Публікацію цих матеріалів ми почали інтерв’ю з екс-ведучою „Сніданку з „1+1” Юлією Бориско, з колишнім випусковим редактором ранкового випуску ТСН Ігорем Скляревським, з екс-співробітниками міжнародного відділу редакції програми ТСН Галиною Бецко, Федором Сидоруком, Віктором Заблоцьким.

Ми вважаємо, що ці люди, які здійснили дуже важливий, відповідальний та нелегкий крок, мають бути почуті суспільством. У той же час, наші читачі мають розуміти, що ситуація, у якій ці журналісти працювали і яка спричинила їхнє звільнення, – не є унікальною лише для „1+1”. Вона є ТИПОВОЮ для всіх телеканалів, контрольованих Адміністрацією Президента та СДПУ(о).

Навпаки – можливо, саме на „1+1”, де ще у 90-их роках минулого століття керівництво зібрало та виростило дуже потужну професійну команду, „темниківська” цензура мала відпочатку найбільший спротив. Що ж саме спричинило те, що в якийсь момент і цей канал набув ознак чого завгодно, тільки не засобу інформації, – потребує глибокого аналізу, в тому числі і тих методів, якими держава, контрольована фінансово-політичними угрупованнями, тиснула на власників та менеджерів каналу.

Тож надаючи слово екс-співробітникам „плюсів” – ми насправді не ставимо перед собою мети „мочити” цей канал, як вже дехто нам це закидає. Навпаки, саме типовість проблем, про які йдеться в інтерв’ю, вимагає від суспільства їх усвідомлення. Для того, щоб у майбутньому – можливо, вже й не такому далекому – всі мали змогу зробити чесну і принципову „роботу над помилками”, і, відкинувши образи, озброївшись набутим за всі роки незалежності суттєвим – як негативним, так і позитивним – досвідом, розпочати разом писати нову сторінку історії української журналістики.

Команда „Детектор медіа” прагне не роз’єднання, а об’єднання зусиль журналістів, топ-менеджерів та власників телеканалів. Це єдино можливий шлях для кардинальних позитивних змін в українських ЗМІ – і в тому випадку, якщо політична ситуація цьому буде сприяти, і якщо – ні. Але ми гадаємо, що, для цього всі учасники сьогоднішнього медіапроцесу мають чесно і відкрито висловити – і, головне, почути! – позицію всіх, якою б для кого вона не була гіркою, ба навіть, на чиюсь думку, несправедливою.

Пропонуємо відповіді на запитання „Детектор медіа” Наталки Фіцич. Професійну кар’єру вона розпочала у 1997 році редактором та журналістом ТІА „Вікна” Миколи Канішевського, з 1999 року по 2001 працювала журналістом на ТК „Інтер”. У 2001 році Наталія прийшла працювати політичним кореспондентом у ТСН („1+1”), де пропрацювала три роки до свого звільнення.

– Чому саме перед виборами ви вирішили заявити вголос про свої претензії до редакційної політики каналу? Адже „темниківська” практика налічує вже два роки. Що стало „останнім камінцем”, через що ви не змогли переступити – і змушені були піти?

– Усі ті два роки я вірила – якщо боротимуся за свої сюжети, якщо відстоюватиму кожне речення, кожне слово, я зможу хоча б власних сюжетах знешкодити „темник” або максимально зменшити кількість бруду і маніпуляцій, які намагалися вкласти “темникотворці”. Довгий час це справді діяло. Я щоразу придумувала нові і нові хитрощі, на які тільки здатна була моя фантазія, і часто, хоча не завжди, це давало результат.

Але чим ближче ставало до виборів, тим бруднішими і, що найгірше, маніпулятивнішими, ставали „темники”, тим непоступливішим ставало керівництво ТСН, тим менше можливостей залишалося у мене. Зрештою дійшло до того, що я вже нічого не вирішувала і нічого не могла змінити. Все, що від мене вимагали, – це попрацювати “підставкою під мікрофон”. Сюжети, які я писала, в процесі редагування змінювалися часто настільки кардинально і зрештою ставали такими потворами, що гидко самій було начитувати, і тоді єдине, що залишалося, – не начитувати і не ставити свого підпису. Дійшло до того, що я могла цілий тиждень їздити у Верховну Раду, щодня відпрацювати там по 4-5 годин зйомок, а за весь тиждень в ефірі не було жодного сюжету за моїм підписом. І це примушувало чим далі, тим серйозніше задумуватися над тим, що я тут роблю, якщо я вже нічого не вирішую і нічого не можу змінити?

Але поштовхом до того, щоб щось міняти, для мене особисто, стала історія з одним моїм черговим сюжетом із ВР. У той день Віктор Ющенко вперше після хвороби виступав з трибуни ВР (всі пам’ятають, які він тоді виглядав і говорив і який це викликало шок). Повернувшись із шаленим бажанням зробити, нарешті, хороший сюжет, я вперлася і стояла на своєму доти, доки свого таки домоглася (щоправда, свого я добилася не завдяки впертості, а просто зігравши на певних протиріччях). Сюжет вийшов класний, я ним досі пишаюся (просто за ці роки було не так багато сюжетів про політику, якими я, на жаль, можу справді пишатися), але що було далі? А далі впродовж наступних двох тижнів ішов тільки бруд і маніпуляції стосовно хвороби Ющенка (звичайно, вже не за моїм підписом, а взагалі без жодного підпису).

І от питання – що краще: одноразово покращити ефір, щоб глядачі знову трошки повірили, а потім довго і нудно промивати їм мозок чи взагалі відмовитися брати в цьому участь, принаймні тоді хоч ніхто тому бруду вірити не буде? Так, погоджуюся – якби усі відмовилися брати в цьому участь і намагалися боротися, ми б досягли кращого результату, але готові боротися виявилися не всі. Я ж більше брехати не могла і зробила свій вибір. А чому саме перед виборами – та тому, що саме зараз суспільство робить свій вибір, можливо, на найближчі десять років, і після виборів усвідомлювати, що це і моїми руками спотворили результати виборів, для мене було б нестерпно.

– Серед вас – кілька журналістів-міжнародників. Їх практика темників стосувалася меншою мірою. Але чому пішли з каналу саме вони?

– Напевно, вони самі можуть краще пояснити свою позицію. Але як на мене, то людська порядність і справжня мужність, яку вони проявили своїм вчинком, не залежить від посади чи кількості бруду, яка припадала саме на них (вони справді з „темниками” практично не стикалися), досить того, що кожного з нас пов’язували з каналом, який працює за „темниками”.

– Чому, на ваш погляд, журналісти жодного з каналів не можуть дійти згоди щодо системних та одностайних кроків, які б дозволили змінити редакційну політику телеканалів? Яку роль тут відіграють ведучі та випускові редактори?

– Дуже хочеться сподіватися, що журналісти таки зможуть дійти згоди, тому що мета, по суті, у нас одна – працювати за стандартами нормальної журналістики, об’єктивно висвітлювати події. А чому не можуть дійти згоди – та тому, що у будь-якому творчому середовищі завжди існують дрібні суперечки між різними людьми, особисте несприйняття, певна конкуренція, врешті-решт. Хоча нам справді треба бути вищими за це. Щодо ведучих і редакторів, то вони відіграють у цьому більшу роль, ніж, на жаль, вони самі до цього готові.

– Що саме було тим меседжем, який ви хотіли передати суспільству своїм кроком?

– Що не всіх вдалося залякати і купити, що не всі готові миритися з тим, що відбувається в ефірі, що відповідальність журналістів перед суспільством (я розумію, це звучить трохи патетично) значно більша, ніж нам часто хотілося б.

– А чи змінилося щось у вашій власній оцінці вашого вчинку через той час, що вже минув? Ви впевнені, що зробили єдино можливий крок? І чи будуть, як ви гадаєте, у вас послідовники?

– Так, у тій ситуації це було єдине, що нам залишалося. Навіть якщо всі методи боротьби вичерпані, навіть якщо “революція” провалилася, ніхто не міг забрати нашого права висловити свою позицію хоча б таким кроком. І зараз, вже через два тижні, я впевнена, що зробила правильно. Щодо послідовників – не знаю. Мені здається, хто хотів висловити свою позицію, вже зробив це.

– Як ви гадаєте, чи є шанс в українських журналістів зараз вийти на інший рівень стосунків із власниками медіа та топ-менеджерами? Що для цього потрібно – перш за все?

– Перш за все потрібне бажання самих журналістів щось міняти. І трохи більше сміливості, і менше любові до грошей і кар’єри. Під лежачий камінь вода не тече – хто робить хоча б щось, зробить більше, ніж той, хто не робить нічого, а тільки теревенить по курилках.

– Що, на ваш погляд, треба зробити, аби журналістська діяльність (дотримання журналістських стандартів) якомога менше залежала (в ідеалі – не залежала взагалі) від коливань інтересів власників каналу?

– Боюсь, що навіть на Заході, на який ми часто так орієнтуємось, ідеального рецепту ще не знайшли. Втім, робити це треба. Багато що залежить від самих журналістів, багато що – від власне політичних умов, в яких працюють і журналісти, і власники каналів. Грубо кажучи, коли є попит на об’єктивну журналістику, власникам каналів самим не вигідно пропонувати щось інше. Правда, це лише теорія. Я працюю в тележурналістці 7 років, і всі ці роки тиск уже був. Тому як працювати “на волі” і як зробити так, щоб вберегтися від тиску надалі, правду кажучи, я просто не знаю. Думаю, нам доведеться шукати свої рецепти.

– Як ви гадаєте, чи є можливість у самих журналістів домовитися щодо тих стандартів професії, які мають бути в основі редакційної політики?

– Та про що тут домовлятися? Що журналістика має бути об’єктивною, чесною, неупередженою, що треба висвітлювати усі точки зору – та це ж у підручниках написано. А хіба є на ці стандарти інші погляди? Та й записати це в угоду про редакційну політику – технічно жодних проблем, усі ж ніби писати і читати вміють.

– Які перспективи у підписання редакційних статутів – в нинішній ситуації, та – після виборів?

– Не знаю, я в статути не дуже вірю. Коли залишається до ефіру півгодини, зі статутом до керівництва бігати не будеш. Хоча, можливо, це робити й варто, це хоча б якась гарантія. Думаю, що після виборів усе буде залежати від їхніх результатів. У ненормальній державі нормальна журналістика в принципі не можлива.

– Як ви оцінюєте ті зміни в ТСН, які ми бачимо по телеефіру? Чим вони викликані, на ваш погляд?

– А є якісь зміни? Якщо почали показувати синхрони опозиції, то це зміни? Хіба в ефір іде уся важлива інформація і жодна не замовчується, хіба представлені всі позиції, хіба зовсім немає маніпулятивних фраз, які зовсім-зовсім трошки, але спотворюють картину до невпізнаваності?

Насправді, дивно лише одне – як глядач може дивитися усі ці новини (на різних каналах часто протилежно різні навіть щодо однієї і тої ж події) і при цьому залишатися психічно здоровим?

Читайте також:

Юлія Бориско:"Партизанщина" як спосіб боротьби з цензурою виявилась неефективною"

Дійшло до того, що іноді необхідність у журналістах та операторах відпадала як така”

З „1+1” звільнився восьмий журналіст. Ним став Євген Глібовицький

Телеканали не поспішають повертати на роботу тих, хто звільнився внаслідок цензури?

Повний текст заяви семи журналіств "1+1", що звільнилися з каналу на знак протесту проти цензури

З каналу "1+1" через цензуру та темники звільнились 7 журналістів

Ігор Скляревський: „Журналістський спротив існує, він набирає сили, і він потребує допомоги громадян”

Віктор Заблоцький: Я пішов задля того, щоб залишитися в професії