«ПРУФ», підліткова редакція українських фактчекерів, — проєкт для підлітків, у якому сто старшокласників навчаються спростовувати дезінформацію у провідних медіатренерів України.

Як залучити молодь до боротьби з інформаційною пропагандою, розвивати навички фактчекінгу через гейміфікацію, чому проєкти, орієнтовані на підлітків, можуть змінити інформаційний ландшафт України? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Анною-Веронікою Краснопольською, керівницею науково-популярного видання «Куншт». А також про те, як підлітки реагують на фейки, як розпізнати інформаційні загрози й перетворити їх на навчальні кейси та чи здатні підлітки впливати на своїх батьків і змінювати сімейні інформаційні звички?

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Треба фокусуватися на підлітках — через них можна впливати й на їхніх батьків, бабусь, дідусів»;

05:40 «Не всі розуміють, що телеграм — це не медіа. Новини, які там розміщують, треба перевіряти»;

09:08 «Мета проєкту — дати підліткам інструменти для протидії дезінформації, навчити їх працювати з інформацією»;

12:19 «Учасники дуже вмотивовані. Вони мають усі шанси стати змінотворцями»;

14:38 «Потрібне кроссекторальне партнерство зі школами»;

16:47 «У наших підлітків є внутрішній інтерес докопатися до суті»;

18:26 «Критичне мислення — це м’яз, який потрібно постійно тренувати»;

19:56 «Фінальний етап — це створення ПРУФ-клубів, осередків у громадах по всій території України».

«Треба фокусуватися на підлітках — через них можна впливати й на їхніх батьків, бабусь, дідусів»

Наталя Соколенко: «Куншт» запустив проєкт із фактчекінгу та медіаграмотності для підлітків із науковим підходом і елементами гри. Там є змагальний компонент, що дуже важливо, бо ми завжди говоримо про те, як багато уваги навчанню медіаграмотності приділяють у найуспішніших країнах світу — це Скандинави. Наскільки я розумію, ваше видання орієнтоване на молоду аудиторію, але не зовсім на підлітків. Тепер ви звернули увагу на цю вікову групу і водночас вийшли за межі свого основного напрямку — наукових новин. Чому?

Анна-Вероніка Краснопольська: Насамперед у нас є один великий напрямок — це наша редакційна робота. Ми як науково-популярне видання популяризуємо науку й намагаємося простою мовою розповідати про неї. Але інший наш напрямок — це проєктна робота. Ми почали звертати увагу на медіаграмотність ще на початку пандемії COVID-19, тому що тоді з’явилося багато різноманітних теорій змови. Російська дезінформація й пропаганда ще тоді активно діяли, вкладаючи значні кошти. Ще тоді ми почали розробляти проєкти, спрямовані на розвінчування міфів, пов’язаних із вакцинацією. А з початком повномасштабного вторгнення стало очевидно, що потрібно навчати людей працювати з інформацією, очищувати своє інфомедійне поле й охоплювати різні вікові групи.

Оскільки ми — незалежне медіа, ми постійно шукаємо нові фінансові можливості та розробляємо креативні проєкти. Так у нас і виникла ідея сфокусуватися на підлітках. Зазвичай ми працюємо з дорослою аудиторією та проєктами, що підвищують рівень медіаграмотності в Україні та за її межами. Але тут ми зрозуміли, що треба фокусуватися на підлітках — через них можна впливати й на їхніх батьків, бабусь, дідусів. Це дуже цікавий і важливий ландшафт для роботи.

Наталя Соколенко: Правда, є чимало історій про те, як реформи, величезні глибинні реформи, проводилися саме через підлітків. От, наприклад, я читала сінгапурську історію Лі Куан Ю — прем’єр-міністра і великого реформатора, який створив справді дуже впливову країну. У нього була проблема: місцева культура, зокрема китайська, адже понад 70% жителів цього острова є етнічними китайцями. У них була глибоко закорінена звичка — плюватися. У них навіть були спеціальні плювальні вази для цього. Лі Куан Ю вирішив, що треба з цією звичкою покінчити, тому що клімат Сінгапуру сприяє поширенню різних хвороб. Ніяк не могли відучити дорослих — нічого на них не впливало. Тоді вирішили зайти через дітей. У школах дітей переконували, що це робити неправильно, і вони вже впливали на своїх батьків у сім’ях.

«Не всі розуміють, що телеграм — це не медіа. Новини, які там розміщують, треба перевіряти»

Наталя Соколенко: Але з підлітками в Україні, мені здається, ситуація складніша, ніж була у Лі Куан Ю зі школярами в Сінгапурі. Ми бачимо, як українських підлітків легко рекрутують через телеграм-канали для злочинів проти України, проти держави, проти військових. Наприклад, нещодавно викрили підлітка, який на замовлення з Росії приїхав з Одеси до Києва, щоб вчинити теракт біля державної установи, також підпали автівок тощо. Яка, на ваш погляд, ситуація з медіаграмотністю серед підлітків? Чи достатньо цьому приділяється увага в школах і з боку держави загалом?

Анна-Вероніка Краснопольська: Так, медіаграмотність зараз перебуває поза освітнім курикулумом. Добре, що є багато позашкільних ініціатив, де діти можуть познайомитися зі стандартами журналістики, поняттям медіаграмотності.

Щодо телеграму, у нас є великий подкаст у «Куншті», де Кирило Безкоровайний з Олесею Павлишин досліджували цю соцмережу. Якщо говорити про підлітків, то у нас із ними є досить тісний контакт, бо в межах проєкту «ПРУФ» ми проводимо фокус-групи перед стартом проєкту. Ми думали, що телеграм не є їхньою пріоритетною соцмережею, але, на превеликий жаль, помилилися. Усі вони є в телеграмі. Це велика проблема, бо не всі розуміють, що телеграм — це не медіа. Новини, які там розміщують, треба перевіряти. Там багато анонімних каналів і взагалі незрозуміло, звідки походить інформація.

У процесі дослідження в межах фокус-груп ми зрозуміли, що підлітків треба навчити, потрібно пояснювати, що в телеграмі все треба фактчекати, перевіряти першоджерело. Хто написав новину? Чи вона апелює до емоцій?

Наталя Соколенко: А вони цього не робили? Тобто фокус-групи показали, що інформацію просто споживають?

Анна-Вероніка Краснопольська: Цього навіть дорослі не роблять.

Наталя Соколенко: Був один захід, пов’язаний із медичною реформою, і я почула там зовсім неадекватну критику від одного з учасників. Це був представник громадянського суспільства, пацієнтської організації. Тобто, як мені здавалося, він мав би мати хоча б мінімальний рівень обізнаності. Я його питаю: «А що ви читаєте? Де ви берете новини, що ви зараз це озвучуєте?» Він каже: «Я читаю новини в телеграмі». Я питаю: «Добре, які канали?» А він: «Ну як які? Я телеграм читаю». Тобто людина, яка має позицію в нашому суспільстві, представник громадянського суспільства, навіть не розуміє, що не можна в телеграмі читати все підряд, якщо ви вже користуєтесь цією мережею.

«Мета проєкту — дати підліткам інструменти для протидії дезінформації, навчити їх працювати з інформацією»

Наталя Соколенко: Фокус-групи вас засмутили. Розкажіть про проєкт, який ви назвали «ПРУФ», тобто підліткова редакція українських фактчекерів. Це ж не доросла аудиторія. Вам треба було знайти підхід до підліткової аудиторії. Який ключик ви запропонували?

Анна-Вероніка Краснопольська: Нам було непросто достукатися до нашої цільової аудиторії, бо набір у проєкт проходив у серпні, коли діти ще були на канікулах. Хтось уже починав втягуватися в освітній процес, але наша вікова категорія — 13—17 років — це період старшої школи, коли підлітки готуються до НМТ та тестів.

Тому ми заходили до цієї аудиторії через учителів і батьків. Ми дуже радіємо, що в нас був проєкт для вчителів України з навчання стійкості. У його межах учителі розробляли відкриті уроки. Це не лише уроки з медіаграмотності, а й з історії, математики, фізики, хімії. Це готові конспекти, які будь-який учитель може використовувати для своїх занять. Наприклад, якщо блекаут або вчитель не встиг підготуватися, — можна взяти ці матеріали й викладати. 20 учителів із різних регіонів України розробляли ці уроки. Ми просили їх розповідати своїм учням про «ПРУФ», про можливість податися на наш проєкт.

Також ми залучали блогерів, які працюють із батьківською тематикою. Наприклад, Катя Бльостка публікувала у себе анонс про наш проєкт. Ось так, поступово, ми шукали підлітків і, зрештою, до нас подалося 178 дітей, із яких далі пройшло 100.

Перед цим ми обговорювали з журналістами, фактчекерами та командою «Куншт», якою має бути ця програма. Головна мета проєкту — дати підліткам інструменти для протидії дезінформації, навчити їх працювати з інформацією. Вони мають створювати короткі відеоролики та публікувати їх в інстаграмі у форматі рілз, щоб розвінчувати міфи, викривати фейки та пояснювати, чому конкретна інформація є фейковою. Також це могли бути приклади дезінформації чи пропаганди. Так ми й формували нашу освітню програму. Спочатку була базова інформація про медіаграмотність та інструменти фактчекінгу, пояснювали, що таке фактчекінг. Далі переходили до рівня: як писати сценарії, знімати себе на відео, навіть монтувати ці відео.

Ми дуже радіємо, що до нас долучилися такі експерти як Отар Довженко, який провів чудову лекцію про журналістські стандарти, Ніна Корнієнко зі «Слідство.Інфо», Ангеліна Ломакіна, Ольга Кравченко з «Фільтра». Вадим Міський також став лектором і ментором проєкту. Крім того, у нас був спікер від MacPaw, який читав лекції з кібербезпеки. Так ми всі об’єдналися та створили якісну освітню програму для дітей.

«Учасники дуже вмотивовані. Вони мають усі шанси стати змінотворцями»

Наталя Соколенко: Як підлітки реагували на те, що вони дізнаються в результаті перевірки інформації, під час фактчекінгу?

Анна-Вероніка Краснопольська: Дуже активно. Особливо їм сподобалися лекції Яніни й Альони Романюк із «НотаЄнота». На її лекціях завжди багато ігор, шалена активність — і це всім дуже подобається.

• Читайте також: «Війна йде як на лінії фронту, так і в інформаційному просторі. Це війна символів, нам важливо не віддавати свої», — Альона Романюк

А з Яніною підлітки проходять конкретні інструменти для пошуку в Google. Наприклад, як правильно вводити словосполучення, щоб отримати коректну видачу. Як знайти людину за фото, які інструменти використовують фактчекери для пошуку достовірної інформації. У нас був фідбек, що дітям дуже сподобалася ця лекція, бо вона дуже практична, з прикладними інструментами. Ще їм подобається працювати з відеоконтентом.

Щодо фейків. Це не зовсім нова інформація для них, що фейки існують, але в процесі того, як вони самі розкривали ці фейки та розуміли, що це дезінформація — їх це захоплювало. Класно, що вони вже розрізняють місінформацію (несвідомі помилки та подання неточних або перекручених фактів — «ДМ»), дезінформацію, пропаганду. Вони кажуть: «А це ось таке, тут пропаганда, а тут дезінформація». Це дає їм відчуття сили, це дуже надихає їх продовжувати брати участь у проєкті та знімати нові відео.

Наталя Соколенко: Я вже уявляю сімейний вечір, коли дитина запитує у батьків: «А що ви там читаєте? Який телеграм-канал? А прочитаймо цю новину. Та це ж фейк!»

Анна-Вероніка Краснопольська: Так і є. Діти вже діляться фідбеком, що бабусі й дідусі натрапляють на якісь сумнівні новини. Ну і в сімейних колах, я думаю, новини обговорюють. Був навіть зворотний зв’язок, що вони сперечалися зі старшими, чи можна цій інформації довіряти. Тому так, у нас дуже завзяті учасники.

Вибірка підлітків у нас цікава. У цьому проєкті ми співпрацювали з організацією «Пласт Львів». У нас є дуже завзяті діти з «Пласту», а також із проєкту «Змінотворці». Звідти теж є підлітки. Тож наші учасники дуже вмотивовані, я би сказала. Вони мають усі шанси стати змінотворцями в широкому значенні цього слова.

«Потрібне кроссекторальне партнерство зі школами»

Наталя Соколенко: Я зараз почула вас і побачила проблему. Це діти, які готові, мені здається, до сприйняття такої інформації, до різної активності. Але це, мабуть, меншість, і не тільки в Україні. Як ви думаєте, як дістатися до дітей зі звичайних родин, де батьки вже «зав’язли» в анонімних телеграм-каналах чи переглядають анонімні тікток-відео? Як дістати звичайну дитину підліткового віку?

Анна-Вероніка Краснопольська: Це дуже складне і комплексне питання. Мені здається, тут обов’язково потрібне кроссекторальне партнерство зі школами. Треба поступово говорити з Міністерством освіти й науки та думати про різноманітні формати співпраці, щоб медіаграмотність вводити, можливо, як окремий урок. Це мої фантазії, я не впевнена, що це можливо, але хоча б як елементи до інших уроків.

Наталя Соколенко: До того ж такий урок може бути онлайн, із використанням методик, наприклад, тих, які є у вас чи «НотаЄнота» тощо. Як каже Оксана Забужко: «Це драстично важливо». Ми можемо одного дня побачити, що виросло покоління, яке цілком сформоване на наративах і цінностях, трансльованих через китайський тікток і російський телеграм.

Анна-Вероніка Краснопольська: Альона Романюк уже робить щось подібне: вона йде до шкіл зі своєю грою поза освітнім процесом. Виділяється час, діти разом з учителями грають у медіаграмотні ігри. Це суперкласно. Я вважаю, що потрібне партнерство: держава з одного боку, ініціативні групи з іншого, медіа — з третього, а також міжнародні організації.

«У наших підлітків є внутрішній інтерес докопатися до суті»

Наталя Соколенко: Мені здається, це має бути як вакцинація, наприклад, від поліомієліту. Вакцинація від російської та китайської пропаганди. Я сподіваюся, що не тільки ми про це говоримо, а вже є ті, хто намагається продумати та впровадити такий навчальний курс. Тим більше, що технології є, і люди готові творити.

Я би хотіла повернутися ще раз до вашого проєкту «ПРУФ». На ваш погляд, наскільки діти зацікавлені в тому, щоб ставати медіаграмотними та розрізняти повідомлення, які несуть брехню, пропаганду, дезінформацію, місінформацію тощо? Наскільки це може захопити підлітків?

Анна-Вероніка Краснопольська: У нас вибірка така, що діти вже були зацікавлені, коли доєднувалися до цього проєкту. Попри те, що є частина дітей, які перебувають на окупованих територіях. Тобто наші учасники — по всій Україні: східний регіон, центральний і західний. Діти з окупованих територій, наприклад, користуються VPN.

Загалом «температура по палаті» така: вони розуміють, що в новинах щось відбувається, інколи досить дивне і незрозуміле. У наших підлітків є внутрішній інтерес докопатися до суті. Звісно, він є не у всіх. Усі зараз переживають величезну втому.

«Критичне мислення — це м’яз, який потрібно постійно тренувати»

Наталя Соколенко: Від великої кількості інформації, яка важлива. Війна — це дуже багато інформації.

Анна-Вероніка Краснопольська: Так. Я постійно повторюю, що критичне мислення — це м’яз, який потрібно постійно тренувати. Неможливо один раз вивчити якусь теорію чи почитати щось і вважатися медіаграмотною людиною. Постійно потрібно вмикати раціональне мислення, коли читаєш новини. Якщо якась новина викликає сильні емоції, варто зробити паузу: вдихнути, видихнути, подихати «по трикутнику», заспокоїтися, зробити чай.

У підлітків є цей інтерес, особливо якщо говорити про формат рілз в інстаграмі, наприклад. Інколи підлітки дають зворотний звʼязок: «Ось якийсь блогер написав дивну інформацію. Мені здається, це неправильно. Я її перевірив, і ось-ось-ось». Тобто вони в цьому проявляють велику зацікавленість.

Але, звісно, дітей треба зацікавлювати. Не можна казати, що діти погані, бо вони не цікавляться медіаграмотністю. Тут питання і до батьків, і до вчителів, і до держави: як ми працюємо з цією темою, якими інструментами їх зацікавлюємо. Ми розуміємо, що медіаграмотність у «сухому» прояві дуже складно вивчати, бо це важка інформація. Тому ми намагаємося елементами гейміфікації заманити, заохотити, затягнути їх у цю тему якомога сильніше. Щоб у дітей це бажання і натхнення не завершувалося, і вони продовжували працювати з цією темою далі, далі, далі.

«Фінальний етап — це створення ПРУФ-клубів, осередків у громадах по всій території України»

Наталя Соколенко: Яким буде фінальний етап у проєкті «ПРУФ»? Що ви очікуєте?

Анна-Вероніка Краснопольська: Вони пройшли навчання протягом двох місяців. Це були лекції, воркшопи, тренінги. Зараз у них розпочався період «Newsroom», який триватиме чотири місяці. Кожна дитина у проєкті має відзняти рілзи. Тобто у нас буде величезний обсяг відео.

Останній етап цього проєкту — це створення власних ПРУФ-клубів у власних громадах. Це може підкріплюватися фінансовою складовою — стипендією. Тому найактивніші діти матимуть можливість відкрити свої ПРУФ-клуби. У нас є одна така історія. Є такий собі Сашко в нашому проєкті. Десь у середині жовтня він написав нам, що він із Черкаської області, з села Мошни. І він сказав: «Я подивився — і ви знаєте, відкрив свій журналістський гурток. Чи можна поділитися вашими напрацюваннями, цими лекціями з підлітками?» Ми відповіли: «Звісно, будь ласка, використовуй і ділися. Ми тільки “за”» Мені здається, що такі діти як Сашко, здатні заохочувати й громаду навколо себе. Основна мета в тому, що наші найактивніші підлітки починають поширювати цю тему серед своїх друзів. Таким чином, це працює, як сарафанне радіо: їхні друзі починають звертати увагу на медіаграмотність.

Наталя Соколенко: Тут виникає довіра, адже ти довіряєш своєму другу і тому більше схильний довіряти й у питаннях медіаграмотності.

Анна-Вероніка Краснопольська: Так, і ось так воно поширюється. Фінальний етап — це створення ПРУФ-клубів, осередків у громадах по всій території України. Ми будемо намагатися це впроваджувати, бо це дуже важливо.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Мариною Кафтан про те, чому критичне мислення — головна зброя проти інформаційних атак, Лідією Смолою про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак, Ольгою Кравченко про конференцію «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні», Наталією Романишин про те, які техніки маніпуляції використовують різні телеграм-канали, Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Тетяною Лебедєвою про залаштунки журналістського конкурсу «Честь професії» та роботу Комісії з журналістської етики, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Філом Пухарєвим про феномен фільму «Яремчук. Незрівнянний світ краси», Кирилом Передрієм про те, як наймолодший журналіст України готується до інтервʼю з провідними політиками країни, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні.

The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.

Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

Колаж: «Детектор медіа