10:33
Середа, 29 Січня 2014

Смерть у режимі реального часу

Канали холдингу Віктора Пінчука, подібно до «1+1», згадали славне минуле й присвятили безпрецедентному для країни мирних протестів факту загибелі людей від куль силовиків розлогі сюжети. Особливо вразили увечері 22 січня «Вікна-новини» СТБ. Таке враження, що до програми повернулася «вся королівська рать». Огляд телепрограм за 20–26 січня
Смерть у режимі реального часу
Смерть у режимі реального часу

«Цей тиждень назавжди змінив нас», - так почала програму «ТСН. Тиждень» на «1+1» Алла Мазур у неділю, 26 січня. Хотілося б із ведучою погодитися, але щось підказує, точніше, волає гласом у пустелі - далеко не всіх і не назавжди.

 

Бо звідки б тоді взялися репортажі деяких журналістів, які про загиблих 22 січня говорили так відсторонено, неначе це справді були не трагедії, а вже статистика, холодна й знеособлена?

 

Тим часом країна в День соборності пережила шок, який відлунюватиме ще десятиліттями в усьому, що ми зробимо чи не зробимо. Якщо чесно, я не знаю, як можна говорити, знімати й писати про смерть у режимі реального часу. Можливо, тут справді необхідно мати товсту шкуру непробивного циніка. Чим, до речі, називаючи це здоровим цинізмом, професійні репортери й відзначаються. Як бути при цьому з глядачем, котрого, з одного боку, старанно, впродовж десятиліть, привчали до картинки смерті на екрані, так що вона вже не сприймається як щось реальне, варте співчуття, а навпаки, є невід'ємним елементом віртуального світу. Де все - намальоване або зігране акторами й через це не може бути світоглядно страшним. Адже актор після команди «Знято!» підведеться й піде на каву, а в онлайн-іграх у гравця в запасі кілька життів.

 

Проте життя в цьому непростому питанні пішло журналістам назустріч, змусивши їх на власній шкурі відчути страх і муки мішені, яка легко може стати жертвою.

 

До фатального вже кровопролиття телеглядач мимоволі готувався, починаючи ще з кадрів 30 листопада - 1 грудня.

 

Ну, а на початку минулого тижня, в понеділок, 20 січня, у ток-шоу «Свобода слова» на ICTV передчуття цього фатуму сформулював В'ячеслав Піховшек: «Найбільше мене турбує можливість небезпеки для конкретної людини, можливо, випадкового перехожого. Тому що ми за крок, можливо, за півкроку до масового пролиття крові внаслідок вогнепальних контактів. Звичайно, те, що сьогодні сказав президент, що мають бути масові заворушення припинені - це найважливіше. Але небезпека того, що погроми, які починаються в центрі Києва, охоплять весь Хрещатик, а потім всю Україну, я б їх також не ігнорував. Я не бачу можливості їх припинити».

 

Можливо, в нього це вийшло підсвідомо, адже свої передчуття він загорнув у компліменти мудрому президентові. Так, наче колись чиїсь слова зупиняли тих, хто перейшов межу. До речі, все-таки в дарі ясновидця (чи просто поінформованості від інсайдерських джерел?) панові Піховшеку не відмовиш, адже він «передбачив» навіть події кінця тижня, коли майже половину з усіх наявних у країні обладміністрацій захопили або ж намагалися це зробити місцеві активісти євромайданів. Щоправда, «погромами» це є радше з точки зору влади, а з точки зору протестувальників - відновленням справедливості.

 

22 січня ваш автор провела в суцільному перемиканні каналів. На жаль, не в тому сенсі, як в однойменному фільмі з Кетлін Тернер.

 

Прямі трансляції вже за традицією вели «24», 5 канал, а також інтернет-телеканали.

 

Отож, ранок Дня соборності почався з новини про перших загиблих на Грушевського. Ці смерті в режимі реального часу побачили ті, хто дивився прямі трансляції з раннього ранку, але кадри, як «Беркут» скупчується навколо такого беззахисного й уже неживого тіла, безліч разів упродовж наступних днів крутили як на «24», так і на 5-му. Як, утім, і на багатьох інших каналах. як на загальнонаціональних, так і на кабельних.

 

Випуски новин того вечора дали зрозуміти: рубікон справді перейдено, й вороття назад немає.

 

ТСН на «1+1» спробували подати смерть протестувальників максимально інформативно, але й не гребуючи подробицями.

 

Принагідно зауважу: ведучі ТСН Марічка Падалко та Лідія Таран, а в «ТСН. Тиждень» - Алла Мазур, починаючи з цього дня вдягалися в темні шати. І це була дуже людська реакція на смерть, яка мені, як українському філологові, нагадала один історичний факт - дівчата з Лисянки на Черкащині сто років носили чорні стрічки на знак жалоби за тими, хто загинув під час Коліївщини.

 

«Ірина Маркевич, кореспондент: Шоста ранку. Перше повідомлення про смерть. 20-річного Сергія Нігояна розстрілюють з вогнепальної зброї, жодного шансу вижити не було. На Майдані він стояв з 8 грудня, кожну ніч охороняв барикади з боку Лядських воріт, вдень рубав дрова і декламував Шевченка.

 

Через дві години - другий смертельний поранений. Ось на наших кадрах він ще дихає, але куля влучила прямісінько у серце. 25-літній Михайло хрипить, лікарі намагаються тримати його притомним до приїзду "швидкої", але серце зупиняється від кулі. Михайло був у лавах УНА-УНСО, він приїхав в Україну з Білорусі.

 

Силовики порушили дві кримінальні справи за статтею "умисне вбивство".

 

Суперечлива інформація про третього загиблого, він нібито упав з колонади стадіону "Динамо". Звідти на спецпризначенців летіли коктейлі Молотова, і ті на колонаду залізли, щоб затримати мітингувальників. Ось як це було (тут іде відео. -Авт.). Попри ці кадри у МВС стверджують, що активіст упав сам.

 

Четвертого пораненого з вогнепальної зброї близько другої години дня доставили в 17-ту лікарню на наших очах. Чоловіка відразу забрали в операційну. Ось його закривавлений одяг. Дорогою він втратив дуже багато крові. Документів при собі у пораненого лікарі не знайшли.

 

Медики працюють в посиленому режимі. Додатково в лікарні стягують травматологів, хірургів, нейрохірургів. Загалом столичні лікарні можуть прийняти тисячі постраждалих. Але в стаціонар ідуть одиниці. Медики неофіційно підтверджують, що під лікарнями чергують силовики у цивільному. Тільки-но нам вказали на таку автівку, вона зрушила зразу з місця. За ніч на Майдані надали допомогу кільком сотням мітингувальників і всі вони відмовляються їхати до лікарень».

 

ТСН назагал присвятила трагічному Дню соборності кілька сюжетів, у тому числі - й про брифінг для європейських дипломатів. На якому, нагадаю, німецький посол роздратовано зауважив, що українські чиновники говорили 67 хвилин, не давши можливості поставити запитання. Цю репліку подали навіть у ранковому випуску новин наступного дня, 23 січня, в ефірі першого каналу Національного радіо, не кажучи вже про телевізійні 5 канал, канал «24» чи український Euronews.

 

У ТСН нею завершили сюжет про ганебний брифінг із агресивними спробами виправдати розстріли мітингарів на Грушевського.

 

Тим часом на «Інтері» (що й не дивно) обмежилися синхронами міністра юстиції Олени Лукаш та міністра закордонних справ Леоніда Кожари.

 

Починаючи з майже «кривавої неділі» 19 січня, не кажучи вже про 22 січня, ТСН та «Подробности» можна сміливо рубрикувати як «два світи - два способи життя». Бо якщо ТСН (вочевидь, не без дозволу власника) знову зробив крутий розворот до справді якісної журналістики в темі протистоянь майдану та «Беркуту», то «Подробности» елементарно вичищають зі своїх сюжетів про Грушевського, Майдан та провінційні революції все, що може не збігатися з офіційною позицією МВС, МЗС чи Мін'юсту.

 

Приміром, у день загибелі перших майданівців «Подробности» зробили все можливе й неможливе, аби виправдати вбивць словами речника МВС.

 

«Лариса Задорожная, корреспондент: Первые жертвы противостояния. Двое погибших. Это официальная информация МВД. У штаба майдана статистика своя.

 

Олег Мусий, координатор медицинской службы штаба национального сопротивления: "Як мінімум п'ять загинули. Четверо від кульових поранень від вогнепальної зброї. Один під запитанням - чи від вогнепальної зброї".

 

Лариса Задорожная, корреспондент: Генеральная прокуратура официально подтвердила: погибших двое. Смерть наступила вследствие огнестрельных ранений. Эту же информацию подтверждают и в МВД. Милиция свою причастность к этому отрицает категорически. Говорит - те, кто выстрелил в людей из огнестрельного оружия, не могут быть милиционерами.

 

Сергей Бурлаков, начальник управления по связям с общественностью МВД Украины: "Працівники міліції, військовослужбовці внутрішніх військ на охороні громадського порядку не мають вогнепальної зброї. Це потрібно чітко розуміти. Це регламентовано нашими документами. Ті спецзасоби, які вони використовують для відстрілу еластичних куль, вони не смертельної дії. Ніяких снайперів там немає".

 

Лариса Задорожная, корреспондент: Первый погибший - Сергей Нигоян. Ранения - в голову и грудную клетку. Ему было 20 лет. Приехал в Киев из маленького села Березнуватовка Днепропетровской области. Родители переехали в Украину, когда спасались от военных действий во время армянско-азербайджанского конфликта. Сергей был единственным сыном. Отец и мать в состоянии шока».

 

Після синхронів батька та сусіда загиблого Сергія Нігояна кореспондент «Подробностей» розповіла про другого загиблого, Михайла Жизнєвського, але головним рефреном сюжету було наполегливе бажання «Інтера» змікшувати чи й узагалі затушувати факт, що так звані правоохоронці перейшли межу. Задля цього вдалися до «заспокійливих» синхронів представників влади.

 

«Лариса Задорожная, корреспондент: Второй погибший - Михаил Жизневский. Он может быть гражданином Беларуси. На наши просьбы - подтвердить или опровергнуть - посольство так и не ответило. По информации, которая просочилась в прессу, из Беларуси он уехал по "политическим мотивам" и, возможно, был членом УНА-УНСО. Подтверждения этого тоже пока нет. С самого утра социальные сети переполнила информация о третьем погибшем. Он якобы вчера упал с колоннады стадиона имени Лобановского во время противостояния митингующих и силовиков. В 17-й киевской больнице заявляют: ничего подобного не было. Человек, которого записали в погибшие, жив.

 

Татьяна Барановская, заместитель главврача больницы №17 Киева: "К нам трупы не доставлялись. К нам доставлялся человек с улицы Грушевского еще 20 января, который упал с высоты 4 этажа. Как он утверждает, что получил травмы во время установки спутниковой антенны".

 

Лариса Задорожная, корреспондент: И вот как информацию о третьем погибшем прокомментировал Горздрав.

 

Виталий Мохорев, директор департамента охраны здоровья: "У нас є тільки інформація і було звернення тільки по двом випадкам, по яким констатована смерть. Ні третього, ні четвертого випадку, тобто та вся інформація, яка лунає в ефірі, я сам чув, тобто у нас підтвердження немає цього".

 

Лариса Задорожная, корреспондент: А вот о количестве раненых в Горздраве ничего не говорят. Официальную статистику обнародуют только завтра. Тогда как на майдане уже подсчитали - сегодня за медицинской помощью обратилось более 400 человек. Это ранения от травматического оружия, переломы, и сотрясения мозга. Свой счет раненых ведет МВД. Всего за дни противостояния пострадало около 200 милиционеров. 93 сейчас в госпитале с ожогами и черепно-мозговыми травмами».

 

Канали холдингу Віктора Пінчука, подібно до «1+1», теж згадали своє славне минуле й присвятили безпрецедентному для країни мирних протестів факту загибелі людей від куль силовиків розлогі сюжети. Особливо вразили увечері 22 січня «Вікна-новини» СТБ. Таке враження, що до програми повернулася «вся королівська рать».

 

Тож слова Алли Мазур, зацитовані на початку публікації, до «Вікон» цілком можна застосувати.

 

«Тетяна Висоцька, ведуча: Зараз про те, що стало головною і трагічною новиною дня. Сталося те, чого всі боялись. Пролилася кров. І це вже не відірвана рука чи вибиті очі. Йдеться про перших жертв Майдану. Їм обом було по 20 років. Це українець вірменського походження Сергій Нігоян та член УНА-УНСО, білорус Михайло Жизнєвський».

 

Далі в цьому сюжеті показали кількасекундний ролик авторства режисера Сергія Проскурні, де в рамках його проекту «Наш Шевченко» Сергій Нігоян читає уривок із поеми Тараса Шевченка «Кавказ».

 

«Сергій Стеценко, кореспондент: Цей відеокліп відзнято місяць тому до 200-ї річниці Тараса Шевченка. Та лише сьогодні його переглянули десятки тисяч людей. На цих кадрах 20-літній Сергій Нігоян - вірменин за національністю. За кілька рядків із "Кавказу" його проголосили Тарасом Шевченком євромайдану. Він приїхав сюди з Дніпропетровщини. Самостійно, ніхто його не змушував. Про це він розповідав активістам майдану».

 

Хоча тут і не змогли обійтися від ремарки на кшталт - «Президент висловив співчуття родинам загиблих».

 

Із тих, хто загинув 22 січня на вулиці Грушевського, саме Сергій (у своєму блозі його землячка на ім'я Гаяне уточнила - по-вірменськи його звали Самвелом) Нігоян став українським національним героєм. І передусім - завдяки телебаченню.

 

Хай простить мене Господь за мимовільне блюзнірство, але його неймовірну чоловічу красу з суто кавказькою харизмою за життя могли оцінити хіба що місцеві сільські дівчата. Проте участь у проекті Сергія Проскурні «Наш Шевченко» зробила смерть етнічного вірменина з українським громадянством осмисленою жертвою революції з усіма необхідними складовими для героїзації - молодий вірменин із напрочуд чистою українською вимовою читає такі знакові для кожного українця слова Тараса Шевченка: «Борітеся - поборете! Вам Бог помагає...» Завдяки цьому ролику в інтернеті кожний, хто його переглядає, отримує, з одного боку, катарсис у вигляді нестримних сліз, а з другого - заряд неймовірної енергії для боротьби з несправедливістю.

 

Телеканал ТВі на основі цього відео зробив кліп.

 

Тим часом у мережі почали розповсюджувати інформацію про те, що вірменська діаспора пообіцяла 5 тисяч доларів за інформацію про вбивцю земляка й 100 тисяч доларів - за його голову.

 

Оголошення, на яке посилалися автори цієї загрозливої інформації, втім, виявилося цілковитою самодіяльністю. Хоча ще одна інформація виявилася досить близькою до істини. Тут уже йшлося не про винагороду, а про те, що вірменська громада не залишить без покарання вбивцю.

 

З усіх загальнонаціональних телеканалів на цю тему звернув увагу хіба що «1+1». Відтак шанувальники ТСН, які не мають змоги відстежувати новини в інтернеті на цю тему, вже в понеділок, 27 січня, побачили, як Спілка вірмен України на своєму засіданні в Києві спростувала інформацію про винагороду за голову вбивці Сергія (Самвела) Нігояна, зажадавши законного і, головне, справедливого розслідування цієї справи.

 

Синхрон голови Спілки вірмен України Вілена Шатворяна, а головне, - вираз облич присутніх, не обіцяв нічого доброго для вбивці. Тобто - смерть українського громадянина вірменського походження зробила, можливо, досі невідомого цій спілці земляка героєм також і для вірмен.

 

26 січня, в неділю, канали «24» та 5-й (це те, що автор відстежувала) вели пряму трансляцію з панахиди за другим загиблим 22 січня, білоруським громадянином Михайлом Жизнєвським. Саме в день прощання, про що не втомлювалися нагадувати коментатори, йому мало виповнитися 26 років.

 

Відспівували його в тому самому Михайлівському Золотоверхому, який підняв киян у ніч на 11 грудня, коли «Беркут» спробував зачистити Майдан.

 

Процесія вражала. Кількістю людей, які прийшли віддати останню шану білорусові, що загинув, ніби втілюючи гасло польських повстанців позаминулого століття - «За нашу і вашу свободу!» (до речі, листівки саме з цим гаслом, білоруською мовою, як показали деякі канали, залишали в Мінську біля монументу Шевченкові білоруси, які не побоялися висловити співчуття землякові, котрий загинув у Києві).

 

Проте весь пафос цього «Похорону друга» (Павло Тичина) перекреслювала завелика кількість так званих опозиційних депутатів, яким треба було терміново поставити галочку в спискові термінових справ із перспективою на майбутнє. Тим паче, їм усім створювали «живий коридор» для вільного проходу після панахиди.

 

До цього додаються дуже вже неоднозначні, ба й одіозні в очах мирного обивателя чорні трикотажні балаклави на тих, хто виносив його труну з мікроавтобуса й передавав її далі. Так само - медичні маски на тих, хто супроводжував процесію.

 

Можна зрозуміти всі їхні побоювання з огляду на закони 16 січня, але те, що побратими небіжчика не зняли масок навіть під час супроводу його тіла на панахиду, якось не по-християнськи, їй-бо!

 

Зрештою, склалося враження, що попри трагічну смерть справжнім культурним героєм української революції білорус Михайло Жизнєвський усе-таки не стане. Як і інші офіційні жертви Грушевського - Юрій Вербицький і Роман Сеник (перший - замучений і покинутий у лісі помирати, другий просто не вижив через величезну втрату крові, незважаючи на неймовірну кількість цієї крові, яку здали для нього майданівці). І насамперед - завдяки телебаченню, яке першим героїзувало Сергія Нігояна.

 

Фото - povnatorba.com

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15897
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop