Я прокинувся вранці, згадав вчорашні телевізійні новини і зразу почав радіти життю. Мені не вірилося, але я не впав з ліжка й не поламав собі руки-ноги¸ у мене в будинку не сталося пожежі, мене не пограбували і навіть ніхто не розбудив уночі криками про допомогу. А та диня, яку я вчора купив і скуштував, виявилася не отруйною і ніяк не вплинула на моє самопочуття – навіть банального розладу шлунку не сталося. Я радів, що я в Криму, що тут дівчатка ходять у коротеньких шортах, а то й узагалі в купальниках і сідничками звабливо крутять – їх, слава Богу, не дістала фосфорна хмара зі Львівщини. Отож, таки є причини тішитися.

Ви запитаєте, а чому б не радіти життю і не купатися в Криму, не загоряти і не вдаватися до інших курортних приємностей? А я вам скажу: в Криму ще можна повіситися, або застрелитися, або ковтнути смертельної отрути. Це кому що до вподоби. Себто вкоротити собі віку. Але це можна зробити не лише в Криму, а й по всій Україні. Адже новини «Інтера», «1+1» і 5-го каналу, які я подивився вчора, транслюють на всю країну. І їх перегляд аж ніяк не стимулює оптимістичний спосіб мислення.

Ні, таки щастя, що я не прокинувся цієї ночі у холодному поту, бо мені міг наснитися… Ну чому неодмінно фосфор із перекинутих вагонів? Я й без фосфору «приємностей» на телеекрані бачив достатньо. Мені міг наснитися вбивця з Лук`янівського слідчого ізолятора в Києві, або страшний банківський грабіжник із обрізом у руках, або хмельничанин, якому відімкнули центральне водопостачання і тепер він помирає від спраги. Коротше, все те, що я бачив у вчорашніх новинах.

У рекламі після новин на якомусь із перелічених каналів я почув таке гасло: «Кожна людина потребує спокою і тепла». Не відкрию для вас секрету, коли скажу, що мені хотілося б дізнатися з телевізора про щось світле і гарне. Бо ж дійсно: на біса мені споглядати фосфорну катастрофу? Але, чорт забирай, від неї нікуди не дінешся, навіть в Криму не сховаєшся. Про неї навіть біля моря на пляжі балакають, адже вона може позначитися на здоров`ї багатьох людей, може забруднити чималу територію і має не лише загальнонаціональне значення, а ще й здатна зачепити інші країни.

Ймовірно, мав рацію канал «1+1», коли майже весь свій вечірній півгодинний випуск новин присвятив подіям на Львівщині. Журналісти цілком кваліфіковано з різних боків розглянули цю подію. Ясно, що вона аж ніяк не підвищила настрій. У плюсівців лишилося ще трішечки часу для одного матеріалу. І вони розповіли іще веселішу історію – до фосфорних негараздів додали репортаж про вбивство у столичному слідчому ізоляторі. На інших каналах я зловив ще більше кайфу. Мені розказали про пограбування банку в Києві, виявлення небезпечної для здоров`я ртуті на Вінниччині, аварію водогону у Хмельницькому. А «Інтер» навіть згадав подію кількаденної давності, коли на Рівненщині на весіллі масово отруїлися люди. Навіть за кордоном, якщо не брати до уваги конфлікт між Росією і Великою Британією, то або вбивали депутата у Туреччині, або гинули люди в Судані. Винятком став хіба що репортаж інтерівського кореспондента Максима Драбка зі Штатів, де він розповів про річницю стикування космічних радянського й американського кораблів «Союз» і «Аполон».

Якби я не виходив на вулицю і стежив за життям лише з телевізійного екрану, то вірив би в те, що навколо тільки те й роблять, що вбивають, грабують, потрапляють в епіцентр всіляких природних і техногенних катастроф, а вилікуватися від численних травм не можуть, бо ліки якісь не такі, як треба. Я був би переконаний, що в нашій країні не відбувається нічого хорошого.

Якщо це називається об`єктивністю у висвітленні подій в країні, то я би закликав журналістів до окозамилювання.

Але, слава Богу, я визираю у вікно і бачу там синє Чорне море і розкішну природу. Я усвідомлюю, що бачу життя не лише з телевізійного екрану. І воно не таке, як там змальовується. І таке щастя охоплює мене, що мені хочеться заспівати. Але через брак голосу я піду іншим шляхом – збігаю покупаюся. І навіть, уявіть собі, втопитися не боюся.