Як Українське радіо залишилося на зв’язку тоді, коли зник мобільний зв’язок, інтернет і світло? Чому слухачі сприймають ведучих як друзів, а дехто навіть роками пише гнівні повідомлення — і все одно слухає? І які ще історії приховують архіви найстарішого мовника України?

Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Юрієм Табаченком, виконавчим продюсером Українського радіо. А також про те, чому штучний інтелект не витіснить живого голосу і чому відповідальність сьогодні — головна цінність у медіа.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Багатьом було цікаво дізнатися про те, що у нас є в Україні медіа з такою історією»;

03:52 «Ми одразу так продумували, щоб охопити різні аудиторії й запропонувати різні активності»;

05:16 «Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді»;

07:51 «Історія радіо — віддзеркалює нашу загальну історію»;

09:40 «Зараз телевізор почав зникати з деяких домівок. А радіо залишається»;

10:50 «Українське радіо завжди мовило українською»;

14:35 «Людина, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання — боротися з фейками, бо почула про це по Українському радіо»;

17:04 «У світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа»;

17:48 «Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів»;

19:55 «Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації»;

22:39 «Ми використовуємо ШІ-технології, але дуже обережно».

«Багатьом було цікаво дізнатися про те, що у нас є в Україні медіа з такою історією»

Вадим Міський: Ми з Юрієм були членами оргкомітету з відзначення столітнього ювілею Українського радіо. Власне, про підсумки цієї кампанії хотілося б поговорити, тому що ми у «Детекторі медіа» провели опитування і поставили там запитання людям: чи чули вони щось про століття Українського радіо і чи якось вони долучалися. Хочу сказати, що феноменально високий відсоток людей відповідав, що вони чули або долучалися до певних заходів, проявів стосовно сторіччя Українського радіо. Хотілося би підбити якісь такі проміжні підсумки, тому що рік століття — він усе ще триває. І заходи ще не завершені, щось буде і попереду в нас. Як тобі, Юрію, ця кампанія з відзначення століття Українського радіо? Чи вдалося донести якісь нові меседжі для українського суспільства, які це були меседжі, і що саме суспільство, який фідбек дає?

Юрій Табаченко: Дуже радий, що статистика свідчить про такі результати, бо ми їх відчували, не знаючи ще показників. Ми відчували, що люди дізналися більше про Українське радіо — причому як наші постійні слухачі й слухачки, які хотіли, їм було цікаво дізнатися якісь маловідомі факти про нашу історію, заглибитись у якісь подробиці діяльності нашого колективу — і нинішнього, і попередніх складів. І що найважливіше для нас — ті люди, які чули про Українське радіо, що воно існує, але не слухають нас постійно або не слухали до того часу, як дізналися. Нам здається, що вдалося донести багатьом українцям і українкам цю інформацію.

Мені здається, що багатьом було цікаво дізнатися про те, що у нас є в Україні медіа з такою історією, якій можуть позаздрити багато інших світових редакцій. І дізнатися якісь цікавинки. Люди люблять занурюватися в якісь історії — що ніби було поруч, але про це не знали. І от ми всі ці шари нашої історії підняли, знайшли, вибрали там найцікавіші моменти — і от воно пішло в народ.

«Ми одразу так продумували, щоб охопити різні аудиторії й запропонувати різні активності»

Юрій Табаченко: Ми дуже серйозно готувалися. Ми почали підготовку десь за рік — це вже активну підготовку. А думали про сторіччя і напрацьовували якісь ідеї ще раніше.

Вадим Міський: Усі 100 років.

Юрій Табаченко: Так! Ти пам’ятаєш, Вадиме, як у нас відбувалися ці засідання — ми щотижня збиралися з нашим оргкомітетом, долучалися інші колеги до нас ситуативно: ті, хто не входив до цього оргкомітету, але хотів якось долучитися, теж допомогти. І ми одразу так продумували, щоб зачепити різні шари населення, щоб охопити різні аудиторії й запропонувати різні активності. Тобто щоб це був не тільки контент, щоб це не тільки було в день сторіччя безпосередньо. Завдання так і стояло: протягом року — і перед, і, наскільки це максимально можливо, після сторіччя — якусь активність проводити. І проводити в абсолютно різних проявах: починаючи від концертів Симфонічного оркестру Українського радіо й завершуючи тими активностями, які вже підхопили по всій країні на державному рівні інші організації.

«Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді»

Наталя Соколенко: Наприклад, народні депутати.

Юрій Табаченко: Так. Хтось, можливо, не знає, не чув про це — був флешмоб у Верховній Раді. Причому єдиний у своєму роді. Бо була ще спроба через певний час ще раз провести — і він не вдався вже з іншого приводу. Тому це фактично було вперше в історії, коли у Верховній Раді пройшов флешмоб. Народні депутати вийшли до трибуни, до президії у худі з логотипами сторіччя Українського радіо.

Вадим Міський: І нічого не вимагали, вони просто вітали Українське радіо.

Юрій Табаченко: Дякували колективу.

Наталя Соколенко: Різні фракції?

Юрій Табаченко: Різні абсолютно фракції — що так само приємно. І вони просто разом з іншими нашими слухачами раділи й висловлювали захоплення тим, що у нас є медіа з такою історією.

Вадим Міський: Я от хочу прочитати коментар — пост Ярослава Юрчишина, теж гостя одного із випусків нашого подкасту.

Наталя Соколенко: І учасника флешмобу.

Читайте також: «Якщо ми не знайдемо механізм, як зробити Єдиний марафон більш збалансованим, він себе вичерпає в межах одного року», — Ярослав Юрчишин

Вадим Міський: Він, власне, запостив фотографію у худі Українського радіо і написав таке:

«Українському радіо — 100 років. Це варте окремого флешмобу у Верховній Раді. Разом із колегами підтримали Українське радіо та привітали зі 100-річчям. Просто вдумайтеся, що наше національне радіо пережило Другу світову війну, совєцький союз і отримало друге дихання зараз, під час війни. Під час блекаутів портативні приймачі надзвичайно рятують, раджу мати вдома. Українське радіо слухали 100 років тому, слухають зараз і будуть слухати ще 100 років, а то й більше. Наше медіа пережило совєцький союз — і росію теж переживе».

Юрій Табаченко: Спробуйте знайти медіа, яке об’єднає весь депутатський корпус!

Я продовжу. Нацбанк випустив ювілейну монету до сторіччя Українського радіо. Укрпошта — ювілейну марку, присвячену сторіччю. І там був цілий комплекс: і марка, і конверт, і набір — його можна було придбати, і зараз можна. І вона в народі — воно по всьому світу зараз разом із листами надсилається. Тобто це не тільки щось таке подарункове — це абсолютно звичайний платіжний засіб у системі пошти.

«Історія радіо — віддзеркалює нашу загальну історію»

Наталя Соколенко: Ці всі активності — це надзвичайно чудово і яскраво. Мені теж усе це сподобалося. Але, чесно кажучи, мене найбільше з усіх заходів, які готувалися командою Українського радіо до сторіччя, вразив проєкт «Життя в ефірі». Від першого епізоду до останнього — я просто щоразу в шоку від того, що я чую і від того, чому я цього не знала.

Юрій Табаченко: «Життя в ефірі» — це був такий проєкт честі команди Українського радіо. Це був такий проєкт, у який ми вкладали душу — не тільки час, сили, енергію, але й душу. Нам дуже хотілося зробити його класним. От якимось таким, щоб він запам’ятався, щоб люди дізналися щось нове і щоб він залишився в архіві. І одна з основних ключових проблем, яку ми бачили, яку нам треба було розв’язати, — це як зацікавити максимально широку аудиторію. Щоб це було цікаво слухати не тільки нашим фанатам, а щоб навіть людям, які не дуже цікавляться історією медіа, історією конкретної радіостанції, — щоб вони для себе знайшли щось нове.

І тоді ми вирішили, що треба показувати не тільки історію радіо, а й історію всього нашого суспільства за ці попередні 100 років. І історію нашої країни, і нашої держави за ці 100 років. І це виявилося нескладно, тому що історія радіо — вона віддзеркалює нашу загальну історію, і це пов’язано.

«Зараз телевізор почав зникати з деяких домівок. А радіо залишається»

Юрій Табаченко: Так само і покоління наших слухачів дізнавалися про якісь вікопомні моменти, зазвичай саме з ефіру Українського радіо. Особливо — 20, 30 і більше років тому, коли телевізора спочатку зовсім не було, потім уже телевізор з’явився в кожному домі, а зараз він почав зникати з деяких домівок. А радіо залишається.

І тому з радіо пов’язане сприйняття історії багатьох поколінь. Тобто ти чуєш якусь новину, яка потім увійде до підручників, — а ти почув її з ефіру Українського радіо. І батьки чули з ефіру Українського радіо, і діди чули, і прадіди. І тому це було нескладно — пов’язати історію України з історією Українського радіо. Нам було надзвичайно цікаво над цим працювати, тому що ми почали знаходити багато нового.

«Українське радіо завжди мовило українською»

Наталя Соколенко: Приголомшливим для мене було те, що Українське радіо не переривало свою роботу — зокрема, маю на увазі під час Другої світової війни. Як круто повелися журналісти саме Українського радіо під час Чорнобильської катастрофи. Те, що було під час широкомасштабного вторгнення — тут ми вже знаємо. І мені здається, ми не підкачали. Ну, і для мене був крутий той факт, що, виявляється, Українське радіо завжди мовило українською. Питання: як? Як це взагалі можливо?

Юрій Табаченко: Я сам досі дивуюся. Немає відповіді на це питання однозначної. Якось удавалося. І головне — що вдавалося пронести не тільки мову. Зрозуміло, що могла б бути теоретична ситуація: вийшло б якесь розпорядження — заборона говорити українською, в радянські часи. Очевидно, що змушені були б перейти на російську.

Але за жодних обставин не зникали постійні спроби, намагання донести українськість. Попри те, що все це було українською, дух цього ефіру — він завжди був український. Це не завжди було очевидно. Нам, із нашого XXI століття, важко уявити, як жили люди в Радянському Союзі, особливо в 30-ті, наприклад. Які це були обмеження, які це були страшні часи, як легко можна було потрапити у застінки НКВС, КДБ — і просто зникнути.

Вадим Міський: Це і сталося з усією командою керівництва Українського радіо в 30-ті роки. Один керівник урятувався втечею.

Юрій Табаченко: А інший не врятувався. Розстріляли. Разом із ним іще кількох працівників. Про це теж є окремий епізод «Життя в ефірі». Краще його послухати, ніж я зараз буду переказувати, тому що там історія, яку треба слухати послідовно. І важко нам зараз зрозуміти, як тоді жилося. Що можна було говорити, а що — ні. Як можна було передати оцю українськість, цю інформацію. І, спробувавши уявити себе там, у той час, за тих обставин, у тому інформаційному полі, розумієш, наскільки круто було те, що вони робили. Ті репортажі, які вони тоді готували, та подача, яку вони робили. І це можна було робити через різні неочевидні способи. Тобто не обов’язково було говорити прямим текстом щось. По-перше, величезна складова — культурологічна — в програмах Українського радіо. У 30—40-ві роки там було більше програм зі сфери культури, ніж суспільно-політичних.

І українська пісня, щось із фольклору, щось там, там, там — шматочок, і воно складало цю мозаїку. І воно відкладалося у поколінні. Зрештою, те, що наші покоління змогли це пронести, те, що ми з вами сьогодні, маючи вже за незалежної України можливість усе це дістати з нашої народної пам’яті й примножувати, — ми змогли це зробити швидко. Ось це — результат таких-от дій. У тому числі — десь результат роботи Українського радіо. І це зрозуміти, це відчути — от воно було багато чого варте.

«Людина, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання — боротися з фейками, бо почула про це по Українському радіо»

Вадим Міський: Хочу ще сказати й згадати про ще один проєкт, який був в ефірі — і вразив мене. Це передача «Лист на радіо», в якій я почув історію слухача, який слухав мене у перші дні повномасштабного вторгнення, коли ми запустили проєкт «Русскій фейк» на Українському радіо. Ми розуміли, що несеться величезна лавина дезінформації, медіа дуже нерівномірно висвітлюють події, люди читають анонімні телеграм-канали, які все тобі розтлумачать так, як хоче Кремль.

І це потребувало якоїсь дуже швидкої, оперативної відповіді. Ось тоді стартував цей проєкт. І в Чернігові, на той момент оточеному, був слухач, який слухав мене в ефірі. А я в кінці кожного ефіру казав: «Ви тепер відповідальні за ці знання. Раз ви вже знаєте, де фейк, а де правда — ви повинні розповісти про це своєму оточенню». І ти уяви собі, Наталко: ця людина йшла і розповідала.

І розповіла про це в проєкті «Лист на радіо», а цей проєкт якраз і розповідає про отакі історії впливу — історії, які змінюють життя людей. Від запуску рейсового автобуса до якоїсь віддаленої громади на Харківщині — до того, що створили заповідник, наприклад, в одній з областей, аби рідкісних птахів зберегти.

Ну і до отакої історії, коли людина під час повномасштабної війни, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання — боротися з фейками, тому що почула про це по Українському радіо.

Юрій Табаченко: Координаторкою та продюсеркою цього проєкту була Юлія Шелудько. І коли виникла ця ідея — взяти 25 історій із кожної області й Автономної Республіки Крим — про радіо, то ми завжди ретельно зважуємо ризики. І ми сиділи й думали: ми точно зберемо ці історії? Ну, очевидно, що вони є, але ж треба знайти цих людей, цих слухачів і слухачок, треба якось вийти на них, треба їх розпитати про ці історії. Ми про більшість навіть не знаємо — як наші програми вплинули на життя людей. Як це все шукати? І сумнівалися. Але думаємо: «Та ні, ми з цим впораємося, знайдемо, будемо шукати ретельно». І в результаті — з деяких областей у нас по три, по чотири історії. І ще деякі просто не ввійшли в цей проєкт і залишилися. Насправді виявилося, що вплив таки є.

«У світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа»

Наталя Соколенко: Як радіо взагалі як вид медіа зараз виживає, коли є платформи, мережі тощо?

Юрій Табаченко: Не просто виживає, а розвивається. І відповідь на це питання — у двох площинах чи в двох масштабах. Є масштаб світовий — як це відбувається у світі, і є масштаб український, тому що у нас свої реалії через війну. Ми бачимо, що й у світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа. Так, інтернет, усе пов’язане з диджиталом, безумовно, набирає обертів. Але це лише доповнює, це не замінює радіо.

«Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів»

Юрій Табаченко: Виявляється, що людина хоче слухати не тільки якийсь плейлист, який їй подобається, чи плейлист, який складають алгоритми YouTube. А людині хочеться почути іншу людину, хочеться почути якусь емоцію, хочеться почути голос свого улюбленого ведучого чи ведучої.

І хочеться почути саме з уст цієї людини, відчути цю подачу — ніби як пережити це разом зі своїм другом. Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів, як людину, яка поруч…

Наталя Соколенко: У твоїй машині, так?

Юрій Табаченко: Так чи так — у твоєму житті. І нікуди все це не зникає. І я вже не говорю про суто технологічні питання. Якщо ти їдеш за кермом, то у тебе зайняті не тільки руки, але й зір, і ти можеш тільки слухати. І не завжди ти будеш шукати на телефоні, яку музику ти хочеш, який трек перемкнути. До речі, я знаю, що багато людей слухають або аудіокниги, або подкасти — це, безумовно, нова ніша, яка так само розвивається. Але багато людей хочуть бути зараз онлайн, чути оновлення, стрим, подієвість — і радіо дає таку можливість. А в Україні — інша реальність, яка накладається на цю загальносвітову: для багатьох людей — це єдиний засіб отримання правдивої, достовірної інформації. Наприклад, для жителів тимчасово окупованих територій. Або для тих людей під час блекауту, в яких не було нічого. І це ж не ми придумали — це ж є відгуки у фейсбуці, є відгуки, які нам люди в листах писали, де публічно це говорилося, що це насправді працює.

«Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації»

Юрій Табаченко: Був час перед 2022-м роком, перед повномасштабним вторгненням, коли з’явилося відчуття примарної безпечності. І навіть на державному рівні думали: «Навіщо нам ті технології, які ми давно знаємо, вже понад 100 років? Ось нові є». Про надзвичайні ситуації ми будемо повідомляти СМС-повідомленнями. А якщо хтось СМС не читає, то ми в телеграм-канал напишемо — і люди дізнаються. І як усе це розсипалося в одну секунду, в одну мить — 24 лютого 2022 року. Для багатьох людей, які опинилися раптово без інтернету, без світла і без мобільного зв’язку. Але радіо було. І тут усі зрозуміли, чому радіо завжди було засобом масової інформації для повідомлення про надзвичайні ситуації. І воно спрацювало. Тільки воно спрацювало — в багатьох випадках.

Ми ж бачимо, дивимося реакції наших слухачів, відстежуємо — і за рейтингами це можна помітити. Це певна синусоїда: колись збільшується інтерес до слухання розмовних радіостанцій і новин, іноді він згасає — як правило, у напруженій ситуації зростає. Після цього люди хочуть якогось релаксу, трошки переключитися — перенасичення мозку інформацією — тоді воно може падати, але незначно і ненадовго. Потім знову вирівнюється. Але чому падає? Це значить, що люди перейшли на музику — «Радіо Промінь», наприклад, або на передачу про культуру. Або на «Радіоточку». Або вирішили послухати подкаст «Медіуми».

Наталя Соколенко: Так, різні причини можуть бути. А от саме за цією природою, про яку ти сказав — що ведучий або ведуча сприймається як родич, із яким можна звірятися подумки, можна сперечатися... У нас там студійний вайбер є — ми ж читаємо, що нам пишуть слухачі наші. І вороги, до речі, теж.

Юрій Табаченко: Це умовні вороги. Ми завжди їм пишемо у відповідь: «Так, ви пишете, що ненавидите радіо, що слухати його не можете...»

Вадим Міський: І продовжують, продовжують.

Юрій Табаченко: Але ж ви пишете це роками і продовжуєте чинити над собою «насильство» — слухаєте радіо.

«Ми використовуємо ШІ-технології, але дуже обережно»

Наталя Соколенко: Чи є стратегія, погляд у майбутнє, який зараз є? З огляду і на війну, яку ми переживаємо, і на розвиток технологій — стрімкий розвиток технологій, той же штучний інтелект. Немає остраху, що штучний інтелект усі медіа замінить собою?

Юрій Табаченко: Не думаю. Про штучний інтелект — це взагалі цікава тема. Я бачу певні ризики в цьому. Безумовно, є багато зручностей, ми самі використовуємо ці технології, але використовуємо дуже обережно. І, до речі, на Суспільному нещодавно розробили цілий окремий документ — правила роботи зі штучним інтелектом.

І коли ми на Українському радіо використовуємо штучний інтелект, то ми в жодному разі не видаємо результат його роботи безпосередньо в ефір. Штучний інтелект може допомогти зібрати інформацію — це те, що реально швидко можна зробити. Але воно обов’язково потім аналізується живим редактором і перевіряється. Найчастіше застосування — розшифровка звуку в текст. Це нам дуже допомагає. У нас навіть кількість публікацій на сайті суттєво зросла завдяки використанню технології штучного інтелекту, коли автоматично йде розшифровка. Але, знову ж таки, неможливо просто взяти й опублікувати. Завжди це перечитує й опрацьовує жива людина, завжди жива людина придумує заголовки і лід. Але так, щоб не слухати, сидячи в навушниках, і як стенографіст не розшифровувати — це робить штучний інтелект.

До речі, коли читаєш розшифровку звуку. Зрозуміло, що програма не завжди чітко сприймає слова, та й ми не завжди чітко говоримо. Іноді вона замінює слово. І бувають часті випадки, коли ти абсолютно машинально не помічаєш цієї помилки. Вона настільки органічно туди вплетена, що можуть кілька людей перечитати — і не помітити.

І тим паче цим не будуть перейматися журналісти з невеличких видань або з жанру жовтих інтернет-сторінок, якихось окремих телеграм-каналів. І споживаючи інформацію з неперевірених джерел, слухач, читач, глядач може навіть не знати, що він сприймає дезінформацію.

Понад те, той, хто використовує штучний інтелект, теж може не знати і не помітити, що поширив дезінформацію. І тому в нашому сучасному світі тим більше важливо споживати інформацію не просто з перевірених достовірних джерел, а й там, де з усіма новими технологіями працюють відповідально — за стандартами.

Вадим Міський: Я слухаю і захоплююсь тим, як протягом усіх 100 років радіо, Українське радіо, зокрема, переживало появу нових технологічних винаходів і при цьому продовжувало роботу, залишалося на зв’язку зі своїм слухачем, викликало захоплення. І ми навіть бачимо, з яким масштабом торік відзначили початок сторіччя Українського радіо. І в наступне сторіччя, зі слів Юри, ми чуємо, що вступає теж Українське радіо — з величезним досвідом як адаптивності, так і відповідальності. І проносить у наступне сторіччя цю відповідальність. Бажаємо, щоб ця відповідальність завжди залишалася з вами — слухачі, аудиторія. І щоб жодні нові технологічні винаходи не ставали конкурентами, а ставали партнерами, які разом із вами примножуватимуть ваш вплив.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Тетяною Трощинською та Данилом Мокриком про те, чи варто публікувати смерть у медіа, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Оксаною Полулях про штучний інтелект, що створює нову реальність, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу» і штучний інтелект, Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».