Наш колега, журналіст Сергій Руденко, ще сам не усвідомлює, на якому роздоріжжі він опинився. Думав, що видав книжку «Вся президентская рать. Окружение Виктора Ющенко от „А” до „Я”» - і вхопив Бога за бороду. Насправді все не так просто. Бо ж він не перший, хто написав подібну книжку. Різниця лише в тому, що досі головний герой – глава держави - був інший.

Ось був собі такий історик Володимир Литвин. Він видав 1994 року книжку під майже абстрактною назвою «Політична арена України», але фактично це була політична біографія Президента Леоніда Кравчука в контексті тодішніх буремних подій. Так написав Литвин оту книжечку, і що ви думаєте? Це все так йому й минулося? Та ні! Він згодом став главою президентської адміністрації в Леоніда Кучми, а ще пізніше доріс до посади Голови Верховної Ради.

Але маємо й приклад протилежного характеру. У Литвинового героя главою адміністрації був науковець Микола Михальченко. Поки він був при посаді – не писав жодних книжок. Можливо, часу зовсім не мав, бо доводилося вирішувати серйозні державні справи. А програв разом зі своїм патроном вибори – і видав грубий том про свого шефа і його політику під назвою «Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991 – 1995».

Сергій Руденко кар’єру собі вже трохи зробив – він головний редактор нової щоденної газети «24». З іншого боку, ця його кар’єра до державних службових сходів не має жодного відношення. Отож, він зараз може перебувати на перехресті доріг. Але Бог нагородив нас такою професією, що які б сходинки ми не займали, неодмінно знайдеться хтось, хто примружиться скептично і скаже: «Кар’єра? Яка така в нього кар’єра? Хай він покаже нам, що він натворив у цьому житті». Так ось, Руденко зі спокійною совістю може показати своє перше видання.

Кажуть, у наш час складно видавати книжки. Називають різні, цілком слушні причини, які цьому не сприяють. Тим не менше, книжечки в нашій країні виходять, навіть книжкові ярмарки організовуються. Сергій Руденко під час презентації «Всієї президентської раті» у рамках «Другого Весняного київського книжкового ярмарку» висловив дуже слушну думку: «Щоб написати і видати книжку, треба хотіти її написати більше, ніж заробити гроші». Враховуючи власний скромний досвід, автор цих рядків підтвердить: це неправда, що гроші у книговидавничій справі стоять на першому місці. Не треба їх зовсім скидати з рахунку, але далеко не завжди вони грають ключову роль.

А що ж, власне, за книжку захотів написати і написав Руденко? Коли пишеться портрет політичного діяча, то можна піти двома шляхами. Скомпонувати відомі й невідомі факти й викласти власне бачення діяльності свого героя. А можна скомпонувати так, що це буде свого роду довідник. Сергій Руденко обрав другий шлях. Він визначив певні критерії, за якими треба систематизувати інформацію, – біографія, погляди, амбіції тощо, й зібрав під ці критерії інформацію про двадцятьох діячів із оточення Віктора Ющенка, котрі однозначно впливали на його формування як політичного діяча.

Журналіст поставив собі завдання розповісти про Президента Ющенка без міфів, адже, як він пише в передмові, «українці здавна звикли жити міфами. Про хорошого пана (українського чи польського), про Шевченка, про золото Полуботка, про природні багатства держави etc. Останні п’ять років існує ще один міф – про Ющенка. За короткий період Віктор Андрійович став кумиром мільйонів». Сергій Руденко не ставить собі за мету розвінчувати Віктора Ющенка, критикувати його, як це робив, наприклад, Дмитро Чобіт у книзі про Леоніда Кучму. У «Всій президентській раті» автор подає збалансовану інформацію, на основі якої читач може спробувати самостійно зробити висновки і припущення відносно діяльності Президента та його оточення.

Видала книжку дистрибуційна компанія «Самміт-книга». Вийшла вона російською мовою, хоча сам Руденко і розмовляє й пише переважно українською. Та й споживачі подібної літератури в більшості своїй добре володіють українською. Вибір мови представники видавництва під час презентації пояснили тим, що вони мають намір здійснити експансію на російський ринок. Прагнення гідне схвалення, але за такою логікою літературу українською мовою взагалі не варто видавати. А може, все ж таки якийсь компроміс знайти – наприклад, видавати тиражі двома мовами?

Юрій Луканов, автор книжки «Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми»

На фото - Сергій Руденко