За правилами доброго тону, прийнятими в «навколоінтелектуальних» колах, за жодних обставин не можна публічно визнавати, що ви дивитеся популярні телевізійні шоу на кшталт плюсівських «Танців з зірками». Вважається, що увага до такого телепродукту демонструє вашу простакуватість і невідповідність високим стандартам інтелектуального життя. При цьому, на спортивні шоу – хоч би й на футбол – таке правило чомусь не розповсюджується, хоча «всім зрозуміло», що професійний спорт – не більше, ніж шоу-бізнес, на якому добре заробляють його «продюсери» (взяти хоч би власників футбольних команд). Але після перемоги України в тендері на Євро-2012 такі слова точно визнають щонайменше за підривну діяльність, спрямовану на дискредитацію останнього українського євро-шансу. 

Отож, повернімося до наших баранів, тобто, до скромного телешоу на каналі «1+1»: я усе ж таки ніяк не можу втриматися від кількох коментарів і тому ризикну репутацією. 

Після надпопулярного першого сезону «Танців з зірками» видавалося, що «Танці–2» не матимуть жодної інтриги. Однак, так видавалося лише на початку. Несподівано програма зробила куди крутіший віраж, ніж від неї чекали: із простого змагання танцюристів перетворилася на живий приклад того, на що здатна ірраціональна народна любов.  

Усе йшло належним чином: менш вправні покидали програму, більш вправні продовжували тренуватися і демонструвати щоразу нові танці. Так було до моменту, коли несподівано пару Єлизавети Дружиніної та Олега Скрипки, яку журі назвало найслабшою, глядачі підтримали своїм sms-голосуванням настільки, що вона почала планомірно витісняти «залізних» фаворитів програми. Першим справжній шок від надмірної глядацької любові до конкурента пережив Максим Нелипа. Такого від Скрипки не чекали. З останнього, і багато б хто сказав, заслужено останнього, місця він разом із партнеркою просто-таки стрибонув у півфінал змагань. І це залишаючись безнадійним танцюристом і першим претендентом на виліт з програми. 

Заслуживши за останні 20 років масу народної симпатії, Скрипка показав, що перемогти народного улюбленця самою танцювальною вправністю у танцювальному конкурсі дуже важко. Таки відчувається різниця у «вагових категоріях» учасників «Танців–2»: тут усі, крім Скрипки, – більш чи менш відомі «зірки», в чиєму розпорядженні, як сказав би Енді Воргол, 15 хвилин. Це в кращому разі. Скрипка ж – і нехай мене пробачать інші учасники – історична фігура. Він став частиною історії українського року 1990-их, а в майбутньому може стати символом української постколоніальної культури 2000-их.

Те, що відбувається у «Танцях–2» – це все одно, що звести на одному танцмайданчику номінанта на Нобелівську премію миру Боно з U2 і поп-зірку Бритні Спірс. Обоє співають, але кожен у своїй ваговій категорії.