Юлія Бориско – одна з тих телевізійних ведучих, які намагаються довести, що Україна – демократична держава. В період помаранчевих подій вона разом з шістьма її колегами, протестуючи проти корумпованості ТБ, звільнилася з каналу „1+1”. Сьогодні Юлія є одною з ведучих нового новостійного проекту Першого національного і сподівається, що ці новини незабаром стануть лідерами в Україні.

- Юлю, у період змін в Україні ти разом зі своїми колегами, протестуючи пороти фальші на телебаченні, звільнилася з каналу „1+1”. Не жалкуєш?

- Коли я звільнилася з „1+1”, то більш стрімко стала розвиватися. Я реально оцінила свої здібності, чітко визначилась з пріоритетами і наважилась сказати собі, що я не просто заробляю гроші, а роблю кар’єру.

На „1+1” я відчувала себе комфортно – тобто, рівною серед рівних в суперпрофесійній команді – але невпевнено. До останнього зберігалась якась сирітська вдячність, що «Плюси» колись взяли на роботу нікому невідому Юлю Бориско і зробили з неї професійного журналіста. Зараз я усвідомлюю, що ім’я я собі зробила сама – своїми талантом і працею. Пішла я зі своїми шістьома коллегами – ще до помаранчевих подій. Ми тоді не знали, чи вийдуть люди на Майдан, чи буде революція? Заради чистоти професії ми пішли в нікуди – і, наскільки я знаю, ніхто не пошкодував про це.

До пропозиції Шевченка і Самохвалова переходити на Перший канал я спочатку поставилась з легеньким острахом. Боялась, що там цензура є стилем життя, незалежно від того, хто при владі. Але за тиждень з гаком роботи на Першому жодного тиску ні на редактора, ні на мене не було. Ми робили випуски, керуючись принципом золотої середини. Своєю роботою я рідко буваю задоволена. Можливо, тому, що ще рік тому я працювала журналістом і мені банально бракує досвіду ведучої. Але я щодня працюю над собою – записую випуски на відео, і влаштовую собі розбір польоту. Я свій найжорстокіший критик.

- Тобто, мова йде про те, що інформація, яку ти читаєш з бігучої строки, мусить подаватися не сухо, а емоційно і виразно?..

- Я не читаю, а працюю ведучою – тобто, намагаюсь осмислено подати інформацію, яку сама до того оформила у підводки. Читають тільки диктори. Їхній час в цій країні давно вже минув. От тільки на Першому національному вони трохи засиділись. За умови, що новій владі експеримент з чесним національним каналом не набридне – тут завжди будуть працювати ведучі. З осені в новинах і не тільки в них їх значно побільшає.

- В тебе є якийсь тренінг перед ефіром, щоб легшее читалися новини? Скажімо – чи займаєшся ти, як актори, перед виходом на сцену дикцією?

- «Мі, мі, мі» я не наспівую і яйця не п'ю! І думаю – не техніка читання головне. А те, чи є ведуча особистістю, яка в неї енергетика, чи вміє просто і доступно донести новини.

- Коли я подивилася твій перший випуск, то була приємно вражена динамічністю подачі інформації – за коментарями йшли сюжети, що в деталях розкривали ситуацію в світі і головне – в Україні. Але через тиждень, подивившись черговий випуск, я відчула, що динаміка зникла, що інформація подається сухо, а її обсяг міг би бути і більшим…

- Ти, певно, маєш на увазі програму, зроблену новою зміною – тими, хто прийшов через тиждень після запуску перших новин. (Ми працюємо через тиждень. Я чергуватимуся з Панютою). А це нові випусковий редактор, редактор регіонів, журналісти-міжнародники. Усім нам потрібен був час, щоб знайти спільну мову. Одна справа стайл-бук, редакційні робочі правила, які у всіх є на ком’ютері. І зовсім інша – людський фактор. Тому про відкат назад я б не говорила. Цей понеділок (25 липня – «ТК») для мене і для багатьох моїх колег був проривом номер 2. Одного дня нам вистачило, щоб подивитися, хто на що здатен і як нам будувати роботу в такому складі надалі. З вівторка лаж не буде (розмова відбувалася у вівторок, 26 липня, зранку – «ТК»).

- Мене взагалі в ваших новинах вразило те, що усі коментарі перекладаються українською – навіть ті, які звучали російською. Спочатку виникало відчуття, що це говорить іноземець, а потім я збагнула, що це російськомовні українці. Це було дуже свіжо й несподівано. Я сповнилася гордощів, що, нарешті, на прикладі новин „УТ1” ми навчимося поважати свою мову, а з цього й себе, як націю.

- Це не я вирішувала. І спочатку – мабуть, з незвички - мене ці переклади дуже напружували. Як Людину толерантну, і як фана своєї телекомпанії, який прагне залучити і східноукраїнську аудиторію. Але потім я подумала: ми живемо в країні, де державна мова - українська. Хто, як не Перший національний, мусить її пропагувати. Мої львівські друзі сприймають цю фішку на ура. Сходу України ще доведеться якісною роботою довести, що українське – це модно. Мене завжди дуже бентежило засилля російських „Грамофонів”, „Голубих вогників” на українських приватних каналах. Так, начебто у нас немає своїх голосів, нема кого розкручувати, і тому доводиться жити на позиченому. Тому мені набагато приємніше бачити по 5 разів на день кліп Руслани на Першому каналі, і я була б щаслива, якби Перший взяв лінію на розкручування всього якісного українського. Я завжди перебуваю в пошуках хорошого українського продукту. Наприклад, нещодавно відкрила для себе гурт „Крихітка Цахес”. В них прекрасна українська мова, чудові тексти, гарний жіночий вокал. Зараз я слухаю цей гурт щодня - допомагає зняти залишковий стрес після ефірів.

- Це, певно, велике напруження – вести новини?

- Іноді важко вести. Іноді – важче готувати, ніж вести. Я приходжу на роботу о десятій ранку, а йду о десятій вечора. Я страшенно хвилювалася, коли прийшла сюди на роботу - бо багато-хто до мене ставився як до професійної ведучої. Це велика відповідальність. А до цього я не вела вечірні новини. Працювала лише зранку – це особливий формат, коли доводиться мати справу не з новинами, а з анонсами, помноженими на власну фантазію. Зараз план дій такий: зранку ми з редактором відстежуємо новини, до обіду формується цілісна картинка, яким має бути випуск, а потім до ефіру я працюю з текстами. І дуже нервую, коли піввипуску робиться буквально з колес, до останніх секунд перед ефіром, і я не встигаю навіть пробігти очима свої підводки. Зараз займаюсь приборканням нервової системи – з дня на день чекаю, що вона загартується. Але,можливо, для цього потрібно не один рік просидіти в кадрі.

- Невже ведучий новин на Першому національному сам компонує програму?

- Я співавтор випуску. Звісно, у випускового редактора п’ятдесят один відсоток акцій у нашому творчому тандемі, але я відстоюю своє бачення. Я казала вже, що, на мою думку, дикція – це вторинне. Головне – щоб в очах була думка. Бо чарівна голівка, яка просто гладенько читає текст – не цікава. Я тішу себе ілюзією (сміюся), що по мені видно, що я причетна до написання текстів. Оскільки я – журналіст, то більш комфортно почуваю себе з тильного боку камери. На початках своєї кар’єри ведучої я сідала в кадр з єдиною думкою – швидше б цей жах закінчився. Зараз іноді навіть буває кураж, бажання прожити випуск як одне маленьке, але емоційне життя.

- Тобто, можна сказати, що ти відчуваєш кайф від існування в кадрі, як хороший рок-музикант на концерті?

- Бувають різні випуски. Трапляється, що випуск готовий за годину до ефіру і за цю годину нічого сенсаційного, заради чого треба в аварійному темпі змінювати верстку, не відбувається в країні. Тоді текст від зубів відскакує. А буває, що сюжети або синхрони привозять в останні хвилини ефіру, і тоді треба викручуватись в прямому ефірі. В кадрі я тоді виглядаю, м’яко кажучи, не дуже ефектно, а після випуску ще й нерви доводиться лікувати. Не питай мене чим і скільки потрібно грамів.

- Як оцінюєш події в країні, які сталися після помаранчевих подій. Є люди, які вельми розчарувалися в діях уряду Віктора Ющенка…

- Я ніколи не була фанатом Віктора Андрійовича. І на Майдан виходила лише заради демократичних цінностей, які Ющенко тоді обіцяв. Мені хочеться вірити, що президент не забуде, якою дорогою ціною він здобув перемогу. Оскільки люди дуже добре пам’ятають як і заради чого мерзли. Вчора Ющенко заявив, що він протии створення на базі Першого національного громадського телебачення. Що це означає для нашого прориву – не берусь навіть думати. Але досі жодного політичного тиску на наш канал не було.

- В тебе є маленька дитина, як вона переносить те, що матуся зранку до вечора на роботі і не займається нею?

- Я бачу її зранку – зовсім трошки і ввечері, вже сонною. Вкладаю доньку спати і відключаюсь сама. Вона не розуміє, чому я щоранку повинна кудись іти і чому так надовго. Але cлово «робота» Соломія запам’ятала, і завжди вимовляє з тяжким зітханням. Коли бачить мене по телевізору, підбігає і починає цілувати екран. Батьки-журналісти – це велике нещастя. Зараз я працюю два тижні поспіль – так карта лягла. Але коли життя увійде в звичний графік – робота через тиждень – я все малечі компенсую.

- Роман Скрипін на одній з прес-конференцій сказав, що тепер, коли усі стали чесними, у „5 каналу” з’явилася потужна конкуренція. Ти поділяєш його думку щодо чесності усіх?

- Я не думаю, що усі раптом стали чесними. Кодекс честі – у кожного свій. Але у порівнянні з тим, що було минулого року – прогрес очевидний. Але зараз установка така - на показну чесність. Якщо журналістам знову прикрутити гайки – все знову буде, як до «помаранчів». До того ж, годі чекати об’єктивності там, де в новини втручаються власники каналів. У нас вони чомусь не сприймають свої телеканали, як чистий бізнес-проект. І зорієнтовані не лише на заробляння грошей, а й на лобіювання своїх інтересів.

- А як ти ставишся до критики?

- Нормально. Я страшенно переймалася рік тому тим, що про мене говорять. Я висіла на форумі „Детектор медіа”, ридала над цеберками вилитого особисто на мене і на моїх революційних друзів бруду. Казали, що нам Ющенко заплатив за звільнення з «Плюсів», що ми всі мали на меті зробити собі швидку кар’єру і прославитись. Зараз я вже почала обростати бронею. Я спокійно сприймаю критику і поради - всі чомусь вирішили, що повинні навчити мене жити, вести новини, одягатись. Критикують? Радять? Значить, дивляться. Дивляться – значить, є що.

- Наскільки я знаю, ти досить емоційно сприйняла статтю Лілії Максименко в „ТК”.

- Купу лайна після ефіру Андрія Шевченка? Саме після неї я була передумала зустрітися з тобою - подумала, що така ваша стратегічна лінія, і не хотіла опинитись в ролі кролика, якого зацьковують. Просто не люблю непрофесійної, однобокої роботи – а у першій статті «Детектор медіа» був лише негатив. Все ж таки для „УТ-1” – навіть той перший, небездоганний випуск таки був великим проривом. Просто було неприємно, що „Детектор медіа” не збалансувала матеріал – не врахувала того, що рідко коли перший млинець буває вдалим, але це не свідчить про повний провал справи. Підхід вашої колеги можна порівняти з народженням немовляти. Типу, приходять родичі і починають ротом: «Ой, і ніс приплюснутий, і очі запухлі, і голова лиса – ні це нам не підходить». Та дайте цьому малюку тиждень – і він вже буде інакшим. Дайте півроку – і ви його полюбите. Так буде і з нашими новинами.

- Але ті невдалі новини, які я побачила після тижню ефіру, мене занепокоїли, бо якщо таким чином рухатися, можна знов в рутині опинитися.

- Мені подобається, що ми після випуску о дев’ятій збираємось, обговорюємо, що вдалося, що ні. Я давно не працювала в умовах – коли вся команда живе спільною справою, і вболіває за неї. Я приходжу о дев’ятій з останнього ефіру і бачу людей, які не біжать додому, а працюють. І всі ці люди дуже скоро зроблять собі ім’я – тому що вони гарячі, талановиті, і вони хочуть вчитися. І це гарний початок. Літо для нас - час для експериментів. Я певна, що з вересня новини вийдуть на стабільний якісний рівень. І кожен член нашої команди багато для цього робить. Якщо я кажу патетично – соррі, просто зараз в колективі така піднесена атмосфера. Сподіваюсь, вона не зникне – як часто буває з усім хорошим в цій країні.

Читайте також:

Журналісти 1+1 працюватимуть або чесно, або ніяк

Юлія Бориско:"Партизанщина" як спосіб боротьби з цензурою виявилась неефективною"

“Новини” на УТ-1: все йде як слід

Запитання «ТК»: - Ваші враження від нової програми «Новини» на Першому Національному (картинка, верстка випуску та сюжетів, ведучі, мова, дотримання стандартів, інше)?