Вівторок, 4 червня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

17 травня померла Бет Неш, 88-річна стюардеса з найбільшим стажем у світі — 67 років. Увесь цей час вона працювала на одному маршруті, Вашингтон — Бостон. Їй було так зручно, бо щоночі вона могла ночувати вдома. Пасажири, що часто літали, знали й любили її за  доброту і турботу. В інтерв'ю 2017 року Бет запитали, що, на її погляд, змінилося в авіагалузі за ці десятиліття, і вона відповіла: «Змінилися лише технології. Люди все такі ж — усім потрібно трохи любові і тепла». Я хотіла написати, що краще й не скажеш, але це не так. Я чула й кращі слова, і ви, я знаю…

Тисячі людей у Києві 2 червня прийшли попрощатися з бойовою медикинею Іриною Цибух. Я не впевнена, чи є в Україні хтось, хто не знає або не чув про Чеку — позивний Ірини. «Будьте гідними подвигів наших героїв, не журіться і будьте сміливими», — заповіла вона у своєму прощальному листі. «Іра була моя найкраща подруга і вона залишилась назавжди тією самою людиною, яка мені скидувала меми, яка вчила мене тих цінностей, які мали б бути у кожного українця. Якби у кожного були такі цінності, як у Іри, то цієї війни просто не було б. 20-річна дівчина пішла на війну захищати нас із вами, нашу свободу. Це говорить про те, що ця людина мала таку величезну самосвідомість і відсутність страху, що я таких людей більше не знаю. Мені дуже прикро, що для України сьогодні сталася така втрата, це дуже велика втрата для нас», — каже Марина Круть. Хто така Ірина Цибух, її шлях, цінності, мрії і плани на життя, яке забрала Росія, — в одному тексті зібрала Оксана Наумова.

Дослідники міжнародної організації з протидії цифровим загрозам демократії Reset.Tech та фінської методологічної компанії Check First дослідили, як пропагандисти атакують фактчекерів задля поширення російської дезінформації на Заході. Головне завдання учасників операції «Перевантаження» — виснажити ресурси фактчекерів, змусивши їх перевіряти купу проросійських вкидів, та використати надійні інформаційні джерела для поширення наративів Кремля. Редакція «Детектора медіа» також опинилася під прицілом зловмисників, які атакують робочі пошти фактчекінгових організацій проханнями перевірити десятки «новин». Ознайомитися з повним текстом дослідження Check First можна за посиланням. MediaSapiens розповідає головне з дослідження: як працює операція «Перевантаження», яка її основна мета та як швидко розпізнати листа, що належить до цієї операції.

Зацитую тут допис на фейсбуці нашої шефредакторки Наталії Лигачової: «В нас вийшло дуже інформативне та об'ємне дослідження  Ірини Семенюти про колаборантів Донецька. Період — 10 років! Тобто від початку захоплення Росією». І залишу коментар під цим дописом громадського діяча Олексія Панича: «Я був одним з останніх — якщо не взагалі останнім — хто, навідавшись на кілька днів у Донецьк (до студентів Донецького християнського університету), прорвався в прямий ефір ОДТРК з правдивою інформацією про Майдан. Було це 28 березня 2014 року, тобто за 10 днів до першого штурму ОДТРК. Зберігся запис цього ефіру. Працівники ОДТРК насправді проявили тоді мужність і громадянську позицію, пропустивши мене в прямий ефір у дні, коли в Донецькому національному університеті від мене більшість давніх знайомих на філологічному факультеті вже тікали, як від зачумленого». Вражаючий текст Ірини Семенюти у спецпроєкті «ДМ» «Медіаколаборанти» про те, хто з 2014 року нав’язує українцям у Донецьку «русскій мір».

І одразу ж залишу посилання на матеріал Лесі Бідочко про українську конституцію. А точніше про те, як Кремль багато років маніпулює нормами нашого основного закону та викривлює правову й політичну реальність. Тут і конституційна турбулентність нульових, і «антиконституційна» перемога Віктора Ющенка, і «державний переворот» у 2014-му, і федералізація, Мінські угоди, план Медведчука. Після повномасштабного вторгнення Мінські угоди втратили актуальність і, здавалося б, до теми конституційного ревізіонізму повертатися беззмістовно. Втім, росіяни взялися розкручувати тему «нелегітимності Зеленського» та визнання спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука як «легітимного» очільника України. Леся проробила кропітку роботу, щоб у деталях і на прикладах розібрати гру росіянців у конституціоналізм як один з методів їхньої пропаганди, та пояснила, чому така дезінформаційна кампанія Путіна є небезпечною, якщо набере обертів на міжнародному рівні.

З початку повномасштабної війни лідери думок, політики, письменники, медійники дискутують, чи варто українцям брати участь у публічних заходах із так званими хорошими росіянами, тобто російськими «опозиціонерами», публічними інтелектуалами, письменниками, журналістами, які зараз перебувають за кордоном. Нещодавно сталися дві події, які активізували цю дискусію знову. У Львові відбувся так званий Форум російської опозиції, який розкритикував  мер Львова Андрій Садовий — попри те, що деякі його учасники є частими гостями 24 каналу, який належить родині мера. А трохи пізніше журналіст Віталій Портников на ютуб-каналі росіянина Марка Фейгіна провів розмову з російською журналісткою Юлією Латиніною, яка хоч і називає себе опозиціонеркою, та по суті поширює ті самі російські імперські наративи. Власне, це і продемонструвала дискусія, і Віталію Портникову вистачило знань та впевненості, щоб дати їй гідну відсіч, — йому писали «браво!» навіть ті, хто раніше був проти розмов із росіянами.  То чи варто все ж українцям вступати з росіянами в діалог? Якщо так, то з ким, за яких умов і як вести ці дискусії? Юлія Лавришин запитала про це в Отара Довженка, Дмитра Золотухіна, Тетяни Микитенко, Севгіль Мусаєвої, Віталія Портникова, Яніни Соколової, Олени Трибушної та Ярослава Юрчишина.  

Щоденник Docudays UA

У Києві триває 21-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Наш постійний оглядач Дмитро Десятерик щодня розповідає про найцікавіші події фестивалю. Організаторам вдалося скласти масштабну програму, попри перепони й біди, спричинені війною: всього можна подивитися 62 картини з 34 країн світу. Один із яскравих зразків такого антропологічного кіно, на думку Дмитра, «Лазневе сестринство» (режисерка Анна Гінтс, Естонія — Франція — Ісландія, програма Docu/Хіти). Про сестринство незламних та братерство уявної війни читайте тут.  А про сам початок фестивалю, його програму й стрічки —  тут, тут і тут.

В Україні та Росії вийшли майже ідентичні серіали.  Понад те — наш варіант із досить неоднозначним актором в епізодичній ролі, — так почала свій огляд редакторка «Антоніни» Лєна Чиченіна . Про цю оказію написав їй на пошту колега і військовий. Був він, м’яко кажучи, трохи офігівшим, бо вважає злегка неправильним, що на загальнонаціональному каналі, а потім на цілому нетфліксі, показують серіал з актором, який нині сидить у Саранську (це таке місто в Росії) і розповідає, що українські військові стріляли по драмтеатру в Маріуполі, бо було їм нудно. Також Антоніна вже не вперше пише про збіги в сюжетах наших та російських серіалів і зізнається, що робити це важкувато, бо спробуй доведи, що це крадіжка/плагіат/адаптація. От і спробували, і довели. Утім, є одне, але…

Ютуб-проєкт «ДМ» «Локшину замовляли?» нещодавно відсвяткував рік. У ювілейному 50-му випуску програми Вадим Міський зібрав чи не всіх найвидатніших російських «гєроєв спецоперації» та «заспокоєння» від російських можновладців. І показав, як у російське військо залучають маніяків-розчленовувачів, педофілів та канібалів. Скількох людей у Росії вбили окупанти, які повернулися з війни? Як колишній режисер «Єралашу» отримав 14 років колонії за педофілію, а потім опинився в зоні т. зв. «СВО»? Давно у проєкті не було аж такого трешу, тож запасайтеся попкорном.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа».  Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.