Як підвищувати медіаграмотність старшого покоління, як медіаграмотність зміцнює національну ідентичність і чому навчати критичного мислення потрібно починати з дитячих садочків — про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Ольгою Кравченко, очільницею національного проєкту з медіаграмотності МКІП «Фільтр». А також про прямий звʼязок рівня корупції та рівня медіаграмотності, вакцинацію від дезінформації та інституалізацію медіаграмотності в Україні. Випуск виходить у рамках спецсезону «Відсіч дезінформації».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Школа, університет, дитячий садок — це інституції, де мають сприяти тому, щоб дитина знаходила відповіді на свої питання»;

07:21 «Свідомі, дорослі громадяни, можуть стати місточком і допомогти старшим людям просунути свої навички медіаграмотності»;

14:50 «Засобом медіаграмотності ми маємо укріплювати свою національну ідентичність»;

21:10 «У 2021 році на державному рівні медіаграмотність була задекларована, був створений національний проєкт»;

25:42 «Усе дуже взаємопов'язано: рівень корупції, рівень медіаграмотності, рівень щастя, рівень добробуту»;

29:13 «Є ще проблеми із розумінням журналістських стандартів, штучного інтелекту».

«Школа, університет, дитячий садок — це інституції, де мають сприяти тому, щоб дитина знаходила відповіді на свої питання»

Вадим Міський: Нещодавно Міністерство культури та інформаційної політики затвердило стратегію з розвитку медіаграмотності до 2026 року. У ній написано, що медіаграмотність — це компетенція, яка розвивається впродовж всього життя. Хіба не достатньо вивчити базові правила і дотримуватися їх? 

Ольга Кравченко: Я думаю, що це навичка, яку важко просто взяти і вивчити. Це набір знань, як людина думає, як людина мислить — це все складає медіаграмотність. Усе починається з раннього віку, важливо заохочувати маленьких дітей ставити різні запитання. Те, як дитина вчиться ставити питання, те, як вона цікавиться світом, потім впливає на те, як доросла людина мислить, споживає контент тощо. Мені здається, що важливо з самого малечку вміти ставити щось під сумнів, копати глибше, досліджувати процеси. Коли діти питають «чому сонце світить?» — це правильні запитання, адже дитина хоче зрозуміти, що відбувається.

Наталка Соколенко: А хто має маленьких дітей вчити правильно ставити запитання? Не у всіх батьків є ця навичка. Якщо ми говоримо про маленьких дітей, то розкажіть, як це в стратегії відображено?

Ольга Кравченко: Школа, університет, дитячий садок — це інституції, де мають сприяти тому, щоб дитина знаходила відповіді на свої питання. Я зараз навчаюся в Лондонській школі економіки, нас учать мислити, ставити під сумнів, критикувати щось, формувати свою думку на основі того, що ми прочитали чи обговорили. Мені здається, цим західна школа відрізняється від нашої системи освіти, хоча і наша починає змінюватись. Як проєкт «Фільтр» ми багато в чому промотуємо критичне мислення. Працюємо зі школярами, з Міністерством освіти, з громадськими організаціями — в синергії зусиль ми створюємо середовище, в якому діти, підлітки, дорослі можуть ставити різні запитання, критично мислити. Це про те, щоб розвивати медіаграмотність й інформаційну стійкість людей.

Наталка Соколенко: Як дістатися до найменшої аудиторії, яку треба навчити бути медіаграмотними?

Ольга Кравченко: Тут кілька компонентів. Перший — робота з батьками. У нас на вебпорталі є розділ для батьків, де вони можуть почитати інформацію і зрозуміти, як навчати критичного мислення своїх дітей. 

Другий компонент — це контент. Медіаграмотність — це ж не тільки про навчальні матеріали, це і про, наприклад, мультфільми українською, з хорошими сенсами. Ми кажемо батькам: вмикайте своїм дітям якісний український контент. Це теж про розвиток критичного мислення, про те, щоб взаємодіяти з медіа, створювати контент. Хочу відзначити Суспільне, яке зараз створює і мультфільми, і береться за створення новин для підлітків, нещодавно оголосило кастинг ведучих. Це все — про створення середовища, в якому діти, підлітки правильно споживають інформацію, навчаються критично мислити тощо. 

Третій компонент — це робота зі школами. Тут у нас є багато партнерів, хочу відзначити окремо IREX та Академію української преси, які ретельно працюють з учителями, розробляють для них матеріали, щоб вони мали інструменти та розуміли, як розвивати медіаграмотність учнів. Звісно, медіаграмотність є наскрізною компетентністю, яка включена в різні предмети. Роботи на цьому шляху ще досить багато.

«Свідомі, дорослі громадяни можуть стати місточком і допомогти старшим людям просунути свої навички медіаграмотності»

Вадим Міський: А як працювати зі старшими групами — люди, які вже виросли, в школу більше ніколи не підуть? На жаль, системою формальної освіти їх уже досягти не можемо. Ми в «Детекторі медіа» разом із «Фільтром» і Міністерством культури й інформаційної політики нещодавно презентували дослідження «Індекс медіаграмотності українців 66+ років».

Наталка Соколенко: І що там?

Вадим Міський: Там катастрофа! У молоді є кращі навички завдяки системі освіти, ширшому «меню» медіаспоживання, технологічні навички. А старше покоління серйозно «просідає» у багатьох навичках і відстає від суспільства в цілому. 

Ольга Кравченко: Питання комплексне. Власне, тому в нас є стратегія, яка має координаційну роль і спрямована на те, щоб виявити ці прогалини. У нас у завданнях прописана робота з різними аудиторіями, і ми тут заохочуємо організації, які працюють у цій сфері, долучатися і підсвічуємо цю проблему. Класно, що зараз на цю аудиторію звертають більше уваги і те, що «Детектор медіа» зробив дослідження, яке детальніше вивчає аудиторію старших людей — уже ознака того, що ми починаємо рухатися правильним шляхом. Для цієї аудиторії варто створювати більше освітніх матеріалів, давати можливість людям переживати їхні травми. Наприклад, проєкт «Велика російська брехня» від Суспільного. Людина дивиться, переосмислює й осмислює своє пострадянське минуле. Порівнює, що вона знала, як вона відчувала та що є насправді. Тобто давати людям проживати свій досвід, можливість відрефлексувати. Такі освітні матеріали, історичні матеріали, які допомагають людям мислити більш критично.

Другий компонент — молоді люди, які є дітьми чи онуками старшого покоління, мають теж брати на себе відповідальність і працювати зі своїми батьками або бабусями-дідусями. Розповідати, які новини краще читати, ділитися лайфхаками, перевіреними джерелами. Якщо, наприклад, доросла людина почула від більш старшої якусь дезінформацію чи фейк — пояснити, чому ця інформація не є коректною, обговорити, в яких джерелах ця інформація була знайдена тощо. Я вважаю, що молодше покоління, свідомі, дорослі громадяни, можуть стати місточком і допомогти старшим людям просунути свої навички медіаграмотності.

І дуже важливо також створення популярного, легкого контенту, на широкі аудиторії, наприклад, як твій подкаст, Вадиме. Це маленькі кроки, які потім дають кумулятивний ефект. Важливо, щоб ці інтервенції зі старшою аудиторією не були одиничними. Це має бути системна робота: організації та держава мають брати на себе відповідальність і розуміти, що потрібно зробити конкретні кроки. Коли відбувається ця координація, синергія зусиль — усі розуміють проблему, тоді вже можна виходити на результати. В чому складність із медіаграмотністю? На відміну від протидії дезінформації, фактчекінгу, коли є ефект, який одразу можна побачити: спростували фейк, видали пояснення — чому це неправда тощо, з медіаграмотністю набагато складніше, тому що це довготривалий процес навчання. 

«Засобом медіаграмотності ми маємо укріплювати свою національну ідентичність»

Наталка Соколенко: Ольго, скажіть, будь ласка, є якась кінцева мета національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр»? На які показники потрібно вийти? Наприклад, для оцінки рівня якості освіти існує міжнародний тест PISA, який оцінює знання дітей по всьому світу з математики, фізики, хімії тощо.

Ольга Кравченко: Ми спілкувалися з представниками країн, які мають високий рівень медіаграмотності у міжнародних рейтингах. Не у всіх є система вимірювання. Наприклад, у Швеції заміру «від А до Я» немає. Але вони системно працюють над медіаграмотністю більш як 30 років. Коли ми говоримо про те, як люди споживають новини — видно за настроєм населення, наскільки люди вірять, не вірять у якусь російську пропаганду, наскільки люди довіряють державі. Тому це комплексний процес. Зараз у нас є національний тест із медіаграмотності, який ми проводимо щороку та закликаємо всіх долучатися. Він не є науковим дослідженням, але тим не менш ми можемо простежити, в чому українці сильніші, в чому слабші в контексті медіаспоживання, медіаграмотності. Але універсальної моделі немає.

Наталка Соколенко: Я подумала про те, що до наступних виборів ми можемо отримати якісно інших виборців, які будуть читати програми, дивитися декларації кандидатів тощо. Будь-яка влада хоче на наступних виборах переобратися, а тут приходить критично налаштований, критично мислячий виборець. Ви не відчували, не чули ніколи такої дихотомії і спроби дещо стишити зусилля, наприклад, Міністерства культури й інформаційної політики у цьому напрямку?

Ольга Кравченко: Мені здається, що ми у воєнному контексті, коли питання виборів не є «на часі». Оскільки ми зараз дуже далеко, як на мене, до виборів або це настільки в невизначеному стані перебуває — мені здається, що зараз про це говорити ще трошки зарано.

Наталка Соколенко: Тобто «Фільтр» треба налаштувати проти зовнішнього ворога передусім?

Ольга Кравченко: Передусім ми говоримо про зовнішнього ворога. По-друге, про те, щоб засобом медіаграмотності укріплювати свою національну ідентичність, але не лише на рівні «Я — українець», а й на рівні «Я — європеєць». Коли людина критично мисить, коли вона вміє дати правильно оцінку тій чи тій ситуації — вона здатна шукати більше можливостей, більше способів узяти на себе відповідальність і це якраз про надідентичність — бути європейцем, брати участь у своїй державі, чути себе європейцем і відчувати свою силу. Мені здається, що медіаграмотність — це про те, щоб казати людям, що у ваших руках дуже багато всього, ви можете робити вибір, і ви можете робити своє життя кращим.

«У 2021 році на державному рівні медіаграмотність була задекларована, був створений національний проєкт»

Вадим Міський: Які ще цікаві приклади впровадження медіаграмотності є в інших країнах, які можна застосовувати в Україні?

Ольга Кравченко: По-перше, інституалізація медіаграмотності. Ми до цього прийшли у 2021 році. На державному рівні медіаграмотність була задекларована, був створений національний проєкт. Медіаграмотність також є частиною стратегії інформаційної безпеки, яка затверджена президентом. В усіх країнах, про які ми говоримо — Британія, Фінляндія, Швеція — медіаграмотність інституціоналізована достатньо давно. Тобто це перша важлива сходинка. Усі ці країни мають якщо не стратегії, то принаймні політики управління про те, чого вони хочуть досягнути в цій сфері. Ми свою стратегію теж затвердили.

Якщо ми говоримо про медіа, мені здається, у нас вони тільки зараз почали створювали контент, який буде розвивати медіаграмотність. Коли на ринку грантів відбувся сплеск пропозицій для медіа. Таке існує в країнах Заходу давно.

Наприклад, у The Guardian, британського медіа, є проєкт для дітей. Я би виокремила Швецію та їхні новини для підлітків, які вони виробляють протягом 30 років. У них також є уроки критичного мислення, де вони вчаться критикувати те, що вони читають. І це теж про інституціоналізацію, це теж про навчання медіаграмотності з маленького віку. Набагато більш включені медіа, освітні заклади, академічні кола. Наприклад, у Кембриджі є спеціальна установа, яка досліджує вплив медіа, теорію інокуляції, чому пребанкінг є більш ефективним, ніж дебанкінг. Мені здається що ми тут в Україні більше як практики.

Наталка Соколенко: А що таке «інокуляція»?

Ольга Кравченко: Теорія інокуляція — це вакцинація від дезінформації. Якщо дуже простими словами — це про те, щоб поінформувати людей, із якими дезінформаційними загрозами вони можуть зіштовхнутися, щоб вони вже були готові до зіткнення з такими загрозами. Наприклад, коли в нас казали про те, що в разі окупації певних частин нашої держави ви почуєте по радіо чи по телебаченню оголошення про те, що Україна нібито «здалася», то не вірте цьому. Або попереджали про те, що можуть запускати фейкові відеозвернення президента Зеленського тощо. Це якраз про пребанкінг, про теорію інокуляції, про те, щоб зробити щеплення до дезінформації, яка може бути поширена. Пребанкінг є більш ефективним, ніж спростування певної дезінформаційної новини, яка вже поширилася.

«Усе дуже взаємопов'язано: рівень корупції, рівень медіаграмотності, рівень щастя, рівень добробуту»

Наталка Соколенко: Мені завжди було цікаво брати різні рейтинги та порівнювати. Наприклад, узяти ВВП на душу населення, індекс розвитку людського капіталу, екології, індекс корупції та індекс щастя — виходить, що країни, в яких все добре із боротьбою з корупцією, у них, як правило, високий рівень ВВП, високий рівень розвитку людського капіталу тощо. Які країни ведуть перед? Є підбірка країн за рівнем медіаграмотності населення?

Ольга Кравченко: Я би тут звернула увагу на індекс медіаграмотності, який створює організація в Болгарії. Україну вперше включили у 2022 році, і ми вже теж там є. В цьому рейтингу Фінляндія і Швеція — попереду інших країн. Британія також.

Наталка Соколенко: Можна зробити висновок, що медіаграмотність сприяє відчуттю щастя. Воно вибудовується в певний логічний ланцюжок. Низька корупція — високий рівень медіаграмотності — щастя.

Ольга Кравченко: Воно дійсно все дуже взаємопов'язано: рівень корупції, рівень медіаграмотності, рівень щастя, рівень добробуту. Думаю, що ми не можемо говорити про успішних людей, які не медіаграмотні, які не орієнтуються в цифровому просторі тощо.

«Є ще проблеми з розумінням журналістських стандартів, штучного інтелекту»

Вадим Міський: Щороку в жовтні ви проводите національний тест із медіаграмотності. Скільки людей загалом бере участь? І які результати: як із медіаграмотністю у тих, хто дійшов і протестувався?

Ольга Кравченко: Торік 14 тисяч людей узяло участь. У 2022 році ця цифра була трішки більша. І ми це пов'язуємо з тим, що люди втомлені. У 2022 році було моральне піднесення, люди прагнули щось робити.

У тесті є кілька блоків, які стосуються фактчекінгу, кібербезпеки, журналістських стандартів тощо. Ми відстежуємо за допомогою цього тесту, як люди розуміють журналістські стандарти, чи можуть відрізнити «джинсу», чи розуміють яким експертам вони можуть довіряти, чи розуміють вони природу теорії змов. Завдяки таким питанням ми виявляємо слабкі місця. Цього року побачили, що є ще проблеми з розумінням журналістських стандартів, штучного інтелекту. Це допомагає планувати наші подальші кроки. 

Цей тест можуть проходити всі, відбувається він під час Глобального тижня медіаграмотності. У нас буде багато активностей, готуємо Всеукраїнський урок єдності з медіаграмотності з Суспільним мовленням, і національний тест, і конференцію. Буде насичено!

Нагадаємо, подкаст «Медіуми» запустив спецсезон «Відсіч дезінформації». Поряд зі звичними випусками ведучі подкасту Наталя Соколенко та Вадим Міський запрошують експерток та експертів із питань російської пропаганди та стратегічних комунікацій. У попередніх випусках спецсезону говорили з Ярославою Міщенко про релігійну пропаганду Росії та центри опору щодо законопроєкту заборони Московського патріархату, Юлією Дукач про те, як працює російська пропаганда в соціальній мережі «TikTok», Лесею Бідочко та Юлією Пархоменко про дослідження «Медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях України», Артемом Захарченком про те, що таке національний наратив і чому він має лишитися тільки один, Альоною Романюк про методи роботи російських пропагандистів в українському інформпросторі, Галиною Петренко про Індекс медіаграмотності українців, рівень вміння свідомо сприймати й критично тлумачити інформацію, Іваном Киричевським про те, чому не слід довіряти жодному російському медіа, зокрема, «ліберальним», Наталією Іщенко про базовий принцип спростування фейків: не лише спростування, але й поширення правди, Любов'ю Цибульською про те, як говорить українська держава із власним народом та світом, Ігорем Соловʼєм про роботу Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки під час війни та перспективи «інформаційного Рамштайну» для протидії пропаганді.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.