За 100 днів президентства Петра Порошенка ні його Адміністрація, ані прес-служба так і не навчилися комунікувати навіть із журналістами. Не кажучи вже про пересічних споживачів щоденної новинної жуйки. А журналістів разом із «пересічними» ніщо не бісить більше, ніж відсутність інформації. Надто ж коли йдеться про справді доленосні для України рішення.

І в умовах очевидного інформаційного вакууму кожний інтерпретує події, чи радше - натяки на них, відповідно до власних уподобань, партійності чи близькості «до тіла». В наслідку отримуємо настільки строкату картину, що виловити з океану інтерпретацій перлини істини не видається можливим. Коли ж ті, хто володіє інформацією з перших рук, таки діляться нею, жертви інтерпретаторів лише відмахуються - мовляв, знаємо-знаємо, ви всі брешете!

Упродовж минулого тижня з подібним явищем довелося зіткнутися щонайменше двічі. На початку інформаційного тижня, в понеділок, у програмі «Свобода слова» з Андрієм Куликовим на каналі ICTV Юрій Луценко намагався пояснити так звані мінські домовленості щодо припинення вогню на Донбасі та подальшого мирного врегулювання ситуації.

Виступаючи в ролі тлумача невеличкого папірця з 8 пунктів «мінських домовленостей», голові створеної під вибори партії «Блок Петра Порошенка» довелося вдатися до образної лексики, вживаючи навіть задля більшої дохідливості сленгову назву територій «ДНР» та «ЛНР» - «ЛуганДон». Попри прохання ведучого називати все-таки ці території «неконтрольованими українською владою», Юрій Віталійович у своєму публіцистичному пафосі не зупинився.

«Куликов: Пане Луценку, я гадаю, що ви усвідомлюєте, що деякі слова, терміни, визначення викликають несприйняття у багатьох із тих, хто їх чує. Я певен, що у багатьох українців викликає несприйняття термін "Новоросія" в тому значенні, в якому його зараз намагаються використати в Росії ті, хто бачить за мету відокремлення українських земель від України. Тому я вас прошу - я особисто прошу, -коли ви говорите, вживайте, скажімо, термін "непідконтрольні території Донбасу", а не отой "Лугандон", котрий ви...

Луценко: Скорочення від Луганськ.

Куликов: Так, будь ласка. Не потрібно. Нас дивляться...

Луценко: Окей. Але поки що Лугандон ідеться про зону... Це ще гірша назва.

Куликов: Так. Ну все ж таки...

Луценко: Тому дійсно знайдеться термін співжиття. Насправді...

Куликов: Так. І от, щодо співжиття... Дуже багато зусиль докладається до реалізації мирного плану Президента. Ми, гадаю, неупереджені. Якщо дивимось, ми це бачимо. Але є противники... неправильне я вжив слово...є критики цього плану як поза Україною, так і в Україні. Наприклад, лідер партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко, -я процитую, -вважає, що "мінські домовленості становлять загрозу територіальній цілісності України". І коли я від вас чую або у вашій програмній статті "Новий старт" читаю про порівняння Федеративної Республіки Німеччина і Німецької Демократичної Республіки, я пригадую, що то були два визнані багатьма країнами світу... дві держави. То ви ведете мову все ж таки про єдину Україну чи про дві держави, які будуть на нашій нинішній території? Ви не виключаєте, що ота частина Донбасу буде відокремлена назавжди?

Луценко: Будь-які порівняння мають лише частину, яку треба приймати. Безумовно, я веду мову про суверенітет України. Президент Порошенко, і, я думаю, що абсолютна більшість у цій студії чітко знає червону лінію, по якій дискусія не може йтися. Ця червона лінія є обрисом контуру України, включаючи Крим. Ми не збираємося торгувати територією. Не тільки Маріуполем -метром землі України ми не збираємося торгувати. Це все Україна. Лише її частина -під тиском російської пропаганди, бандитського, по суті, режиму, який 20 років панував на Донбасі, -є особливою. На сьогоднішній день багато хто з них взялися за зброю і мстять не тим, хто їх грабував, а тим, на кого їх нацькувала фашистська пропаганда. Вони шукають фашистів не в Ростові, а в Києві. Ми повинні розуміти, що ці люди сьогодні -будуть жити з нами завтра. Безумовно... от, на День незалежності я йшов із святкування через Хрещатик, ну, десь години три -люди зустрічали, зупиняли, говорили. І дуже багато було жителів Донбасу, які питали: "Когда нас освободят? И что будет потом?" В мене була жорстка відповідь, але правдива, як я думаю, і дуже складна для всіх нас: "Ми повинні вбити всіх терористів, але полюбити їхніх дітей і зробити так, щоб вони полюбили цю країну". В нинішній ситуації ми, безумовно, можемо піти на амністію тих, хто не вчиняв злочини проти людства, але ми маємо дати їм шанс стати українцями, ніким іншим. Для тимчасово окупованих територій Донбасу, які є в межах України, державний контроль яких контролюватиме українське військо, згідно мінських домовленостей, буде дуже простий вибір: або жити в жебрацтві -бо Російська Федерація не збирається їх годувати; прем'єр-міністр Росії Медведєв уже заявив, що він не має ніякого бажання інвестувати гроші в сепаратистську частину Донбасу, -він уже про це заявив. Україна ж буде їх фінансувати лише на умовах звичайних областей, без ніяких особливих претензій. Перепрошую, дороги у Львові, чи в Житомирі, чи в Києві треба ремонтувати не менше, ніж дороги в Луганську. Ми готові це робити, якщо всі ми визнаємо свою однаковість, приналежність до єдиної держави. Да, ми говоримо про децентралізацію; да, ми говоримо, що вони можуть обирати своє керівництво, -як і всі ми; ми говоримо про те, що більшість грошей буде знаходитись у них, в їхньому розпорядженні. Але Україна буде готова їм допомагати лише при умові, що вони визнають, що вони Україна. От про це йдеться в моєму порівнянні. А на рахунок ГДР і ФРГ -це одне: я впевнений, що Україна стане успішною європейською країною, провівши радикальні реформи. А Росія такою не стане ніколи. Статус Абхазії, статус Осетії -ми бачимо, в якому вони стані живуть, -вони не витримають цього змагання. І так само і Берлінський мур впав в Берліні, бо Західний жив на три голови вище Східного. Так само цей мур навколо тимчасової зони в Донецькій області впаде тоді, коли ми перестанемо брехати й красти, коли проведемо реформи, коли почнемо тут жити по-європейськи».

З усього досить пристрасного виступу Юрія Луценка можна було зрозуміти, що в головах людей, близьких до центру ухвалення рішень, приблизно така сама каша, як у всіх вимушених інтерпретаторів владних сигналів. І все це - через відсутність ясної й максимально прозорої позиції того самого центру ухвалення рішень, змушеного подавати інформацію дозовано, в очікуванні реакції суспільства. Щось цей стиль занадто скидається на поведінку Володимира Путіна, який кожним своїм кроком випробовує терпець і вичікує на реакцію світової спільноти.

Вивести з кількох десятків рядків «мінського протоколу» величну картину щасливого європейського майбутнього України - це особливий дар. Яким Юрій Луценко, безперечно, володіє.

Вочевидь, йому так сподобалися власні візії з інтерпретаціями, що без жодних змін політик повторив їх у ток-шоу «Шустер live» на Першому національному 12 вересня.

Зрозуміло, що нікому з нас не хочеться, щоб Донбас, точніше, ті райони, які не контролює українське військо, перетворився на заморожений конфлікт на кшталт Придністров'я, Нагірного Карабаху чи став «сірою зоною» а-ля Південна Осетія або Абхазія. І тому слова Юрія Луценка, що Україна може повторити шлях Хорватії, котра за три роки після кровопролитного конфлікту з Сербією (який призвів до створення всередині республіки автономії Сербська Країна) зуміла так наростити армію, що без проблем зачистила це вогнище сепаратизму, зігріли душу.

Проте цей оптимістичний варіант розвитку подій розбивається об зажерливість і військову потугу Росії. Єдине, що ми можемо їй протиставити, і це визнали всі експерти в студії Савіка Шустера, у тому числі й пан Луценко, - допомогу НАТО.

До речі, саме Юрій Віталійович наприкінці тижня позаминулого став автором сенсаційної заяви про те, що з 5 країнами блоку НАТО вже погоджено постачання України сучасними озброєннями.

У вже згаданій програмі «Свобода слова» йому довелося повторити свої вибачення перед зовнішньополітичними відомствами країн НАТО, які моментально відхрестилися від заяви українського політика. Проте, як зауважив сам пан Луценко, він готовий вибачатися скільки завгодно, головне, аби ця зброя таки надходила.

Тут уже взагалі чорт ногу зломить, що це було - надмірна балакучість на радощах від ексклюзивної інформації, якою захотілося поділитися з загалом, необережний злив про перебіг закритих перемовин щодо постачання зброї чи неправильно витлумачені натяки партнерів про потенційну допомогу Україні в її конфлікті з Росією. Але в наслідку інформація просочилася, й далі її кожен міг трактувати як Бог на душу покладе. Що вустами Юрія Луценка й було зроблено.

Проте найбільших кривотлумачень зазнала інформація про відтермінування імплементації частини Угоди про Асоціацію України з ЄС до 31 грудня 2015 року, а саме щодо Зони вільної торгівлі.

Сталася ця знаменна подія ближче до ночі 12 вересня, і повідомили в прямому ефірі про це у двох ток-шоу - «Чорному дзеркалі» на «Інтері» та в «Шустер live» на Першому національному («Ера», «24»).

Точніше, інформація стосувалася одночасної дати ратифікації Угоди Верховною Радою України та Радою Європи 16 вересня. Але всі, хто почув цю новину в прямому ефірі, зосередилися не на цьому факті, а на відтермінуванні імплементації.

І хоч як намагався голова МЗС України Павло Клімкін в ефірі «Чорного дзеркала», вийшовши на зв'язок із Брюсселя, наголосити - відтерміновується лише запровадження Зони вільної торгівлі, всі ж інші пункти почнуть діяти наступного дня після ратифікації, присутні почули те, що давно підозрювали. А саме - Європа «злила» Україну, пішовши на повідку в Росії.

Щоправда, вихід міністра закордонних справ у ефір шоу Євгенія Кисельова ефектною фінальною крапкою не міг стати за визначенням. Бо те, що робилося в студії «завдяки» активним гостям та ведучим «Чорного дзеркала», інакше ніж балаганом назвати не можна було. Що самокритично підтвердив навіть сам ведучий, процитувавши смс-повідомлення від приятеля чи колеги зі словами: «Это смотреть невозможно!»

Втім, цитуючи це повідомлення, сам ведучий сяяв від задоволення. Садизм щодо глядачів це був чи ж, навпаки, чистої води мазохізм, - розбиратися психіатрам.

Борис Нємцов, під час супутникового включення з Москви, відчувши на собі, м'яко кажучи, дещо наелектризовану атмосферу в студії, запідозрив невидимого для нього, але чутного Олексія Ліхмана в «наскипидареному якомусь місці». Вдруге своє ставлення до цього непристойного збіговиська російський опозиціонер висловив оцінкою, мовляв, те, що відбувається в студії Євгенія Кисельова, більше скидається на манеру Савіка Шустера. Вочевидь, давно пан Нємцов не бував у Шустера, бо останній порівняно з тим, як поводився його колега на «Інтері», - просто взірець толерантності.

Якщо, вочевидь, «команда Льовочкіна», що готує це шоу, ставить за мету всіх запрошених політиків вимазати дьогтем, показавши - ніхто з них не заслуговує на повагу, бо всі поводяться, як ті павіани, то вона свого досягла. Ні Антон Геращенко, ні його однофамілиця Ірина Геращенко, ні Борислав Береза, не кажучи вже про Олексія Гончаренка чи несподівано воскреслу з політичного небуття Віру Іванівну Ульянченко, - ніхто з них не зміг нічого конструктивного протиставити найскандальнішому популістові новітнього часу Олегові Ляшку.

Навпаки, ці зазвичай адекватні перед телекамерами люди в атмосфері скандалу дуже швидко інфікувалися вірусом агресії й нетерпимості, яким було просякнуто студію «Чорного дзеркала». Аж тепер до автора дійшов прихований зміст назви цього ток-шоу - не показувати справжню суть запрошених учасників, як це можна зробити в звичайному дзеркалі з нормальною амальгамою. Ні, завдання цього шоу - втопити істину в непроглядній чорноті безнадійно зіпсованого свічада з пошкодженою зворотною поверхнею.

Ну, а «проект Льовочкіна» й за сумісництвом - центральний фігурант «Чорного дзеркала» Олег Ляшко, почувався в праймі «Інтера», як завжди, дуже комфортно. Регулярно зриваючи оплески аудиторії. Що там робили запрошені «известные журналисты», просто незрозуміло. Хіба що для антуражу їх запросили?

Отож, звістка про єдиний день і час ратифікації Угоди про асоціацію Верховною Радою та Європарламентом у вечірньому ток-шоу «Інтера» лишилася невідрефлексованою.

Натомість у студії Савіка Шустера присутні мали час на інтерпретації та рефлексії інформаційної бомби від 12 вересня. Але й тут вони звелися до апології президентської команди з боку Юрія Луценка та до цілковитого, хоча й неаргументованого відкидання її успіхів із боку вже очевидного «вічного опозиціонера» Юлії Тимошенко. Бо на всі палкі заклики голови президентської політсили об'єднатися в майбутньому парламенті навколо євроцентризму Президента Порошенка Юлія Володимирівна втомлено відповідала однією фразою: «Але ж Угоду відкладено».

Про те, що насправді відкладається запровадження Зону вільної торгівлі, а всі інші пункти починають діяти одразу ж після ратифікації, довелося окремо пояснювати учасникові непростих переговорів Україна name="__DdeLink__1197_278121827">- ЄС - Росія, міністрові закордонних справ Павлові Клімкіну й у програмі «Найєм time» на Першому національному вже наступного дня, в суботу, 13 вересня. Який розповів - відкладається лише запровадження ЗВТ, але Україні це надзвичайно вигідно. Адже, підкреслив міністр, за нашими товарами зберігаються преференції (безмитне ввезення на ринок ЄС) не до 1 листопада, як це мало бути в разі запровадження ЗВТ одразу після її ратифікації, а до кінця 2015 року. Тим часом європейські товари до нас потраплятимуть через розмитнення, як і досі. Українські ж підприємства виграють час, аби підготуватися до запровадження ЗВТ, підвищивши стандарти до європейських. До держбюджету завдяки таким преференціям планується залучити близько $2 мільярдів.

Павло Клімкін ствердно відповів і на запитання Мустафи Найєма, чи можна розцінювати цей факт як те, що Євросоюз узяв на себе всі витрати за Асоціацію з Україною і що це була поступка Росії на її шантаж.

Приблизно те саме розповідав у студії «ТСН. Тижня» на «1+1» у неділю і заступник глави Адміністрації Президента Валерій Чалий. Причому свою розлогу відповідь на запитання Алли Мазур, що ж саме стоїть за «відкладенням Угоди про Асоціацію Україна-ЄС», він почав словами «зараз уже можна про це говорити».

Тобто, якби, не доведи Господи, складні перемовини не увінчалися успіхом, ми б ніколи не дізналися про те, чим шантажувала Україну та ЄС Росія?

Усіх кривотлумачень навколо ратифікації - відкладення Угоди про Асоціацію, якими рясніли як соцмережі, так і телевізійні ефіри, можна було б якщо не уникнути, то принаймні їх пом'якщити. Якби влада в процесі «надзвичайно складних переговорів і досягнутого в них складного компромісу» (Павло Клімкін) бодай через прес-службу Президента вряди-годи пояснювала: чому ратифікація відкладається і на що доводиться йти, аби вона все-таки відбулася.

Адже впродовж майже трьох місяців із часу підписання Угоди про Асоціацію Україна - ЄС Петром Порошенком (27 червня) збагнути, чому Україна, єдина з трьох країн, тягне з ратифікацією, було годі. Хіба що подеколи в деяких ефірах («Шустер live» та «Окрема думка» на ТВі - те, що згадалося) проскакували або ж несміливі припущення журналістів про те, що до листопада, поки діють преференції для українських товарів, нам це не вигідно, або ж натяки на те ж саме деяких народних депутатів.

Але ніхто з Адміністрації Президента, в тому числі його прес-служба, жодного разу не виступив із офіційним поясненням затримки з ратифікацією.

Невже тут досі мають народ, який пережив Революцію гідності, за неграмотний натовп, якому треба згодовувати або ж лише пережовану й узгоджену на всіх рівнях інформацію, або ж тупо запевняти, що все буде добре? А ви, мовляв, ще трохи потерпіть, але ж і підтримайте. З цим народом треба розмовляти все-таки на рівних.

Фото - ua.korrespondent.net