Коли ввечері вмикаєш телевізор, то якось таємно, десь усередині сподіваєшся, що, можливо, вже цього разу будуть підстави чимось пишатися у рідній державі. Адже загалом часом буває радісно із того, що живеш в Україні: згадаймо - Андрій Шевченко, Руслана, народна Помаранчева революція із героями-журналістами та просто героями…

А тепер революція скінчилася. І протверезіло з'ясувалося, що пишатися взагалі нічим. Ні про який її другий (третій, четвертий тощо) етап (як про це дещо зашугано говорив вранці 8 вересня екс-гуманітарний віце-прем'єр екс-уряду Юлії Тимошенко пан Микола Томенко на власній прес-конференції із нагоди урочистого відбуття у відставку) мова не може йти.

У цій ситуації засоби масової інформації залишилися в стані покинутих і забутих. Їхня доля тепер – багатогодинне принизливе вичікування із мікрофоном біля будівлі на Банковій скупих, як чоловіча сльоза, та ріденьких, як солдатська каша повідомлень пані Ірини Геращенко. Усі «доленосні» дискусії довкола ЗМІ останніх місяців – не потрібні тепер нікому і зведені нанівець. ЗМІ просто зухвало використали, скориставшись їх хронічною забудькуватістю та впертою інертністю. Поодинокі «животворні покусування» діючої влади з боку журналістів відбувалися ж бо на тлі глибокого помаранчевого запаморочення медіа. Більш-менш систематично й планово молоду владу кусала так звана опозиція (радше – її окремі представники), але й то не туди…

Але нічого, тепер буде справжня опозиція. І, на жаль, до цього не матимуть жодного стосунку наші «гранично нові та демократичні» медіа.

У ЗМІ помаранчевої доби, яка карколомно завершується, ніколи не було власної думки на те, що діється в країні. Якою ж преса є владою? Навіть не четвертою.

Чому ЗМІ, наприклад, не відслідкували процеси інформування Президента з об’єктивного стану справ в країні? Чому він так зухвало, наївно, публічно проголошує те, що доказів корумпованості П. Порошенкa не існує? Тепер це відслідковувати вже пізно – оскільки він сказав у заяві, що таких доказів немає, то їх не буде! Треба було це робити раніше. Якщо не сам Президент, внаслідок граничного завантаження, не дивився телебачення, то це стовідсотково робили члени його великої родини і могли б щось йому порозповідати за вечірнім чаєм з медом.

Чому преса, всі телеканали та інші ЗМІ за майже дев'ять місяців не зрозуміли, що насправді було два Майдани, а, може, й більше. Просто трибуна там була одна і здавалося, що всі, хто на неї щовечора вилазив – це команда майбутнього Президента. Вони, ці люди, вже тоді «слухали Президента, але не чули». Кордони між декількома центрами влади, які були помітні вже тоді, нагадували кордон між Венесуелою та Колумбією – хто першим вистрілить, той і прикордонник. Там був початок кінця цієї революції.

Преса із піонерським захопленням коментувала всі ці місяці президентські кадрові призначення. Вперто формувалася громадська думка, що Президент все знає – він на телеекрані постійно серед народу, уважно прислуховується до кожного громадянина. Часто-густо після перегляду теленовин здавалося, що В. Ющенко виходить радитися до людей перед кожним із майже 20 тисяч нових призначень. Він особисто представляв нових міністрів та губернаторів, яких називав «друзями», «побратимами» тощо. Ті в екранах телевізорів наполегливо робили вигляд, що розуміють Президента, все записували до коштовних записничків, а потім робили своє. Цікавість загальнонаціональної преси до новопризначених можновладців вмирала oдразу після їх урочистих представин аж до невеличких регіональних скандалів, коли на вулиці міст чи сіл стурбовано виходили люди, нагадуючи цим про народний Майдан. Цілком охоче преса та телебачення сприймали наполегливий «самопіар» дуже багатьох міністрів та чиновників, про що із щирим обуренням, але дуже запізніло говорив Президент у заяві 8 вересня.

ЗМІ могли б зробити набагато більше у святій справі рішучого роз'єднання влади та бізнесу. Президент це «миротворчо» проголосив і вважав, що воно автоматично відбулося, що «побратими» його oдразу зрозуміли. А влада та бізнес в країні близнюки. Брат та сестра. Причому сіамські. До сих пір. Чому ЗМІ не звертали на це увагу Президента?

Зрештою, чому ніхто із журналістів не спитав Президента, а що, власне, поганого чи «некомандного» вдіяв О. Зінченко? Адже сам Віктор Андрійович не раз говорив, що найбільш поціновує «команду» (ой, не подобається мені це слово, не гра це…). Не хочеш працювати в «команді», не згоден із чимось – йди у відставку, а потім публічно говори про власну думку. Зінченко зробив саме так, у чіткій відповідності із президентським баченням. То в чому питання?..

Віктора Андрійовича шкода. Шкода Юлію Володимирівну. Шкода, власне, всіх: гранично чесного та винятково симпатичного Ю. Луценка, утаємниченого, але такого, що, вочевидь, заслуговує на довіру O. Турчинова, та й інших. Можливо, хтось із них повернеться. Не повернеться втрачений час.

Далекий від думки, що в усьому винні медіа. Звісно, ні. Але вони не допомогли нам справедливо радіти від революції, та й просто радіти життю. Ми помаранчево запаморочилися всі - і вважаємо тепер, що радіти життю вміють лише ті, у кого змінитися на гірше воно вже не може…

Хто ж зупинить народне розчарування?

Читайте також:

Заява Президента України

Віч-на-віч

Запитання „Детектор медіа”: За останні кілька днів українські політики зробили кілька резонансних заяв щодо корупції у вищих ешелонах нової влади. Як ви гадаєте, чи стануть ці теми приводами для журналістських розслідувань на ваших каналах?

Стенограма прес-конференції Президента України

Президент України підписав низку кадрових указів

Тимошенко виступить у прямому ефірі телеканалу "Інтер" Ющенко призначив нового голову СБУ

Ирина Геращенко: прямой трансляции заявления Виктора Ющенко не было по техническим причинам

Сьогодні відбудеться прес-конференція Петра Порошенка (анонс)

Тимошенко не говорила, що Ющенко її зрадив і обіцяє все розповісти