Журналісти-супергерої, або Чи мав Порошенко декларувати віллу, записану на його фірму? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 листопада 2016 року

Журналісти-супергерої, або Чи мав Порошенко декларувати віллу, записану на його фірму? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 листопада 2016 року

17 Листопада 2016
4214
17 Листопада 2016
14:00

Журналісти-супергерої, або Чи мав Порошенко декларувати віллу, записану на його фірму? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 листопада 2016 року

4214
Журналісти-супергерої, або Чи мав Порошенко декларувати віллу, записану на його фірму? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 листопада 2016 року
Журналісти-супергерої, або Чи мав Порошенко декларувати віллу, записану на його фірму? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 листопада 2016 року

«Детектор медіа» публікує четвертий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народну прокуратуру» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Авторам моніторингу дорікають, що ми забагато шпетимо наших розслідувачів. Мовляв, не все так погано й насправді наші журналісти молодці. Вони творять справжні дива — із завидною регулярністю видають класні й якісні розслідування, що нічим не поступаються викриттям закордонних колег, на які в тих ідуть місяці й місяці копіткої праці. А наші роблять усе за кілька тижнів, а іноді й днів. Плюс масштаб різний. Там якусь нещасну тисячу баксів крадуть, і з цього роздувають скандал, а в нас мільйони — й нічого.

Як марвелівські Супергерої, наші українські журналісти швидші й кращі за всіх, та ще й рятують світ від злих сил із мінімумом ресурсів і в надзвичайних умовах, тож нічого аж занадто критикувати, бо це контрпродуктивно. Краще хваліть. Таку думку можна часто почути в медіасередовищі. Тому сьогодні ми беремося проспівати осанну нашим супергероям-розслідувачам. Так би мовити, за побажанням наших читачів. Чи вийде? Не факт. Але ми будемо намагатися з усіх сил.

Період моніторингу 713 листопада 2016 року:

Клікніть для збільшення

«Схеми», випуск № 107 від 10 листопада 2016 року

Немає жодного сумніву, що найкращим сюжетом аналізованого тижня став матеріал програми «Схеми» про іспанські вілли Президента Порошенка та його любих друзів Кононенка і Гладковського. Уперше в історії нашого моніторингу (тут фанфари й салюти) ми ставимо йому максимальні бали за всіма виписаними критеріями.

Сюжет хороший усім — і бомбовою темою, і професійною роботою Наталки Седлецької та її знімально-монтажної групи (картинка просто казка), і абсолютно правильною постановкою питання — адже це не звинувачення главі держави, а провокування гарячої суспільної дискусії на актуальну тему: а чи мав Порошенко декларувати віллу, записану на його фірму? Авторці вдалося утриматися від спокуси піти в «жовтизну», пов'язану зі статусом фігуранта — у сюжеті чітко вказано, що йдеться не про корупцію, а про відсутність прозорості. Вдало й екстенсивно використані думки експертів, і, зауважте, вони не категоричні, що доволі незвично для наших антикорупціонерів. Експерти справді не знають, правий Президент із юридичного погляду чи ні. Гостра дискусія робить порушену «Схемами» тему ще смачнішою.

Помітно, що над матеріалом працювали довго й ретельно. І витратили на це великі ресурси. Плюси і ще раз плюси за майстерність і чітке дотримання журналістських стандартів.

Якби цей моніторинг не був дифірамбом, ми, як завжди, знайшли би привід покритикувати Наталку. Наприклад, вказали би на той підозрілий факт, що в «Схемах», схоже, теж працює власна схема під назвою «за кордон в Іспанію — Наталка, а чорнова робота в Україні — інші». Оскільки матеріал про віллу Порошенка робився довго, не зрозуміло, чому менш цікаві й захопливі, ніж поїздка на середземноморське узбережжя Іспанії, пошуки Ірини Петриківської, адміністраторки фірм Порошенка, а також інтерв'ю з експертами замість Наталки Седлецької виконує її підлегла. Чи колега. Хоча, можливо, це — те, що називається командною роботою.

А ще ми могли б висловити іронічне припущення, що саме цим матеріалом «Схеми» остаточно «палять» свого постійного партнера і головне джерело інформації — такого собі... Та ні, це ми вже за звичкою прискіпуємося, а в нас сьогодні інше завдання.

Висновок: не знаємо, як «Диво-жінка», а Наталка Седлецька цього тижня — точно блокбастер.

«Наші гроші», випуск № 145 від 8 листопада 2016 року

Одразу похвалимо «Наші гроші» за наполегливість — вони мертвою хваткою бульдога вчепилися в сумнозвісного «діамантового прокурора» Олександра Корнійця і не хочуть його відпускати, доки остаточно не порвуть на шмаття. Навіть якщо це коштуватиме їм рейтингу, цікавості глядацької аудиторії та балів у нашому моніторингу. Цього разу Леся Іванова розповідає про земельну аферу сестри Корнійця (або його самого) в селі Малютянка неподалік від Києва. За описані деталі — плюс за повноту. Ще один плюс — за те, що в сюжеті чітко відокремлені й позначені кадри з реконструкцією подій. Дякуємо. Так, це один із тих смішних критеріїв і стандартів, над якими в студії іронізує ведучий «Наших грошей» Денис Бігус.

Тож поіронізуємо й ми.

Якби наш моніторинг не був панегіриком, ми зазначили би, що спроба зробити матеріал оригінальним, на жаль, провалилася. Цікаві рішення по відео, які зробили з банальної земельної теми видовищну детективну історію, не врятували ситуації. Друзі, при всій повазі, це ж телебачення. Глядачам дай Боже згадати, хто такий Корнієць, а ви нові деталі його схем даєте. По-перше, схеми не те щоб якісь особливі. По-друге, гіпотеза про корумпованість прокурора та його оточення стара, а нову інформацію журналістка не «розкопала», а отримала в результаті банального «зливу». У когось є сумніви, що джерело — це екс-колега Корнійця, який виступає в матеріалі головним експертом? Може, усе ж таки когось нейтральнішого взяли би? Бо справа Корнійця для пана Каська вже давно не професійна, а особиста, і рішення використовувати його тут як оповідача — коментатора — останню інстанцію, скажімо так, сміливе.

І ще одне. Подекуди дуже дрібна графіка — особливо назви численних фірм. Їх просто не видно. Навіть коли дивишся на повторі. Очі вилазять.

Висновок: навіть супергерої в сиквелах і приквелах не такі цікаві, як у перших фільмах. Антигерої цікавіші, але треба, щоб їх нарешті «замочили». Раз і назавжди.

«Слідство. Інфо», випуск № 104 від 9 листопада 2016 року

Новий випуск «Слідства. Інфо» потішив двома різноплановими сюжетами — корупційним і соціальним.

Юрій Горбач із Рівного видав на-гора добротний матеріал про статки місцевого клану — екс-прокурора Андрія Гіля та його родичів. Тут є все, щоби запідозрити, якщо не прямо звинуватити, колишнього правоохоронця в неправомірному збагаченні — численні ділянки, квартири, дорогі автівки, будинок і... паркан.

Так, саме паркан виступає чи не головним звинуваченням проти пана Гіля. Принаймні, судячи з часу, який йому приділено. Саме з паркану починається матеріал — зі стендапу з доволі дивним формулюванням: «Паркан ціною, МАБУТЬ, кілька тисяч доларів». «Мабуть» — слово не дуже інформативне, особливо для першого речення сюжету. Тим більше, що ціну паркану з'ясувати в принципі можливо. Та журналіст, ніби виправдовуючись за свою необізнаність, показує нам кадри з експерткою з нерухомості, яка знову довго розмірковує про диво-огорожу, втім, так і не назвавши її вартості. Важко сказати, чим цінний цей коментар, але він задає темп сюжету. При правильній структурі і насиченості переконливою інформацією матеріалу очевидно бракує динаміки. Монотонне перелічення статків, якими після оприлюднення е-декларацій чиновників уже нікого не здивуєш, під кінець просто виснажує. Ще й експертка довго й нудно збирається з думками в кадрі. За неї — мінус.

Трохи спантеличує один із доказів проти родини Гіля — той факт, що його дочка побувала на Мальті та в Анталії — м'яко кажучи, не найдорожчих напрямках для відпочинку навіть для чиновників і журналістів, особливо якщо це «гаряча» путівка. Це все ж таки не вілла в Іспанії і не Мальдіви. Можливо, не найкращий аргумент на користь корупційних звинувачень.

Другий сюжет Олени Козаченко «Опіка суворого режиму» — суто соціальний. Об'єктом спроби розслідування в принципі можна назвати наявну в Україні систему психоневрологічних інтернатів для неповнолітніх дітей. Сюжет доволі сумбурний, він постійно перестрибує з однієї проблеми на іншу, докладно не дослідивши жодної. Ми чуємо про погане харчування; уколи, якими вгамовують неслухняних; знущання з боку медперсоналу; привезені волонтерами фрукти, які в інтернаті відмовляються прийняти через санітарні норми; крадіжки продуктів тощо. А що з цим, власне, робити? Це зрада?

Стільки інформації, але сюжету, тим не менше, бракує повноти. Про порушення прав вихованців інтернатів ми дізнаємося лише зі слів потерпілих, волонтерів або інтернету. Коли ж знімальній групі «Слідства. Інфо» вдається потрапити в один із інтернатів, він виявляється цілком пристойним. Жахів не спостерігається, страшних кадрів зі знущаннями немає. Є діти-каліки. Звісно ж, кадри справляють враження. Дітей шкода. Ефектно, але це не доказ гіпотези про «все погано». Тому за гіпотезу мінус.

І ще. Демонструючи синхрони колишніх вихованців про жорстоку поведінку персоналу таких закладів, було б незайвим поспілкуватися з цими жінками, а також спитати в них про розмір їхньої зарплатні.

Наприкінці сюжету ми чуємо висновок журналістки: «Системи інтернатів не повинно бути». Далекосяжно і зовсім не випливає з сюжету. Альтернативою названо прийомних батьків, будинки сімейного типу тощо. Думки профільних органів немає.

Висновок: потрібен рімейк.

«Гроші», випуск від 7 листопада 2016 року

Авансом ставимо жирний плюс «Грошам» — сюжетів стало менше! Чи стали вони від цього глибшими й ґрунтовнішими?

Прогрес є.

На жаль, перекреслений регресом в інших аспектах програми.

Як завжди, «Гроші» беруться за тему, дуже близьку кожному українцеві — отримання віз у західно- та східноєвропейські країни. Тема неоригінальна, але журналістка прикривається благородною метою — провести експеримент, який спонукає наших громадян не переплачувати за «шенген» у різних конторах, а отримувати його чесно — в посольствах. Сюжет має мало спільного з розслідуванням — це швидше «ходіння по муках» із прихованою камерою і записуванням розмов про ціну і можливість отримання омріяної візи.

За канонами програми, ситуація постійно нагнітається — нам говорять про дві з половиною тисячі контор тільки в Києві, які займаються підозрілим (!!!) оформленням шенгенських віз. Цифра дивним чином збігається з приблизною кількістю турфірм у столиці.

Нас лякають, що ці контори обслуговують понад мільйон українців. Звідки цифра, не сказано, але натяк зрозумілий — чи не всі клієнти отримують свої візи «підозріло». Як? Дивіться далі в програмі.

На початку сюжету нам кажуть, що оборот «підозрілих» контор, які оформлюють українцям візи, вимірюється мільярдами гривень. Під кінець сюжету ця цифра різко зростає до десятків мільярдів — мабуть, збільшившись в рази за десять хвилин.

Ми дізнаємося багато цікавого — наприклад, що Литва — це сусідня з Україною держава (карти брешуть), що замість посольства Німеччини в Києві є посольство Германії, а ще — що російське слово «уверены» в Україні пишеться з двома «н».

Ну і ще один прикол — сюжет ілюструють закордонним паспортом відомого активіста Максима Буткевича, який свого часу (років -надцять тому) працював на «Плюсах» у «ТСН» — от і лишай після цього на роботі персональні дані!

Та цей випуск програми запам'ятається не візовим пеклом, а сюжетом про заборонену Комуністичну партію України та її лідера Петра Симоненка. Системна і ресурсовитратна робота, нетипова для «Грошей». І саме цим хороша. Плюси за наполегливість і глибину.

Журналіст вистежує лідера українських комуністів, знаходить підпільний обком компартії в центрі Києва, вступає в заборонену партію і навіть відвідує таємний виступ Симоненка. І не просто відвідує, а сміливо ставить головному комуністу країни питання про його статки, за що мало не отримує по голові від його однопартійців. Правоохоронці, як завжди, розводять руками.

Прекрасна динаміка і блискуча робота, яку псують лише дві речі — очевидна заангажованість журналіста та неполіткоректність. Незалежно від ставлення до комуністичної ідеології та її проводирів в Україні, страшенно ріжуть вухо фрази автора на кшталт «лідер зрадників», «підпільний офіс комуністів розташований між цирком і зоопарком» та ведучого — «покидьки, які керують партіями», «аферист», «комуністичний шабаш» тощо.

Ну і окреме «фе» — за неповагу — ні, навіть відверту зневагу до глядача при нарізанні субтитрів. Друзі, зрозуміло, що ви поспішаєте під час розшифровки, але ж ви хоч потім змонтований сюжет віддивляйтеся! Бо виходить по три-чотири помилки чи не в кожному реченні, перли типу «бандисктие», «зпадае», «батальйоны» тощо. Хтось може подумати, що ви безграмотні, а ви ж журналісти-супергерої. Вони, як відомо, безграмотними не бувають.

Сюжет про компартію продовжує розіграш Симоненка по телефону, коли лідеру українських комуністів нібито пропонують стати одним із очільників уряду В'єтнаму. Наче й дотепно, але Симоненко — тертий калач і так просто не клює, тому смішними виходять радше журналісти, які йому дзвонять. Бо дуже погано володіють «в'єтнамською».

Програму продовжує непоганий сюжет про оптимізацію податку на додану вартість. Хоча проблема не нова і давно відома, в матеріалі правильно зроблено узагальнення і названо конкретного представника ДФС, який міг отримати вигоду від оптимізації податку під час купівлі київського торговельного центру «Альта-центр» подружжям Герег.

З іншого боку, виникає очевидна плутанина з цифрами — тоді як ведучий заявляє про аферу на 300 мільйонів, у самому сюжеті йдеться про оптимізацію на суму в 63 з гаком мільйони. Проблему відірваності ведучого «Грошей» від реалій програми ми вже озвучували — наразі марно.

Традиційно розвеселило непозначене інсценування зустрічі журналіста з джерелом — колеги, ви реально думаєте, що хтось повірить, ніби так усе відбувалося насправді?

Сюжет про відставку очільника Одещини Михеїла Саакашвілі, в якого давній конфлікт із власником каналу «1+1» Ігором Коломойським, ми не оцінювали — це не розслідування, а заангажована добірка фактів. Інакше загальна оцінка програми впала би нижче плінтуса.

Останній сюжет у програмі — соціальний. Нам розповідають про проблему виділення земельних ділянок учасникам АТО в Ужгороді, які замість них отримують підставні особи і, зрештою, чиновники різних рангів.

Тема важлива й актуальна. Її вже неодноразово досліджували інші команди розслідувачів у різних містах України. Востаннє це робила Юлія Брик зі «Слідства.Інфо». У «Грошах» сюжет вийшов неоковирний і обрізаний. Таке враження, що в останню мить його скоротили — можливо, знадобилося місце для політично важливішого матеріалу про відставку Саакашвілі. Тому — мінус за повноту.

Висновок: «Дедпул» прикольний і суперечливий супергерой. Завжди на межі фолу, але він точно нікому не служить.

«Народна прокуратура», випуск № 112 від 12 листопада 2016 року

112-й випуск «Народної прокуратури» на каналі «112» мав би бути особливим. Не склалося.

За звичкою, журналісти скомпілювали всі думки на одну тему, які їм вдалося знайти. Цього разу довжелезний сюжет присвятили проблемі розведення озброєння на лінії розмежування між Україною та сепаратистськими ДНР та ЛНР. Тема, безперечно, актуальна. Серед плюсів — на диво мало архіву, багато власних оригінальних зйомок практично на лінії фронту. Мінус — нічого нового. Власне, чого чекати від сюжету, де чи не головні експерти — це колеги-журналісти та фейсбук-блогери?

У матеріалі анонсується, що ми почуємо, що відбувається в «сірій зоні» і хто в цьому винен. Відповідей на запитання ми так і не дочекаємося. Хоча з розповіді може скластися враження, що головний винуватець протистояння на лінії розмежування (окрім, звісно ж, бойовиків) — це ОБСЄ. Мовляв, європейці не виконують своїх обов'язків і не помічають, як бойовики стріляють по «наших». І поки так буде, «наші» нікуди не відійдуть. Представник організації Александр Хуґ (титрований у сюжеті як Хаґ) навіть змушений «по-європейськи люб'язно» (цитата) виправдовуватися за свої дії.

Багато суперечок точиться навколо звіту місії ОБСЄ про обстріли контрольованих Україною територій. Представник ЗСУ дорікає європейцям, що ті не фіксують усіх порушень із боку бойовиків. Хуґ-Хаґ каже: читайте звіт, там усе написано. Що ж у тому звіті насправді, ми так і не дізнаємося. Закрадається підозра, що журналістка в нього так і не заглянула.

У будь-якому разі, ЗСУ не підуть, бо переживають за людей — українських громадян, переконують журналістку всі, кому не лінь. Її висновок ошелешує: «Мешканці не потрібні ні своїм, ні чужим».

Висновок: команда «Народної прокуратури» нагадує «Загін самогубців» (так, це вже не «Марвел»), який для жанру розслідувань робить шкоди не менше, ніж добрих справ. Пора обирати, на чиєму ви боці.

«Стоп корупції», випуск № 63 від 8 листопада 2016 року

Єдиний повноцінний сюжет програми присвячено важливій темі верифікації отримувачів субсидій. На жаль, він відверто безглуздий. У матеріалі чомусь фігурує лише один антигерой — колишній депутат Київради Шаломєєв, родина якого користується субсидією, маючи елітний будинок.

Якщо вже порушувати таку проблему, то варто зібрати додаткові дані й назвати ще хоча би кілька прикладів використання системи субсидування заможними людьми. Це дає більше підстав порушувати питання про необхідність створення бази даних субсидіантів та її фінансування.

Далі журналістка перестрибує на тему субсидування не споживачів газу, а облгазів, чомусь названих нею «непримітними організаціями». Авторка намагається довести, що частина виділених коштів осідає в кишенях їхніх власників. Завищення нормативів на споживання газу — це парафія НКРЕКП. Керівника цього органу, згідно з законом, призначає Президент країни. Саме туди треба було йти в першу чергу, щоб дізнатися про махінації облгазів.

Крім того, в 2015 році нормативи були значно знижені — з 9 до 3 м3 газу на людину в домогосподарствах із конфоркою. Утім, через півроку їх підвищили до 6 м3. Це, знову ж таки, окремий пласт розслідування, який більше стосується ситуації на енергетичному ринку.

Навіть трохи поґуґливши, журналісти дізналися би, що більшість облгазів належить «Регіональній газовій компанії» Дмитра Фірташа. Його прізвища в сюжеті немає взагалі.

Другу половину програми заповнили нарізкою старих сюжетів. Зупинятися на них немає сенсу.

Рубрику «За парканом» цього разу присвятили зятю Віктора Пилипишина, депутату Київради Костянтину Яловому. Знову незрозумілі критерії вибору героя. Може, він пов'язаний із тим, що Пилипишин є конкурентом по будівельному бізнесу для Лева Парцхаладзе, який має безпосередній стосунок до заснування ГО «Стоп корупції»?

Якщо «Стопкор» буде й надалі давати по одній персоні на програму в рубриці «За парканом», йому знадобиться декілька сторіч, щоби показати всіх українських можновладців, які потенційно заробили кошти за допомогою незаконного збагачення.

Хоча останнім часом колеги зі «Стопкору» часто потерпають від насильницьких нападів, сам проект помітно деградує. Йому вкрай необхідне перезавантаження.

Висновок: навіть супергерої старіють. На їхнє місце приходять нові — молодші, оригінальніші, незалежніші у своїх думках і діях.

РЕЗЮМЕ: шеф, усе пропало. Ми знову всіх не розхвалили, а розкритикували.

Інформація про експертів

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес. Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», у проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда» . Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: Best In World

Федір Сидорук, Сергій Головньов
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4214
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Віталій
2100 дн. тому
В копилку наград расследователей. Схеми сделали очередное открытие Америки. Оказывается Медведчук летает частным самолетом в Москву не смотря на то что Украина запретила регулярные рейсы российских авиакомпаний. Расследователи забыли про то как нерегулярный рейс президентского самолета в Россию помог быстро забрать Савченко.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду