Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Глядач в Україні балуваний. Дистанційний пульт свого часу зробив на телебаченні не меншу революцію, ніж тепер робить інтернет. Не подобається щось — клац, і його нема. Подобається — клац, і стало голосніше. А ще треба, щоб було простіше і яскравіше. Тим більше, що пікселі дозволяють. Телерозслідуванням задовольнити таку вибагливу аудиторію зі стійкими смаками і «клацалкою» важко — в них же серйозні матерії, глибина, знання, висновки! Доводиться перебудовуватися, щоб і вівці були цілі, й вовки ситі. Бо який сенс випускати телерозслідування, якщо їх ніхто не дивиться? Спробуймо розібратися, як різні проекти шукають шлях до серця і пульту глядача.

Дата моніторингу: 2–8 жовтня 2017 року

Клікніть для збільшення

«Гроші», випуск № 245 від 2 жовтня 2017 року

«Гроші» на каналі «1+1» — безперечно, найпопулярніший телепроект із усіх, що обґрунтовано чи не дуже іменують себе «розслідуваннями». Це — ветеран в образі вічно молодого хулігана. Ми спостерігаємо за «Грошима» вже цілий рік та іноді помічали поодинокі кволі спроби плюсівців змінити формат на серйозніший — імовірно, під впливом резонансних конкурентів. Однак паростки повстання швидко придушили. Новий сезон остаточно розставив крапки над «і». «Гроші» повернулися до гасла «розважалівка — наше все» і звичного ритму роботи — багато гучних заяв, обіцянок і яскравих картинок, а мало діла. І особливо мало власне журналістських розслідувань.

Аналізований тиждень знову потішив явно пересоленим і переперченим «грошівським» борщем із купи матеріалів, не зв'язаних нічим, окрім претензійних підводок ведучого. От чесно, ну просто дуже хочеться знати, хто їх пише, тому що це людина з особливим талантом — псувати матеріал ще до того, як ми побачимо його на екрані.

Скажімо, перший сюжет був нарізкою відео невідомого походження та давнини про недавні бурхливі події в Каталонії. Без коментарів експертів «Гроші» дали власну оцінку всьому, що там відбулося і відбувається. Глядачам чітко дали зрозуміти — на референдумі в іспанській провінції чітко простежується «російський слід» і мало не всі там — «агенти Путіна» (ну як і в Україні, Угорщині та й узагалі в усьому світі). Докази? Нетитровані відео з російських каналів. Оцінювати не беремося, таких критеріїв ще не придумали.

І ще одне — можна на закадрову начитку брати людей, які правильно вимовляють хоча би половину українських слів? Чи приставляти когось до них під час начитки? Ми просто весь час уявляємо таку начитку на американському, німецькому, японському, китайському і так далі телебаченні. Навіть в Україні курси спеціальні є, якщо проблеми зі щелепою. От реально!

Другий сюжет почався з візиту в Україну одного з творців феномену Apple Стіва Возняка, а продовжився розповіддю про iPhone 8 і його поневіряння в нашій державі. Прозвучало категоричне твердження, що «70 % айфонів в Україні — це контрабанда». Відірвавшись від своїх Samsung, Meizu і Lenovo, глядач прикипає до екранів, щоб подивитися на багате життя й почути підтвердження гучних заяв. Та замість конкретної інформації отримує нові словесні бульбашки — наприклад, що iPhone 8 «подвоїв космічні прибутки контрабандистів». А точно не потроїв? Чи, може, збільшив у півтора рази? П'ять, шість разів? Та яка різниця? Принцип «Грошей» — ляпнути щось і мчати далі — невмирущий. А що, власне, далі? Далі — неоковирний експеримент із пропозицією для охочих замінити задню кришку iPhone 7 на нову, щоб апарат став схожий на iPhone 8 (до чого це взагалі?), і нічим і ніким не перевірені заяви дивного інсайдера телефоном про технологію контрабандного перевезення нової моделі через морські та сухопутні кордони України.

Чужі кадри й непозначене відтворення подій — хронічне захворювання «Грошей» — лікувати ніхто не збирається.

А вишенька на торті — заява про те, що на кожному айфоні ділки заробляють до 30 тисяч гривень. Як так? Адже сам апарат майже стільки й коштує! Не розумієте? Спитайте у «Грошей». І принагідно нехай вони пояснять вам, до чого тут місцеві органи, які нібито теж в ділі.

Зціплюємо зуби і скрегочемо ними, але тримаємося. Міністерством контрабанди України називає Мінсоцполітики ведучий «Грошей» Олександр Дубінський. Він узагалі любить перейменування, але не в рамках декомунізації, а в рамках подальшої комерціалізації «плюсівського» проекту. Недавно, наприклад, Службу безпеки України він назвав Службою бізнесу. Інтригуючим голосом Олександр Дубінський обіцяє принишклому глядачеві, що «Гроші» викриють одну з найнахабніших схем ошукування бюджету. «Ексклюзивні зізнання про те, як у міністерських кабінетах народжуються корупційні схеми. Вперше у нашій програмі». У «Грошей» дуже дивне уявлення про ексклюзивність. Адже ще в червні 2017 року сюжет про перевезення контрабанди під виглядом гуманітарної допомоги (а саме про цю схему розповіли плюсівці) зробило «Слідство. Інфо». Навіть головна героїня там була та сама — волонтерка Оксана Сухорукова. Тільки в «Грошах» її вже титровано як виконавчу директорку благодійного фонду «Свої». Заяви і звинувачення Оксани Сухорукової не змінилися. З її слів усе й показали, а більше ні з ким і не поговорили. У темі не розібралися. Знову нарізка відео невідомих походження й давнини та закадровий голос зі склепу — ой, вибачте, зі студії — Олександра Дубінського.

Наступним був сюжет про «податок на хабарі». У ньому йшлося про те, що в Україні начебто існує норма, за якою хабарники мають сплачувати державі податок у 15 % із отриманих і засвічених хабарів. Ба більше, цю норму вже тричі застосовували. Тільки от де її прописано, ніхто так і не пояснив. Головним експертом із цього питання виявився українець, який проживає в Угорщині. Що зробило його експертом, незрозуміло — чи то те, що він українець, чи то те, що він 15 років проживає в Угорщині. На щастя, «Гроші» вчасно схаменулися і згодом знайшли додаткових фахівців із правоохоронців, антикорупціонерів і підозрюваних у корупції. Податкову і суди чомусь проігнорували. Загалом сюжет вийшов дуже поверховий і миготливий. Це не повноцінне розслідування, а верхівка айсберга, до того ж підтала. А шкода, могло би бути цікаво.

Далі взялися за «найбагатшого ректора України» — Андрія Крисоватого з Тернопільського національного економічного університету. Нарізками, цифрами, квадратними метрами закрутили голову. Усе в ректора є — і квартири, й машини, і гроші, й золоті гори. Звідки? Консультую, каже ректор. У нього фірма, яка дає казкові прибутки? Він ФОП? Податки сплачує? Зупиніться! Ми просто не встигли нічого зрозуміти. То хороший він чи поганий? Гад чи геній? Багатий, бо розумний? Чи розумний, бо багатий? Його декларацію перевіряли? Уже не згадаємо. Єдиний «плюс» — нарешті в програмі були оригінальні зйомки, а не нарізка чужих чи старих своїх відео. А от відтворення подій позначити «забули». А нащо?

Ми ж замість «Грошей» (звучить якось дивно) поінформуємо глядачів, у яких лишилися питання щодо статків ректора Андрія Крисоватого. Якщо ви таки хочете дізнатися, що там і як, то можете глянути його декларацію тут.

Наступний сюжет був про громадянку Марину Котову (це за останньою неперевіреною журналістами версією, бо вона називала різні прізвища), яку названо аферисткою і яка виманювала гроші у волонтерів та зникала. Журналісти поспілкувалися з її жертвами та влаштували парі волонтерів із Білої Церкви очну ставку з Котовою. Правоохоронців та юристів ніхто не залучав. А навіщо? Головне — круто зняти. І знову «сотні ошуканих», а нам показали лише кількох. А може, тисячі чи мільйони?

Але виділимо окремим абзацом — у сюжеті «Грошей» (!) ПОЗНАЧЕНЕ ВІДТВОРЕННЯ ПОДІЙ! Ми відкорковуємо шампанське.

Слідом за конкурентами «Гроші» нарешті дісталися до українських служителів Феміди, які «найбагатші судді в Європі». Звісно ж, доказу чи спростування цієї тези в сюжеті не було. Натомість була традиційна для «Грошей» плутанина з цифрами. Ведучий заявив, що нові судді Верховного суду отримуватимуть до 200 тисяч гривень на місяць, журналістка в сюжеті — що 300 тисяч, а на рік це майже три мільйони. Гм, ми тричі порахували на калькуляторі. Вийшло більше. У акторки взагалі великі проблеми з математикою. Наприклад, 128 тисяч доларів вона чомусь округляє до 200 тисяч. Ах, точно, це ж більше!

Тепер до змісту сюжету. У ньому йдеться про кандидатів у судді Верховного суду України, які пройшли конкурсний відбір, але викликають підозру в редакції «Грошей». Вибір редакції незрозумілий. Із самими суддями ніхто не говорив. Ніхто не вказав, звідки інформація про те, де саме знаходиться майно суддів. Хоча всі дані про суддів є на сайті Громадської ради доброчесності, яка брала безпосередню участь у відборі і вказувала на огріхи претендентів на місце у Верховний Суд.

На завершення цього грошового вінегрету був сюжет у стилі «Стоп корупції» (для тих, хто в темі) про «крадіїв у рясах». Не вистачало тільки активістів у брендованому одязі, але загалом вплив конкурентів відчутний. Сюжет був для своїх, тому що зрозуміти, про що йдеться, ми так і не змогли. Журналістка за шість хвилин вирішила розповісти про церковний (чи бізнесовий?) конфлікт навколо Німецької євангелічно-лютеранської церкви. Десь посередині сюжету можна зрозуміти, що йдеться про Одесу й церква розташована там. Лунають суми, цифри та звинувачення. Та журналістка лиш підкидає хмизу у вогонь, але ніяк не в розуміння глядачам — про що, власне, мова? Де обіцяне розкриття таємниць? Бо найбільшою таємницею цього сюжету лишилося питання, що це було. Чесно, переглянули двічі. Безрезультатно.

Висновок: цирк на дроті.

«Стоп корупції», випуск № 107 від 2 жовтня 2017 року

Іще один цирк влаштували аналізованого тижня автори проекту «Стоп корупції». Номерів було два — на щастя, без конферансьє. Роль летючих крокодилів із анекдоту виконував квадрокоптер.

Щоби зрозуміти, про що саме був перший сюжет «Стоп корупції», треба передивитися його повністю. Можливо, навіть двічі. Бо починають за одне, а закінчують іншим. Спершу автор Артем Лагутенко нібито взявся за майновитих пільговиків, які проживають в елітному приватному секторі на Печерську в центрі Києва. Тема, до речі, не нова. Та «Стопкору» начебто злили список пільговиків Київщини й журналіст, озброєний папірцем, пішов обходити столичних багатіїв. Виявилося, що серед пільговиків є власники елітної нерухомості, бізнесмени, будинки яких під приватною охороною.

Нас дивує єдине. Чому журналісти й активісти «Стопкору» завжди ходять до фігурантів своїх розслідувань серед білого дня? Умовно кажучи, в робочий час. А потім дивуються, що їх ніколи немає? То спробуйте спіймати їх рано-вранці або ввечері! Це ж ефективніше. Але ні! Ми прийшли, а його ще й нема. От гад!

Після походу на Печерські пагорби сюжет розтікся. На сцену випустили весь звіринець. Субсидії, запити, газові компанії, законодавство, Кабмін, знову запити і, нарешті, Фірташ.

А наостанок журналіст вирішив не напружуватися в пошуках експертів і запропонувати власне вирішення проблеми — на його думку, потрібні Реєстр отримувачів субсидій і монетизація субсидій. Крапка. Чому? Бо так.

Хронічне невказування джерел інформації і фраза «за останніми даними» — це вже, можна сказати, фішки «Стопкору».

Після сюжету пішла нарізка подвигів активістів «Стопкору» — цього разу в річці Дніпро (так, буквально в річці, де вони чомусь ходили по пояс у воді з українськими прапорами) і в Дніпровському районі Києва, де вони захищали дитячий садок. На щастя, цього разу без обіцянок керівника проекту Романа Бочкали привести пресу і все «порішати», бо «ви мене знаєте».

Якось витримали.

Другим повноцінним сюжетом був обіцяний іще 16 вересня матеріал про видобування корисних копалин у Кривому Розі ПАТ «Суха балка» на шахтах «Ювілейна» та імені Фрунзе. Назва інтригувала — «Таємниці криворізьких рудників». По суті, це були ті самі п'ять хвилин, які ми за два тижні до цього побачили в тизері розслідування (ось наша оцінка того випуску «Стоп корупції»), плюс кілька зауваг про те, що в підприємства вже новий власник, та про те, що йде судова тяганина за отримання дозволу на видобуток залізної руди. Розкриття таємниць не помітили. Насправді матеріал знову обертався навколо забраного охороною підприємства стопкорівського квадрокоптера. Неприхована образа журналістів на цей зухвалий вчинок ще довго не давала нам заснути вночі.

Дуже потішив кадр із запитом журналістів, де фігурують такі українські неологізми, як «інтерІв'ю», «що понеділка» (виявляється, це два слова) та ін. І це тільки те, що ми роздивилися. За грамотіїв зі «Стопкору» відверто соромно. Хоч би не показували свою безграмотність...

Щодо ситуації навколо видобутку без дозволів ПАТ «Суха балка» руди, то її обговорюють у загальноукраїнських медіа ще з грудня 2016 року, коли Нацполіція повідомила про незаконну діяльність підприємства.

Цікаво, що ще до виходу сюжету в ефір, 15 вересня 2017 року, ПАТ «Суха балка» поширило в ЗМІ повідомлення про випадок із квадрокоптером, додавши: «Ми шкодуємо, що 5-й канал, який заклав свого часу основи розслідувальної журналістики незалежної України, в даний час практикує кричущі порушення професійних і етичних стандартів, уподібнюючись третьосортним наклепницьким інтернет-ресурсам для розміщення замовних матеріалів».

У свою чергу, про цю відповідь у сюжеті «Стопкору» від 2 жовтня 2017 року чомусь не згадано. Дивно.

Висновок: анекдот про летючих крокодилів у цирку читайте тут.

«Слідство. Інфо», випуск № 146 від 4 жовтня 2017 року

«Слідство. Інфо» завжди позиціонує себе як проект розслідувань про корупцію та кримінал. Аналізованого тижня ми знову побачили ефір проекту з сюжетом на кримінальну тематику. І... може, ми чогось не розуміємо, але розслідувальний проект передбачає не хроніку, а викриття. Чи було воно в матеріалі з Миколаєва про місцевого підприємця Михайла Тітова (він же — кримінальний авторитет на прізвисько Мультик)? Чесно шукали, але так і не знайшли. Глядачам просто переказали кримінальну історію, про яку багато повідомляли ЗМІ.  Такий собі довгий репортаж із кадрами з судового засідання й чужими кадрами з затертим логотипом. Власне, якщо до історії не вдалося нічого додати «Слідству. Інфо», то й нам краще скромно промовчати.

Другий сюжет був про незаконні київські забудови. Марія Землянська повернулася до теми незаконного будівництва поблизу ботанічного саду імені Гришка в Києві (перший матеріал під назвою «заСАДа» тут). Сюжет, схоже, робився для мешканців сусідніх будинків, які виступають проти забудови. У ньому багато старого відео й уривків зі старих інтерв'ю. Глядачам досить побіжно розповіли передісторію й одразу занурилися у спроби Київської міської держадміністрації почати будівництво дороги, яка може вести до запланованого будівництва. Підтверджувального документа, навколо якого обертається весь матеріал, ми так і не побачили, хоча потішив момент, коли його показали меру Києва Віталію Кличку. Такі прийоми журналістів ми всіляко вітаємо.

Висновок: незрозумілий випуск.

«Схеми», випуск № 145 від 5 жовтня 2017 року

Тимчасом як деякі проекти намагаються задобрити пересиченого темами політики й корупції глядача яскравою картинкою і псевдосенсаціями, «Схеми», навпаки, вирішили його приспати. Тема культурної спадщини навіть звучить нудно, але показати її так нудно, як це зробив цього разу Сергій Андрушко, вдавалося мало кому. Пардон, але під час перегляду голови експертів постійно падали вниз, прозорливий погляд затуманювався, а свідомість поверталася тільки через хропіння сусіда.

Визнаємо, це неприпустимо й ми винні, бо проблема, яку викрив у своєму сюжеті автор, справді важлива й сенсаційна. Ба більше, вона реально показує, наскільки в нас усе погано з, так би мовити, «культурою», а особливо її спадком.

У силу історичних і національних обставин Україна завжди по-наплювательськи ставилася до своїх талантів та їхніх витворів. Їх, як правило, забирали і привласнювали інші народи. Тепер, коли Україна почала голосно заявляти про свої законні права на свою культурну спадщину, їй варто було би спершу не вказувати пальцем на інших, а глянути на себе. І в цьому плані сюжет Сергія Андрушка безцінний. «Схеми» заглибилися в пошуки втрачених витворів мистецтва. Автор дослідив факти зникнення із фондів музеїв цінних картин. Він шукав їх і в музеях, і в чиновницьких кабінетах, куди їх часто чіпляють «для краси», але не завжди повертають. Журналіст знайшов численні підтвердження того, що контролю за тим, де і в кого нині зберігаються шедеври та музейні експонати, практично немає. Масштаб виявленої ним проблеми вражає, тому що насправді осягнути його неможливо. Усе справді дуже, дуже погано й навіть гірше.

Та бомбову тему, на нашу думку, попсував невдало обраний формат. У сюжеті багато поїздок, коментарів. Ми подорожуємо разом із журналістом містами, кабінетами та музеями і в певний момент починаємо розуміти, що чуємо одну й ту саму думку, а щоб висловити її, можна скоротити хронометраж удвічі. Нам стає банально нудно.

Здивувала лажа в титрах («Межибіж» замість «Меджибіж») і дефекти по звуку. Дуже нетипово для «Схем».

Окрім документів, експертів і автора зі штативом на плечі ми мріяли про красиві зйомки й інфографіку, щоби все ж таки спробувати зрозуміти масштаби лиха. Не дочекалися. Може, в мультимедійній версії?

Висновок: гостро й нудно важко поєднати.

«Народна прокуратура», випуск № 149 від 7 жовтня 2017 року

«Народна прокуратура» після ганебного випадку джинси, про який ми розповіли минулого разу, повернулася до соціальних розслідувань. Гнів експертів вщухнув.

Цього разу взялися за тему переселенців — завжди важливу й актуальну. І, що дивно, не надто поширену на українському ТБ, хоча кількість таких людей — більше мільйона. Нас часто заколисують історіями про те, як переселенці добре влаштувалися на новому місці, як їх усі люблять і допомагають. Та насправді це далеко не завжди так. Інший бік медалі жахливий і показує реальне ставлення нашої держави до своїх громадян.

На жаль, тільки на 4-й хвилині випуску глядачі змогли зрозуміти, що йдеться про постанову Кабміну № 365 щодо посилення перевірок внутрішньо переміщених осіб. Вони почули багато розмов про цю постанову, точніше, її номер. А от її суть якось загубилася за постійним повторенням «Постанова № 365, Постанова № 365...». До речі, ось вона.

На щастя, врятували сюжет люди й живі людські історії — те, чого часто бракує іменитішим розслідувальним проектам.

Знімали сюжет у Харкові (хоча це ми так, здогадалися). Знеособлена журналістка («Народна прокуратура» чомусь ніколи не титрує своїх авторів) зуміла показати на прикладі кількох переселенців ті приниження й дискримінацію, які вони відчувають із боку владних органів. Зіпсувати такий соціальний матеріал можна хіба що конкретним ляпом. На щастя, його не було. Ставимо плюсик.

Висновок: люди — це ключ до цікавої історії.

«Наші гроші», випуск № 187 від 2 жовтня 2017 року

Хто завжди піднімає настрій і бадьорить, то це «Наші гроші з Денисом Бігусом». Однак цього разу телевізійні хулігани нас дещо здивували.

Перший сюжет був про плани київської влади витратити півмільярда гривень на створення системи для сплати за громадський транспорт. Мар'яна Мотрунич вирішила розібратися, як поживає багатостраждальний єдиний електронний квиток у Києві. Бо різні влади й мери приходять і йдуть, а паперові квиточки і старенькі компостери лишаються.

Для початку авторка згадала про проект Київської міської ради ще від 2013 року і про фірму, з якою уклали тоді договір, яку «пов'язують із Геннадієм Кернесом». «Пов'язують»? Хто? Як? Докази є?

Було багато інформації про проекти, встановлення обладнання. Не завадила би якась візуалізація цих слів, бо так і не зрозуміло, скільки в цій сфері всього було витрачено коштів, на що саме і що це дало місту та киянам.

Як завжди, потішив мер Києва Віталій Кличко, спершу відмовляючись давати інтерв'ю «Нашим грошам», а потім заявивши: «Ми робимо всі тендери П-Р-О-З-О-Р-О і це запорука корупції».

А мова йшла про тендер на закупівлю в півмільярда гривень на валідатори для громадського транспорту. Сказали, що під вимоги потрапила продукція лише одного виробника — естонського. Коментар від нього ми, мабуть, пропустили.

Цікаво, стьобно й доволі інформативно. Але ще більше інформації про цю закупівлю можна отримати з вересневої статті «Реформа від "Київпастрансу": Чи потрібен столиці єдиний квиток на автобус за півмільярда» Дениса Гонтара.

Другий сюжет виявився якимось аж надто літнім. Марина Ансіфорова вирішила повторити на київський манір розслідування Валерій Єгошиної зі «Схем». Тільки Валерія зробила сюжет про одеські пляжі, а Марина розповіла про київські.

Знімали не один день, бо купальники й одяг в авторки міняються, як на показі мод. Більшість кадрів зняли ще влітку, тобто сюжет готувався набагато раніше, але щось заважало випустити його в ефір. Можемо припустити, що каменем спотикання була його якість.

Нам здалося, що матеріал слабший, ніж одеський. На відміну від колеги, Марина Ансіфорова не надто рішуче проривалася до відгороджених водойм. Цікавою була телефонна розмова з власником кількох пляжів, а за сумісництвом директором аеропорту «Бориспіль» Павлом Рябікіним, натомість ми не почули позиції влади — чи законно людей, які хочуть відпочивати безкоштовно, не пускають на столичні пляжі?

Нам здається, що сюжет зміг би врятувати практичний момент. Авторка сказала, що все ж таки потрапляла на пляжі без платні завдяки наполегливості й цитуванню законів. Думаю, глядачі були б не проти, якби Марина в кадрі розповіла, що їм робити і як. І були б дуже вдячні їй за це. Ну хоча б наступного року.

Висновок: нерівно.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в «Corruptua». Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.