Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Досліджуваний тиждень видався вкрай невдалим для телерозслідувань. Загострилися кілька хвороб жанру. Це: а) відчутний розрив у якості між сюжетами з Києва та регіонів; б) очевидне превалювання форми над змістом і в) надмірне захоплення журналістів... самими собою. Відтак потенційно найсильніші анонсовані і навіть реалізовані розслідування, на жаль, скотилися до гри на камеру — часом пафосну, іноді занадто іронічну, а подекуди й узагалі непристойну. Бо актори з журналістів переважно нікудишні.

Клікніть для збільшення

«Слідство.Інфо»

Випуск №100 від 12 жовтня 2016 року

Розчарування тижня — безперечно, майже півгодинний спеціальний проект Дмитра Гнапа «Екіпаж», присвячений «президентській авіакомпанії». Нова заставка «Слідства» і графіка в стилі резонансного «панамського досьє» про офшори Президента Порошенка мала переконати глядача, що на нього чекає сенсація.

Власне, саме Порошенко лейтмотивом проходив через весь «Екіпаж», тільки от його безпосередніх слідів ніхто так і не виявив. Хіба що, як зараз жартують, обгортки від «Рошену».

Спроба стисло переповісти сюжет розслідування наштовхується на певні труднощі. Офшорна фірма бізнес-партнера Президента, до якої начебто причетний інший його бізнес-партнер, в обхід українського бюджету нібито отримує гроші за перельоти від офшорів інших українських товстосумів, а ще вона нібито вивозила регіоналів під час Майдану, напевно придбала паливо в газпромівців, а також возить vip-ів у Москву через Білорусь. А ще автор намагався отримати коментар бізнес-партнера Президента телефоном і навіть завітав до нього в гості, а той не захотів спілкуватися. Тому глядач побачив дуже змістовні розмови з його охоронцями та клерками. Словом, ви все зрозуміли. Майже.

Ніхто не заперечить, що тему для розробки було обрано складну, але після перегляду сюжету лишилося більше питань, ніж відповідей. А в чому, власне, суть і хто винен? Здається, проблема, яку намагався розкрити автор, виявилася такою розпорошеною на безліч недорозслідуваних підтем, що зібрати її докупи так і не вдалося.

Попри гучні прізвища (плюс — за вибір теми), сюжет шкутильгає на обидві ноги, бо автору відчайдушно бракує фактів і джерел, на які він міг би спертися і послатися. Звідти й інсценування (знову непозначене) передачі йому «флешки» з початковою «сенсаційною інформацією» невідомим, плутанина з іменами «Джефрі» і «Джофрі» під час телефонного інтерв'ю, переозвучення (бо губи в журналіста не рухаються, несинхрон) запитання до бізнес-партнера Порошенка – Кононенка, щоб посилити логіку відповіді, незрозумілий півторахвилинний стендап із описом сайту авіакомпанії (з кліками на різні розділи і важливою з погляду інформативності фразою «він завантажується») тощо. «Екіпажу» відчайдушно бракує стрижня, щоб він, що називається, злетів.

Здається, це зрозуміло й самому Дмитру Гнапу, тому він вдається до прийому, який має врятувати його витвір — журналіст сам стає протагоністом, героєм, який веде нас у «стан ворога» і викриває його. Та чи вдається автору впоратися з цією роллю?

Хочеться ще раз підкреслити награність деяких телефонних розмов і походів на місце. Складається враження, що в процесі збору інформації журналіст навіть не намагається її отримати. Він свідомо спілкується з людьми в напівіронічному-напівзверхньому тоні. Бо з погляду змісту ці епізоди дають мало, а з погляду іміджу — камера завжди повинна любити героя.

Та така знущальна подача не змінює того факту, що журналіст — з об'єктивних чи не дуже обставин — не докопав і намагався вийти зі становища дрібними укусами. Може, звідти й мінімальний резонанс.

Висновок: Коли сюжет нагадує надкушене яблуко, і глядач залишається голодним, і яблуко вже ніхто більше не підбере. Так втрачаються гарні теми.

«Наші гроші» з Денисом Бігусом

Випуск №141 від 10 жовтня 2016 року

У «Наших грошах» ми побачили два сюжети — про екс-прокурора Олександра Корнійця, його рідних і партнерів та про дивну ініціативу «Укравтодору».

Перший став найрезонанснішим і найцитованішим сюжетом тижня — плюси за вибір теми, роботу з джерелами і повноту.

Та прекрасну польову роботу (чого варта хоча б сестра Корнійця зі сміттям і на маршрутці!) та роботу з джерелами дещо попсував... торт. Святковий торт, з яким журналістка Леся Іванова спершу відзначає свято на своїй професійній вулиці... і який згодом ріже, демонструючи складність пазлу, який їй вдалося розплутати за щасливим збігом обставин, коли «об'єкт» її розслідування — сестра прокурора Корнійця — сама «палить» всю свою «земельну» схему наданими «Нашим грошам» документами. Гарна ідея, яка мала в легкій формі візуалізувати важкі для глядача моменти в сюжеті, виявилася настільки розтягнутою, що за хвилину перетворилася на пародію на саму себе. Картинка буквально кричала: «Гляньте, яку дурницю втнули фігуранти нашого розслідування. На нашій вулиці свято. Бо ми не такі, ми розумні. Ми класні. Ми суперові» і так далі.

Хоча «суперові» автори могли б хоча б з поваги до глядача перевірити субтитри з купою помилок, зроблених у процесі розшифровки.

Бо інакше «суперовість» якось блякне і самопіар у сюжеті стає ще менш доречний. Як і в підводках ведучого.

Ну, а йому, як він сам передбачив, мінус за мову ворожнечі. Словосполучення «Діамантовий говорить», «влетіла в справу» тощо — це вже на межі фолу.

Другий сюжет про «Укравтодор» Мар'яни Мотрунич відверто слабкий.

Помітно, що його робили поспіхом. Можливо, злетіла інша тема і треба було закривати дірку в ефірі, тому поставили те, що було більш-менш готове на той момент. Відверті ляпи в тексті (наприклад, «Раніше працював у банках та інвесткомпанії Валерії Гонтаревої» - не працював він у банках Гонтаревої, треба інакше будувати речення, та й що вона Голова НБУ, не завадило б нагадати) і по відео (інтерв'ю експерта Роман Хмеля в розфокусі) – це ще півбіди, хоч і дає мінуси за картинку та мову.

Гірше — враження, що журналісти вирішили «пошкребти» підприємство, щоб знайти корупцію, а знайшли лише неефективність і системні проблеми. Та й важко якось сприймати сюжети про дороги, де немає жодного автомобіліста. А саме вони — вічні жертви жадібності і безконтрольності «автодорівців».

Висновок. Уважнішими треба бути.

«Гроші»

Випуск 10 жовтня 2016 року

От хто поставив самопіар на потік — то це «Гроші», які навіть започаткували заради цього окрему рубрику. І хоч можна сперечатися про принципи її наповнення, сама ідея про демонстрацію перемог проекту, безперечно, хороша. Любов до «Грошей», тобто, до себе – червоною ниткою проходить крізь увесь випуск.

З іншим переважно не склалося.

Матеріал про затримання у Росії журналіста «Укрінформу» Романа Сущенка хіба що актуальний, але майже не містить елементів розслідування. Як і чогось нового. Обіцяна розповідь про те, «в яких умовах тримають Сущенка путінські кати», очевидно, не увійшла в остаточну версію сюжету.

Заявлений ведучим матеріал про бізнесове кібершпигунство насправді присвячений політиці і особистим даним. А кінцева фраза «Придивіться: можливо, ваш новий колега недаремно цікавиться новинками компанії» звучить щонайменше недоречно. Критерій повноти коту під хвіст.

Натомість варто придивитися до сюжету про українців, яких вербують працювати наркокур'єрами в Росії. Попри традиційні для «Грошей» вади (непозначені інсценування й архівні кадри, далекосяжність висновків), журналісту вдалося взяти актуальну тему і перетворити її на детективну історію. На жаль, недороблену (бо неясно, що сталося з вербувальником наркокур'єрів, чи викликали поліцію і надали їй докази злочину та чи спробував хтось з журналістів, зрештою, поїхати до Росії), але з анонсованим продовженням.

У даному разі можна навіть виправдати використання для зйомок прихованої камери, але фраза «Клює велика риба» — журналіст програми «Гроші» знову змусила поставити галочку напроти пункту «Як же ми, журналісти, себе любимо».

Два сюжети про секс-індустрію зроблені вже не так професійно. «Гроші» не вперше звертаються до цієї теми, і це пов'язано аж ніяк не з її актуальністю. Глядач хоч і не така велика риба, як журналісти програми «Гроші», але завжди клює на «полуничку».

Обом матеріалам бракує конкретики, у них безліч суперечностей. Фірми, які начебто продають українок у сексуальне рабство і «штампують сотні повій щодня», чомусь не названо і не викрито. До Туреччини нібито везуть по 150 дівчат на тиждень, але інтим там заборонений. До Китаю, судячи з відеоряду, українки їдуть з шенгенськими візами.

Жовтизни багато, а фактажу достатньо лише для тих, хто планує займатися проституцією або скористатися послугами повії. Хоча навіть зібрані журналістами поверхові дані могли допомогти зробити реально бомбовий сюжет. У матеріалі Ігора Колтунова ми довідуємося про те, що деякі іноземці нібито приїжджають в Україну, щоб займатися сексом з дітьми з інтернатів. Чим не тема для глибшого розслідування і викриття?

Поганий тон – дівчина, яка прямо в студії танцює стриптиз перед ведучим з сигарою. Мінус за етику.

Загалом секс-цикл — це радше соціальний експеримент з пікантним відеорядом і смакуванням деталями, а не розслідування.

Що робить у програмі розслідувань сюжет про бої без правил за участю дітей лідера Чечні Кадирова — не зрозуміло. Як і те, про що розповів глядачам сюжет про іноземних інвесторів в Україні.

Висновок. Чекаємо стриптизу ведучого. Можна без сигари.

«Схеми»

Випуск №103 від 13 жовтня 2016 року

Можливо, основна команда «Схем» пішла у заслужену відпустку. Тому останній випуск складається з двох регіональних сюжетів. Навіть не так. Локальних сюжетів. А це два різні поняття.

Є інша версія. Можливо, це проба пера, і Наталка Седлецька і Ко хочуть подивитися, чи здатні вони скласти конкуренцію «на місцях» «Слідству.Інфо», яке вже давно працює в такому форматі, і доволі успішно. Плюс за ідею і зусилля.

Враження суперечливі. Обидва сюжети — про піщаний кар'єр на Хмельниччині, який зіпсував воду в сусідньому селі, і про історичний будинок в Одесі, де горище в злочинний спосіб нібито захопив колишній прокурор — зроблені добротно і з дотриманням журналістських стандартів. Приємно, що обом авторам — особливо одеському — вдалося зберегти притаманну проекту високу якість картинки. А те, що жоден матеріал «Схем» тепер не обходиться без дрону, вже зрозуміло кожному.

Та хоч ми високо літаємо і над «південною Пальмірою», і над Поділлям, ніяк не вдається позбутися враження, що ці локальні сюжети цікаві хіба що місцевим жителям. Вони не вириваються зі свого регіону і не виносять гостроту та несправедливість описаних ситуацій на загальнонаціональний рівень.

Похвальне намагання всебічно розкрити теми в результаті розтягло матеріали до неможливості. Постраждав глядач. Хоча деякі журналістські відкриття могли його розвеселити. Наприклад, з гіркотою промовлена в одеському сюжеті фраза про те, що «в Одесі узбережжя всіяне будівельними кранами». А й справді, що вони роблять у курортній зоні, де сам Бог велів зводити готелі?

Очевидно, «Схеми» ще не намацали своєї регіональної родзинки, але це питання часу.

Висновок. Ми живемо не в часи Януковича. Від регіонального до національного — вже не один крок.

«Стоп корупції»

Випуск №59 від 11 жовтня 2016 року

Саме на локальних проблемах традиційно зосереджені автори проекту «Стоп корупції». І їм вдається успішно довести, що локальні проблеми можуть створювати людям проблеми не тільки в регіонах.

Цього разу головна тема програми — рейдерство. Поняття, яким у нас називаються «незаконне» захоплення будь-якої власності.

Перший сюжет розповідає про «рейдерство міжнародного масштабу» в Умані, яке стало можливим завдяки закону, що дозволяє нотаріусам здійснювати певні реєстраційні дії.

Та цікаві походеньки журналістів у пошуках істини чомусь супроводжуються закадровим текстом про «шахраїв», «чорних нотаріусів», «ліві договори» тощо. Нібито й суду ще не було, але помітно, що винних визначено наперед. Мінус за заангажованість.

Другий сюжет знайомить глядачів зі спробою рейдерства в Дніпрі через громадську організацію. Проблема справді системна, але гіпотеза журналіста про те, що з цим робити, не зрозуміла. Чи то законодавча система винна у тому, що з'являються громадські організації, що займаються здирництвом, чи то поліція погано працює, чи то вона діє у зв'язці з псевдо-контролерами. Мінус за висновки.

У програмі «Стоп корупції» також є незрозуміла рубрика «За парканом», де впродовж кількох хвилин практично без закадрового тексту описуються бізнес і маєтки родини бізнесмена, а також лунають звинувачення у незаконному збагаченні на його адресу. Яка причина такої уваги до персони? Який принцип добору? Чому він не отримав право на відповідь? (журналісти прийшли, його немає вдома, ах немає, ну тоді ми пішли — це навіть не смішно) Дивний епізод програми. Прощавай об'єктивність.

Висновок: В експертного середовища може скластися враження, що частина матеріалів в програмі може носити замовний характер, що нищить всі плюси проекту.

«Народна прокуратура»

Випуск від 15 жовтня 2016 року

Цього тижня «Народна прокуратура» знову «порадувала» нас кабінетним випуском — щоправда, без кадрів із зосередженою на моніторі комп'ютера журналісткою. Від ідеї показувати, як вона прискіпливо вибирає собі товар в інтернет-магазині — ой, вибачте, шукає інформацію про фігурантів розслідування — очевидно, вирішили відмовитися після нашої критики. Дякуємо.

На жаль, цим зміни й обмежилися.

«Прокуратура» взялася дослідити гучне вбивство в Підмосков'ї «оплотівця» Євгена Жиліна — на відстані, з України. Навіть не побувавши на місці подій і не поговоривши з тамтешніми слідчими, свідками й експертами.

Слідство вирішили замінити експертами, які озвучили численні версії смерті знаменитого харківського антимайданівця й сепаратиста. Цікаво, що найменше уваги автори приділили темі, на яку вказав поранений разом зі своїм ватажком соратник Жиліна — «донецьким шахтам». Саме про них приїхав говорити у ресторані «Ветерок» загиблий. Йдеться про розподіл «сірих» прибутків від продажу донецького вугілля, зокрема, й на контрольовану Україною територію. Про те, що Жилін частково контролював ці потоки і що це не подобалося багатьом його конкурентам на місцях, писали багато. «Народна прокуратура», мабуть, вирішила, що всім і так усе зрозуміло. Тому тема не зовсім розкрита.

Загалом нової інформації в матеріалі небагато. Солянка з відомих фактів, не більше.

Висновок. Що з пацієнтом? Ми його втрачаємо.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес.Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», в проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда» . Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото - medicaldaily.com