П’ятниця, 21 червня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Чули про таке? Я до моменту, поки не сіла писати вам цього листа, — ні. Але, шукаючи, що ж могло б вас змусити у п’ятницю усміхнутися (окрім перемоги нашої збірної з футболу — ох, це був трилер з хепіендом!), я знайшла нове слово —  «постсором” (але це не смішно). Цим терміном зараз описують зміну стандартів сорому, які пов’язані з певною поведінкою або діями.

Постсором — це про руйнування моральних стандартів та нормалізацію типів поведінки, які раніше ми вважали шкідливими. І знаєте, хто є яскравим представником епохи постсорому? — Дональд Трамп. Так пишуть західні медіа і… його друг, Віктор Орбан, хочеться додати мені. Трампу не соромно ж нічого. Він ні за що не перепрошує (виправте мене, якщо я помиляюся), навіть якщо його провину довели. А що ж з Орбаном? 

Ви ж пам’ятаєте, що з липня і до кінця року Угорщина головуватиме в Раді ЄС. Будапешт уже вибрав собі гасло на ці шість місяців головування: «Зробимо Європу знову великою» (і це не жарт). Напевно, так Орбан передає привіт своєму кумиру Трампу та його знаменитому «Зробимо Америку знову великою». А коли послу Угорщини в ЄС вказали на схожість гасел, він відповів: «Я не в курсі, чи хотів колись Дональд Трамп зробити Європу великою». Тонко, еге ж? А от коли його запитали, яке місце у програмі Ради ЄС у найближчі пів року посідатиме тема війни в Україні, він відповів, що вони «уважно стежать за подіями», але це не буде в пріоритеті (ніби ти, Марино, чекала іншого). Для Орбана немає нічого пріоритетнішого, ніж допомагати своєму кремлівському другу. Постсором і ніяк інакше ж. Хоча, чому, можна й так:

— Ваш ключ до успіху?

— Ні сорому, ні докорів совісті.

Несправедливо ти, Марино, не згадала Кіма Чен Ина, дорікнете ви мені. А от і даремно. Я все пам’ятаю (хай би і світ на це очі не затуляв), а мої колеги опублікували про цей постсором аналітичний матеріал, де дослідили, як пропагандисти розповідали про зближення двох диктаторів: «“Кім направить війська та зброю на допомогу Росії; Китай благословляє”: кремлеграм — про візит Путіна до Пхеньяна». Почитайте, яку мету від такої співпраці переслідує Росія (окрім, очевидного — отримання озброєння) і як ми з партнерами можемо протидіяти цьому.

Ось так Росія залякує Україну та Захід «мирними» ультиматумами. Це заголовок тексту Костянтина Задираки й Олександра С’єдіна. Російський агітпроп та офіційні особи неодноразово говорили про те, що вони погоджуються на «мирні переговори» з Україною та країнами Заходу, але на «своїх умовах». Переговори між російською та українською делегаціями в Стамбулі навесні 2022 року, а також «Мінські угоди», укладені ще до повномасштабного вторгнення, є ключовими точками в цьому наративі. Цього разу колеги досліджували суть озвученої за день до саміту миру у Швейцарії «нової мирної пропозиції» Володимира Путіна, яку опублікувала газета The New York Times. Це вірогідний чорновий варіант «Стамбульських угод», що дає змогу проаналізувати, в чому полягає сутність вимог Кремля, для чого насправді їх висувають і якій кінцевій меті вони служать.

У який момент перші переходять у категорію других? Як їм відстоювати свої права перед іноземними медіа, чи вже час для цього створювати якісь організації? Тобто, як розв'язати проблеми локальних продюсерів в Україні? Публічна дискусія на цю тему відбулася ще 6 червня, під час заходу, організованого Інститутом масової інформації (ІМІ) та міжнародною громадською організацією «Репортери без кордонів» до Дня журналіста. Тоді показали півгодинний фільм про фіксерів, зроблений організацією. Стрічка «Фіксери на війні: невидимі репортери» справила неоднозначне враження і викликала зауваження у присутніх журналістів та медіаекспертів. Частині з них здалося, що фіксерів показали дещо поверхово — просто як веселих і відважних молодих людей, але недостатньо розкрили їх як високих професіоналів та повноцінних членів знімальної групи. «Фільм мені, на жаль, не сподобався. Він хороший, якщо ми хочемо підсилювати стереотипи західного світу щодо роботи продюсерів. Але, як на мене, у ньому не показано саме професійність продюсерів і факт того, що вони є журналістами, оскільки роблять журналістську роботу нарівні з тими, хто приїжджає з-за кордону», — сказала «ДМ» воєнна кореспондентка й продюсерка The New York Times Марія Варенікова. А директорка ІМІ Оксана Романюк сказала, що «не можна називати те, що роблять українці, фіксерством, оскільки це повноцінне продюсерство».  Тому Юлія Лавришин узялася шукати відповіді на запитання: як все ж таки правильно — фіксери чи локальні продюсери і які кроки для захисту прав локальних продюсерів робить саме держава Україна. 

«Я змінила піджаки й підбори на бронежилет і берці»… Олександра Новосел, продюсерка з виробництва Східного хабу Суспільного, розповіла Оксані Наумовій, як змінилося її професійне життя під час повномасштабного вторгнення, про роботу у прифронтовій зоні, про військових та цивільних, які вражають, та який сюжет мріє зняти: «Я не обирала працювати на війні. Я прокинулася в один момент у своєму місті, в якому жила вже багато років — і мене наздогнала тут війна. У мене був вибір: або поїхати, або лишитися. Я вважаю, що ми журналісти на війні. У мене не було спеціалізації, я не знала специфіки, я так само, як і мої колеги, вивчала це наосліп». 

Як працює російська пропаганда в соціальній мережі «TiкToк»? Використовуючи штучний інтелект. Журналісти виявили тікток-ферму з 300 каналів, які після автоматизованої обробки видавали чужий ютуб-контент за власний і водночас поширювали російську пропаганду. Тому мої колеги, ведучі подкасту «Медіуми», запросили Юлію Дукач, керівницю відділу досліджень дезінформації у виданні «Texty.org.ua», щоб поспілкуватися про те, які інструменти потрібні для виявлення таких ферм, чого слід вимагати від TikTok щодо модерації контенту, щоб істотно зменшити можливості для роботи пропагандистів на платформі.  А Алла Смородина спеціально для читачів «ДМ» написала рекомендації, як використовувати штучний інтелект у роботі медіа.  

Або Кевін Спейсі та його реабілітація після «скасування». Колеги з «Антоніни» пишуть, що  минув місяць, як закінчився останній суд у численних справах Кевіна Спейсі, в яких його звинувачували в домаганнях, педофілії та зґвалтуванні. За всіма епізодами актора визнали невинуватим. Як йому тепер повернути втрачену кар’єру, гроші та репутацію — це нині обговорюють в американській та британській пресі. Катерина Городнича нагадала, як сім років тому в житті Кевіна Спейсі все полетіло шкереберть, як ці роки актор провів не на знімальних майданчиках, а в судах, і загалом описує культуру скасування в Голлівуді і світі та чи варто її заперечувати. 

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа». Подивіться і новий випуск  «Ньюспалму», адже гумор Юрка Космини — саме те, що треба після напруженого робочого тижня. Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Ілюстрація: Getty Images