„ТК” продовжує публікацію думок сімох екс-працівників „1+1” з приводу їхнього звільнення з каналу. Публікацію цих матеріалів ми почали інтерв’ю з екс-ведучою „Сніданку з „1+1” Юлією Бориско та з колишнім випусковим редактором ранкового випуску ТСН , Ігорем Скляревським. Ми вважаємо, що ці люди, які здійснили дуже важливий, відповідальний та нелегкий крок, мають бути почуті суспільством. У той же час, наші читачі мають розуміти, що ситуація, в якій ці журналісти працювали і яка спричинила їхнє звільнення, – не є унікальною лише для „1+1”. Вона є ТИПОВОЮ для всіх телеканалів, контрольованих Адміністрацією Президента та СДПУ(о).

Навпаки – можливо, саме на „1+1”, де ще у 90-их минулого століття керівництво зібрало та виростило дуже потужну професійну команду, „темниківська” цензура мала відпочатку найбільший спротив. Що ж саме спричинило те, що в якийсь момент і цей канал набув ознак чого завгодно, тільки не засобу інформації, – потребує глибокого аналізу, в тому числі і тих методів, якими держава, контрольована фінансово-політичними угрупованнями, тиснула на власників та менеджерів каналу.

Тож надаючи слово екс-співробітникам „плюсів” – ми насправді не ставимо перед собою мети „мочити” цей канал, як вже дехто нам це закидає. Навпаки, саме типовість проблем, про які йдеться в інтерв’ю, вимагає від суспільства їх усвідомлення. Для того, щоб у майбутньому – можливо, вже й не такому далекому – всі мали змогу зробити чесну і принципову „роботу над помилками”, і, відкинувши образи, озброївшись набутим за всі роки незалежності суттєвим – як негативним, так і позитивним – досвідом, розпочати разом писати нову сторінку історії української журналістики.

Команда „Детектор медіа” прагне не роз’єднання, а об’єднання зусиль журналістів, топ-менеджерів та власників телеканалів. Це єдино можливий шлях для кардинальних позитивних змін в українських ЗМІ – і в тому випадку, якщо політична ситуація цьому буде сприяти, і якщо – ні. Але ми гадаємо, що , для цього всі учасники сьогоднішнього медіапроцесу мають чесно і відкрито висловити – і, головне, почути! – позицію всіх, якою б для кого вона не була гіркою, ба навіть, на чиюсь думку, несправедливою.

Пропонуємо відповіді на запитання „Детектор медіа” екс-співробітників міжнародного відділу редакції програми ТСН („1+1”) Галини Бецко та Федіра Сидорука.

- Чому саме перед виборами ви вирішили заявити вголос про свої претензії до редакційної політики каналу? Адже темниківська практика налічує вже два роки. Що стало „останнім камінцем”, через що ви не змогли переступити – і вимушені були піти?

Федір Сидорук: - Спроби журналістів змінити редакційну політику ТСН робилися давно. Кульмінацією стали події дворічної давності, коли колектив ТСН спробував переломити ситуацію на свою користь і спільно з керівництвом домагатися бодай мінімальної свободи дій. На жаль, спроба провалилася. Ми „завдячуємо” цим дезінформації і зусиллям окремих членів колективу, які знову показали себе й цього разу. Імена цих людей я обов’язково назву. Не секрет, що перед виборами тиск на журналістів значно посилився. Дійшло до того, що іноді необхідність у журналістах та операторах відпадала як така. Відеоматеріали присилали, а начитати написаний нежурналістом текст завжди міг „голос без підпису”. Що ближче до виборів, то частіше він лунав в ефірі. Ситуація стала нестерпною. Цілком очевидно, що в наших діях теж був певний розрахунок. Діяти треба тоді, коли це дає максимальний ефект. Саме таким ми вважали нинішній момент. Мені здається, що ефект був і є.

Галина Бецко: - Претензії в журналістів щодо редакційної політики каналу з‘явилися не за тиждень і не за рік до президентських виборів. Колектив ТСН вимагав відмовитися від практики „темників” – тільки-но її запровадили. Але виконання журналістами свого безпосереднього обов‘язку – надання чесної і неупередженої інформації – за нинішніх умов трохи більше ніж питання особистого вибору і власної совісті.

- Серед вас – кілька журналістів-міжнародників. Їх практика темників стосувалася меншою мірою. Але чому пішли з каналу саме вони?

Федір Сидорук: - Справді, серед сімох журналістів, які пішли з ТСН, четверо міжнародників. За свої матеріали я отримував по голові менше. Останній такий епізод був пов’язаний з бесланськими подіями, коли керівництво вирішило, що моя фраза „Росія загнала себе в глухий кут на Північному Кавказі” не є об’єктивною. Власне, так вирішило не керівництво, а ті, хто йому „подзвонив”. Такий підхід мене здивував. Конкретно моє рішення піти з ТСН пов’язано з тим, що я не бачив для себе іншого способу боротися проти того, що відбувається. Вдавати, ніби мене це не стосується, бо я пишу не про Україну, а про Ірак, я вже не можу.

Галина Бецко: - Мене, як міжнародника, практика „темників” справді стосувалася меншою мірою. Але сьогодні наша громадянська позиція – висловлена вголос – може означати для глядача значно більше за те, що він щодня чує з екранів телевізорів.

- Як тривали переговори з менеджментом каналу? Що стало тою нездоланною перешкодою для того, аби дійти взаємної згоди? Ви ж, мабуть, взагалі-то не мали наміру звільнятися. Федір Сидорук: - Поміж себе ми домовилися не обговорювати два дні, що передували нашому звільненню. Можу лише сказати, що все могло бути інакше, і резонанс був би більший. Проти нас використали аргумент, який нам не було чим крити. Ми, як і той, хто його використав, теж не могли діяти інакше. Я думаю, що обидві сторони виявилися послідовними.

Галина Бецко: - Я не мала наміру звільнятися з каналу. Я не уявляю себе поза професією. ТСН для мене була більш, ніж просто місцем роботи. Але є ситуації, коли особистими інтересами треба поступитися і коли компроміс – не найкращий вибір.

- Чому, на ваш погляд, журналісти жодного з каналів не можуть дійти згоди щодо системних та одностайних кроків, які б дозволили змінити редакційну політику телеканалів? Яку роль тут відіграють ведучі та випускові редактори?

Федір Сидорук: - Часто-густо ті, хто ініціює такі акції, дбають лише про власні інтереси. Це викликає неприйняття у багатьох журналістів, наприклад, у мене. Щодо ведучих та редакторів, то Ігор Скляревський - випусковий редактор. Юлія Бориско - ведуча. Повірте, вони втратили дуже багато. Але без них наша акція, можливо, мала б менший резонанс.

Галина Бецко: - У кожного своя мотивація – зважитися на конкретні дії, чи від них утриматися. Мені не хочеться так думати, але, очевидно, не всім так погано працюється за нинішніх умов. Від випускових та ведучих залежить дуже багато. Це ті люди, які справді можуть вплинути на редакційну політику, а ведучим ще й довіряє глядач. Вони, як мені здається, несуть подвійну відповідальність.

- Що саме було тим меседжем, який ви хотіли передати суспільству своїм кроком? Федір Сидорук: - Боротися можна і треба. Кожен для себе обирає, як. Але не можна сидіти склавши руки. Тим більше зараз. Уже цього тижня ми плануємо конкретні дії для підтримки людей, які готові вголос заявити про свою позицію. Сподіваємося, ми зможемо допомогти.

Галина Бецко: - Ніякого прихованого змісту у наших діях немає. Меседж простий: частина колективу ТСН звільнилася з роботи через цензуру.

- А чи змінилося щось у вашій власній оцінці вашого вчинку через тиждень? Ви впевнені, що вчинили єдино можливий крок? І чи будуть, як ви гадаєте, у вас послідовники?

Федір Сидорук: - Я переконаний, що наш вчинок – найдієвіше з того, що можна було зробити. Я вдячний тим, хто нас підтримав і завжди радий підтримати тих, хто не боїться вголос заявити про те, що між українською журналістикою і журналістикою як такою дуже мало спільного. Як діятимуть ті, хто лишився – справа кожного. Аби вони діяли. За моєю інформацією, люди налаштовані рішуче. Згоден, не всі. Але після останніх подій колектив уже добре знає своїх „героїв”. Особисто для мене їхня думка тепер не має жодного значення.

Галина Бецко: - Я не сумнівалася у правильності мого вчинку тиждень тому, не сумніваюся і зараз. За тих умов – це був єдино можливий крок. Я не закликаю журналістів масово звільнятися з роботи. Якщо ви справді можете щось змінити – робіть це.

- Як ви гадаєте, чи є шанс в українських журналістів зараз вийти на інший рівень стосунків з власниками медіа та топ-менеджерами? Що для цього потрібно – перш за все? Федір Сидорук: - Журналісти повинні займатися журналістикою, а менеджмент – менеджментом. Я не бачу в цій ланці третьої особи. У нас вона є. Це – влада. Вона перебрала на себе одразу всі функції. Відповідно, домовлятися про щось з менеджментом досить важко, оскільки він нічого не вирішує. Коли це зміниться, тоді й можна говорити про якусь радикальну зміну стосунків.

Галина Бецко: - Зараз, коли тиск на медійників і використання адмінресурсу перейшли усі межі, журналісти можуть і повинні відстоювати своє право на професію. Потрібне для цього, перш за все, бажання.

- Що, на ваш погляд, треба зробити, аби журналістська діяльність (дотримання журналістських стандартів) якомога менше залежала (в ідеалі – не залежала взагалі) від коливань інтересів власників каналу?

Федір Сидорук: - Треба визначити правила, під якими підпишуться і журналісти, і власники. За порушення відповідають обидві сторони. Але ще раз повторюю – для цього власники повинні бути самодостатньою одиницею. Вони нею не є.

Галина Бецко: - Практично всі телеканали в Україні під „протекцією” тих, чи інших політичних сил. Поки існує ця залежність говорити про незаангажованість журналістики важко.

- Як ви гадаєте, чи є можливість у самих журналістів домовитися щодо тих стандартів професії, які мають бути в основі редакційної політики?

Федір Сидорук: - Теоретично – безперечно. Можна навіть скласти красиві договори і редакційні угоди. Але це – пшик, самозаспокоєння і самообман. Зараз під загрозою існування професії журналіста. Діяти треба відповідно.

Галина Бецко: - Журналісти мають цього вимагати. Це нормальна практика, яка існує в усьому цивілізованому світі і жити в країні, яку називають демократичною, за іншими правилами – нонсенс.

- Які перспективи у підписання редакційних статутів - в нинішній ситуації, та – після виборів? Федір Сидорук: - Зараз – нульові. Після виборів ситуація може змінитися, але не завдяки манні небесній, а завдяки конкретним діям журналістів. Добрі й справедливі царі бувають тільки у підручниках.

Галина Бецко: - Адміністративний тиск на журналістів нині, як ніколи великий. Але й роль медіа сьогодні важливіша, ніж будь-коли. Тому саме зараз журналісти мають наполягати хоча б на укладанні редакційних статутів.

- Які Ваші подальші наміри щодо працевлаштування? Були якісь пропозиції? Чи сподіваєтесь ви зберегти вашу команду? Федір Сидорук: - У нас є конкретні пропозиції. Мені було приємно працювати з цими людьми. Я хотів би працювати з ними й надалі. Чи вийде – час покаже.

Галина Бецко: - Я б дуже хотіла залишитися у професії і тим більше, зберегти команду професіоналів, з якими я вважаю за честь працювати разом. Думаю, варто дочекатися результатів виборів, а тоді приймати рішення про працевлаштування. Після 21 листопада мова йтиме про існування української журналістики як такої.

- Як ви оцінюєте ті зміни в ТСН, які ми бачимо по телеефіру? Чим вони викликані, на ваш погляд?

Федір Сидорук: - Це передишка влади. Вона вирішує, що робити. Коли вирішить – усе повернеться на круги своя. Але це затишшя перед бурею також дає час журналістам. Я прошу вас – якщо хочете – закликаю: готуйтеся. Від вас дуже багато залежить. Ви теж, як і влада, втрачаєте все.

Галина Бецко: - Я не зовсім обізнана з нинішньою внутрішньою ситуацією в ТСН, але, гадаю, що до умовної „лібералізації” новин вдалися, аби продемонструвати колективу, що роблять все можливе і аби не провокувати нового спротиву.

Читайте також:

Юлія Бориско:"Партизанщина" як спосіб боротьби з цензурою виявилась неефективною"

З „1+1” звільнився восьмий журналіст. Ним став Євген Глібовицький

Телеканали не поспішають повертати на роботу тих, хто звільнився внаслідок цензури?

Повний текст заяви семи журналіств "1+1", що звільнилися з каналу на знак протесту проти цензури

З каналу "1+1" через цензуру та темники звільнились 7 журналістів

Ігор Скляревський: „Журналістський спротив існує, він набирає сили, і він потребує допомоги громадян”

Наталка Фіцич: „Після виборів усвідомлювати, що це і моїми руками спотворили їх результати, було б нестерпно”

Віктор Заблоцький: Я пішов задля того, щоб залишитися в професії