Якщо ви хочете зайвий раз переконатися, що інформаційне телебачення – це порожнеча між випусками новин, вам досить регулярно дивитися по  телевізору ранкові програми.  

Наприклад, «Ранок сіті» на столичному каналі «Сіті».  

Тут слід відразу обмовитися – іншим таке телебачення поки що просто бути не може, і ще довго не зможе. Бо в українських реаліях і в реаліях українського телебачення нереально давати суцільні новини в режимі нон-стоп. А будь-яка інша інформація зможе бути корисною лише в тому випадку, якщо, подаючись засобами телебачення, грубо кажучи, з телевізора, вона може якось змінити наше з вами життя чи ситуацію довкола нас. Або, принаймні, вплинути на це. 

Оскільки канал «Сіті» подає себе як київський міський канал і може бути корисний саме киянам та гостям міста, то немає нічого дивного в тому, що на ньому переважає інформація. Сконцентрована вона у тому числі в програмі «Ранок сіті». Що цікавить київського міщанина? Курси основних валют, інформація з розряду «що, де, почім?», стан на столичних магістралях, дозвілля, якісне наповнення споживацького кошика. На закуску – один корисний і один цікавий гість. Словом, типовий формат міської газети, тільки в її телевізійній проекції. І вся ця інформація подається нам протягом двох годин щоранку по буднях із 8 до 10.

Будучи жителем української столиці, людиною працездатного віку з активною життєвою позицією і нормальним матеріальним статком, ваш автор обирає для себе в якості фонового звучання під час ранкового сніданку та підготовки до робочого дня саме «Ранок сіті», досить міщанську і буржуазну в хорошому розумінні цих слів програму. Але все добре доти, доки перестаєш сприймати інформацію з телевізора як фон. Коли ж починаєш до неї дослухатися - складаєш два і два та розумієш: з редакторською групою «Ранку сіті» ти живеш або в зовсім інших містах, або хтось із нас постійно мешкає в паралельному світі.

Наприклад, ранкові гості. Це в форматі, це нормально, пошуком цікавих ранкових гостей для живого ефіру займаються всі без винятку ранкові інформаційні програми. І, звичайно, це мусить бути не просто голова, яка говорить, а людина, котра знає відповідь на більшість питань, які нас хвилюють.

Якось ранковим гостем був банківський консультант із іпотечних кредитів. Чудова і дуже актуальна для киян тема – як вигідно купити нерухомість у столиці! Здається, іпотека працює і реклама на кожному кроці закликає людей користуватися нею. Проте фахівець розчаровує: виявляється, реально взяти в банку кредит на покупку квартири може той, чия офіційна платня дорівнює приблизно 5 тисяч гривень (1 тисяча доларів США). Ті, в кого є така легальна платня, вже мають квартиру, а може і не одну. Решта смокче лікті та обриває редакційні телефони: «Скажіть, невже ви не розумієте, що в нас сьогодні більшість отримує так звану «чорну» зарплату в конвертах? У мене є ці гроші, але довідки на них немає». – «Нічого не можу зробити, - розводить руками студійний гість. – Такі правила банку». Наступний дзвінок: «А ось скажіть, я можу взяти кредит, купити квартиру, здавати її і так сплачувати борг? Це в мене буде легальне джерело прибутку?». – «Можете, але в інший спосіб. Кредит під такі проекти не надається». – «Але ж це вигідно!». – «Банкам – ні!», - чесно відповідає компетентний гість, і ми з вами розуміємо: насправді не отримали за двадцять п’ять хвилин жодної позитивної для себе інформації! Лише зайвий раз переконалися: всі брешуть і нема правди на землі. 

Ось більш «свіжий» гість: нещодавно в «Ранку-сіті» обговорювали проблеми законності роботи евакуаторів у Києві. Дівчина-юрист компетентно заявляла: без вашого дозволу вашу машину ніхто нікуди не має права евакуювати, тим більше – вимагати потім викуп за її повернення, а це близько 400 гривень. Журналісти навіть зробили з цього приводу сюжет, де потерпілі від сваволі евакуаторників наполягали на покаранні винних. Проте як саме їх карають на практиці, юрист не розказала. Більше того: на всі дзвінки в студію вона лише розводила руками. Закони, мовляв, ось такі, а на практиці маємо бєспрєдєл. Чи закінчиться він колись і що реально можна з цим робити, гостя, на жаль, не знала. Між тим з програми в програму нам показували печальні сюжети про водіїв, які стали жертвами роботи евакуаторів. Що корисного почули кияни? Що краще ходити пішки, бо все одно бєспрєдєл побороти неможливо, хоча й боротися з ним можна?  

Або зовсім незрозумілий гість – письменник-фантаст Даніель Клугер. Звичайно, треба реагувати на таку подію, як міжнародний з’їзд фантастів у Києві. Але, принаймні, намагатися почати розмову не з питання на кшталт: «Які різновиди фантастики існують?» - «Які завжди», - охоче відповідає письменник. «А Булгаков – фантаст?» - «Фантаст», словом – усе в такому дусі. Ситуацію міг урятувати сюжет про те, чи читають кияни фантастику, а якщо так, то яку саме. Виявляється, переважно читають – але не Даніеля Клугера і навіть не нашого Сергія Дяченка: Роберта Шеклі та Гаррі Гаррісона. Все, як завжди. Хоч я фантастику і не люблю, та все ж таки логічніше було приїхати з камерою туди, де цей фантастичний портал відбувається, і зробити бліц-опитування там. Мені здається, відповіді були б більш різноманітними. Відповідно, інформація – кориснішою для того, хто справді цікавиться сучасною фантастикою.  

Тішать і «розважальні» гості, що приходять у студію. Наприклад, співак Данко: ведуча намагається побудувати розмову довкола того, що його пісні засвітилися в «Бою з тіню» та в обозі «9 роти», тоді як сам Данко вперто доводить: «Я – не поп-співак, я не «зірка», я не хочу писати хіти, які будуть вдовбуватися комусь у голову». Тобто, подає себе не як популярного виконавця, для якого нормально – пробиватися до хіт-парадів і домагатися гарних продажів дисків, а постає таким собі стомленим від шоу-бізнесу артистом, мрія якого – співати в церковному хорі. 

Чи дівчина – переможниця конкурсу «Міс Україна Всесвіт». Ведуча запитує: «Чи відчувалася конкуренція?», а у відповідь: «Та ви що! Ми всі, гарні дівчата – великі друзі! Одна хоче віддати мені свої плаття для подальших конкурсів! Ми одна родина!». І взагалі, веде вона далі, зовнішність – це не головне для жінки. Хоча перед цим говорила, як добре їй працюється в модельному бізнесі. Коротше, гламурні гості відверто парять нам мізки, а ведучі в силу формату просто підтримують цей потік свідомості.  

Звісно, треба запрошувати таких гостей, але намагатися, як радив Гліб Жеглов, знайти тему, яка їм цікава. Не шоу-бізнес, не модельний бізнес – про чужу красиву роботу слухати нецікаво, все одно буде патока. В таких випадках, можливо, краще запитувати в гостей про їхні хобі. Або нехай коментують, куди ходили, що бачили, що читали. Думається, є серед глядачів програми «Ранок-сіті» люди, яким цікаво, який фільм бачив співак Данко. 

Окрема розмова – «Інфо-сіті». Здається, до цієї коротенької складової «Ранку-сіті» питань взагалі не повинно виникати. Ну до чого причепишся в програмі, що інформує про ціни на товари та послуги! Просто послухайте, і все стане зрозуміло. Наприклад, повідомляють ціни на апельсини. На одному з центральних ринків столиці ціна за кілограм цих фруктів перевищує 10 гривень. Вам такі апельсини треба? Тим більше, що десь є по 6, а господарки взагалі знають місця, де можна знайти по 5 і 4.50. Проте нам уперто радять купувати фрукти по 10-15 грн за кіло, і головне – не пояснюють, чому.

На відміну від одягу: тут киянам пояснюють, чому треба купувати саме дорогі костюми, дороге взуття і краватку за ціною костюма. Знаєте, чому? Саме в такому вигляді слід  ходити на співбесіду щодо нової роботи. Складається враження, що в такій уніформі вся київська робота – наша, тоді як громадяни в джинсах – лузери, і їх не візьмуть навіть вантажниками в магазин. 

Тут же ми можемо дізнатися, що кияни переважно грають у крокет, боулінг і сквош. А каву п`ють лише за 10-15, в кращому випадку – 8-9 гривень. І вищий пілотаж: домашні улюбленці киян. Виявляється, якщо хочеш бути модним і буржуазним, купи собі скорпіона, крокодила і – увага! – мадагаскарського таргана (своїх не вистачає). Глянути на ціну – тарган справді дешевший: 20 гривень проти 1400 за хижого каймана, якого ще, цитата, доведеться годувати живими мишами. 

Отже, якщо «Ранок сіті» як складова частина каналу «Сіті» малює нам портрет типового киянина, його проблеми та його потреби, то це – людина в дорогому одязі, яка постійно шукає роботу, не знає, де припаркувати машину, не може купити квартиру, проте п’є каву за 15 гривень, грає в боулінг, купляє м'ясо лише в супермаркетах, причому – вже замариноване, і тримає вдома живого крокодила. Що ж, можливо, вся ця інформація, подана в комплексі, дійсно становить певний інтерес. 

Лишається знайти того, кому вона справді буде корисною.