: підозріло.

«Нормально», 7 канал (Одеса), 5 березня 2018 року

Наступна відеоробота «Денежный плен под офшорными парусами» одеських журналістів теж є радше репортажем, аніж розслідуванням. Тема соціальна, її полюбляють на 7-му каналі. І правильно роблять.

Матеріал розповідає про лютневі події, коли боцман Ігор Хвостов забарикадувався на борту судна Welbeck, що стояло на території судноремонтного заводу в місті Чорноморську. До такого крайнього заходу моряк вдався на знак протесту. За його словами, компанія, на яку він працював, півроку не виплачує йому та його колегам зарплату і вже заборгувала лише йому 14 тисяч доларів. Винним у всьому нібито є такий собі Ігор Авраменко, якого журналісти чомусь називають «рішалом» від компанії, у власності якої і є судно, — MD Shipping. Однак у відкритих джерелах досить легко можна знайти інформацію, що Авраменко є ще й власником однойменної компанії.

У сюжеті цей конфлікт називають мало не унікальним. Насправді ж бракує статистики. Скільки подібних випадків невиплати зарплати морякам? Незрозумілим є твердження про те, що судовий позов боцмана Ігоря Хвостова має стати безпрецендентним початком судових позовів від інших потерпілих. Із якої радості чи горя? І якщо журналісти наприкінці програми кажуть про так званий чорний список недобросовісних роботодавців, який є в інтернеті, то логічним би було запитання й до самого боцмана Ігоря Хвостова. Чому він пішов працювати на судно компанії MD Shipping, якщо вона вже роками перебуває в цьому списку? Ну й насамкінець, не всі глядачі знають, що таке крюїнгова компанія. Треба пояснювати.

Висновок: прісно.

Проект регіональних розслідувань, сюжет Центру журналістських розслідувань (Крим), ефір — «Наші гроші з Денисом Бігусом» від 5 березня 2018 року

Наприкінці нашого тижневого моніторингу аналізуватимемо регіональний сюжет, але столичної програми «Наші гроші з Денисом Бігусом» під назвою «Тирса від мільярду: як “освоюють” кошти на відновлення Донбасу». Тим більше, що тема надзвичайно актуальна, але ЗМІ приділяють їй мало уваги. Ідеться в ньому про те, як витрачаються кошти на підконтрольних Україні територіях Донецької області. А конкретніше, як освоювали понад мільярд гривень, виділених на ремонт шкіл. Журналіст Олександр Курбатов концентрується на українській гімназії м. Краматорська. Слід відзначити роботу журналіста та оператора. Та окрім великої кількості власного відео є й чуже: як Петро Порошенко відкривав нібито відремонтовані школи на Донеччині. Чомусь у журналістів мільярд «засвоюється» як речовини в організмі, а не освоюються. Плюс журналісту за коментарі всіх сторін, статистичні дані.

Під час перегляду сюжету виникло питання: чиї гроші на ремонт? Бюджетні чи міжнародних організацій? Там про дві гімназії йдетьсяа, але важко вловити, де і яка саме. Чи це про одну й ту саму? А може, в історію із 44 млн гривень на капітальний ремонт однієї й тієї ж школи, як передбачав проект 2016 року, «вплели» історію з попереднім ремонтом, який і був профінансований міжнародною організацією? Нам зачитують уривок із якогось документа про проблеми в ремонтних роботах, але не кажуть, що то за організація, яке вона має відношення до ремонтних робіт. Щоби краще зрозуміти розслідування, довелося ще раз його переглядати.

Одним словом, зрозуміло, що школи невідремонтовані, діти змушені вчитися в гірших умовах, ніж до ремонту, якість робіт — погана.

Висновок: хороший початок.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із «1+1», 5-м каналом, ТВі, «Громадським ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці — з 2001 року.

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Любомир Ференс, медійний експерт. Колишній журналіст програм розслідувань «Знак оклику», «Тендер News» та «Слідство. Інфо». Переможець національного конкурсу журналістських розслідувань (2014), фіналіст конкурсу професійної журналістики «Честь професії» (2013, 2014 роки). Наразі працює редактором та ведучим на «Громадському радіо» й ведучим прямих ефірів на телеканалі ATR.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

На фото: сцена з вистави «Хелемські мудреці», фото: Concert.ua